Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Нариси з теорії літератури - Іванишин В. П. 2010
Стиль, творчий метод, тип творчості
Літературний процес і його основні закономірності
Всі публікації щодо:
Теорія літератури
Вивчення масштабних елементів літературного процесу неможливе без попереднього окреслення понять «стиль», «творчий метод», «тип творчості».
Стиль як художньо-літературна категорія
Кожен письменник втілює у своїй творчості певну естетично вмотивовану сукупність мовних, виражальних, зображувальних засобів, які відрізняють манеру його письма від стилю інших письменників. Це стосується і літературних шкіл, течій, напрямів, літературно-естетичних епох.
Літературний стиль — повторювана у творчості цілеспрямована вибірковість і системна єдність елементів художньої форми, яка своєрідно реалізує художній зміст і втілює певну рецептивну заданість (настанову на читача); сукупність ознак, які характеризують твори певного часу, напряму, індивідуальну манеру письменника.
Загалом стиль тлумачать як синонім мистецького напряму, течії. Однак найчастіше цим терміном окреслюють авторську, індивідуальну манеру письма, або ідіостиль.
Стиль письменника залежить передусім від ідіолекту — сукупності індивідуальних ознак мови конкретної людини, зумовлених її національністю, місцем проживання, віком, фахом, соціальним станом тощо. Авторська своєрідність у використанні мовних засобів формує творчу манеру письменника — індивідуально-суб’єктивну особливість втілення ідейно-художнього задуму. На основі творчої манери утворюється власний стиль (ідіостиль) письменника — стійка спільність ознак творчої манери, образної системи і засобів художньої виразності, що характеризують своєрідність творчості письменника; сукупність особливостей його творчості, якими його твори відрізняються від творів інших митців.
Сукупність зображально-виражальних засобів письменника художньо ефективна за умови закономірного поєднання її елементів в художньо мотивовану систему, зумовлену індивідуальністю митця. Завдяки цьому індивідуальний стиль письменника постає як подальша об’єктивація його творчої манери, матеріалізація світогляду і характеру автора через текст, а також як гранично суб’єктивний спосіб сприйняття й освоєння дійсності, створення особливого, авторського, художнього світу. Ідіостиль як вияв системності твору на рівні форми є одним із факторів його цілісності.
Стильовими чинниками (формантами стилю) є світогляд і світовідчуття (образне мислення) письменника, актуальні для нього тематика і проблематика, закони і норми обраного жанру. Носії стилю — елементи зовнішньої та внутрішньої форми художнього твору (від композиції до мовних виразових форм). Стиль кожного письменника характеризує відповідна стильова домінанта. З кожним твором стиль письменника змінюється, оскільки змінюються їх тематика і проблематика.
Гносеологічний потенціал стилю, художньої мови влучно охарактеризував X. Ортега-і-Гасет: «Я кожного поета — це новий словник, нова мова, через яку він дарує нам предмети..., невідомі раніше»1.
Творчість письменника переважно є стильово однорідною, хоч можливе і поєднання в ній різних стилів, зміна творчого методу. Наприклад, стильова відмінність романів П. Загребельного «Роксолана» і «Я, Богдан» зумовлена застосуванням у цих творах різних творчих методів: психологічного («Роксолана») і психоаналізу («Я, Богдан»).
Одна з передумов художності твору — його стильова єдність, що забезпечує продуктивну роботу уяви під впливом художнього тексту. Припиняє креативну працю уяви читача, руйнує творчий задум автора стильова еклектика (грец. eklektikos — той, що вибирає) — художньо невмотивоване, механічне змішування різнорідних, органічно несумісних стильових елементів у творі. Твори неоавангардистів та постмодерністів найчастіше демонструють зразки стильового еклектизму.
Індивідуальний стиль письменника може бути об’єктом зацікавлення інших авторів, спонукати до творчого використання його стильових знахідок, вдаватися до імітації чи пародіювання.
Імітація (лат. imitatio — переймання) — наслідування чужого голосу, стилю, манери. Закорінена у теорії мімезису. Суттю її є копіювання стильових ознак, засобів, що часто призводить до практики профанування.
Пародіювання (грец. parodia — жартівлива переробка) — перебільшено комічне наслідування чужого твору, стилю, творчої манери, образного ладу, композиційної структури тощо.
