Усі уроки української літератури 10 клас І семестр - 2018

ПАНАС МИРНИЙ. ОСНОВНЕ ПРО ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТВОРЧОСТІ - ВСТУП. РЕАЛІСТИЧНА УКРАЇНСЬКА ПРОЗА. ТВОРЧІСТЬ І. НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО, ПАНАСА МИРНОГО

Мета (формувати компетентності): предметні: літературознавчу: знання про життя та творчість письменника; читацьку активність; ключові: уміння вчитися: самоорганізовуватися до навчальної діяльності; загальнокультурну: дотримуватися норм мовленнєвої культури; зв'язно висловлюватись про життєвий і творчий шлях письменника; соціальну: розвивати вміння працювати в колективі, уміння з повагою ставитися до однокласників; інформаційну: навчати дітей підшукувати потрібну інформацію до теми, займатися пошуковою роботою на сторінках в Інтернеті та інших джерелах; комунікативну: удосконалювати вміння дітей формулювати мету власної діяльності та робити висновки за її результатами, розвивати зв'язне усне мовлення дітей, уміння висловлювати власну думку про життєпис письменника та обґрунтовувати її; емоційно-ціннісну: сприяти формуванню гуманістичного світогляду, зокрема гідності, людяності, поваги до старших, виховувати прагнення до чесного, духовно багатого життя.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЯ КЛАСУ

II. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Слово вчителя

В українському літературному процесі 70-90-х років ХІХ століття одне з найпочесніших місць належить Панасові Мирному, видатному письменнику-реалісту, авторові злободенних, новаторських за змістом і формою прозових творів. Високу оцінку талантові цього письменника дав Олесь Гончар, назвавши його першим симфоністом української прози, суворим літописцем епохи.

2. Оголошення теми і мети уроку

III. СПРИЙНЯТТЯ І ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Виступ учня з відеопрезентацією „Життєвий і творчий шлях Панаса Мирного“

Сьогодні на уроці ми дізнаємося, яким був Панас Мирний, до чого прагнув у житті, у чому полягає цінність його творів.

Коментарі до слайдів. Народився П. Я. Руденко на Полтавщині у містечку Миргороді 13 травня 1849 року. Батько, Яків Григорович Руденко, працював у повітовому скарбництві. Мати, Тетяна Яківна, займалася вихованням дітей.

Коли Панасові виповнилось 7 років, його віддали до Миргородської початкової школи. Потім навчався у парафіяльному училищі.

У 1858 році родина переїхала жити до Гадяча. Там хлопець продовжив навчання у Гадяцькому повітовому училищі.

Свою трудову діяльність розпочав у 14 років. Працював канцеляристом. Спочатку в Гадячі, потім Миргороді. Мав гарний почерк. А в ті часи службовці з гарним почерком високо цінувались.

Вільний від роботи час присвячував читанню. Це було його найбільшою втіхою. А ще захоплювався усною народною творчістю: збирав і записував народні пісні, приказки.

У 1872 році надрукував у журналі „Правда“ свій перший вірш під назвою „Україна“, у цьому ж році почав працювати над романом „Хіба ревуть воли, як ясла повні?“. Закінчив роботу над твором у 1875 році.

Роман порівняно легко пройшов цензуру, але друк припинено, бо в 1876 році вийшов Емський указ, яким заборонялося видання книг українською мовою.

Все ж таки роман побачив світ у Женеві 1880 року. Цьому посприяв відомий український критик, громадський і культурний діяч Михайло Драгоманов.

Упродовж 1883-1885 років написав такі твори: „Повія“, „Казка про Правду й Кривду“, „Лихо давнє й сьогочасне“, „Голодна воля“. У 1889 році одружився з учителькою музики Полтавського інституту шляхетних дівчат Олександрою Шейдеман, яка згодом стала його порадником й однодумцем.

Панас Мирний свідомо уникав популяризації своєї особи. Тому за його життя не опубліковано жодної фотографії. Ніхто з колег на роботі не знав, що скромний Афанасій Якович Рудченко — це українофіл і письменник Панас Мирний. На долю митця випали важкі випробування. В останні роки життя Панас Мирний працював редактором у видавництві „Зірка“, де друкувалися книжки для школярів.

Помер письменник 20 січня 1920 року у Полтаві, де й похований.

У 1939 році в Полтаві відкрито будинок-музей письменника.

