Теорія літератури - Олександр Галич - 2001

Дадаїзм - Модернізм. Літературні напрями модернізму - ЛІТЕРАТУРНИЙ НАПРЯМ - ЛІТЕРАТУРНИЙ РОЗВИТОК

Дадаїзм (франц. dadaisme, від dada — в дитячій мові іграшковий, дерев'яний коник) — авангардистська течія в західноєвропейській літературі та мистецтві, що існувала в 1916—1922 роках. Група „Дада” виникла в роки першої світової війни в нейтральній Швейцарії, в Цюриху. Її заснували митці-емігранти Т. Тцара, Р. Гюльзенбек, Г. Балль, Г. Арн, М. Янко. Автор назви течії — її лідер Трістан Тцара, який раптово знайшов слово „дала” у французькому словнику. В „Маніфесті 1918 року” Т. Тцара так пояснює значення цього слова: „Мовою негритянського племені Кру воно означає хвіст священної корови, в деяких регіонах Італії так називають матір, це може бути позначенням дитячого дерев'яного коника, подвійним ствердженням у російській та румунській мовах. Це може бути й відтворення незв'язного дитячого белькотіння. В усякому разі — дещо абсолютно безглузде...”

В 1916—1917 роках дадаїсти видають журнал „Кабаре Вольтер”. Після війни течія розділилася. Т. Тцара переїздить до Франції, де очолює групу „абсолютних дадаїстів” (А. Бретон, Л. Араґон, П. Елюар, Ж. Рібмон-Дессень). У Німеччині створюється угруповання „політичних дадаїстів” (Р. Гюльзенбек, Р. Гаусман, В. Мерінг, Е. Піскатор, Г. Ґрос, Дж. Гартфілд). На початку двадцятих років дадаїстська течія припиняє існування. Більшість колишніх дадаїстів бере участь у створенні нової авангардистської школи — сюрреалізму, сформувавши його основне ядро.

Мистецтво дадаїзму було зухвалим епатажем, „антимистецтвом”. „Дадаїзм, — зазначає А. Якимович, — у принципі відкидав будь-яку позитивну естетичну програму і пропонував „антиестетику”” [цит. за: 18, 2]. „Ми проти всіляких принципів”, — проголошують учасники дадаїстського руху. „Перший з напрямів, дадаїзм не протистоїть життю естетично, але розриває на частини всі уявлення етики, культури і внутрішнього життя, що є лише одягом для слабких м'язів”, — говорить Р. Гюльзенбек у „Дадаїстському маніфесті 1918 року”. Він же пізніше визначав дадаїзм як „волання особистостей, що опинилися в небезпеці”. Ці особистості, пригадував Луї Арагон, „перед лицем дійсно небаченої картини руїн, серед яких дибали люди зі скаліченими тілами й серцями ...привітали з галасливою радістю виклик, який був кинутий у світ під іменем Дада” [цит. за: 38, 25].

Дадаїсти затверджують алогізм як основу творчості. Вони вважають, що „думка формується в роті”. Спираючись на алогізм, безглуздий набір слів та звуків, дадаїсти створюють свій специфічний світ — світ словотворчих трюків, гри, містифікації. Вони проголошують „повну самостійність слова”. „Я не хочу слів, які винайдені іншими, — висловлюється Гуго Балль у першому маніфесті течії 1916 року. — ...Я хочу здійснювати свої власні безглузді вчинки, хочу мати для цього відповідні голосні та приголосні”. „Чому дерево після дощу, — запитує Г. Балль, — не могло б називатися плюплющем або плюплюбашем? І чому воно взагалі має якось називатися? Слово, слово, весь біль зосередився в ньому, слово, панове, — найважливіша суспільна проблема” [45, 317].

Т. Тцара, який вважав, що „відсутність системи — найкраща система”, радив для створення дадаїстських віршів вирізати окремі слова з книг та газет і довільно поєднувати їх. І дійсно, дадаїсти вирізають слова, змішують їх у шапці, а потім виймають їх у випадковому порядку та монтують поему. Читання подібних творів вони супроводжують „бруїтською музикою” (від франц. bruit — галас), що складається зі звуків каструль, дзвінків, свистків тощо.

Дадаїзм запроваджує нові жанрові форми — ігрові, експериментальні, пародійні. Це „бруїтський вірш”, „симультанний вірш”, „статичний вірш”. Бруїтський вірш описує трамвай таким, яким він є, подає „сутність трамваю з позіханням рантьє на ім'я Шульце та скреготом гальм”. Вірш симультанний покликаний навчити „сенсу безладного перегукування всього на світі: в той час, як пан Шульце читає, балканський потяг... мчить поблизу Ніша, свиня вищить у підвалі м'ясника Нутке”. Статичний вірш, вважають дадаїсти, „створює з кожного слова індивідуальність, з літер ліс з'являється ліс із кронами дерев, лівреями лісників та дикими кабанами...” [45, 319].

Головним видом дадаїстської діяльності було абсурдизоване видовище. Хвиля скандальних виступів, акцій та експозицій дадаїстів прокотилася по Швейцарії, Австрії, Німеччині, Франції. Як пригадував Л. Арагон, нічого, окрім скандалу, дадаїсти не шукали. „Дада любить дзвонити у двері, чиркати сірниками, щоб підпалити волосся й бороди. Він кладе гірчицю в дароносиці, ллє сечу в святу воду й наповнює маргарином тюбики з фарбами”, — говорить Ж. Рібмон-Дессень. Дадаїсти обіцяють „публічно підстригтися на сцені”, влаштовують експозиції власних картин у зовсім темних приміщеннях і осипають лайкою відвідувачів цих експозицій, ставлять власні абсурдні комедії та скетчі.

Дадаїзм відіграв помітну роль у розвиткові європейського модернізму (сюрреалізм, „театр абсурду”) та вплинув на зародження багатьох художніх течій XX століття (хеппенінг, перформанс, концептуальне мистецтво тощо).