Усі уроки української літератури у 8 класі - О. П. Ващенко 2008

Епоха давньої української літератури XVI-XVIII ст. Особливості барокової літератури. Жанр епіграм та геральдичних віршів
Із давньої української літератури ХVІ-ХVІІІ ст.

Всі публікації щодо:
Давня українська література

С. М. Головатюк

Мета: ознайомити учнів з епохою давньої української літератури XVI-XV ст.; творами, писаними латинською, польською та книжною староукраїнською мовами; охарактеризувати творчість К. Транквіліона-Ставровецького, Л. Барановича, І. Максимова; дослідити жанрові особливості епіграм та геральдичних віршів; розвивати навички учнів на прикладах творів визначати особливості барокової літератури, тематику й жанр поданих творів; виховувати почуття гідності за літературну спадщину українського народу.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: ілюстрації, фотоматеріали кращих зразків барокової культури; підручник, таблиці.

ХІД УРОКУ

І. Повідомлення теми й мети уроку. Мотивація навчання

Природний рух історії в багатьох сферах суспільного життя відновлюється шляхом відродження плідних традицій українського народу, їх творчого використання та поєднання із сучасним прогресивним мисленням. Філософія, література, мистецтво звертаються до забутих, але напрочуд сучасних за змістом шарів народної спадщини, де знайшли об’ємне й творче втілення культура, духовність, самобутність національного менталітету.

Протягом тисячоліть наш народ творив історію, культуру, закладав основи державотворення... Для чого? Щоб забезпечити собі гідні умови життя, задовольнити власні естетичні уподобання? А може, щоб залишити прийдешнім зразок довершеності, частинку мудрості, досвіду і тим самим полегшити шлях до пізнання і досконалості тим, хто прийшов у світ після них?

Сьогодні ми будемо говорити про добу бароко. Для чого? Мабуть, щоб пізнати, торкнутися взірця і залишити по собі таке ж вивершене, прекрасне і досконале.

ІІ. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Бароко як культурно-естетична епоха, мистецький стиль, літературний напрям

Уже в ХVІ ст. у європейських культурах на зміну ренесансові приходить бароко (з італ. Barocco — вибагливий, химерний). Цей стиль поєднав традиції середньовіччя (готика) та Ренесансу, що насамперед і зумовило визначальні прикмети бароко:

✵ Складна, вигадлива форма творів.

✵ Утверджується готичний погляд на Бога як на вершину досконалості.

✵ Релігійне забарвлення усіх царин культури.

✵ Посилення ролі церкви і держави.

✵ Зберігається античний ідеал краси, але робиться спроба поєднати його з християнським ідеалом.

Крім цих рис, зроджених переплетінням попередніх традицій, бароко виробило і власні особливості:

✵ Динамізм, рухливість; у пластичному мистецтві (скульптурі, архітектурі) це переважання хвилястої із завитками лінії.

✵ Для бароко важливіше зворушити, розбурхати людину-сприймача, справити на неї сильне враження.

✵ Простоту змінюють вигадливістю, надуманістю, пишномовністю.

✵ Важливого значення набуває зовнішній вигляд твору. Основні риси українського бароко

В Україні бароко проіснувало близько 20 років і стало наступним після доби Київської Русі розквітом української культури, передовсім архітектури, літератури, освіти, громадсько-політичних інституцій, самоврядування. До цього привели такі чинники.

✵ Саме бароко виявилося найбільш суголосним емоційній, романтичній, схильній до зрівноваження різних первин української душі.

✵ Якраз у той час в Україні було послаблено — а на певний період і зовсім відкинуто — колоніальне ярмо, побудовано досить сильну гетьманську державу, що всіляко сприяла розвоєві культури (особливо за часів І. Мазепи, котрий сам був яскравим представником барокової епохи).

Українське бароко порівняно із західноєвропейським має низку особливостей:

✵ Значно переважають духовні (релігійні) складники над світськими. Хоча не бракує й останніх: світська лірика, новела, хроніка, лист, трактат, світські елементи у драмі.

✵ Античність приходить в українську культуру вже після ренесансового протистояння з християнством, у формах барокових, тому без опору задіюються антично-міфологічні образи: релігійна лірика стоїть під охороною давньогрецьких муз, Пресвята діва ототожнюється з Діаною, хрест порівнюється з тризубом Нептуна.

