Усі уроки української літератури 11 клас ІІ семестр - А. М. Гричина 2019

Урок № 39 - Участь українських письменників у Другій світовій війні. Активізація патріотичної тематики, героїчного пафосу, посилення філософічності в літературі цього періоду. Засилля соцреалізму в мистецтві повоєнного періоду. Олександр Довженко - відомий у світі кінорежисер, засновник поетичного кіно. Романтичне світобачення. Довженко-художник. Довженко-прозаїк (оповідання часів війни, кіноповість «Україна в огні»)
Воєнне лихоліття. Українська література 1940-1950 рр.

Мета (формувати компетентності): предметні: уміння працювати з джерелами, систематизувати зібраний матеріал, вміння виступати перед аудиторією; ключові: уміння удосконалювати навички ідейно-художнього аналізу творів, розвивати аналітичне мислення, навички пізнавальної діяльності; комунікативну: вміння аргументовано висловлювати власні думки; загальнокультурну: виховання інтересу до особистості та творчості О. П. Довженка, почуття любові до Батьківщини, життєстверджувальне світосприйняття; естетичну: усвідомлення того, що оптимізм і життєствердження — важливі духовні цінності життя людини.

Тип уроку: засвоєння нових знань і формування вмінь та навичок.

Обладнання: підручник, портрет О. П. Довженка та інших письменників, світлини, пов'язані з О. П. Довженком, мультимедійний комплекс.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Слово вчителя

Страшним випробуванням для українського народу стала Друга світова війна, найтяжча з усіх воєн, які коли-небудь знала світова історія. Україна опинилась в епіцентрі жорстоких битв. Понад сто письменників перебували в діючій армії, партизанських загонах та в антифашистському підпіллі.

Декому з них пропонували «броню» для творчої роботи в тилу, але вони просились на фронт.

III. СПРИЙНЯТТЯ І ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

·  1. Виступи учнів із випереджувальними завданнями

1-й учень. Українська література відігравала важливу роль у справі згуртування народу в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників. Своїм полум'яним словом письменники-патріоти піднімали бойовий дух народу, зміцнювали впевненість у перемозі. Олександр Довженко, Микола Бажан, Андрій Малишко, Леонід Первомайський, Степан Олійник, С. Голованівський, В. Кондратенко були військовими спеціальними кореспондентами, працівниками дивізійних і армійських газет. Ярослав Галан, Петро Панч, Олександр Копиленко, Кость Гордієнко — співробітниками радіо.

2-й у чень. Ю. Збанацький та П. Вернигора стали партизанськими командирами, а Платон Воронько був мінером партизанського з'єднання. За рідну землю віддав життя кожен четвертий письменник-фронтовик.

Провідною в українській літературі стала патріотична тематика.

У «Правді» за 23 червня надруковано вірш П. Тичини «Ми йдемо на бій». У період боротьби з фашизмом талант поета по-новому засяяв. Збіркою віршів «Я утверждаюсь» він довів свою відданість народу, читачі знову пізнавали генія.

3-й учень. Під час Великої Вітчизняної війни відомий український поет Андрій Малишко видав друком такі збірки: «До бою вставайте» (1941), «Україно моя», «Понад пожари» (1942), «Слово о полку» (1943), «Полонянка» (1944).

Голос поета звучав по радіо, на мітингах, у бойових частинах і підрозділах на першій лінії фронту.

Листівки з його віршами скидали з літаків на тимчасово окуповану територію.

4-й учень. У роки війни сформувався як письменник-прозаїк і публіцист О. Довженко. Здобули широку популярність його оповідання на воєнну тематику: «Ніч перед боєм», «Стій, смерть, зупинись!», «На колючому дроті». Вони друкувались у пресі і читались по радіо. Сповненим драматизму був твір «Україна в огні».

5-й учень. Творчість письменників воєнних літ спиралась на традиції вітчизняних класиків ХІХ століття, на досвід полум'яних гуманістів попередніх епох.

Письменники зверталися до народних джерел, фольклору, возвеличували героїчні традиції, утверджували національну гордість. Для художньої літератури провідною темою стала українська людина на війні, у широкому розумінні — людина і зброя, традиція і жертовний подвиг, варварство нищення і місія гуманізму і людяності.