2. Слово вчителя

Щоб глибше зрозуміти творчість письменника, треба знати, що він любив, чим захоплювався, що ненавидів, як склалося його особисте життя.

Запрошую до виступу біографів, які підготували цікаву інформацію з життєпису Панаса Мирного.

1-й учень. У сім'ї бухгалтера повітового казначейства, Якова Григоровича Руденка, було п'ятеро дітей. Жалування отримував невелике. Щоб якось звести кінці з кінцями і подбати про невелику освіту для дітей, довелось йому обробляти землю, тримати наймитів.

2-й учень. Мати, Тетяна Іванівна, була дочкою миргородського чиновника. Усе коло інтересів, увесь її світ замикався в родині в домашньому господарстві. Вона просто була закохана в кулінарію, народну медицину. Як свідчать сучасники, до неї за ліками зверталися селяни з Миргорода, Гадяча і навколишніх сіл. Була дуже спостережливою, мала добру пам'ять, уміла цікаво розповідати з імітацією голосу дійових осіб. Близька знайома Лесі Українки, гадяцька вчителька А. С. Макарова згадувала про матір Панаса Мирного: „Її розповіді пересипалися такими влучними і дотепними приказками й прислів'ями, які міг виробити тільки наш малоруський гумор і лаконізм. Без сумніву, поетичне бачення, спостережливість і оповідний хист передались її сину Панасу.

3-й учень. Батьки майбутнього письменника ніколи не гордували селянами, домашньою челяддю, не відгороджували від них своїх дітей. У їхньому дворі проживала вдова-кріпачка Ірина Костянтинівна Батієнко з сином Васильком. Вона була улюбленою нянею. Ірина (Оришка), стала прообразом цілого ряду однойменних персонажів у творчості П. Мирного, у тому числі й баби Оришки в романі „Хіба ревуть воли, як ясла повні?“.

4-й учень. На розвиток і становлення Панаса Мирного як людини, громадянина і письменника вплинув його старший брат Іван. Брати не були схожі між собою.

Іван — світло-русий, з сірими очима. Панас — темно-русий, кароокий. Обоє росли високими, тільки Іван кремезний, а Панас — худорлявим, довгим.

Різнилися вони й характерами. Іван був настирливим, рішучим і голосним. Панас — тихим, лагідним, мрійливим, але стійким і послідовним.

Учитися вони починали в Миргороді, а закінчували в Гадячі, куди перевели батька на посаду повітового скарбничого і куди у 1858 році переїхала вся родина.

На формування світогляду обох братів вплинула творчість Т. Г. Шевченка.

5-й учень. Коли Панасу Мирному виповнилось 40 років, він... закохався. Надії на взаємне почуття у нього майже не було, бо обраниця вже мала нареченого. Хто ж вона, ця блакитноока красуня?

Це Олександра Шейдеман, вчителька музики Полтавського інституту шляхетних дівчат. Вона цікавилась не тільки музикою, а й літературою. Познайомились вони на одній з літературних субот. З часом Панас Мирний наважився добитися її руки й серця. І вона не відмовила. У листі до нього вона написала такі слова: „Твоє добре серце в поєднанні з глибиною твого геніального розуму справляє на мене приголомшуюче враження..., і невже мені, грішниці, випало таке щастя і честь бути твоєю дружиною“.

6-й учень. На перший погляд, незрозуміло, як могла людина, котра глибоко вболівала за долю свого народу, водночас бути й високим чиновником Російської імперії? Але якщо подумки перенестися в середину минулого століття, коли жив і творив письменник, все стає ясно. У жорстких умовах справжнім патріотам важко було говорити правду про життя українського народу. Звичайно, за таких умов годі було сподіватися на літературний заробіток, тому Панасові Мирному доводилося служити сумлінно, щоб не викликати підозри в начальства. Як свідчать щоденникові записи, таке життя дуже пригнічувало молодого письменника.

„Серце моє наливалось огнем, у грудях ходили прибої гніву. О, чим я тобі відомщу, ти, кляте життя, невільне, підданське! Чим я тобі відомщу, дурний начальнику, за твої даремні попріки, за твоє огидне і неправдиве слово? Нічим? Ні, я виставлю тебе на показ усьому мирові, твої дурні привички, твоє насилування чоловічої совісті.“.

