Українська література - статті та реферати

Літописи як літературний жанр

Всі публікації щодо:
Давня українська література
Літературознавство

Літописи - це жанр української літератури, що проіснував у ній майже вісім століть (з кінця Х до кінця ХУІІІ ст.). Це твори, в яких оповідь подавалася у хронологічній послідовності (писати за літами). Вони заклали основи нашої вітчизняної історіографії. Переважно укладалися в монастирях. Автори (укладачі), як правило, намагалися систематизувати інформацію про відомі їх надії, а також «догодити» княжій владі.

Літописи — важливі пам'ятки літератури, цінні джерела для дослідження слов'янської історії з давніх часів до XVIII століття включно. У них розповідається про походження східних слов’ян, зародження у них державної влади, про політичні, економічні та культурні взаємини між собою та з іншими народами, тощо. Велике значення літописи мають для вивчення історії української літературної мови. Мова більшості літописів книжна, близька до церковнослов'янської, а у період XV-XVIII ст. частина пишеться латинською.

В склад літописів входять різноманітні пам’ятки. В цілому літописи є якимись енциклопедіями, збірками найрізноманітнішого літературного матеріалу, який не дійшов би до нас, якби літописці не занесли його до своїх творів. Літописи, що обіймають кілька століть, не можуть бути творами однієї людини: автори літописів змінювалися, змінювався відповідно до цього стиль, а може, і зміст записів. Отже, питання про авторство літописів дуже важливе. Але стиль літопису не залежав лише від автора; була певна літописна стилістична традиція.

Наш найстаріший літопис дійшов до нас у трохи відмінних редакціях: в так зв. «Лаврентіївському» літописі (різні списки з 14 — 15 ст.), де він доведений до р. 1110 та закінчується записом ігумена Видубецького монастиря під Києвом Сильвестра, що переписав рукопис 1116 р. та в «Іпатіївському» літописі (5 списків з 15 та пізніших ст.), де оповідь доведено до року 1117.

Улюбленим стилістичним засобом літописців є короткі афористичні речення, репліки дійових осіб — «сентенції». Інша риса літописного оповідання, що наближає його до епосу всіх часів та народів, — це любов до сталих формул при змалюванні певних ситуацій.

Форми літописного повіствування - (за проф.Єрьоміним поділ на 5 груп - 1) порічний запис; 2) літописне сказання; 3) літописне оповідання; 4) літописна повість; 5) документи із княжих архівів (договори, статутні грамоти - ця група літературного значення не має).

Порічні записи - найдавніша форма літописів, за об’ємом невеликі. Максимальна лаконічність - найхарактерніша ознака.

Основна літературна риса - документальність. Літописець стурбований одним - точніше і коротше зареєструвати ті чи інші події.

У стилістичному відношенні порічні записи аморфні, вони позбавлені художньої форми і емоційності.

Літописи сказання фольклорного походження. І в цьому їх художня якість. Сказання - усна оповідь історичних фактів в літературній переробці літописця. До цієї форми автор звертався у тих випадках, коли у нього не було достовірного матеріалу. Ось чому, наприклад, сказання займає значне місце в тій чи іншій частині «Повісті временних літ», де йде виклад подій несучасних автору (про заснування Києва, про взяття Олегом Царг раду, про смерть Олега, про смерть Ігоря, про помсту Ольги древлянам.

Літописне оповідання - перш за все документальне, в ньому немає нічого придуманого. «літературного». Воно - пряме відображення реальної дійсності. Це оповідь в прямому значенні слова. Складається за свіжими слідами подій.

Оповідач - людина своєї епохи, що не може не вплинути на його розповідь.

За формою викладу оповідь подібна до порічних записів (як і порічнихи оповідь фактографічна - вказується дата події, обставини, перелічуються усі дійові особи), оповіді характерна протокольна конкретність.

Одна із характерних особливостей літописної оповіді - мова дійових осіб. Деколи ці твори повністю складається із мови дійових осіб, які постійно із будь-яких причин обмінюються думками.

Літературна своєрідність літописної оповіді - поява особи автора: тут (на відміну від порічних записів) він вже постійно присутній, заявляє про себе оцінками різних подій, спробами коментувати їх, характеристикою дійових осіб.

Літописна повість (термін умовний) - це особлива форма, що присвячується розповіді про смерть того чи іншого князя, своєрідний некролог.

Призначення повісті - показати вже агіографічний образ ідеального князя.

Повість подібна до оповіді, але вона більш послідовно витримана в рамках агіографічного стилю. Події, людина і її поведінка в повісті набирають нових рис, далеких від звичайної нам у літописах документальності.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.