Теорія літератури - Олександр Галич - 2001

Риторичні фігури - Синтаксичні засоби увиразнення мовлення (стилістичні фігури) - Художньо-мовленнєва організація літературного твору - ЗОВНІШНЯ ФОРМА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ - ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ

Риторичними фігурами (грец. ρητορική — риторика, наука про ораторське мистецтво) називаються фігури мовлення, побудовані на словесних зворотах, що мають умовно-діалогічний характер.

Риторичні фігури постають внаслідок порушення комунікативно-логічних норм висловлювання, оскільки ті діалогічні інтонації, які вони вносять у процес мовлення, не розраховані на реальну відповідь або практичну дію, як це має місце в „живому”, побутовому спілкуванні, коли діалог слугує передусім потребам обміну інформацією, такому звертанню до співрозмовника, яке передбачає відповідь або спонукає його до конкретних учинків. Діалогічність риторичних і словесних зворотів цілком умовна і слугує у творах художньої літератури меті індивідуалізації та емоційного увиразнення мовлення, привертання особливої уваги до певних аспектів зображуваного явища, в окремих випадках використовується з композиційною метою. Серед риторичних фігур виділяють фігури звертання, запитання, заперечення, оклику.

Риторичним називається звертання, яке не має на меті дійсного контакту з особою, предметом або явищем, до якого звертаються, і служить лише для того, щоб привернути до нього увагу читача й висловити ставлення мовця. Наприклад:

Україно моя! Чисті хвилі ланів,

Променисті міста, голубінь легкокрила!

Україно! Сьогодні звірів-ворогів

Ти грудьми вогняними зустріла.

(М. Рильський)

Риторичне звертання частіше застосовується у віршових, аніж у прозаїчних текстах, де воно, крім усього іншого, досить часто оформлює, „вводить” тему твору.

Риторичне питання — це питання, яке ставиться не з метою отримання відповіді, а з метою афористичного узагальнення загальновідомої або очевидної думки. Наприклад:

Кати знущаються над нами,

А правда наша п'яна спить.

Коли вона прокинеться?

Коли одпочити

Ляжеш, Боже утомлений?

(Т. Шевченко)

Інколи поставлене автором запитання мотивує подальше розгортання художнього викладу, яке розкриває ті чи інші, пов'язані з запитанням, смислові аспекти.

Риторичне заперечення — це заперечення, що має форму відповіді на вірогідне припущення, думку уявного співрозмовника. Наприклад:

Ні, друже мій, не та родина!

Сучасна пісня — не перина...

(І. Франко)

Риторичний оклик — це вислів, що має підкреслено-емоційний характер і вводиться переважно з метою затримати або посилити увагу на якомусь з аспектів зображуваного. Наприклад:

О, що за туга розум мій опала!

Яка крізь серце потекла Каяла,

Що за чуття на серце налягло!

(М. Зеров)