Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Історія української літератури ХI—XVIII ст. - Білоус П. В. 2009
«Житіє і хоженіє» Данила Паломника
Всі публікації щодо:
Історія літератури
Християнізація Русі наприкінці X ст. сприяла розширенню сприйняття руською людиною географічних горизонтів світу. Прагнення церкви зміцнити своє становище і свій авторитет породжували потребу в розповідях очевидців про християнські святині Сходу. Саме цим зумовлено намагання перших руських ченців — засновників Києво-Печерського монастиря — відвідати святі місця, набуваючи у такий спосіб святості. Адже паломництво, відхід у пустелю чи монастир із «миру» в ті часи вважали актами морального вдосконалення і наближення до Господа. Пересування у просторі ускладнювало багато перешкод, які мандрівник, охоплений релігійним почуттям, долав із великими труднощами. Такий шлях був різновидом подвижництва, своєрідним наслідуванням самопожертви Ісуса Христа, алегорією боротьби із спокусами світу.
Паломниками (прочанами) називали мандрівників до святих місць, які за традицією приносили із собою гілочку пальми — як свідчення того, що вони побували у далеких краях. Паломництво і в давні часи не було справою індивідуальною. Труднощі і небезпека в дорозі змушували пілігримів (лат. peregrinus — чужоземець, чужинець) гуртуватися в групи.
Прочани відпускали бороди, вдягалися у плащі, мали капелюхи з широкими полями, на які прикріплювали червоні хрести. Детальний опис одягу давнього паломника подав у своїх подорожніх нотатках український мандрівник XVIII ст. Василь Григорович-Барський: «А вбрання прочанське таке: чорна одіж із полотна або сукна, без окремих піл, а зшита суцільно, на взір дяківського стихаря, лише з вузькими рукавами; таку одіж прочани носять поверх свого звичайного вбрання, яке нею прикривається; на грудях поверх одежі чіпляють хреста; ремінний пояс, а при боці — тиквиця, щоб носити воду в пустельних краях; на плечах — мішечок із потрібними речами; зверху коротка накидка, що може лише прикрити плечі від дощу; мішечок, зшитий із провощеного полотна, схожого на чорну шкіру; на ногах — міцно прив’язані сандалії; чорний капелюх із широкими полями; в руці — грубий посох, що висотою сягає до голови, дуже гарно різьблений і вкритий черню».
Об’єктом релігійного благоговіння, поклоніння християн була Свята Земля — місця, пов’язані з народженням, життям, стражданням, смертю і воскресінням Ісуса Христа. Вони опоетизовані в євангеліях, освячені присутністю та діяннями Сина Божого. На Святій Землі сформувалися центри паломництва, куди сходилися християни з усього світу, які прагнули покаятися, очистити душу, поклонитися храмам і гробницям святих. Центром християнського паломництва став Єрусалим — місто, у якому поховано тіло Ісуса Христа. Головна мета кожного паломника — вклонитися Гробу Господньому.
Після розколу християнської церкви у середині XI ст. на східну і західну у православних і католиків виникли свої центри паломництва: католики прямували на прощу до Рима та Лорето (Італія), у Лурд (Франція), Компостеллу (Іспанія); православні — у Константинополь і на Афон.
Першим паломницьким твором в українській літературі є «Житіє і хоженіє Данила, Руської землі ігумена». Він належить до найвидатніших літературних пам’яток Київської Русі. Данило, здійснивши подорож у Палестину між 1106 і 1108 рр., детально описав святі місця. Популярне на Русі його «Хоженіє» збереглося в кількох редакціях і більше ста списках. Найдавніші датовані другою половиною XV ст. Твір не раз був об’єктом досліджень істориків, літературознавців, географів, етнографів, які основну увагу зосереджували на його змісті, зв’язку з християнською історією, особі автора.