6-й у чень. З другої половини війни відбувається тематично-проблемне, жанрово-стильове і реалістичне збагачення художньої творчості. Література воєнних років зосередила свою увагу на новаторстві та експерименті. Змінилася роль автора у творі. Він перетворювався поступово зі спостерігача на свідка та учасника подій.

7-й учень. У післявоєнні роки посилився ідеологічний нагляд за митцями. Розгромні постанови ЦК КП(б) У стосувались «Нарисів історії української літератури», журналів «Вітчизна», «Перець». Заборонялось висвітлювати усю правду про війну. У суспільстві панувала атмосфера доносів і переслідувань.

Панівним у літературі і мистецтві був соціалістичний реалізм, а літературній критиці відводилась роль ідеологічного цензора.

·  2. Теорія літератури

Соціалістичний реалізм (скорочено соцреалізм) — термін, що закріпився у радянському мистецтвознавстві для позначення художнього методу та стилю, що панував у СРСР з 1930-х років.

У соцреалізмі вбачали «естетичне вираження соціалістично усвідомленої концепції світу й людини, зумовленої епохою боротьби за встановлення й творення соціалістичного суспільства», тому він був єдиним офіційно дозволеним в Радянському Союзі «творчим методом» літератури і мистецтва.

Фактично соціалістичний реалізм був радянським варіантом монументалізму, стилю, притаманного й іншим тоталітарним державам.

Матеріал для вчителя

Про появу нового методу першим заявив Анатолій Луначар-ський, який ще у 1906 році назвав його «пролетарським реалізмом». В Україні «пролетарський реалізм» пропагували теоретики ВУСПП (Б. Коваленко). У 1924 році Олексій Толстой запропонував інший термін — «монументальний реалізм». У 1932 році з ініціативи Івана Гронського з'явилася й назва «соціалістичний реалізм». Автори усіх трьох термінів наголошували на тому, що новий художній стиль продовжує традиції реалізму XIX сторіччя і є таким чином альтернативою модерністським течіям — таким як символізм, експресіонізм, абстракціонізм, конструктивізм тощо. Проте насправді реалістична складова в соцреалізмі не була визначальною. Андрій Синявський розглядав радянське мистецтво швидше як своєрідне переосмислення класицизму. Ганс Ґюнтер виокремлює як окремі риси стилю ще й народність, героїзм та монументальність (звідси й загальна назва стилю — монументалізм).

Найвизначнішими представниками «соціалістичного реалізму» вважають письменників М. Горького, В. В. Маяковського, М. О. Шолохова, режисерів К. С. Станіславського, С. М. Ейзенштей-на, В. І. Пудовкіна, О. П. Довженка, композиторів С. С. Прокоф'єва (головним чином радянський період творчості) та Д. Д. Шостаковича (з другої половини 1930-хроків), живописців Б. В. Йогансона, А. А. Дейнеки, Б. И. Пророкова, П. Д. Корина, скульпторів С. Т. Коненкова, В. І. Мухіної.

І все ж література повоєнного періоду поповнюється новими жанрами. У поезії появились «ліро-епічна поема, героїчна балада, віршована повість. У прозі — історичний роман, художня документалістика, «підліткова» повість.

У 50-ті роки після смерті Сталіна основною була тема воєнної та повоєнної дійсності. Популярними жанрами стають оповідання й новела.

·  3. Ознайомлення із життєвим і творчим шляхом О. Довженка

Слово вчителя. Особливою сторінкою в прозовому літописі війни стали оповідання та повісті О. П. Довженка, з творчістю якого ми познайомимось на цьому уроці.

3.1. Повідомлення біографів

1-й учень. Не було в О. П. Довженка широкої второваної дороги у велике мистецтво. Спочатку пошуки, серія невдач і тоді успіхи. Олександр Петрович прийшов у світ 10 вересня 1894 року в містечку Сосниця, що на Чернігівщині в багатодітній селянській родині. Тут, серед розкішної природи, на берегах зачарованої Десни, проспівало свою пісню його дитинство. Довгими зимовими вечорами хлопчик пильно вслухався в пісні дівчат, які збиралися прясти, а влітку слухав веснянки та гаївки.

