Поза традиції - Антологія української модерної поезії в діяспорі - Богдан Бойчук 1993


Тадей Карабович
Частина друга

ТАДЕЙ КАРАБОВИЧ (1959)

Поезія:

Zapatrzenia, польською мовою, Люблін, 1985

Вологість землі, Варшава, 1986

Тадей Карабович народився в селі Савин, на Холмщині. Закінчив факультет педагогіки та психології в Люблінському університеті. Працює журналістом у Нашому слові. Друкувався в Нашому слові, Нашій культурі, Українському календарі та в польських періодиках Literatura па siviecie й Odra. Перекладав з білоруської, польської й російської літератур на українську мову, а також українських поетів на польську мову. В його доробку зберігається поема „Кохля» та цикл „Атлантида».

*

Поезія Тадея Карабовича пройнята духом доброзичливости, лагідности і всеприймання. Поет поклоняється всьому сущому: „вітровій беззвучності, польовим мишам, дрібній ході куропатви», березам, травам і родові горобин. Все це синтезується у християнську вселюбов. М’яка мовна фактура його поезії природньо податлива на здрібнілі вислови, і це діє як відлуння народніх праджерел.

Одним з рушійних струменів поезії Карабовича є релігійність. Але часто метафізична інтроспекція поета звернена більше до земного, ніж до небесного. Він наділяє земні атрибути християнською символікою, кажучи, наприклад, вірити птахам, бо вони приносять радість; весні, бо вона приносить сумніви, чи осені, яка дає терпеливість, — щоб прийти до узагальнюючого символу остаточности.

Тільки в „корені землі» добачає поет свою присутність; в ньому він відчуває біль і виявляє смерть; в такі межові хвилини він мусить забути про своє сьогодення і, „наче учитель, ... перейти через плесо» в позачас. А коли поет стає віч-на-віч перед вогненним обличчям Творця, то карою чи нагородою за його провини є „плач віршами», тобто творчість.

Другим струменем поезії Карабовича є тема України або його вужчої батьківщини, Холмщини. Однак вірші, присвячені Україні, не завжди підносяться до переконливої поетичної реторики. Далеко автентичніше виходять його вірші про Холмщину, оту поетову глухомань, „де історія ходу спинила» і де поет знаходить свої місця причастя.

Та чи не наймогутнішим струменем поезії Карабовича є природа, особливо природа Холмщини, з якою поет емоційно й фізично туго зв’язаний. Карабович змальовує природу або спонтанною метафоризацією, або фронтальним поданням оригінальних образів.

Карабович досить многогранний у поетичних засобах. Відповідно до потреби, він користується регулярним, піврегулярним і вільним віршем. Цікавими є його метафори, що в більшості асоціятивно прямі. Але є в нього також складні метафори, побудовані на взаємовиключних компонентах („колись, неначе хуртовина, заклякне над тобою світло»).

Карабович — поет високої емоційної напруги, яка спалахами перетворюється в поезію.

Б. Б.

*

загострюються питання

присутності

моє тіло стає тканкою нігтів

проїздить повз мене годинник

показуючи дні і сторіччя

дивлюсь у глибину неба

і добачаю відсутність

заглядаю у корінь землі

і добачаю себе

(З архіву)

Біля вогню

1

Чи ступав у рідну молитву

згадати Арку вирію

а можливо слідами сяйва

не запалив цю іскру

і тремтів неначе осика

і боявся журавлиного затиння

2

Я народився навесні

обличчям додолу

ще чайка приглядалась у сніги

холодно було вертати додому

коли стану перед тобою Вогню

щоб зрозуміти твій меч безчасу

чим каратимеш мої провини

якими віршами заплачу

3

Переступити поріг своїх мрій

як рослина линути від морозу

Поринути у акварелі багать

І до тебе вийти на дорогу

(Наше слово ч. 52, 1987)

*

у руслах висохлих рік

віднайдеш біль

віднайдеш смерть

зустрінеш свій дзвін

не думай тоді про свої дні

наче Учитель

намагайся перейти через плесо

(Наше слово ч. 52, 1987)