Про причини написання твору частково сказано в самому «Хоженії»: «Да си исписах путь си и места сии святаа, — писав паломник, — не возносяся ни величаяся путем сим, яко что добро створив на пути сем; по любве ради святых мест сих, исписах все, еже видех очима своима, дабы не в забыто было то, еже ми показа бог видти недостойному». Отже, по-перше, Данилом керувало релігійне почуття (повага до святих місць), по-друге, він дбав про те, щоб не забулося побачене. Авторська позиція Данила суголосна самоусвідомленню руських письменників, котрі не наголошували на авторському Я, а намагались бути в тіні: це відповідало християнським смиренню та самоприниженню. Данило заявляв: «Не зазрите худоумию моему и грубости, еже писах о святьм град Иерусалим», свій життєвий подвиг (значить, творчий) оцінював скромно («не возносяся ни величался путем сим»), заявляючи: «Мнози бо, доходивше святых сих мест и сий святый град Иерусалим и вознесшеся умом своим, яко нечто добро створивше, и погубляють мзду труда своего».
На підставі того, з якими почестями прийняв ігумена Данила єрусалимський король Болдуїн, як тамтешні власті сприяли його подорожі, можна зробити висновок, що Данило виконував у Єрусалимі дипломатичну місію, був не звичайним прочанином, а політичним представником Руської Землі, завдання якого полягало також у тому, щоб скласти письмовий звіт про своє перебування в чужій країні.
«Хоженіє» дає підстави вважати, що Данило — типовий представник руських письменників XII ст., людина освічена, добре обізнана зі Святим Письмом, християнськими святинями. Детальності й точності записів Данило завдячував «книжному мужу», з яким познайомився у монастирі Св. Сави: «І той муж показав усе мені по правді, із святих книг вивідавши добре».
Очевидно, «Хоженіє» Данило писав по дорозі на Русь чи в одному із руських монастирів, коли мав час для літературного опрацювання зроблених на Сході нотаток.
Зміст і композиція «Житія і хоженія»
Починається твір коротким вступом, у якому письменник по-християнському представляє себе «худшим» між паломниками, щоб читач не подумав, що він вбачав у своїй мандрівці на Схід особливу заслугу. Тут подано кілька загальних зауважень щодо умов і мети подорожі. Далі Данило описував святі місця, кожному з яких присвятив окремий розділ, що має певну композиційну завершеність. Найзначнішим місцям (Єрусалим, Йордан, Віфлеєм, Мертве море, гора Ліван, Тиверіадське озеро) автор приділив більше уваги — розповіді про них докладніші й ширші.
Розділ «Про світло небесне: як сходить до Гробу Господнього» — окреме сюжетне оповідання. На початку Данило полемізував з іншими паломниками, котрі по-різному тлумачили сходження небесного вогню на Гріб Господній, далі розповідав, як було насправді: звечора протерли гроб, промили лампади, налили туди свіжого масла, й Данило пішов до Болдуїна, щоб той дозволив йому поставити лампаду від Руської Землі. Цю лампаду він сам ходив купувати і ніс її до гробу. Там уже зібралося багато людей («велика теснота и томление лют людем ту бывает»), які чекали появи «князя со дружиною». Коли прийшов Болдуїн зі своїм почтом, його ввели в церкву. Натовп заспівав псалми, і тоді «внезапну восиа свет святый во Гроб». Це викликало у присутніх «радість велику і веселість». Усі люди запалили свічки і почали поволі розходитись, а над гробом правили літургію. Після цього Данило забрав лампаду і пішов у келію монастиря Св. Сави.
Це оповідання, яким закінчується «Хоженіє», є логічним закінченням розповіді про Святу Землю і водночас своєрідною кульмінацією твору. Данило був очевидцем знаменної для кожного християнина події, тому вважав за потрібне розповісти про неї окремо і детально, передавши власні враження і міркування з цього приводу.
У композицію «Хоженія» закладено характерну для ранньої середньовічної європейської літератури ідею руху. Художня свідомість паломника виражає дві форми руху — географічне, просторове пересування і зміну внутрішнього стану, перехід від гріховності до святості. Ці форми тісно взаємопов’язані, чим зумовлений той факт, що Данило нічого не написав про те, звідки вирушив до Святої Землі і якою була його дорога туди й назад. Це було не обов’язково — увага зосереджувалася на святих місцях, розповідь композиційно обмежувалася лише тією частиною подорожі, яка стосувалася християнських святинь.