Літературний стиль є одним із показників множинної сторони (повторюваності-поширеності) літературних явищ. Структуру стилю формують: твори письменника, літературна школа, літературна течія, літературний напрям, літературна епоха. Відповідно розрізняють ідіостиль, стиль літературної школи, течії, напряму, епохи.
1 Ортега-и-Гассет X. Эссе на эстетические темы в форме предисловия // Вопросы философии. — 1994. — № 11. — С. 152.
Історія літератури є сукупністю стильових формацій, які виникли на основі т. зв. «великих» стилів, бароко, класицизму, сентименталізму, романтизму, реалізму, модернізму, постмодернізму тощо. Стиль виникає, формується в певній національній літературі, стаючи в окремих випадках основою літературної школи, течії тощо. Іноді він долає межі національної літератури, стає надбанням багатьох літератур. Так формувалися «великі» стилі. Під впливом «великого» стилю в межах окремої літератури можуть виникати національні стильові школи, у яких стиль як запозичене загальне набирає національної конкретності та специфічності (український романтизм, український модернізм тощо). Тому навіть за суттєвої спільності загальностильових ознак стильова палітра кожної національної літератури самобутня і неповторна.
Вивченням літературного стилю займаються лінгвостилістика, літературна стилістика. Предметом лінгвостилістики є стиль художніх творів у контексті стильових різновидів мови, виражальні можливості та естетичні ресурси мови, зіставлення ідіолекту письменника із мовною нормою (літературною мовою). Літературна стилістика вивчає стиль як естетичну категорію, як результат впливу різних стилетворчих факторів, явище взаємодії елементів зовнішньої та внутрішньої форми, чинник формування літературних шкіл, течій, напрямів. У сфері її інтересів — ідіолект письменника, специфіка використання ним образотворчого потенціалу виражальних ресурсів мови, улюблені прийоми актуалізації, образотворення, композиції; ідіостиль письменника, ідіостильові особливості (стилетворчий діапазон, взаємодія стилетворчих факторів, стильові константи, стильова домінанта) тощо.
Творчий (художній) метод
Естетично-інтенціональні засади творчості письменника реалізуються через використання ним відповідного творчого (художнього) методу, що залежить від його світогляду, історичної ситуації тощо.
Творчий (художній) метод — спосіб вираження ідейно-естетичної позиції письменника, засіб художньої організації твору, об'єднувальна основа змістової форми, тип художнього мислення, цілісна система основних принципів художньої творчості письменника, літературного угруповання, течії, школи, напряму.
Якщо стиль є формою узагальнення художніх властивостей і закономірностей літературного процесу, то метод — це загальний принцип суб’єктивного перетворення об’єктивної реальності на реальність художню. Він є способом вираження ідейно-естетичної позиції письменника, єдністю художнього бачення і творчого переосмислення життя, певним типом зв’язку образного мислення з відтворюваною і твореною дійсністю.
Індивідуальний творчий метод письменника може бути підхоплений і розвинутий іншими. Так відбувається подальша об’єктивація індивідуального творчого методу в практиці інших письменників, трансформація його в літературно-художній творчий метод літературної школи, течії, напряму, історичної доби, епохи. У своєму історичному розвитку художні методи видозмінюються, результатом чого є все нові їх різновиди. Деякі творчі методи стали (поряд зі стилями) основою однойменних літературних напрямів: бароко, класицизму, сентименталізму, романтизму, реалізму, модернізму, постмодернізму.
Світоглядна зумовленість творчого методу робить його відкритим для політичного впливу та використання. Явно політичний характер мають космополітичний модернізм, авангард, соцреалізм, постмодернізм та ін.
Тип творчості
Творча діяльність письменника є основною складовою літературного процесу. У творчому процесі, рецепції, інтерпретації та моделюванні буття завжди наявна діалектика раціонального та ірраціонального, інтелектуального та інтуїтивного, загальноприйнятого й особливого, звичного і незвичного, повторюваного і неповторного, традиційно-нормативного й оригінального, загальнокультурного і художнього, норми і поетичної вільності, стилю і методу. їх співвідношення специфічне в різних письменників, що дає підстави для вибору і змістового наповнення письменником власної філософії творчості (ідейно-світоглядної бази творчого процесу) та методології творчості (конкретизації філософії творчості через верифікацію свого світогляду з певною філософською системою та способом творення).