Пісні, казки матусі, розповіді та співи кобзарів глибоко западали в поетичну й чутливу думку юнака, піднімали на крилах фантазії, кликали до прекрасного, до мистецтва. Навчався спочатку в Сосницькій початковій, а потім у вищій початковій школі. Був зразковим учнем. Про свої прагнення в юнацькі роки Довженко пізніше в «Автобіографії» напише так: «Мені здавалось, що я все можу, що все легко, і мені хотілося бути різним, хотілося начебто розділитися на кілька частин і жити в багатьох професіях, країнах і навіть видах».

2-й учень. Середню освіту здобув у Сосницькому чотирикласному училищі, а вищу — у Глухівському учительському інституті.

У 1914-1917 роках працював у Житомирському вищепочатко-вому училищі, де викладав фізику, природознавство, географію, історію. Мріяв стати художником, «потрапити в Академію мистецтв хоч вільним слухачем». З початком національно-визвольної революції переїхав до Києва.

У 1917-1919 роках навчався у Комерційному інституті та Академії мистецтв. Брав участь у бойових діях на боці УНР і на боці червоних. В «Автобіографії» 1939 року він написав: «...Я ввійшов у революцію не тими дверима».

1921 році О. П. Довженка прийнято на дипломатичну роботу до Варшави. Пізніше переїхав до Берліна на посаду секретаря Генерального консульства УРСР в Німеччині. У Берліні навчався в приватному художньому училищі, багато часу витрачав на живопис і самоосвіту.

Влітку 1923 року повернувся до Харкова і відразу ж увійшов у бурхливе громадсько-політичне й художнє життя тодішньої столиці України. Довженко став одним із організаторів ВАПЛІТЕ, поширював статтю М. Хвильового «Україна чи Малоросія». Працював ілюстратором газети «Вісті ВУЦВК».

3.2. Повідомлення мистецтвознавця «Довженко-художник»

У 1921-1923 роках О. П. Довженко перебував на дипломатичній роботі у Німеччині. Там він вступив до школи німецького художника-експресіоніста Є. Гекселя, де опановував композицію, живопис, графіку, ілюстрацію.

У 1923-1926 роках він працював у газеті «Вісті ВУЦВК», де друкував свої дотепні карикатури на теми внутрішнього життя, дружні шаржі, портрети, ілюстрації до книг за підписом «Сашко». Наприклад, шаржі на М. Бажана, В. Сосюру, С. Пилипенка, П. Тичину, Г. Юру чи Остапа Вишню. Тут — доброзичливий гумор, лукава посмішка, незлобивий жарт, абсолютно точно схоплені й потішно перебільшені психологічні портрети.

Праця ілюстратора й карикатуриста, перші захоплення, а потім — розчарування, постійні шукання й непереборне бажання знайти своє місце у великому житті — такі шляхи, котрими О. Довженко йшов до мистецтва кіно. Як художник, як людина високих благородних почуттів та зіркої спостережливості, він відчув, що саме кіно є його покликанням і присвятив йому все своє життя.

3-й учень. З 1926 року митець розпочинає режисерську кар'єру на Одеській кіностудії.

Перші фільми «Вася — реформатор», «Ягідка кохання», «Сумка дипкур'єра», «Звенигора» — приносять йому визнання і славу. З 1929 року Довженко працював на Київській студії художніх фільмів. Відзняті ним кінострічки демонструвались на екранах багатьох зарубіжних країн, а його ім'я стає всесвітньо відомим. У 1958 році на підсумковому Міжнародному фестивалі в Брюсселі фільм «Земля» визнано одним із 12 найкращих фільмів «усіх часів і народів».

Великий актор Чарлі Чаплін надіслав Довженку вітальну телеграму. Однак московські кінокритики оголосили фільм націоналістичним, ворожим радянському ладові.

1930 року в тяжкому психічному стані О. П. Довженко разом зі своїм оператором Данилом виїхав закордон. Їх захоплено вітали в Берліні, Празі, Парижі, Лондоні. Митець захопився звуковим кольоровим кіно і виношував багато творчих задумів, але критики продовжували розпинати його за «Землю».