Відбір матеріалу для «Хоженія» залежав від вимог жанру: паломник мав описувати лише те, що викликало релігійний інтерес, все інше вважалось негідним запису як звичайне, буденне, позбавлене ореолу святості. Однак Данило часто порушував канони жанру: він подавав замітки про екзотичну природу християнського Сходу, господарство, особливості географічного розташування міст. Отже, він сприймав світ не лише як аскетичний ненець і паломник, а й як допитливий мандрівник.
Важливими подіями, з погляду Данила, були небезпечні зустрічі в горах із розбійниками, на морі з піратами («хусареве» — корсари). Автор зазначав, що мандрівників приймають добре («і вшанували нас добре питвом і їжею, і всім»). Особливу увагу Данило у розповідях про святині звертав на побутові деталі: «І тут почастували нас добре, і вставши, пішли до церкви». Подібні нотатки відтворюють умови мандрівки, відображають її колоритне тло і водночас композиційно пов’язують розділи «Хоженія», об’єднують їх спільним мотивом подорожі. Твір Данила Паломника вказував на зародження подорожнього нарису.
Значне місце в композиції «Хоженія» займають апокрифи та легенди, уривки із Святого Письма, які пов’язували, співвідносили побачене з відповідними місцями старозавітної і новозавітної історії. Проте, як зазначав М. Возняк, «осередок цих оповідань творить особа Ісуса Христа». Ступивши в Єрусалим та мандруючи його околицями, Данило фіксував усе, що стосувалося народження, поневірянь, проповідувань, чудес, страстей, страждань, смерті та воскресіння Сина Божого (печера у Віфлеємі, де народився Христос; будинок, де відбулася Таємна вечеря; Гетсиманський сад, де молився Ісус Христос; дорога, по якій він ніс свій хрест на Голгофу; щілина у камені, по якій текла кров Спасителя, розіп’ятого на хресті, і т. д.), а також життя тих, хто його оточував — Богородиці, апостолів (старозавітні персонажі зображено не досить виразно). Таке своєрідне унаочнення євангельської легенди загалом має апокрифічне походження.
Жанрово-стильові особливості пам’ятки. Художність твору
Стиль «Хоженія», на перший погляд, монотонно-описовий, позначений середньовічним світорозумінням і світовідчуттям, художніми орієнтаціями того часу. Крім того, у давній літературі існувала взаємозалежність стилю і жанру, були певні жанрові типи стилю — літописний, житійний, хронографічний та ін.
Залежав стиль паломницького твору і від завдань, які ставив перед собою автор. Він повинен був точно і достовірно розповісти про відвідані ним святі місця. Це вимагало стриманості, об’єктивності й переконливості. Паломник просто («писав не хитро, але просто») повідомляв про побачене на Святій Землі. Основним принципом, стильовою домінантою є прагнення до правдоподібності, достовірності. Правдоподібності у «Хоженіі» Данила досягнуто передусім завдяки деталізаціє'! опису. У розумінні паломника, детальний опис, точність, достовірність — засоби для відтворення живого враження.
«Хоженію» характерна топографічна означеність. Данило вказував на великі відстані (від Кіпра до Яффи 400 верст, від Царгорода до острова Род — 800, від Рода до Яффи — 800), між містами-сусідами («Віфанія же від града Єрусалима віддалена на дві версти»; «від Кузиви до Єрихона 5 верст»; «від Кіфи до Акри верст 15»). Він визначав розміри споруд, називав кількість архітектурних деталей («єсть же та церква Воскресіння формою кругла, статечна: і вздовж, і впоперек має сажень 30»; «дверей же шестеро, а колон має 16»), окремих предметів («лавиця же свята, де лежало тіло Христове, в довжину 4 лікті, а в ширину 2 лікті, а висота — півліктя»). Автор «Хоженія» вказував навіть напрям, орієнтувався в просторі («на праву руку», «на ліву руку»), оперував зрозумілими для руського читача одиницями виміру (верста, лікоть, сажень), деякими описовими означеннями («яко стружия выше», «выше копея», «близь яко довержет человік», «яко дважди дострілити может», «яко довержет человік каменем малим») та ін.
