Микола Зеров - Українське письменство XIX ст. Від Куліша до Винниченка - О. Баган 2005
Поети «Основи»
Українське письменство XIX ст.
Всі публікації щодо:
Літературознавство
Лекція XLV
Українські поети «Основи» без порівняння не такі цікаві, як її прозаїки. Це, розуміється, не торкається Шевченка, що його посмертні твори поетичні заповнюють увесь перший рік журналу, - але це торкається вже Куліша, що виступив року 1861 з окремими поезіями своїх «Досвіток». Починаючи з численних поетичних відгуків на смерть Шевченка - в тому числі Вас. Кулика, М. Максимовича та Ол. Кониського («Зійшов місяць із-за хмари») - це все не що інше, як нав’язане до Шевченкових зразків та народнопоетичної стилістики «изобразительно-этнографическое направление», як говорив Костомаров, що в 60-70-х роках не любив ні повістей, ні, тим більше, «стишков, часто бесцветных и пустых», - «з чорнобровими дівками, буйним вітром, могилами, степами та зозулями».
Серед поетів «Основи» треба відзначити Василя Кулика, молодого полтавського громадянина, що опублікував кілька ліричних поезій та баладу «Загублені душі» (варіяція на тему «Ні, мамо, не можна нелюба любить»); М. Антіоха Вербицького (переклад «Плачу Ярославни», найкращий в українській літературі після Шевченкового); Петра Кузьменка (балада «Погане поле»); Л. Глібова та Степана Руданського, що здобули собі ім’я пізніше, один як байкар, другий - головно як автор приказок, що подавали у віршованій формі величезний матеріял народного анекдоту. Серед інших авторів знайдемо імена Невідомого, Івана Грози, Тирси, Ф. Бойчука, Павлуся, В. Алова (Александрова). У листуванні редакції наводяться уривки з присланих провінціяльними авторами поезій - в тому числі уривки писань В. Мови, П. М. Стеценка, А. Є. Звенигородського та інших. Все це варіювання давніх мотивів:
Як гляну, погляну у чистеє поле -
Розкішне, широке, як синєє море,
Далеке, як небо, привітне, як доля,
Веселе, тихеньке - ні смутку, ні горя!
Як гляну я в поле - душа затрепече,
Серце, наче пташка в клітці, защебече,
І я забажаю широкої волі,
Якою кохався козак на роздоллі.
І кличу ту волю - в степу луна гине...
А воля козацька до мене не лине.
Тут трохи раннього Шевченка, трохи Щоголева, що його «У полі» Куліш надрукував в альманахові «Хата».
Характерно, що поезії присилались до редакції «Основи» іноді як голос молодого Шевченка. Так, напр., прислано було вірші Невідомого, до яких редакція зробила таку примітку:
Стихи Невідомого прислано нам з догадкою, що мусять бути Шевченковими первими пробами. Не знаємо, що скаже громада, а нам здається, що ні. Не та хода і не та мова була в молодого Тараса. Ще ж і те важимо, що в кожного поета є кохані слова, котрі він залюбки вимовляє. Тут ми не вбачаємо таких, що найлюбіші були молодому Шевченкові, а вбачаємо такі, що він опісля вже почав до свого стиха добирати. А проте стихи Невідомого ми вподобали і просимо його, коли жив, ще прислати в «Основу».
Те саме, що про лірику, треба сказати і про байки (Петров, Витавський та Л. Глібов). Вони не так продовжують Гребінку з його сатиричною тенденцією, скільки по-аматорському переказують російську байківницю. В 50-х pp. це, видимо, було звичайним на провінції - досить згадати хоч би П. Огієвського-Охоцького, ніжинського протоієрея, про якого зберіг у «Ватрі» за 1887 рік згадку Ол. Кониський. Провінціяльно-аматорський характер основ’янської поезії виступає перед нами дуже виразно. На той час, як у прозі 61-62 року відзначилися окремі індивідуальності, в поезії цього майже непомітно. Куліш «Досвіток» видавався риторичним, Щоголів блиснув кількома речами в «Хаті». Руданський дав занадто мало і тільки-тільки збудив надії, байка Глібова набула своєрідносте щойно пізніше (раннім речам його Куліш закидав 1857 року недостатнє знання мови), коли байкар розвернув у своїх творах властивий йому ліризм («Мальований стовп»), етнографічний колорит («Вареники») та нахил до пісенних форм («Перекотиполе»). Відхід української поезії від безхарактерного наслідування Шевченка та народної поезії був ділом 70-80-х років.