Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Усі уроки української літератури. 5 клас - А. І. Кривобокова 2013
Позакласне читання. Сучасні українські літературні казки. «Згине зло, і правда переможе» (В. Шевчук. «Панна квітів»)
Народні казки
Мета:
□ Навчальна: стисло ознайомити учнів із цікавими сторінками біографії автора; опрацювати ідейно-художній зміст програмного твору, визначити його тему та ідею, охарактеризувати головних персонажів.
□ Виховна: формувати прагнення до перемоги добра.
□ Розвивальна: розвивати творчу уяву, логічне мислення, вміння висловлювати власну думку.
Тип уроку: засвоєння нових знань і формування вмінь.
Обладнання, наочність: портрет автора, книжкова виставка його творів, дидактичний матеріал.
ПЕРЕБІГ УРОКУ
І. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
1. Забезпечення емоційної готовності до уроку
2. Актуалізація опорних знань
Що таке «слово» і яке місце воно посідає в житті людини?
Як використовується слово в усній народній творчості? Наведіть приклади.
Який вплив мають слова на емоційний стан людини?
Що таке «українська література»? Яких її представників ви знаєте? Наведіть приклади.
Як вихованій людині слід уживати слова в мові?
II. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ ТА МЕТИ УРОКУ
III. ОПРАЦЮВАННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ
1. Вступне слово вчителя
— Шевчук Валерій Олександрович народився 20 серпня 1939 р. у родині шевця в Житомирі. Після закінчення 1956 р. школи хотів стати геологом, але розчарувавшись у геології, поїхав до Львова вступати до лісотехнічного інституту. Не вступив і повернувся додому. Працював при ремонті Житомирського сільськогосподарського інституту будівельним підсобником. У цей період захоплювався вивченням літератури, зокрема української. Особливе враження справили на майбутнього письменника книга Д. Багалія «Григорій Сковорода — український мандрований філософ» і твори І. Франка.
1957 р. В. Шевчук закінчив технічне училище і був відправлений на роботу на бетонний завод. 1958 р. він вступив на історико-філософський факультет Київського університету. Навчаючись, налагодив стосунки з літературними студіями: «Січ» (студія імені В. Чумака) і «Молодь», писав вірші, з 1960 р. почав писати новели.
1961 р. В. Шевчук дебютував оповіданням «Настунька» про Т. Шевченка в збірнику «Вінок Кобзареві», що вийшов у Житомирі. На те оповідання був гострий відгук в університетській газеті «За радянські кадри».
1961 р. В. Шевчук написав 18 коротких новел і першу статтю «С. Васильченко в Коростишівській семінарії» для житомирського збірника, наступного року написав 20 новел, частину з яких надрукував переважно в журналах «Вітчизна» та «Літературна Україна».
Після закінчення університету В. Шевчук був відправлений до Житомира власним кореспондентом газети «Молода гвардія».
У листопаді був взятий до армії, служив у Мурманській області. В армії знову почав писати вірші, не припиняючи роботи над прозою.
Повернувся додому 1965 р. саме в той час, коли почалися масові політичні арешти серед української інтелігенції, був у кінотеатрі «Україна», протестуючи проти масових репресій. У вересні влаштувався в науково-методичний відділ музеєзнавства, який містився в Києво-Печерській лаврі.
1966 р. закінчив повість «Середохрестя», у якій відбив враження від студентського життя. 1967 р. вийшла книжка «Серед тижня». В. Шевчук став членом Спілки письменників України.
1969 р. він написав повість «Золота трава» (надрукована 1984 р.) і перший варіант повісті «Мор», до якої повернувся 1980 р. і зробив остаточну редакцію 1983 р. Писав історичні й фольклорно- фантастичні оповідання, статті, вийшла книжка «Вечір святої осені», у якій було надруковано вісім нових оповідань.
У важкі сімдесяті роки твори письменника майже не друкували, тому він змушений був писати «для себе», тому більшість свої книжок він видав упродовж 1979-1999 рр.
1986 р. В. Шевчуку присвоєне звання «Заслужений діяч польської культури», наступного року він був удостоєний Шевченківської премії за роман «Три листки за вікном».
З 1988 р. В. Шевчук — ведучий історичного клубу «Літописець» при Спілці письменників України. 1999 р. нагороджений «Орденом князя Ярослава Мудрого» V ст.
На сьогодні В. Шевчук — викладач Київського національного університету ім. Т. Шевченка, ведучий історико-суспільних циклових річних програм Українського радіо: «Козацька держава», «Київ, культурний і державний», «Загадки і таємниці української літератури», «Цікаве літературознавство».
В. Шевчук — лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка, премії фонду Антоновичів, літературних премій ім. Є. Маланюка, Олени Пчілки, О. Копиленка, І. Огієнка, премії в галузі гуманітарних наук «Визнання» (2001). Він є автором близько 500 наукових і публіцистичних статей із питань історії літератури, дослідником і перекладачем сучасною українською мовою творів давньоукраїнської літератури.