Багато вимірів і досліджень Данило робив особисто. Йому недостатньо було тільки бачити — треба було обов’язково підійти впритул до кожної святині, фізично торкнутися її, відчути особливий чудесний смак святості. У своєму прагненні опинитися у відчутній близькості до кожної біблійно-християнської святині Данило невтримний, виявляв надзвичайну впертість, відвагу і винахідливість. Гора Фавор, наприклад, малодоступна для мандрівників, однак руський ігумен з великими труднощами вибрався на неї, бо гора — свята: «Єсть та гора вся кам’яна, лізти же на неї вельми трудно, муками на неї лізти треба, путь тяжка вельми, ледве бо на неї вилізли». Описуючи Тиверіадське озеро, Данило зазначав, що Христос любив їсти рибу з нього: «І єсть та риба смачнішою над іншу рибу. І їв ту рибу сам багато разів». Для того щоб повідомити про глибину Йордану, ігумен сам вимірював його: «Виміряв і випробував сам, перебрівши на другий берег».
Описи Данила завдяки точності тривалий час слугували своєрідним довідником. Правдивість розповіді він аргументував цитатами зі Святого Письма, співвідносив враження про відвідані місця з легендарним та апокрифічним матеріалом.
Руський паломник, пройнятий духом чернечого смирення, був переконаний у тому, що в розповідях про святі місця звичайні людські емоції зайві, допустимі лише релігійне благоговіння, замилування. Данило уникав надмірних емоцій, суб’єктивних вражень, бо церковний етикет вимагав стриманості, уникнення витіюватості (автор наголошував, що він, на відміну від деяких паломників, пише «не ложно»). Водночас він емоційно сприймав християнські святині: «І тут поклонився Святому Гробу тому, і пішов далі радіючи»; «І буває тоді радість велика всякому християнину, котрий побачив град Єрусалим; і тоді сльози проллються у вірних людей».
Прагнучи надати зображуваним картинам винятковості, Данило описував Великодню ніч. Намагаючись передати свої почуття і враження, радість і релігійний трепет натовпу при Гробі Господньому, зробив відступ у розповіді: «Бо хто не бачив радості тієї у той день, то не повірить оповідкам про те видіння; а мудрі і вірні люди вірять та із задоволенням слухають сказання про його достовірність».
Розповідаючи про хрещення на Йордані, Данило акцентував на урочистості і масштабності свята, яке відбувалося опівночі. Його вразили «безліч народу», багато запалених свічок. Ця зорова картина доповнена зауваженням, що «всю ніч там співи бувають чудові».
Душевна піднесеність, ліризм властиві і розповідям про природу, екзотичні ландшафти християнського Сходу. Щоправда, художні прийоми автора «Хоженія» не досить яскраві. Він використовував риторичні кліше, вироблені тогочасними книжниками: «Есть церковь Святая Святых дивно и хитро создана мосиею издну, и красота ея не сказанна есть... извну написана хитро и несказанна» (тут і далі в цитатах курсив наш. — П. Б.). Виражаючи своє захоплення, Данило вдався до зворотів: «велико велми», «зло красно», «хитро мусиею украшено изрядно», «твердо и дивно хитростию врата суть сделана», «исписана добр», «поле красно и равно» та ін. Епітети добирав залежно від враження, зокрема про небезпечний і важкий перехід у горах писав: «и есть путь страшен и тяжек зФло»; про місцевість — «красна и чюдна зло» або «страшна и грозна велми». Свої емоції Данило передавав переважно за допомогою словосполучень, які вказують на міру якості і ступеня. Захоплення Кіпром висловлював, удаючись до перебільшення в кількісних характеристиках: «Кипр есть остров велик зФло, и множество в нем людии, и обилен есть всем добром».
