Теорія літератури - Олександр Галич - 2001

Балада - ЛІРО-ЕПОС ТА ІНШІ МІЖРОДОВІ Й СУМІЖНІ УТВОРЕННЯ - РОДИ І ЖАНРИ ЛІТЕРАТУРИ

Балада (прованс. balada, від ballar — танцювати). Первісно — це танцювально-хорова пісня середньовічної поезії Західної Європи з чіткою строфічною організацією. Пізніше — це невеликий фабульний твір, в основі якого лежить певна незвичайна пригода. Тому баладу часто називали маленькою поемою: „балада так належить до поеми, як оповідання до роману” (Г. Шенгелі). Тепер балада — це епічний жанр казкового, фантастичного чи легендарного змісту: „Це сумовиті лірично-епічні пісні про незвичайні події, життєві конфлікти... з трагічним кінцем” [32, 108 ].

Балада виникла у XII столітті в народному мистецтві Провансу. Балади писали видатні поети Італії Дайте й Петрарка. У Франції це був популярний жанр придворної поезії. В Англії дуже поширилися балади про Робіна Гуда. Улюбленою стала балада в поетів-сентименталістів і романтиків (Берне, Колридж, Ґете, Шіллер, Гайне, Гюго, Жуковський, Пушкін, Міцкевич).

Українська балада розпочинається з творів П. Гулака-Артемовського („Пані Твардовська”, „Рибалка”), Л. Боровиковського („Маруся”), М. Шашкевича („Погоня”), І. Вагилевича („Жулин і Калина”). У другій половині XIX століття до цього жанру зверталися С. Руданський („Верба”), Я. Щоголев („Чумак”), Ю. Федькович („Рекрут”). Значні успіхи в розвитку жанру належать І. Франку („Керманич”, „Князь Олег”), Лесі Українці („Калина”, „Королівна”). Не цуралися баладного жанру на рубежі XIX—XX століть М. Старицький, П. Грабовський, Б. Грінченко, Дніпрова Чайка, М. Чернявський. У літературі нинішнього сторіччя українська балада представлена у творчості М. Йогансена, Є. Плужника, В. Сосюри, Л. Первомайського, А. Малишка, Б.-І. Антонича, О. Олеся, П. Тичини, Є. Маланюка, І. Муратова, В. Симоненка. В поезії останніх десятиліть до балади зверталися І. Драч, Л. Костенко, Б. Олійник, В. Корж, В. Малишко, І. Жиленко. Антологія української балади репрезентована в книзі „Балади”, упорядником якої є С. Крижанівський.

Жанр балади у світовій літературі ввібрав у себе ознаки всіх трьох її родів — епосу, лірики та драми. Національною особливістю сучасної української балади є домінуючий ліризм, оповідні елементи в ній відійшли на задній план, і вже не хід подій, а драматизм (часом трагізм) внутрішнього світу героя визначають її жанрові особливості.