Через рік він записував: „Боже мій, як мені душно і противно тут“. Такі записи переконують, що мрією Панаса Мирного була письменницька діяльність, творчість для свого народу, України. Клятву на вірність високому громадянському патріотичному обов'язку він дав ще замолоду: „Вся моя слава — Україна, якби я їй добра хоч на мачину зробив, то й мені була слава, я більшої не хочу. Якби я зміг показати безталанную долю життя людського, високую його душу, тепле серце, як вони у мирі — то б моя слава була, і моя надія справдилася. Так що писання — моя думка, моя надія, моя віра ...Все оддам задля його“.

7-й учень. У квітні 1892 року у Полтаві відбулася прем'єра драми Панаса Мирного „Лимерівна“. У головній ролі — Марія Заньковецька. Вистава закінчилася під бурхливі оплески, багато разів підіймали завісу.

Зачарований грою геніальної актриси, зворушений до сліз Панас Якович у шалених оваціях забув свій кодекс: не розкривати таємницю псевдоніма — і під вигуки публіки „Автора! Автора!“ піднявся на сцену. Перед здивованими очима переважної більшості глядачів стояв знайомий багатьом посивілий, худий, трохи зніяковілий і розчулений колезький радник П. Я. Рудченко. Заньковецька наділа на нього вінок.

8-й учень. У 1915 році, на 66 році життя П. Я. Рудченко одержав багато привітань. Його вшановували як талановитого й сумлінного, високого за рангом чиновника. А в цей час полтавська жандармерія розіслала циркуляр про розшук неблагонадійних осіб, серед яких значився і Панас Мирний.

Не раз полтавський поліцмейстер чемно вітався з шанованою у місті людиною, начальником І відділу казенної палати Панасом Рудченком, і гадки не маючи, що вітається з самим Панасом Мирним.

9-й учень. Панас Рудченко поступив на службу і без перерви прослужив усе життя — 58 років, із них 50 у Полтаві.

19 січня 1920 року Панас Якович востаннє проміряв звичний шлях від Круглої площі до дому, провів вечір у родинному колі, а вночі стався крововилив у мозок. 20 січня його не стало.

Таке життя прожив великий письменник — тривале, зовні непоказне, малорухоме, просте життя службовця-чиновника, але внутрішньо наповнене самовідданою працею для свого народу, вірою у світле майбутнє.

10-й учень. Творча спадщина Панаса Мирного — це понад 300 віршів, два великих романи — „Хіба ревуть воли, як ясла повні?“, „Повія“, три повісті „П'яниця“, „Лихі люди“, „Лихо давнє й сьогочасне“, оповідання, драматичні твори.

Письменник залишив нам багато незакінчених великих і малих прозових творів. Це — „Голодні годи“, „Халамидник“, „Як ведеться, так і живеться“, „Міщани“, „Палій“.

Фрагменти прозових творів, що дійшли до нас, показують, що здебільшого це мали бути романи, а „Як ведеться, так і живеться“ — романом у новелах. Цей доробок письменника ще, на жаль, недостатньо вивчений.

Панас Мирний виступав і як драматург. Перлина його драматичної творчості „Лимерівна“ і досі живе сценічним життям, хоч події драми віднесені автором до минулого, та її ідейне звучання актуальне і сьогодні.

Займався письменник перекладами. Високо оцінюється сучасними дослідниками його оригінальний переспів „Слова о полку Ігоревім“ — „Дума про військо Ігореве“. Переклав він під назвою „Дума про Гайавату“ поему „Пісня про Гайавату“ американського поета Г. Лонгфелло, написану на основі індіанських легенд, драму „Король Лір“ У. Шекспіра, дитячу драму-казку П. Соловйової „Царівна Полуничка“, майже закінчив „Орлеанську Діву“ Ф. Шиллера. Усе це поетичні переклади. Особливо цінне те, що у своїй перекладацькій діяльності П. Мирний прагнув передати не тільки зміст, а й форму, дух твору, тобто його переклади піднімалися до сучасних вимог.

Був він і публіцистом: виступав зі статтями, кореспонденціями в газетах.

IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО

1. Складання психологічного портрета письменника

V. ПІДСУМОК УРОКУ

Продовжте речення.

□ На уроці я більше дізнався про ...

□ Виявляється, що...

VІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Вивчити конспект.

2. Опрацювати роман „Хіба ревуть воли, як ясла повні?“.