Художня творчість прямо залежить від світогляду письменника як системи властивих йому поглядів на світ взагалі, місце людини в ньому, на мистецтво. У літературних творах відображені історичні виміри світогляду (характерні для певного часу переконання, принципи пізнання, ідеали і норми, синтез інтелектуального та емоційного настрою епохи), ірраціональне, підсвідоме, стихійне начала письменника. їх комбінація різна в письменників, що дає змогу виокремити типи творчості.
Тип творчості — специфічні ознаки творчості, зумовлені світоглядом письменника, принципами художнього пізнання, узагальнення і вираження, ідеалами і нормами, синтезом інтелектуального та емоційного настрою, способом поєднання загального та індивідуального, раціонального та емоційного тощо.
Формантами його є світогляд, стиль і метод, які зумовлюють характерний для конкретного типу творчості принцип художнього узагальнення і вираження.
В історико-літературному процесі вирізняють бароковий, класицистичний, сентименталістський, романтичний, реалістичний, натуралістський, модерний, постмодерний типи творчості.
Атрибутивними критеріями творчості письменника, його таланту є художня своєрідність і авторська оригінальність. Тому тип творчості має ще один класифікаційний аспект — довершеність втілення творчого задуму. За цим критерієм розрізняють такі особливо талановиті письменницькі типи:
1) класик — митець, творчість якого загальновизнана і взірцево-нормативна в межах певної національної літератури;
2) геній (лат. genius — дух) — найвищий ступінь обдарованості і буття письменника. Цей феномен отримав такі означення: «талант, котрий дає мистецтву правило» (І. Кант); «самісна цілокупність духу» (Гегель); «всемогутнє покликання» (Т. Шевченко); «зразок абсолютності Бога» (Ф.-В. Шеллінг); «справжня», «велика людина», «вождь», «натхненний дар Божий» (Т. Карлайл); пророк і монарх у країні мистецтва, творець власного космосу, що «живе одразу в кількох добах і йде в кількох напрямках» (Є. Маланюк); митець, який «сам створює зразки і встановлює правила» (Г.-Г. Гадамер); «поєднання геніальної природи зі специфічним талантом» (М. Бердяєв); «завжди пророк», «виняткове явище», «найвищий ступінь обдарованості», який володіє духовно рятівною здатністю — «Вивозить з бруду цей потворний час» (Л. Костенко).
Геній завжди сутнісно національний. «Ті, які були названі геніями, набули особливої майстерності в тому, щоб зробити своїм твором загальні образи народу, як інші роблять щось інше. Створене ними — це не їхній вимисел, а вимисел цілого народу, це набуття, котре означає, що їхній народ набув власної сутності»1 (Гегель). Про це писав і англійський літератор І. Дизраелі: «Справжній геній органічно пов’язаний зі своєю нацією, є, якщо можна так сказати, живим її органоном». Він завжди втілює в собі потужний національний потенціал. За словами Т. Карлайла, «велика справа для народу — мати власний голос, мати людину, котра мелодійною мовою висловлює те, що відчуває народ у своєму серці». Про Шекспіра він говорив як про «наймогутніше гасло нашого об’єднання», бо «Що... буде утримувати всіх їх (англійців. — В. І.) разом, об’єднувати всіх дійсно в єдину націю; що не дасть їм повстати один на одного і боротись; що... змусить жити в мирі, у братському спілкуванні між собою, підтримуючи один одного?»2.
Поняття «геніальність» («геніальний письменник») за своїм змістом ширше, ніж «геній», бо геніальність «притаманна багатьом, котрих геніями назвати не можна» (М. Бердяєв).
На основі літературних стилів, творчих (художніх) методів і типів творчості виникають і розвиваються літературні напрями.
1 Гегель Г. В. Ф. Эстетика: В 4-х т. — М.: Искусство, 1973. — Т. 4. — С.78.
2 Карлейль Т. Герои, культ героев и героическое в истории // Психология толпы: социальные и политические механизмы воздействия на массы. — М.: Эксмо; СПб.: Теrrа Fаntаstiса, 2003. — С. 610—611.
