Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти

Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна

Усі уроки української літератури 11 клас ІІ семестр - А. М. Гричина 2019

Урок № 43 - Олесь Гончар. Коротко про письменника. Загальна характеристика доробку О. Гончара. Творчий злет у 1960-ті роки. Його громадянська й життєва позиція в духовному відродженні нації. Рання новелістика (1940-ві роки), її неоромантизм. Мрія і дійсність у новелі «Модри камень»
Воєнне лихоліття. Українська література 1940-1950 рр

Всі публікації щодо:
Гончар Олесь

Мета (формувати компетентності): предметні: літературознавчу: використовуючи літературно-критичні статті, щоденникові записи письменника, спогади про нього та зміст художніх творів, допомогти учням зрозуміти духовний світ Олеся Гончара та його героїв, безкомпромісну громадянську позицію художника слова; читацьку: спонукання до читання творів Олеся Гончара; ключові: розвивальну: уміння самостійно здобувати знання; уміння знаходити потрібну інформацію, використовувати інформаційно-комунікаційні технології, вміння виділяти основне і зосереджувати на ньому свою увагу; загальнокультурну: виховання інтересу до особистості та творчості Олеся Гончара; естетичну: виховання високих моральних якостей і активної життєвої позицію одинадцятикласників.

Тип уроку: засвоєння нових знань і формування вмінь та навичок.

Обладнання: фотопортрети Олеся Гончара різних років; виставка творів письменника, пісня В. Баранова «Українці мої!», записи пісень.

Він був великим українцем — ідеалістичним і сильним,

вольовим і незламним. Такі люди залишаються навіки.

Іван Драч

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

(Звучить пісня В. Баранова «Українці мої!», або виразне читання учителем. )

Українці мої! То вкраїнці ми з вами — чи як?

Чи в «моголах» і вмерти судила нам доля пихата?

Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк,

Що згнітив нашу гідність до рівня вторинної раси?

Українці мої! Як гірчать мені власні слова!

Добре знаю, що й вам вони теж — не солодкі гостинці.

Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,

Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.

Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.

Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.

Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил,

Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?..

✵ Які почуття охопили вашу душу, коли слухали поезію? (До того гірко, сумно, сором, біль, пекучий біль. Справді, ми самі себе зневажаємо. Гірчать такі слова. Не почуваю себе хохлом, але багатьом однаково. Коли перестанемо бути «чухраїнцями?»)

✵ Розділяю ваш біль і сором. Та, сподіваюсь, ви очікуєте від уроку іншого, чогось більшого, світлішого. Чого саме? (Віри в себе, у свій народ)

✵ 1. Слово вчителя

Ми не випадково почали сьогоднішній урок твором В. Баранова «Українці мої». Ця авторська пісня стала улюбленою для видатного українського письменника Олеся Гончара в останні роки його життя.

✵ 2. Оголошення теми і мети уроку

III. СПРИЙНЯТТЯ I ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРШЛУ

✵ 1. Літературно-музична композиція, підготовлена учителем і учнями

Учитель. Через виболені слова поезії В. Баранова ми відчули сором і гіркоту від усвідомлення, що мало дбаємо про збереження свого національного коріння, історичної пам'яті, що нам бракує національної свідомості і гідності.

Олесь Гончар завжди був на передовій боротьби сил народу проти історичного безпам'ятства, морального і духовного зубожіння, за істинний гуманізм, збереження «соборів душ!» і утверджував це своїм життям і творчістю.

Письменник по-справжньому любив свою землю. За десять днів до смерті у своєму щоденнику Олесь Гончар зробив такий запис: «Дякую Богові, що дав мені народитися українцем». А останній запис виявився дуже лаконічним і глибоким: «Бережіть Україну!» Національної гідності, любові до рідної землі і її духовних святинь, розуміння справжніх цінностей у людині і в житті письменник учить нас і своїм життям, своєю творчістю. Дуже хочу, щоб О. Гончар став учителем для кожного з вас, щоб своїми молодими серцями ви сприйняли його настанови і моральні заповіти.

Олесь Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918 року. Після смерті матері, коли хлопцеві було три роки, із заводського селища на околиці Катеринослава (тепер Дніпропетровськ) його забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Козельщанського району Полтавської області. Працьовита і щира в ставленні до людей бабуся замінила майбутньому письменникові матір.

Після закінчення семирічки Олесь Гончар працює в редакції районної газети в с. Козельщина. Помітивши любов хлопця до літератури, редакція направляє його до Харківського технікуму журналістики ім. М. Островського.

Тридцяті роки в житті О. Гончара — період формування його як громадянина й митця. Навчаючись у технікумі, він виступив з першими оповіданнями на сторінках газети «Комсомолець України». Ранні оповідання і повісті («Черешні цвітуть», «Іван Мостовий») Гончар присвятив людям, яких добре знав, з якими не раз зустрічався на життєвих стежках.