У 36 років митець почав відчувати біль у серці, бо його нищили і фізично і морально.

З 1935 року Довженко працює на «Мосфільм».

4-й учень. Сам Сталін диктував митцеві тематику і проблематику його фільмів «Аероград», «Щорс». За «Щорса» його нагородили Сталінською премією. Перед Другою світовою війною Довженко почав знімати фільм «Тарас Бульба» за повістю М. Гоголя. Після війни Сталін не дав можливості повернутися до «Тараса Бульби», а примусив його знімати «Мічуріна». Цей фільм для О. П. Довженка був ще одним психологічним ударом, адже із садоводів він особисто знав і найбільше поважав знищеного репресивною системою Симиренка. Якби його воля, він знімав би фільм аж ніяк не про Мічуріна.

У 1940 році О. П. Довженко став керівником Київської кіностудії, яку щойно створили. Саме цю кіностудію він мріяв перетворити на фабрику українського національного кіно, але війна поламала всі плани. Після війни митця в Київ з Москви уже не відпускали, тим більше, що Київську кіностудію майже повністю русифікували.

·  4. Романтичне світобачення О. П. Довженка

Уже в першому періоді творчості виявилась художня потужність Довженка, його стиль поетичного романтизму із виразним тяжінням до символічної течії неоромантизму. Епізоди, складові сюжету набувають яскравого символічного звучання. Його герої навдивовижу романтичні. Однак не в тому розумінні, що протистоять юрбі, натовпу. Вони романтичні своєю ідеальністю, що окреслюється Довженківським уявленням про те, яким має бути народний герой, саме тому вони й незвичайні.

В основі цього романтичного сприйняття — незвичайність. Письменник гіперболізує, поєднує в одному героєві найхарактерніші риси, притаманні народу, так досягається дивовижний варіант романтизму: герой не вивищується над оточенням, а з найбільшою виразністю репрезентує його. Він незвичайний своєю звичайністю.

Важливе місце в романтичній поетиці посідають контрасти. Довженко — майстер цього прийому, уміє наповнити його особливим філософським змістом. Ніхто з українських письменників не зробив стільки для возвеличення української людини, показу її зовнішньої й внутрішньої краси, духовного багатства, волі до життя, любові до Батьківщини, вміння кохати, як Довженко.

Новела «На колючому дроті» — це твір про крицеву стійкість, нездоланність людини, про її духовну і моральну силу.

Лаврін Запорожець за зв'язок з партизанами потрапляє до концтабору. Мотря Левчиха принесла йому вузлик із хлібом. Жінка добре розуміє, що її будь-якої миті може влучити ворожа куля. Вона готувалась до найгіршого, тому одягла одяг, який берегла у скрині на смерть.

Фашистський запроданець Заброда вистрелив у жінку в ту мить, коли вона піднесла вузлик з хлібом до колючого дроту.

З великим психологічним напруженням автор передає діалог Заброди й Запорожця. Це словесний бій двох правд. Заброда не може пробачити своєї кривди, бо він потерпів від розкуркулення. Запорожець не може пробачити зради Вітчизні і смерті Левчихи.

Головна думка твору: ніхто не зламає народ, у якого велика жага перемоги і велика ненависть до ворога.

3 травня 1944 року автор так пише про «Повість полум'яних літ»: «Се мусить бути річ реалістична в розумінні високому, мистецькому». За життя О. Довженко так і не зміг екранізувати сценарій. Твір вийшов на екрани лише через 15 років. Це широка, епічна, узагальнена картина другої світової війни, у якій по-філософському осмислюється доля людини і народу. Художник-реаліст відтворив і тяжкі трагедії в житті народу, і психологічні травми, нанесені війною.

Серед «звичайних» переможців у світовій війні особливо виділяється Іван Орлюк. В його образі автор втілив найхарактерніші риси нашого народу. Монументальна постать простого солдата-переможця застигла, як пам'ятник. Перед його духовним зором проходить уся війна. Сценарій завершується тим же «кадром», з якого розпочинався: Іван Орлюк «стояв біля Брандербурської брами. Перед ним проходили незчислимі ряди його товаришів».

