Усі уроки української літератури 11 клас ІІ семестр - А. М. Гричина 2019

Урок № 47 - Василь Симоненко - «витязь молодої української поезії». Творча біографія митця. Традиційність його лірики. Образ України, громадянський вибір поета («Задивляюсь у твої зіниці…»). Мотив самоствердження людини у складному світі, її самодостатність («Я»)
Літературне шістдесятництво

Всі публікації щодо:
Симоненко Василь

Мета (формувати компетентності): предметні: знання про життєвий і творчий шлях Василя Симоненка, ознайомлення з громадянською діяльністю письменника; розкриття основних чинників формування його світогляду; розвиток усного зв'язного мовлення, активного мислення; ключові: розвиток мовлення аргументовано передавати власні роздуми, навички аналізу поетичних творів; соціальну: навички спілкування в колективі та толерантне ставлення до думок інших; загальнокультурну: розуміння великого духовного імпульсу, цінності художнього твору для літературної спадщини; громадянську: виховання любові до поезії як могутнього засобу впливу на духовність, на естетичні почуття та інтелектуальний саморозвиток.

Обладнання: підручник, портрет письменника; світлини, пов'язані з письменником, презентація, мультимедійний комплекс, буктрейлер «Задивляюсь у твої зіниці».

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ І МЕТИ УРОКУ

III. СПРИЙНЯТТЯ І ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Вступне слово вчителя

Василь Андрійович Симоненко став для нас легендою. Нескорений, як Прометей, з гарячою і пристрасною натурою, непримиренний для ворогів українського народу, великий патріот своєї Вітчизни, щирий і добродійний, він увійшов у літературу як поборник правди і добра.

Його творчість засяяла на небосхилі української літератури яскравим сонцем, яке висвітлило вартісні скарби незборимого духу нашого народу. Твори Василя Симоненка сприяли піднесенню нашої літератури на широкій ниві загальнолюдського гуманістичного буйноцвіття, поряд з творами кращих поетів сучасності заявили про Україну як про державу з великим людським потенціалом, з незмірними інтелектуальними можливостями.

Поета називають сурмачем доби, витязем української поезії, спадкоємцем шевченківських рис поета — революціонера. Твори його, напоєні високим життєстверджуючим оптимізмом, живуть і шануються людьми як дорогоцінне надбання духовної культури. Творчість Василя Симоненка самобутня, непересічна і духовно вичерпна, бо йде від серця самого народу. Вона глибоко мудра і прониклива. Симоненко глибоко вірив, що лише через поезію зможе передати прагнення свого народу, його багату душу і глибинну мудрість.

2. Демонстрація презентації

3. Виступи учнів про життєвий та творчий шлях Василя Симоненка

1-й учень. Народився Василь Андрійович Симоненко на другий день Різдва (8 січня) 1935 року у селі Біївці на Лубенщині Полтавської області. Над Удаєм-рікою стоїть старенька селянська хата, де український поет провів своє дитинство і юність. Тепер ця хата славнозвісна: тут розташований музей Симоненка.

Так уже сталося, що батька у Василя не було, але був чудовий дід. А ще була мати, яка ніколи не сварилася за книжки, що їх читав хлопець зранку до вечора, коли підпасом ганяв череду, і при каганці, коли вечорами гриз граніт науки, виборюючи шкільну золоту медаль. До матері приходили свататися, та вона боялася вітчима для сина. Виховувати Василя допомагали дідусь і бабуся.

В мене була лиш мати.

Та був ще сивий дід, —

Нікому не мовив «тату»

І вірив, що так і слід, —

так згадував майбутній поет у вірші «З дитинства».

2-й учень. Бабуся і дідусь дуже любили свого кмітливого онука. Їхню любов та турботу пам'ятав Василь до останніх днів свого життя. Може, й не дивно, що дідова смерть глибоко потрясла тодішнього восьмикласника, викликала більші роздуми про суть життя, які згодом вилилися у вірші «Дід умер» та в оповіданні «Дума про діда».

Спочатку Василь навчався у Біївській початковій школі. П'ять класів закінчив у Біївцях, а решту — у сусідніх селах Єнківцях і Тарандинці, до яких доводилось іти 9 кілометрів в один бік. Після закінчення середньої школи в Тарандинцях із золотою медаллю в 1952 році вступив на факультет журналістики Київського університету. Водночас із Симоненком навчалися Юрій Мушкетик, Микола Сом, Валерій Шевчук, Борис Олійник. Тут він багато пише віршів, стає членом літературної студії.

Студентське життя було багате на дружбу, творчі суперечки, мрії про майбутнє. Щоб якось полегшити своє матеріальне становище, а ще, мабуть, щоб набути газетярського досвіду, практики журналістської роботи, Василь Симоненко працює секретарем в університетській багатотиражці. У роки навчання продовжує писати, але з друком своїх творів не поспішає.

3-й учень. Після закінчення факультету журналістики (1957) працював в обласних газетах «Черкаська правда» і «Молодь Черкащини» (очолив відділ пропаганди), пізніше кореспондентом «Робітничої газети» в Черкаській області. Тут Василь Симоненко зустрів свою майбутню дружину Люсю. 1962 року разом із Аллою Горською та Лесем Танюком виявив місця поховань розстріляних органами НКВС на Лук'янівському та Васильківському цвинтарях, а також у Биківні (про останнє було зроблено заяву до міської ради).