У 1937 році Олесь Гончар закінчує технікум і йде працювати в редакцію газети «Ленінська зміна». Робота в пресі давала йому змогу близько знайомитися з найрізноманітнішими галузями життя, ближче вивчати людей. Вже тоді він вчився придивлятися до них, помічати нове в житті та психології людей.

У 1938 році Олесь Гончар — студент філологічного факультету Харківського університету. Незадовго перед війною вийшла з друку його повість «Стокозове поле». Відгук на цей твір письменник прочитав 22 червня 1941 року. Склавши екзамени за ІІІ курс, він разом із групою своїх товаришів добровольцем пішов на фронт, хоча мав відстрочку до закінчення навчання. Замість IV курсу він опинився в районі Білої Церкви. Тоді йому йшов 23-й рік.

(Звучить пісня «Степом, степом…»)

Учень. Війна потрясла увесь світ. Вона змітала на своєму шляху міста, села, обривала життя, диктувала свої жорстокі закони. Та війна не змогла знищити патріотичні пориви бійців, віру в перемогу. Розпочавши свою бойову одіссею в студентському батальйоні добровольців, він пізнав і пекучий біль відступу, і відчай оточення, і тяжкі рани, і велику радість переможного наступу. Воєнні умови (він був старшим сержантом, старшиною мінометної батареї) не дуже сприятливі для творчості. Але й за таких нелегких обставин О. Гончар не розлучався з олівцем та блокнотом. Вірші, що народжуються в перервах між боями, сам письменник назве «конспектами почуттів», «поетичними чернетками для майбутніх творів». Сьогоднішнє прочитання їх переконує, що це справді так. Ліричний герой «Атаки», «Думи про Батьківщину», «Братів» духовно, емоційно близький до героїв повоєнних його романів і новел.

Учень

Сніги, не сніги, а ріллі.

Наорані смертю за мить.

І хлопець — саме вугілля —

Біля танка свого лежить.

Руки підняв до неба,

Крик занімів на вустах,

Бо жити йому ще треба

В незайманих десь містах.

Ще б чути довкола себе

Той гомін прекрасних міст.

Бунтуючи, зняв до неба

Чорний кулак танкіст.

І руки його обгорілі

Не хочуть такого кінця!

І зуби аж сяють білі

На звугленій масці лиця!

Бо то ж недомріяна мрія,

То ж вірність його комусь —

Напис на танку біліє:

«Жди — я вернусь!»

(Тихо звучить мелодія пісні «Синий платочек» або «Землянка». )

Учень

Здрастуй, мій сонячний краю,

Ти снишся мені і тут.

Серцем щодня я літаю

До тебе за бистрий Прут

Як пишуть листи солдати,

Тужливо стає мені.

Кому ж мені написати,

Якій догукнутись рідні?

Той — мамі, а той — дружині,

Той — сестрам, а той — братам.

А я напишу Україні!

Сонцю її і степам.

Сивим, як згадки, могилам,

Що тонуть в імлі голубій,

Шляхам, окутаним пилом,

Якими пішли ми в бій.

Бачу далекі вершини

В тумани повитих Карпат.

Може, моя то Вкраїна

Біліє черідкою хат?

Слово, в бою загрубіле,

У тому краю забрини,

Де вишні в убранні білім

Мене виглядають з війни.

Слово, в бою загрубіле,

У тому краю забрени,

Де вишні в убранні білім

Мене виглядають з війни.

Учень. «Олесь сидів біля міномета, обнявши чорну його трубу правою рукою, і, примруживши карі очі, тихий, замислений, тихо говорив:

Темніють доти

Чужі навпроти —

Нічого більш нема,

А там десь, дома,

Весна знайома

Зелені руки підійма.

Мінометники, надзвичайно строгі і навіть урочисті, слухали, затамувавши подих. Олесь усе читав. Він читав і годину, й другу. А солдати слухали й дивувались, як це можна було звичайними словами виповісти те, що було в кожного на серці і про що, виявляється, могло розказать одне лиш людське серце…»

Учень. Війна має скоро скінчитися. Бійці мінометної роти, Олесь Гончар бачать сніжні Альпи, голубий Дунай, злату Прагу.

Усе, що разом пережито,

В походах вистраждано, — все,

Я знаю, інший гордовито

Прапороносець понесе.

(Звучить пісня «День Победы»)

Учитель. Після війни Олесь Гончар демобілізувався і продовжив навчання в Дніпропетровському університеті. Та біль старих ран, думки про побратимів нагадували йому про війну. Не раз на фронті він казав собі: «Якщо залишусь живий, розкажу про все, що пережив».