✵ Загалом бароко утвердилося в українській культурі без жодного опору й боротьби, просто для того давно вже був готовий ґрунт.

2. Робота з таблицею

Давня українська література ХVІ—ХVІІІ століть

Українська барокова поезія

✵ Книжне віршування прийшло в наше письменство разом з християнством із Візантії, Болгарії та Моравії. Поступово почала впливати на нього і багатюща, прадавня традиція української усної народної поезії.

✵ Закономірно, що насамперед розвинулася релігійна поезія. Це були віршові передмови до Святого Письма, богослужебних книг, похвали, молитви, церковні гімни тощо.

✵ У руський період високі зразки християнської поезії залишив Кирило Туровський, у староукраїнський — Григорій Цимбалюк, Петро Могила, Варлаам Ясинський, Лазар Баранович, Григорій Сковорода.

✵ Друга потужна гілка українського віршування — світська (позацерковна) поезія. Вона почала розвиватися з поширенням книговидання і шкільництва. У ті давні часи вважали, що всяка освічена людина повинна вміти скласти вірш з будь-якого приводу. Саме тому в братських школах, колегіях, особливо в Києво-Могилянській академії піїтика (теорія і практика віршування) була одним з основних предметів. Авторами і виконавцями віршів у цей період виступають переважно вчителі й учні різних шкіл. Популярні форми — шкільні декламації, навчальні взірці і вправи, передмови, післямови, присвяти тощо.

✵ Розквіт староукраїнської поезії припадав на кінець XVII- ХVІІІ ст. віршові твори писали представники практично всіх освічених суспільних верств: церковної ієрархії і рядові священики та ченці, вчителі, студенти, урядовці, мандрівні дяки, письменні селяни.

Латиномовна і польськомовна творчість Наприкінці XVI і особливо в першій половині XVII ст. подальшого розвитку набула багатомовність літературного процесу. Так, у Києво-Могилянському колегіумі літературні твори писалися тими мовами, які були предметом вивчення або застосовувалися у навчальному процесі: не лише українською і церковнослов’янською (найвищим стилем «рідної літературної мови»), а й латинською та польською. Латинську мову діячі Київської академії вважали поряд з церковнослов’янською найдоречнішою в урочистих випадках. Церковнослов’янською, латинською, українською книжною («простою») писалися твори, що стосувалися шкільної освіти, політики, церковного життя. Народнорозмовна українська мова утверджується в любовній ліриці: спершу вона була виключно усною, однак з’являються перші публікації україномовних пісень, щоправда в публікаціях іншомовних авторів.

3. Характеристика життя і творчості К. Транквіліона-Ставровецького

Ставровецький Кирило (Транквіліон) (точна дата народження невідома — 1648 р.) — український православний і греко-католицький церковний діяч, архімандрит Чернігівський, поет, учений, друкар.

Кирило Транквіліон-Ставровецький протягом 1589-1592 років був учителем Львівської братської школи, викладаючи в ній слов’янську й грецьку мови. Сучасники характеризують Кирила часів його вчительства як мужа «ученна в науці писма и язика елинска и словенск». З 1952 р. Кирило починає вчителювати у Віленській братській школі, з дальших 22 років відомостей про життя і діяльність Кирила немає. У 1614-1615 р. Кирило — ієромонах і славиться як проповідник. Він бере участь у виданні Псалтиря (Львів, 1615), друкує у власній похідній друкарні своє «Зерцало богословів» (Почаїв, 1618) і своє ж «Євангеліє учительноє» (Рахманів, маєток княгині Ірини Вишневенької, 1619). За ці книжки Кирило підпадає під переслідування — православна церква вбачає в них єретичні та прокатолицькі погляди.

Між 1615-1626 роками Кирило веде мандрівне життя: Львів — Волинь — Замостя. Близько 1626 р. він переходить в унію і стає архімандритом Єлецького монастиря, який на цей час був захоплений уніатами. У королівській грамоті 1643 р. відзначається «похилий вік» Кирила, і йому призначається коад’ютор — помічник-заступник, що в католицькій церкві призначається на заміну духовній особі, яка за віком чи станом здоров’я неспроможна виконувати свої обов’язки. 7 вересня 1646 р. в Чернігові виходить у світ «з нової друкарні» Кирила його збірка повчань і віршів «Перло многоцінноє», у якій виразно виявляються католицькі тенденції автора. Того ж 1646 року Кирило помирає.

