Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Всі публікації щодо:
Теорія літератури
Теорія літератури - Олександр Галич - 2001
Повість жанрової форми - Система епічних жанрів - ЕПІЧНИЙ РІД ЛІТЕРАТУРИ - РОДИ І ЖАНРИ ЛІТЕРАТУРИ
3.2. Система епічних жанрів
3.2.3. Повість жанрової форми
Повість — епічний твір середньої жанрової форми. Частіше за все говорять про її проміжне становище між романом і оповіданням, нечіткість і розмитість жанрових меж. Дійсно, повість має чимало спільного як з романом, так і з оповіданням. У ній розкривається людська доля, взаємини героя з навколишньою дійсністю. Відмінності скоріше мають кількісні, а не якісні параметри.
Якщо в оповіданні найчастіше в центрі якийсь один епізод, одна подія, то в повісті, як і в романі, можуть змальовуватися декілька подій, об'єднаних, як правило, навколо одного центрального персонажа. На відміну від роману, як вважає В. Кожинов, для якого також характерна багатоподієвість, але і яскраво виражена спрямованість „до драматичності, замкнутості та цілісності дії, сюжету”, повість „не має напруженого та завершеного сюжетного вузла”, в ній часто відсутня „єдність наскрізної дії”, а тому „типова”, „чиста” форма повісті — це скоріше твори біографічного характеру, різні художні хроніки (див., наприклад, повість О. Кобилянської „Царівна”, написану у формі щоденника, історико-біографічну повість С. Васильченка „В бур'янах”, трилогію Л. Толстого та інші). Суттєвою відміною жанру повісті є и потенційна ліричність: „Із всіх прозаїчних жанрів повість найближча до лірики. Цей жанр пов'язаний з роздумами, інколи цілком відкритими, прямими, авторськими. Ці роздуми автор об'єктивує — він їх виражає як голос своєї епохи” [цит. за: 36, 3]. Звичайно автори віршованих повістей, власне — поем, виносять дефініцію „повість” у жанровий підзаголовок твору (див., наприклад, „Мідний вершник” О. Пушкіна — петербурзька повість, „Демон” М. Лєрмонтова — „східна повість” і т. д.). Подібну тісну співвіднесеність прозаїчних та віршових жанрів В. Домбровський свого часу обгрунтовував теорією розкладу поетичного змісту в прозі. На його думку, подібно до того, як роман у процесі історичного розвитку літератури прийшов на зміну героїчній епопеї, так у свою чергу повість замінила поему [25, 63].
В літературі Київської Русі повістями називали або літописи („Повість минулих літ”), або житія святих („Повість про Акіра Премудрого”), або воїнські повісті („Історія Іудейської війни” Йосифа Флавія). Співвіднесеність повістевої форми з розповідями про діяння реальних та легендарних осіб, викладом хроніки історичних подій якнайкраще відповідає етимології самого слова „Повість” — це, власне, „повість” (де префікс по — вказує на віднесеність у минулий час, а вість — значить повідомлення, розповідь, тобто — вість про минуле, розповідь про те, що колись відбулося). В такому жанровому розумінні повість повинна була відрізнити всі об'єктивно-розповідні твори (ті, які мали внутрішню авторську настанову на достовірне, об'єктивно-історичне висвітлення фактів життя) від творів, орієнтованих на вимисел. Майже до кінця XVIII століття жанр повісті, який весь цей час плідно розвивається, не використовується в значенні терміна. Свої жанрові, власне літературно-художні, риси повість отримує з розвитком поняття вимислу в літературі, коли документальності її змісту була протиставлена вигадана фабула. В 1832 році Н. Кошанський давав таке визначення жанру: „Повісті бувають: істинні та вимислені. До істинних належать історичні та реальні. До вимислених: моральні, почуттєві і т. п.”.
У сучасному розумінні повість існує з першої половини XIX століття („Маруся”, „Сердешна Оксана” Г. Квітки-Основ'яненка). Подальша жанрова еволюція повісті пов'язана з творчістю Марка Вовчка („Інститутка”), Т. Шевченка („Художник”, „Музикант”). Майстрами цього жанру виявили себе І. Нечуй-Левицький („Микола Джеря”), Б. Грінченко („Серед темної ночі”, „Під тихими вербами”), І. Франко („Захар Беркут”), М. Коцюбинський („Fata morgana”), О. Кобилянська („Земля”). У літературі 20—30-х років XX століття провідне місце посідали повісті М. Хвильового („Санаторійна зона”), В. Підмогильного („Третя революція”), П. Панча („Голубі ешелони”).
В сучасній літературі важливе місце повість посідає у творчості О. Гончара, Г. Тютюнника, Б. Харчука, В. Шевчука, Є. Гуцала, В. Дрозда, В. Яворівського. Як і роман, вона може мати жанрові різновиди: історична, соціально-побутова, політична, пригодницька, фантастична.