2. Історія написання
«Ця книжка, що лежить перед тобою, читачу, писалася давненько, коли мої дочки були ще малі. Історія складання її цікава, і я хочу її розповісти, щоб і тобі був зрозумілий підзаголовок: «Казки моїх дочок». Якось підійшла до мене тоді шестирічна дочка Юліана і каже:
— Тату, ось ти письменник, а ми не знаємо, який!
— Звісно, не знаєте,— відповів я,— бо я дорослий письменник, тобто пишу для дорослих. Виростеш і прочитаєш, мої книги.
— А чому б тобі не написати книги для нас,— сказала й старша моя дочка Мирослава, — а то всі знають, який ти письменник, а ми, твої діти, й не знаємо.
Я задумався: а може, й справді узяти й написати книгу казок, адже ми, дорослі й діти, потайки тягнемося до казки: мріємо — і це казка, сподіваємося — і це також казка. Але щось мене й стримувало.
— Боюся,— сказав своїм дочкам,— дорослим писати легше, як дітям. Дітям треба писати по-особливому.
— Хочеш, ми тобі допоможемо? — сказала Юліана,— он у мене в зошиті вже написано кілька казок, але так — по-дитячому. Візьми й перепиши, як це письменники роблять, по-дорослому.
— І я тобі хочу допомагати,— сказала Мирослава.
Юліанин зошит зберігається в мене й досі. Його не можу перегортати без зворушення. Вона писала великими друкованими літерами, бо інакше не вміла, а ще малювала малюнки. Я уважно перечитав оті плоди дитячої фантазії, передивився малюнки, й мені подумалося: щось тут є. Отак разом вигадувати з дітьми,— може, й справді напишеться книжка?
І ми почали. Разом вигадували героїв (імена придумували дівчатка, і всі мої спроби щось і собі тут докинути відміталися категорично), разом обмірковували, як героям поводитись у тій чи іншій історії. Поступово в моїй уяві почали вимальовуватися Бігунець та Котило, Панна квітів (до речі, цей персонаж близький до міфологічної Жінки з цвіту) із жовтим тюльпановим полем, Чотири сестри, дивне Місто, де не ростуть квіти, Дівчинка, яка шукала маму. Я захопився, і за літо, бо пишу передусім улітку в маленькій батьківській хаті в Житомирі, на околиці, де річка Кам’янка впадає в річку Тетерів, написав оцю книгу, яку дівчатка вирішили назвати «Панна квітів» (бо це так урочисто звучить!) і до якої я додав підзаголовок: «Казки моїх дочок». Потім ми читали ті казки: дещо дівчаткам подобалося, а дещо ні, адже я таки справді не дитячий, а дорослий письменник, дечим вони захоплювалися, а дещо критикували. І я подумав: все-таки страшенно важко бути дитячим письменником, значно важче, аніж дорослим... Згодом і дочки мої повиростали, в них інтереси стали інші, та й книжки інакші почали читати, і я про свої казки забув; зрештою, зайнявся іншими справами і, звісна річ, справами дорослими. І ось тепер, переглядаючи свої рукописи, я перечитав цю книгу. Мені здалося, що все-таки вона могла б бути цікава дітям, саме тим, котрі люблять фантазувати,
вигадувати, котрі бачать перед собою зелений світ не просто так, а населений найдивовижнішими істотами і найнезвичайнішими людьми. Ще тоді, коли писав оці казки, не хотів складати їх надто просто, щоб усе було розжоване і розкладене по однакових, гладко витесаних поличках. Завжди вважав і тепер уважаю: діти мудрі і часом сприймають твори глибше і тонше за дорослих. Вони мудрі, бо перед їхніми очима просторіше лягає широкий світ, вони йдуть у нього з широко розплющеними очима і з відкритими серцями. Отож, може, мені вдасться увійти в ті розкриті серця і зі своїм словом, може, вони послухають дорослого чоловіка, який захотів оповісти ще нерозказані казки, витворені далекого літа, здається, не тільки для своїх дочок, але й для Тебе, мій читачу».
АВТОР
3. Робота з твором
Тема: боротьба між добром і злом.
Ідея: усвідомлення міри добра, за межами якої воно стає злом.
Основна думка: творення добра передбачає здатність розпізнавати зло й готовність послідовно боротися з ним.
Жанр: казка.
Головні герої: Зеленоочка, Панна квітів, чаклун Крінос.
4. Літературна гра «Знайди цікаві уривки»
Опис Зеленоочки («Мала та дівчинка ледь-ледь кирпатий носик, від чого обличчя її здавалося трохи здивоване, і назвали б її люди простою, коли б не її очі. Були вони величезні й зелені, і коли хто придивлявся до них, то здавалося, що то не очі, а зірки якісь особливі світяться. Щось там таке промінилось у них і тріпотіло, таке щось цікаве й славне світилося й жевріло, що годі було не всміхнутися до тої дівчинки й не захотіти погладити її ніжно по голові».)
Опис помешкання чаклуна та опис зовнішності чаклуна («Двері були низькі, давно не фарбовані, а на ґаночку, що складався з двох сходинок, сидів сивий дід, у роті якого стриміла череп’яна люлька. Із тої люльки снувався дим, якийсь трохи й не звичайний, наче стояв на тій люльці напівпрозорий, тонкий і худий чоловічок і топтався по жару обома ногами».)