Вірші Кирило писав, мабуть, протягом усього свого життя.

Кожен з примірників «Зерцало богословів» й «Євангеліє учительноє» супроводжується геральдичними епіграмами.

Геральдичні епіграми загалом є звичайним для ХVІІ ст. елементом прикнижного реквізиту. Це — різновид емблематичних віршів. Як і кожна емблема («зрима метафора», в якій «слово і зображення вступають у складні взаємодії»), геральдична композиція має три частини: заголовок, малюнок і пояснювальну епіграму. У геральдичних емблемах на малюнках зображено герби аристократичних родів, конкретних представників цих родів, міст, установ. Заголовки, як правило, вказують, кому герб належить. Епіграма коментує герб, даючи похвальну характеристику його носію. Зміст епіграми зводиться до оспівування чеснот гербоносія через перелік або тлумачення атрибутів герба.

Словникова робота

Геральдика — історична дисципліна, що вивчає герби та їх історію. Мистецтво гербів.

Емблема — віршовий підпис під малюнком.

Прочитати історичний вірш, назвати його характерні особливості.

На герб ясне велможнои єи милости Ирини Могилянки

княжны Вишневецкои Михайловои Корибутовои

Вѣ гелмѣ презацного дому господарського] Єремей славних Могилов,

Свідком суть таковый клейноты

Побожности, мужества и цноты:

Два мечѣ в справах рыцерскых смелость показують,

Лелѣя с крестом вѣру христіанскую знаменують

В тѣм дому щираа побожность обитаєт,

А слава несмертелнаа навѣки процвитаєт.

✵ Які людські чесноти оспівує автор?

✵ Які символи уособлюють оспівуванні автором чесноти?

Коментар.

Треба сказати, що українська геральдична поезія від її виникнення і до 20-х років ХVІІ ст. у своєрідному ракурсі відбивала гостру боротьбу українського народу проти поневолювачів. Згідно з духом часу автори оспівували військову доблесть при захисті вітчизни, стійкість у православній вірі збереження національної гідності. Славлячи представників відомих родів, поети приписували їм ті риси, які хотіли бачити у державних діячів.

Стильові особливості — простота викладу, чітка конструкція недовгих речень, усталені епітети, постійні метафоричні порівняння (слова — це світло, яке йде від ясновельможного дому), інші гіперболічні тропи і фігури, які переходили із твору в твір і не здавалися незвичайними.

4. Характеристика життя і творчості Л. Барановича

Лазар Баранович (1620-1693) — поет, проповідник, полеміст, організатор літературного життя, церковний і політичний діяч. Учився в Києво-Могилянській колегії та єзуїтських школах Вільно і Каліша. Викладав, зокрема, поетику і риторики в Києво-Могилянській колегії. З 1650 р. — її ректор та ігумен київського братського Богоявленського монастиря. З 1657 р. став чернігівським архієпископом. Був душею києво-чернігівського гуртка вчених та письменників (Інокентій Гізель, Іоаникій Галятовський, Антоній Радивиловський, Варлаам Ясинський, Димитрій Туптало, Іван Величковський та ін.). Заснував і утримував друкарню (з 1674 р. у Новгород-Сіверському, з 1679 р. у Чернігові), у якій за його життя було видано близько п’ятдесяти книг.

Протидіяв католицькій та уніатській пропаганді, відстоював союз України з Росією. Писав церковнослов’янською, українською і польською мовами.

Твори Л. Барановича мали релігійний зміст, але були пов’язані з тогочасними подіями. Проповідник добре знав тогочасне життя, жорстоке ставлення до селян, він критикує у творах зловживання панів і закликає до поліпшення взаємин між поміщиками і кріпаками. Його твори містять заклики до терпіння, покори, любові до ближнього.

✵ Визначити тему та ідею вірша «Млинарське каміння дасть різне меління».

✵ Розкрити алегорію твору.

✵ Які художні ознаки барокової літератури наявні у творі?