Улітку 1962 року поета жорстоко побили працівники міліції залізничної станції ім. Шевченка (Сміла). На думку друзів поета, це побиття було не випадковим. Відтоді й почало погіршуватися здоров'я поета. З весни 1963 року хвороба Василя Симоненка постійно загострювалася. Нестерпно боліли поперек, нирки. На початку вересня він ліг у лікарню — обласний ліксанупр (мав таке право як журналіст). Невдовзі лікарі повідомили родині жахливий діагноз — рак нирок. Зробили операцію, але безрезультатно. Помер у ніч проти 14 грудня.

4-й учень. Писати вірші почав ще в студентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшли лише збірка поезій «Тиша і грім» (1962) і казка «Цар Плаксій і Лоскотон» (1963). Василь Симоненко прожив неповних 29 літ, із них на літературну творчість припадає 10. За життя поета вийшла друком лише одна збірка — «Тиша і грім», друга побачила світ тільки після його смерті.

Один з найвідоміших віршів «Лебеді материнства» автор присвятив своєму синові Лесеві. За формою, це, власне, колискова пісня. Але, незважаючи на назву, це пісня люблячого батька. За змістом, духовним натхненням це заповіт поета усьому українському народу: «Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину». Саме ці знамениті слова викарбувані на пам'ятнику Василеві Симоненку в Черкасах.

Друга частина цієї поезії, покладена на музику Анатолія Пашкевича, стала відомою піснею і лунає як гімн синівської любові до рідної землі.

5-й учень. Напровесні 1960 року в Києві був заснований Клуб творчої молоді. Так з'явилася ініціативна група, яка ставила своєю метою об'єднати духовні і фізичні зусилля молодого покоління для розбудови оновленої України.

Хоч на той час Василь Симоненко працював у Черкасах, проте разом із Ліною Костенко, Аллою Горською, Іваном Драчем, Іваном Світличним, Миколою Вінграновським, Василем Стусом, Євгеном Сверстюком він став душею цього Клубу. Уже в ті роки набули великої популярності самвидавні поезії Симоненка, що поклали початок українському рухові опору 1960-1970 рр. Тематично вони становили сатиру на радянський лад («Некролог кукурудзяному качанові», «Злодій», «Суд», «Балада про зайшлого чоловіка»), зображення важкого життя радянських людей, особливо селянства («Дума про щастя», «Одинока матір»), викриття жорстокостей тогочасної деспотії («Брама», «Гранітні обеліски, як медузи…», таврування російського великодержавного шовінізму («Курдському братові»).

В УРСР по смерті Симоненка видано з його спадщини казку «Подорож у країну Навпаки» (1964), збірку поезій «Земне тяжіння» (1964), вибір із творчості «Поезії» (1966) та збірку новел «Вино з троянд» (1965).

Радянська критика у перше десятиліття по смерті Симоненка намагалася паралізувати вплив його поезії цілковитим замовчуванням, водночас канонізуючи підцензурну спадщину померлого поета як бездоганно «партійну». Але після 1972 року за виразної тенденції до замовчування творчості Симоненка загалом розпочато ревізію її як несумісної з «партійністю» в літературі. Високу оцінку дістала поезія Симоненка. Творчість його непідвладна часу. Він став нашою гордістю, нашою невмирущою історією. І тепер, якими б не були ті гіркі і мужні часи, вони навіки залишаться з нами як нетлінна пам'ять поколінь.

4. Теорія літератури

4.1. Повторення про віршові розміри

4.2. Визначення віршових розмірів у запропонованих уривках

Маєш крила, маєш силу, / Є коли літати…

Чурек і сакля — все твоє, / Воно не прошене, не дане…

Рученьки терпнуть, злипаються віченьки, / Боже, чи довго тягти…

Вечоріло. Поменшала вже / Цілоденная спека…

5. Слово вчителя

Вірш «Задивляюсь у твої зіниці» — це задушевна розмова сина з матір'ю. Звучить вона щиро, сердечно, бо Україна виступає не як поняття загального політичного характеру, вона — жива, найдорожча мати. І їй адресує поет всю любов, стурбованість, відданість і ласку ліричного героя, від імені якого провадиться рада — порада, щира синівська сповідь: «Задивляюсь у твої зіниці, голубі і тривожні, ніби рань». Їй — найглибший вияв патріотичних почувань, з нею привселюдно ведеться діалог любові і сердешної поваги.

5.1. Виразне читання вірша «Задивляюсь у твої зіниці»

5.3. Розкриття ідейно-художнього змісту вірша (робота в групах)

I група. Розкрити ідейну спрямованість поезії.

II група. Визначити художню довершеність вірша.