*

черствіє в янтар брокат очей

за стіною

за жоржинами ти

а тут ще снігу біль перший

і довгі ночі

над моїми думками

до скону

безчас

(З архіву)

*

колись неначе хуртовина

заклякне над тобою світло

і понесуть тебе

до рідних місць причастя

пробуди нерозтрачену

похвалу

океану

(З архіву)

*

на захід від кольору вільшин

на кожний день і на рік довгий

підходить людина слідом журавин

в рідний край — пісок вбогий

і хто зупинку сю перемагав

втікав від крони дунаю і вільшин

там він не вирій зустрічав

а терпкий холод журавин

чому і ти кидаєш

гаряче сонце і гарячі сльози

ніхто вже не розкаже так як ти

пісень

казок

минання неба

і сумно стає так

до сліз

без тебе

(Наше слово ч. 15, 1986)

*

Ви що спливаєте в безвість

світанки

ви ночі барвисті

вас проклинаю

Ви що відійшли

дні хороші мрії вечорові

ви весни найліпші

вас проклинаю

(я лишився сам

а в моїм серці горе і відчай)

я зістався один

і самота велика вбива мене)

(Наше слово ч. 52, 1987)

Обрії сонця

Виглядає мене моя мама

Божа мати

Холмської землі

Заспіває пісню

а вишневий цвіт

На скроні сіда

Зажуриться

а в очах

сльоза

Неначе Холмщина в дощах

Заплаче мати

ікона моя

А вітер цілує берези за селом

Кохає крилаті отави

І кригу на Бузі проганяє

(Наше слово ч. 23, 1986)

Говорило мені серце

Говорило мені серце:

багато доріг топтатимеш

люди тебе пригорнуть і обдурять

гоститимуть і проженуть

Будеш як дерево будеш як поле

Говорила мені мати:

дальня дорога перед тобою

нетоптана

сувора

стрінеш на ній щастя і журбу

жінка твоя спече хліб

з борошна запрацьованого тобою

Будеш як дерево будеш як поле

Мені говорили:

життя навчить тебе чимало

можливо більше ніж батьківська хата

на долонях твоїх залишиться

шлях буднів і свят

в очах твоїх закарбується все

побачене і почуте

Будеш як дерево будеш як поле

(Наше слово ч. 23, 1986)

Сповідь

ти мене чекаєш

я на тебе жду і гаснуть

люстри небес над нами

всі зела від яких береться гріх

вирощуєш у своїм саду

напариш любистка і омели

і шепчеш слова

кохаю

кохаю

(Наше слово ч. 23, 1986)

Коричневий хоровод

Сестрі

(уривки)

2

Осінь корогвою сірою

Несе смуток по землі

Чорніє дубина

Чорніють явори

І туман повзе під небеса

І птах запізнений на обрії згаса

5

піду понад водою

понад берегом високим

під водопадом

задержу бабине літо

розкажу пісню про падолистя

про погоди кращі на жовтневі дні

про марення про сни

6

нездужа жоржина

м’ята нездужа та ромен

в струмках осетер

ростиме великий

вдоволь

килимів

вдоволь

коричневих буде

(Вологість землі)

Осінний ранок

поклонюся низенько

вітровій беззвучності

польовим мишам

дрібній ході куропатви

ізбав мене від

проспаних ночей

ізбав мене

доле

поклонюся низенько

березам біленьким

травам на лісових галявах

роду горобин

ізбав мене

ізбав

доле

(Вологість землі)

Народжування ночі

Зарум’яніє небо

Засвітиться наді мною

Ще луги

Через мить любитиме

І за обрій

Похилиться сонце

Кануть перші каплі роси

На калині

Стане над шаром туман

Темінь огорне світ

(Вологість землі)

Весна

а соковитий луг

комишем голову вбира

Як же спати мені

а сонце

у воді з лелеками бродить

як сумувати

тоді

(Український календар. 1986)

Вечір

і камінці

які втратили гостроту форми

і черепашки і янтару сльози

і юний вітер від моря

і крик чайок і хвиль пісня

і хрущі та скарабеї

котрі вдалося Господу

в янтар зачарувати

і знову оцей крик і оця

пісня знову.

(Український календар, 1986)







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.