Опис димового чоловіка («Тінь не тінь, дим не дим. Те чудне мало і голову, і руки, і ноги, і тулуб, але було ж все прозоре»).
Опис тюльпанового поля («Перед ними і справді розстелилося жовте море. Скільки сягало око, хиталися чаші-голівки, і дивна тиша панувала навколо. Здалося Зеленоочці, що всі ті тюльпани повернулися до неї і дивляться. А може, хтось один звідти дивився, але дивився пильно й печально. І чомусь сумно стало дівчинці — озирнулася вона, щоб спитати про те поле, але не побачила коло себе нікого».)
Що розповів про тюльпани Димок Сну Зеленоочки? («Тоді знай! — вигукнув Димко,— всі ці тюльпани — люди! Це бідні, нещасні, скорботні люди, яких перетворив мій господар у гарні квіти, щоб не мучилися вони»)
Як перетворилася Зеленоочка на Панну квітів? («На те спалахнула блискавиця і голосно проїхався по небі грім. Відтак зашуміли дерева, і тихо відгукнулася трава. І диво дивне відчула Зеленоочка: здалося їй, що вона сама перетворюється в дерево, квітку чи траву. Що ноги її корою вбираються, зведені руки — гіллям, а тіло — стеблом. Що в неї потік раптом сік, як тече в зіллі, і суконька її ще зеленіша зробилася від трави, що нею була залатана. Зрештою, і ця трава теж наповнилася соком і проросла. Голуба її хустина синім пелюстям стала. І жайворон, ударивши крильми об сухий синій простір, закричав раптом на весь світ:
— Квітка, квітка нова утворилася! Ні, це Панна квітів прийшла на землю, дивіться, дивіться, дивіться!..»)
Як Зеленоочка перетворила тюльпани на людей? («Хмари! Хмари! — крикнула вона тоненько, зводячи малі, худі ручки, котрі наче ніжне пелюстя були,— злийте на це поле свою воду. Лийте воду, а ти, сонце, печи! Збудіть цих людей, і хай ті, хто не хоче тут залишатися, хай усі ті встануть!.. Адже знову вони стали людьми, знову могли рухатися і радіти сонцю»).
5. Словникова робота
Химерна казка — казка, у якій розповідається про неймовірні події, де реалістичне поєднується з фантастичним, умовним; засоби іронії, гротеску, театральності — з елементами фольклору та міфології.
IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ УРОКУ, ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ
1. Тестове опитування
1. Як звали дівчинку?
А Блакитноочка; Б Зеленоочка;
В Кароочка; Г Сіроочка.
2. Яку роботу запропонував дід своїй маленькій помічниці?
А Носити з лісу хмиз; Б поратися по хаті;
В готувати їжу; Г стежити за садком.
3. Що заборонив робити дід помічниці?
А Спілкуватися з жуками; Б дивитися в небо;
В рвати квіти; Г гуляти в лісі.
4. Чим займався дід?
А Був лісником; Б працював у колгоспі;
В був мисливцем; Г ходив по селах, як старець.
5. Чому дівчина вважала, що її господар — поганий?
А Він погано ставився до неї; Б бо Димко його хвалив;
В в нього не було друзів; Г бо він поводився дивакувато.
6. З ким розмовляла дівчинка на тюльпановому полі?
А З Паском; Б з квітами;
В з жуками; Г з Димком.
7. Які комахи хотіли покусати Зеленоочку?
А Димок і Пасок; Б жучок і черв’ячок;
В Вунько і Мунъко; Г Шпунька і Гунька.
8. Яка таємниця була в тюльпанового поля?
А Квіти вміли літати;
Б квіти були зачаклованими людьми;
В квіти не хотіли жити в лісі;
Г квіти вміли розмовляти.
9. Крінос хотів зробити із Зеленоочки:
А найстараннішу помічницю;
Б маленьку чарівницю;
В свою онуку;
Г найкращий жовтий тюльпан.
10. На кого перетворилася Зеленоочка, щоб пізнати правду?
А На панну квітів; Б на фею;
В на чудернацьку рослину; Г на звичайну квітку.
11. Ким став Крінос від небесного вогню?
А Попелищем; Б обгорілим дубом;
В каменюкою; Г зорею.
12. Що трапилось із тюльпановим полем?
А Пішов дощ і вони намокли;
Б квіти стали людьми;
В Зеленоочка вирвали всі квіти;
Г небесний вогонь спалив квіти.
2. Робота за картками
Картка № 1
1. Напишіть твір-мініатюру за темою «Моє ставлення до Зеленоочки».
2. Продовжте речення «Якби я був Зеленоочкою...»
3. Яка головна думка казки?
Картка № З
1. Напишіть твір-мініатюру за темою «Моє ставлення до чаклуна Кірнаса».
2. Продовжте речення «Якби я був письменником...».
3. Яка ідея казки?
Картка № 2
1. Напишіть твір-мініатюру за темою «Мій улюблений герой».
2. Продовжте речення «Якби я був чаклуном Кір носом...».
3. Яка тема казки?
V. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ
VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