На Міжнародному Канському кінофестивалі 1961 року твір відзначено премією за режисуру. Зарубіжна преса писала про «Повість...» як про грандіозну епопею Другої світової війни.

·  5. Кіноповість «Україна в огні»

5.1. Слово вчителя

Влітку 1942 року О. П. Довженко почав писати глибоко трагічний твір про відступ радянських військ, німецьку окупацію України та велику трагедію всього українського народу. Окремі епізоди з твору переклали російською мовою і надрукували у журналах «Литература и искуство», «Знамя». Тодішній лідер партії Микита Хрущов з уст автора почув повість і порадив писати ще гостріше.

Заздрісники викрали рукопис і показали Й. Сталіну. Почалася розправа. До цькування О. П. Довженка доклали рук такі українські письменники, як О. Корнійчук та М. Бажан.

У «Щоденнику» за 31.01.1945 року Довженко писав: «31 січня 1944 року мене було перевезено в Кремль.

Усе, що було злого, недоброго, мстивого, все топтало й поганило мене. Мене вбила ненависть великих якраз у момент їхньої малості».

5.2. Теорія літератури

Кіноповість (грец. kineoрухаю) — твір кіномистецтва, сюжет якого порівняно складний, базується на цілій низці подій і в якому досягається епічна широта охоплення зображуваної дійсності. Разом з тим у другій половині XX ст. набуло поширення інше значення цього терміна: наголос переноситься із слова «кіно» на слово «повість». Так, кіноповістю називають сценарій, зумисним чином перероблений для читання (при переробці вилучаються специфічні кінематографічні терміни, розширюються діалогічні сцени, вводяться ліричні відступи, граматичний теперішній час змінюється минулим тощо). Окрім того, так називають повість, що створена із свідомою орієнтацією на певні кінематографічні прийоми оповіді (подрібнення дії на короткі епізоди, лаконічність діалогу та авторських пояснень, монтажний характер епізодів тощо).

Видатним майстром і, певною мірою, першовідкривачем жанру був Олександр Довженко («Зачарована Десна», «Україна в огні» та ін.).

5.3. Робота з текстом твору

1. На підставі яких ознак «Україну в огні» вважають кіноповістю?

2. Якою постає картина вторгнення німців у село?

3. Через що сцена розмови Лавріна Запорожця з портретом Сталіна в радянські часи вважалася найкрасномовнішою в повісті?

4. Як у кіноповісті втілено думку про незнищенність роду і народу?

5. Навіщо Довженко показав, як воєнторгівські машини, навантажені різним крамом, відмовляються брати в тил радянських поранених. Як ви особисто розцінюєте цю ситуацію?

6. Прокоментуйте сцену допиту Христі Лиманчуком.

7. Розкрийте образ Купріяна Хуторного. Чому він негативно ставився до друзів його синів, котрі переховувалися у клуні?

8. З якої причини селяни довго відмовлялися вибирати старосту?

9. З якою метою Лаврін Запорожець наказав орати поле людьми?

5.4. Перегляд фрагмента з фільму «Україна в огні» (https://www.youtube.com/watch?v=pl_Wu7nHGEU)

5.5. Робота в групах

1-ша група. Довести, що ворогами Лавріна Запорожця і Григорія Заброду зробила радянська влада.

2-га група. Проаналізувати сцену допиту Ернстом фон Краузом Лавріна Запорожця.

3-тя група. Довести, що зачин кіноповісті є народнопісенним.

4-та група. Пояснити, яку роль у кіноповісті відіграють засоби сміху. Наведіть приклади.

IV. ПІДСУМКИ УРОКУ

·  1. Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Дати відповідь на питання «Хто з героїв кіноповісті «Україна в огні» викликає захоплення? осуд? Чому?».

·  2. Рефлексія

Продовжте речення. Ознайомившись із творчим доробком О. П. Довженка періоду війни, я:

зрозумів (зрозуміла)...

відчув (відчула)...

переконався (переконалась)...

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Скласти сенкан про війну на основі оповідання О. Довженка «Ніч перед боєм».

Ознайомитися зі змістом «Щоденника» (на вибір).