У 1946 році побачила світ перша частина трилогії «Прапороносці» — «Альпи», наступного року вийшла друга частина — «Голубий Дунай», а в 1948 році — остання книга трилогії — «Злата Прага». Твір приніс молодому письменнику надзвичайний успіх і визнання.

1946 року Гончар, закінчивши університет, поступив до аспірантури і переїхав до Києва. Він відразу поринув у напружену творчу роботу. Одна за одною виходять його книжки. Теми творів різні, але в кожному є неповторна і правдива взаємодія трагічного й людяного. Його філософія людяності віщує перемогу щастя й добра.

У кінці 40-х і на початку 50-х років Гончар пише низку новел «Весна над Моравою», «Модри Камень», «Ілонка», «Гори співають» «Усман та Марта», повість «Земля гуде».

Крім літературної діяльності, Олесь Гончар плідно працює над дослідженням творчості інших письменників: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Івана Котляревського, Василя Стефаника, Олександра Довженка, Павла Тичини, Максима Рильського, Володимира Сосюри, Остапа Вишні.

Свіжість поглядів на світ, незвичайну заглибленість у життя продемонстрував автор у нових своїх творах, що з'явилися упродовж 60-х — 70-х років. Серед них — романи «Тронка», (1963), «Собор», «Берег любові» (1976), «Твоя зоря» (1980), повість «Бригантина» (1972), Новели «Кресафт» (1963), «На косі» (1966), «Під далекими соснами», «Пізнє прозріння» (1974).

Твори О. Гончара перекладалися на 67 мов, а творчий досвід письменника засвоюється і вітчизняними, і зарубіжними майстрами слова.

Письменник включається в боротьбу за українську державність, виступає з гостропроблемними статтями, підтримує студентів у час їхнього протистояння влади — багатоденного голодування на Хрещатику похмурої осені 1990 року.

У 1991 році з'являється публіцистична книга «Чим живемо», у якій митець роздумує про українське відродження.

Смерть прийшла передчасно. Олесь Гончар — совість суспільства — так потрібен нині, у час становлення Української держави! Тож урочисті похорони на Байковому цвинтарі (14 липня 1995 року) були щирим виявом глибокої пошани до людини, яка свідомо обрала тернистий шлях служіння і до кінця чесно пройшла його.

Протягом усього творчого життя Олесь Гончар звертався до малих літературних жанрів — новел та оповідань, ставлячи їх на один філософсько-естетичний щабель з великими призовими полотнами.

Новелістика Гончара — високохудожня частина його творчого доробку. Причому тематика його новел дуже різноманітна. Все письменницьке життя Гончара сповнене спогадів про минулу війну і вболівань за сучасне та майбутнє людства, про що свідчать новели «Модри Камень» (1946), «Весна за Моравою» (1947), «За мить щастя» (1964), «З тих ночей» (1974), «Плацдарм» (1985) і багато-багато інших.

Ранні довоєнні твори Гончара свідчать про його тяжіння до малих прозових жанрів, в яких концентровано великі проблеми і важливі теми. Письменник довів, що можна «у невеликому відкрити велике, у краплі води побачити сонце і почути гомін моря. Таке вміння властиве талантові народнопоетичному».

✵ 2. Первинне засвоєння новели «Модри Камень»

Новела «Модри Камень» продовжує воєнну тематику творів О. Гончара. Написана через два роки після війни. У журналі «Україна» вона була надрукована ще до появи «Прапороносців». Хоча несправедлива критика болісно вразила письменника, та все ж таки у новелі показав свій справжній талант. Автор зобразив трагічно обірване війною почуття між радянським солдатом та іноземною дівчиною — словачкою. Несподіване кохання до красуні Терези прийшло всупереч війні. Не закріпилося воно в реальному житті, бо дівчина загинула від рук поліцая. Але кохання продовжує жити у пам'яті солдата, в його мріях.

Новела «Модри Камень» написана в романтично-піднесеному стилі: несміливе і нерозквітле кохання, яке зароджувалося між радянським бійцем і словацькою дівчиною, виступає як засудження війни. Це засудження значно глибше за інші фактори, бо немає нічого страшнішого за вбите прекрасне людське почуття.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО

Запитання до учнів

✵ У якій родині народився Олесь Гончар?

✵ Чи стануть дитячі враження фрагментами майбутніх книжок Олеся Гончара?

✵ Де навчався Олесь Гончар?

✵ Чому у 1941 році Олесь Гончар не продовжив навчання?

✵ Як склалася доля Гончара — воїна?

✵ У якому творі Олесь Гончар «розказав про все, що пережив»?

✵ Назвіть основні твори письменника.

✵ Чи лише в епістолярному жанрі написані твори Олесем Гончаром?

V. ПІДСУМОК УРОКУ

✵ Що нового дізналися ви про Олеся Гончара?