Теорія літератури - Олександр Галич - 2001

Автологічний тип художнього образу - Види літературно-художнього образу - ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ - ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ

Автологічним можна назвати тип художнього образу, в якому чуттєвий образ є формою вияву такої ідеї, яка, певним чином розширюючи та узагальнюючи зміст одиничного предмета, у ньому змальованого, не виходить за його межі, тобто не вказує на жодний інший, якісно відмінний від нього предмет. Іншими словами, це такий художній образ, в якому, як вказував О. Потебня [74, 126], чуттєвий образ і його значення (тобто ідея) належать до одного кола явищ. Наприклад, шевченківський вірш „Садок вишневий коло хати”, в якому „невеличкий кусок села й поведінка людей втілюють риси спільного побуту шевченківських часів” [81, 66]. В чуттєвому образі твору подана картина побуту одиничного, окремо взятого села. Ідея зображуваного полягає в тому, щоб віднайти у цій одиничній картині риси, притаманні багатьом таким селам, і тим розширити конкретний зміст чуттєвого образу, узагальнюючи його, але не переносячи на інше, принципово відмінне від нього, коло явищ, інший клас об’єктів. Тому автологічний образ ще називають „самозначущим”, „самодостатнім” образом або ж, частіше, образом-типом, на відміну від таких „несамодостатніх” образів, як символ, алегорія, підтекст. У визначенні автологічного образу як самозначущого міститься певна частка умовності, оскільки самозначущий художній образ не є носієм лише буквального змісту (інакше він був би простим, нехудожнім повідомленням). Він виступає і як засіб узагальнення, мета якого полягає в організації естетичного впливу через свого роду „ефект впізнавання”: як писав О. Потебня, „...образ постає у думці початком ряду подібних і однорідних образів. Мета типових творів цього роду, саме узагальнення, досягнута, коли той, хто їх сприймає, впізнає в них знайоме: „я це знаю”, „це так”, „я бачив, зустрічав таких”, „так на світі буває”. Але при цьому, — зауважує автор, — образ є одкровенням, колумбовим яйцем” [74, 141—142]. Тобто „самозначущий” образ — це образ, який фіксує якісь типові, характерні, найбільш суттєві (в естетичному відношенні) аспекти зображуваного. І. Тен у цьому зв’язку говорив, що „мистецтво відтворює не самі предмети та явища дійсності, а тільки те, що бачить в них митець, а справжній митець бачить в них лише їхні типові, характерні риси; естетичний елемент природних явищ, проходячи через свідомість та уяву митця, очищується від усіх матеріальних випадковостей і таким чином посилюється, стає яскравішим; краса, розлита у природі, в її формах та барвах, на картині з’являється зосередженою, згущеною, підкресленою” [84, 73—74]. Точне визначення, яке досить вдало конкретизує зміст поняття „типовий образ”, сформулював у свій час В. Домбровський: „Коли артист (маляр, різбяр чи поет), бажаючи зобразити групу однорідних предметів (осіб або речей), вибере один конкретний, індивідуальний предмет і дасть його образ в такім виді і з такими ознаками, які зібрані з більшого числа поодиноких предметів цілої групи, то постане типовий образ, або тип, що об’єднує в собі ознаки,спільні більшій кількості однорідних предметів. Ті вибрані для зображення такого предмета спільні риси й ознаки називаються типовими або характерними. Типово можуть бути зображені особи або речі, а також явища та події, взаємовідношення людей, їх звички і заняття, обставини місця і часу, природи і т. д. Але найважніше значення в поетичному мистецтві мають типи людей, тобто дійових осіб, виведених в якімсь творі” [35, 7—8]. Автологічний тип художньої образності найбільш поширений у сучасній літературі. Особливим різновидом автологічного образу можна вважати образ-гротеск.