I група

Вірш «Задивляюсь у твої зіниці» став синівською сповіддю поета Україні. Його написано у формі монологу ліричного героя, щирої розмови сина з матір'ю Україною. У той несприятливий для української мови і культури час поет насмілився заявити про своє «святе синівське право з матір'ю побуть на самоті», звіривши Вітчизні наболіле на серці: «Україно! Ти моя молитва, ти моя розпука вікова…»

Цілісність образу Вітчизни раз у раз подається через глибину і сконденсованість думок, психологізму, напруженість, динамічність. Автор пишається своєю дивною, гордою і прекрасною країною, схиляється перед героїзмом і мужністю борців за національне й соціальне визволення. І сьогодні чути «битви споконвічний грюк», адже «ще не всі чорти живуть на небі, ходить їх до біса по землі». Він підніс наш дух, нагадавши про синівський обов'язок любити свою Україну над усе на світі, ні в кого не питаючи дозволу на це:

Хай мовчать Америки й Росії,

Коли я з тобою говорю.

Найбільшої пафосної напруги досягає монолог у заключній строфі, де поет заявляє про свою готовність, коли доведеться, пролити кров за свою Вітчизну. Поезія «Задивляюсь у твої зіниці» мала вагоме ідейне навантаження. Сміливіше й чесніше за Василя Симоненка про Україну не сказав ніхто з поетів його покоління.

II група

Віршовий розмір — шестистопний ямб.

У творі використано перехресне римування: зіниці — блискавиці, рань — повстань.

Художні засоби:

Епітети: «червоні блискавиці», «мама горда і вродлива», «святе синівське право», «зіниці голубі, тривожні», «хмари бурякові», «священне знамено».

Метафори: «плине за роком рік», «перли в душі сію», «мовчать Америки й Росії», «чорти живуть на небі», «сичать образи».

Порівняння: «зіниці голубі, тривожні, ніби рань».

Звертання: «Україно!», «недруги лукаві», «друзі», «нене».

Гіпербола: «битви споконвічний грюк».

Риторичне питання: «Як же я без друзів обійдуся, без лобів їх, без очей і рук?»

Риторичні оклики: «Ти для мене диво!», «Одійдіте, недруги лукаві!», «Друзі, зачекайте на путі!».

Літота: «Я втоплюся крапелькою крові».

5. 3. Перегляд буктрейлера (https://www.youtube.com/watch?v=TlqWjSD2Blo)

6. Слово вчителя

Незважаючи на політичні утиски Симоненка, майже всім його творам щастило знайти своїх читачів. Василь Андрійович жартував, що його «черкаська цензора» у місцевій пресі дозволяла до друку навіть ті твори, які в столиці нізащо не опублікували б. До таких можна зарахувати вірш «Я…».

Заявити те, що насмілився оприлюднити Симоненко у цьому вірші, було такою мірою небезпечно, як афішувати свою любов до України. (Згадаймо вірш Сосюри «Любіть Україну».) У часи, коли вирізнятися у безмежній масі було небезпечно, поет сміливо заговорив про людську гідність, неповторність кожної особистості. Антиподом до ліричного героя у вірші «Я…» виступає безіменний тупий бюрократ, вірний прислужник системи.

Афористичний висновок вірша «Я…» можна сприймати як максимум самого поета, його розуміння призначення кожної людини на землі.

6.1. Виразне читання вірша вчителем

6.2. Метод «Коло думок»

✵ Розкрити ідейну спрямованість поезії «… Я». (Вірш Василя Си-моненка — лірична сповідь поета про своє «я» — горде, безкомпромісне, гідне звання людини. Бездушне чиновництво намагалося зробити з народу «сіру слухняну масу», бездумного «гвинтика» великої машини, що їде у якесь міфічне «світле майбутнє». Кращі представники нації протестували проти цього, боролися, бо кожна людина — неповторна, і «Ми — не безліч стандартних «я», а безліч всесвітів різних». Тож треба навчитися поважати себе, тому що «тільки тих поважають мільйони, хто поважає мільйони «я».

Ми — це народу одвічне лоно,

Ми — океанна вселюдська сім'я.

І тільки тих поважають мільйони,

Хто поважає мільйонів «я».

Ідея людської гідності, гордості з того, «що ти — людина» доповнюється тут мотивом уселюдської спільноти та яскраво вираженим протестом проти диктату сили, авторитарності)

Розкрийте зміст твору «Я…».

Як досягає автор динаміки образу?

IV. ПІДСУМОК УРОКУ

1. Метод «Прес»

Спростуйте або аргументовано доведіть слушність такого висновку Степана Крижанівського у передмові до збірки «Тиша і грім» про одну із головних рис художнього стилю Василя Симоненка: «Це та простота, що є антиподом примітиву і синонімом віртуозності. Це та простора, яка поєднує в собі красу, мудрість, тонку душевну чутливість і хороший смак».

2. Заключне слово вчителя

Ні, Василь Симоненко не з когорти призабутих. Він із тих, хто оцінений і знаний нами не в усій повноті драматичного усвідомлення своєї складної епохи та трагічної долі. Тому світло його чесного життя і правдивого поетичного слова повинно увиразнювати сучасні історичні злами, конфліктні ситуації і прискорювати своєю емоційною енергією часу прибудований крок.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Написати есе: «І тільки тих поважають мільйони, хто поважає мільйони».







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.