Автор «Хоженія» відчував красу природи: «И ту есть поток, воды исполнен, и течет красно по камению в Йордан». Будучи людиною, близькою до землі, представником землеробського народу, до якого навіть чужа природа повертається передусім своєю продуктивною стороною, Данило усвідомлював прекрасним те, що є корисним, тому додавав: «вода та студена з'Ьло и сладка велми», тобто смачна, корисна для вживання. Із погляду користі для навколишніх мешканців та мандрівників автор детально описував Йордан. Єрихон, зокрема, привернув його увагу не тільки тому, що це святе місце, а й тому, що навколо міста «земля добра и многоплодна», «и всякого древеса многоплодовита суть».
У розповідях про Святу Землю простежуються патріотичні настрої Данила. Для яскравішого зображення побаченого він проводив паралелі з рідною природою, що надає описам ліричного звучання, теплоти. Так, Йордан порівнював з річкою Снов, невисокі дерева «на купили» у нього, «аки верб подобно есть», невідомі чагарники — як лози. У розділі про виготовлення фіміаму (пахучої смоли) є такі паралелі: дерево «зигия» — «яко олха образом», інше дерево — «образом, яко осина», «исходит из древца того червоточина та, яко отруби пшеничны, и падают от древця того, яко клей вишневый».
Прагнучи до лаконізму, Данило насичував фразу максимумом інформації, тому в тексті наявні речення з різноплановими повідомленнями: «А от Мелетинии до Ахия острова верст 100; и ту лежить святый мученик Исидор, и в том остров ражается мастика, и вино доброе, и овощь всякий». По суті, із трьох повідомлень лише одне стосується святого місця.
Розповідь Данила про Святу Землю спокійна, розмірена, виважена, але у згадках про важку й небезпечну дорогу фрази стають уривчастими. Описуючи шлях від Єрусалима до Йордана, автор «Хоженія» досяг виразного емоційного забарвлення оповіді завдяки добору епітетів, експресивній побудові фраз (повтор сполучника і, інверсія): «И есть путь тяжек велми и страшен и безводен; суть бо горы высоки камены, и суть разбои мнози, и разбивают в горах тех и в дебрех страшных». Водночас окремі образи позбавлені образності, у них без будь-якої художньої мети повторюються одні й ті самі слова: «Ту же лежат мнози святии отци, телесы яко живи: святый Иоанн, єпископ Исихаст ту лежить, святый Иоанн Дамаскин ту лежит, и святый Феодор Едесский ту лежит, и Михаил синовец его, Афродитиан святый ту лежит, и инии мнози святии ту лежат, телеси яко живи...».
Простота, точність, багатство історичних та легендарних відомостей зробили цю розповідь особливо популярною у Київській Русі. Високо оцінив «Хоженіє» І. Франко, назвавши його книжкою, що стала «цікавою лектурою для простих людей, а для дослідника являється не лише важним причинком для топографії тодішньої Палестини та суміжних з нею країн, але також одним із найкраще написаних творів староруської літератури задля своєї простоти, ясності стилю і точності в малюванні речей, як і задля свого щирого тону та патріотичного руського почуття».
Ігумен Данило на початку XII ст. запровадив жанр ходіння в його руському варіанті, який тривалий час вважали майже канонічним. Кілька наступних століть «Хоженіє» було зразком для інших паломників, які вирушали на Святу Землю і розповідали про свою мандрівку.
Запитання. Завдання
1. Поміркуйте, у чому полягає духовний феномен досягнення Святої Землі.
2. Охарактеризуйте образ автора у «Хоженії».
3. Розкрийте особливості змісту «Хоженія».
4. За якими літературними канонами побудовано твір Данила Паломника?
5. Визначте ознаки паломницького жанру.
6. У чому виявляється художність давньої пам'ятки?
7. Поміркуйте, до якого стильового різновиду належить «Хоженіє».
8. Назвіть основні джерела «Хоженія». Як вони позначилися на творі?
9. Як твір Данила Паломника пов'язаний із традиційним жанром подорожі у світовій літературі?