5. Характеристика творчості І. Максимовича

Іван Максимович народився у грудні 1651 року в родині підданого Києво-Печерської лаври Максима Васильківського. Вчився у Києво-Могилянській колегії, входячи в поетичний осередок В. Ясинського, потім став тут професором. Був висвячений на чернігівського архієпископа, де провадив значну культурницьку діяльність: заснував Чернігівський колегіум, був головою культурного осередку. 11 березня 1712 року його призначено митрополитом тобольським та сибірським. Помер у 1715 році. Визнаний поет свого часу, автор багатьох книжкових видань оригінальних і перекладних: «Алфавіт зібраний, римами складений від Святих Писань» (1705), «Богородіце Діво» (1707), «Театрон» (1708), «Царський шлях хреста Господнього» (1709), «Іліотропіон» (1714) тощо.

Теорія літератури

Епіграма — жанр сатиричної поезії дотепного, дошкульного змісту з несподіваною кінцівкою (пуантом).

Терміном «епіграма» в ХVІІ ст. позначали короткий віршований твір (від одного до тридцяти рядків), який просто, ясно, зрозуміло, з логічною чіткістю, дотепно і зграбно, як з найбільшою потенцією художнього впливу на сприймача розповідає про певний предмет, певну особу чи подію. У простій епіграмі об’єкти розповіді «зображуються, не оцінюючись»; у складній епіграмі «на підставі зображеного робляться ті або інші висновки». Розрізняли епіграми-панегірики, урочисті характеристики, в яких міститься тільки похвала; епіграми-роздуми, «в яких що-небудь радиться або від чогось застерігається»; епіграми-присуди, «в яких щось або хтось звинувачується, осуджується». Отже, поет-епіграміст, описуючи, мав повчати, вихваляти або засуджувати.

Сатиричність не була обов’язковою якістю епіграми. Епіграму як жанр визначала сконцентрованість думки, найчастіше в межах двох-чотирьох віршових рядків.

Українські епіграми ХVІІ ст. писалися переважно тринадцяти- складником. Їхні автори прагнули до максимальної лаконічності. Думка епіграми афористично загострювалася, «оперювалася», як стріла, «певними словесними та стилістичними засобами». Гарна епіграма повинна була дивувати і захоплювати. Цьому мали сприяти такі її якості: лаконічність (що менше в епіграмі віршових рядків, то вона досконаліша — найкраща та епіграма, до якої не можна нічого додати і від якої нічого не можна відняти); дотепність (це «душа, життя, повітря» епіграми); особливо дотепними мають бути висновки (клаузули, аргуції, акумени, концепти) із епіграматичної розповіді (що влучніший і несподіваніший висновок з неї, то «приємніша епіграмам»); привабливість, яка досягається доладним розміщенням слів і літер, вправним жонглюванням поняттями і звуками. За своєю структурою епіграми бувають складні і прості. Перші мають дві частини: розповідь (експозицію) і дотепне закінчення (клаузулу) — це квінтесенція цього жанру.

Прочитати подані епіграми. Розкрити їх повчальний зміст, назвати характерні ознаки, дослідити будову. Обґрунтуйте відповідь.

Однакова чеснота царство заслужити

Й заслужене у світі потім не згубити.

З кожним ближнім не раджу надмірну дружити,

Хоч не будеш радіти — не будеш тужити.

Хто скіпетром жорстоко в царстві управляє,

Той стараханих страшиться, себе ж погубляє.

Тисячі людських облич, різні всі напрочуд,

І в людських шуканнях так — не одного хочуть.

ІІІ. Застосування набутих знань

1. Продовжіть речення

У перекладі «бароко» означає ...

Бароко властиві такі риси ...

В Україні бароко досягло найбільшого розквіту за часів ...

Барокові твори мають переважно ... зміст.

Представниками барокової поезії були .

У період бароко писали ... мовами.

У геральдичних віршах оспівували ...

Епіграма — це ...

2. Побудуйте усне виловлювання на тему «Що корисного я поклав у свою скарбничку знань під час роботи на уроці»

IV. Висновок

Ми — народ творчий і самобутній, водночас чутливий на сторонні культурні впливи. Чужі зразки ми сприймаємо, не хапаючись за «останній крик моди», але з розвагою пристосовуємо для своїх культурних вимог і естетичних потреб, щоб не були запереченням нашої мистецької волі, природи і традиції. Наші пращури створили неперевершену красу, уклавши в неї національний колорит. Сподіваюся, що ви будете гідними їх наслідувачами.

V. Домашнє завдання

Опрацювати статтю підручника. Намалюйте герб вашого класу і опишіть його, використовуючи жанр геральдичного вірша або складіть епіграму.