Уроки з української літератури 9 клас

Григорій Сковорода. Збірка “Байки харківські“. Повчальний характер і художні особливості притч-байок “Бджола та Шершень“ і “Собака і Вовк“

Мета: ознайомити учнів із байками-притчами Григорія Сковороди; удосконалювати навички їх аналізу; поглибити розуміння учнями вчення про “сродну працю“; виховувати почуття дружби і взаємоповаги.

Обладнання: збірка Г. Сковороди “Байки харківські“, ілюстрації до байок, таблиця “Основні особливості байки“.

Здається, байка просто бреше,

А справді — ясну правду чеше.

Л. Глібов

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань.

1. Перевірка письмового домашнього завдання.

2. Виразне читання учнями вірша Г. Сковороди “Всякому місту — звичай і права“ напам'ять.

3. Фронтальне опитування:

. Як називається збірка поезій Сковороди? Скільки творів до неї входить?

. Назвіть основні мотиви поетичної творчості письменника.

. Розкажіть про особливості мови та ритміки його віршів.

. У чому актуальність поезій Сковороди? Яке місце вони посідають у його літературній спадщині?

II. Повідомлення теми та очікуваних результатів уроку.

1. Розповідь учителя.

. Не менш важливе місце у творчому доробку Григорія Сковороди посідають байки. Письменник ставився до них дуже серйозно, бо вони давали йому можливість узагальнювати свої спостереження над життям, висловлювати в найбільш дохідливій формі свої погляди, виносити вирок негативним явищам тогочасної дійсності.

Створивши славнозвісну збірку “Байки харківські“, Сковорода заклав міцні підвалини для розвитку української класичної байки як самостійного жанру. Хоча, звісно, як байкар, Сковорода мав своїх попередників.

2. Учнівське повідомлення на тему: “Історія літературної байки до Сковороди“.

(Орієнтований матеріал для повідомлення.

“До Сковороди літературна байка пройшла вже великий шлях свого розвитку і мала цінні традиції. “Книга мудрості самого народу (М. Гоголь), байка своїм корінням сягає у фольклор, у казки, прислів'я і приказки, в яких найповніше відтворено життя трудящих мас, їхній побут та історію, психічний склад, невичерпний гумор, мудрість і дотепність. Байка, як зазначає російський дослідник Л.M. Степанов, “вийшла з надр народної свідомості і на всьому протязі свого багатовікового історичного розвитку була тісно зв'язана з народом, передаючи його мудрість, його сподівання, його протест проти гнобителів, його високі моральні ідеали“.

У давнину байкою називали невеличке морально-повчальне оповідання, в якому дійовими особами виступали не люди, а звірі, наділені людськими рисами. Цей жанр виник у VI — V ст. до нашої ери в Греції; першим байкарем вважається легендарний Езоп. Його байки, написані прозою, а на початку нової ери переказані віршами римським поетом Федром, розійшлися по всій Європі. В Росії їх переклали ще в першій третині XVIII ст. Вони й пізніше користувалися великою популярністю і стали багатющим джерелом, з якого черпали мотиви і сюжети наступні покоління байкарів. Але байка кожного народу набула своєрідного національного колориту.

Звертаючись до традиційних сюжетів і знайомих образів, байкар щоразу наповнює їх новим змістом, дає їм нове тлумачення, розкриває суспільні відносини, властиві даній історичній епосі. Езопівською мовою широко користувалися письменники, оратори і політичні діячі, коли хотіли висловити думку, яку не можна було в часи політичного гніту виголосити відкрито. Саме езопівською мовою байка засуджувала соціальну несправедливість. З часом вона набула сатиричного характеру Одним із перших байкарів-сатириків був римський поет Горацій. У сатиричній байці нерідко з великою силою узагальнення викриваються пороки і паразитизм панівних класів, утверджуються високі моральні якості народу, риси його світогляду, його світосприймання.

Байка, як правило, складається з двох частин: оповідної та дидактичної О. Потебня слушно назвав ці компоненти “поезією“ і “прозою“ Сюжет байки — яскраве, образне оповідання, своєрідна драматична сценка, становить її “поезію“. А висновок, повчальна мораль — це скупа логічна “проза“. Коли образність, “поезія“ переважає дидактику, “прозу“, тоді й народжується художньо досконала байка.

Жанр дидактичних алегорій здавна був поширений в українському фольклорі і стародавній літературі. Про це свідчать два томи українських народних байок (тваринний епос), опублікованих В. Гнатюком. та використання відповідним чином зразків цього жанру в полемічному письменстві XVI—XVII ст., у проповідях тощо. Так, в “Апокрисисі“ X. Філалета зустрічаємо байку про Вовка і Лисицю, що збиралися старцювати. До алегоричних образів байок вдається і автор антиуніатського памфлету “Пересторога“.

Здавна слідом за байкою, поряд з нею йшла дослідницька думка, прагнучи визнати її суть, функції і специфіку. Автори шкільних риторик і поетик XVII—XVIII ст. ґрунтовно розробляли теорію байки, підкреслюючи її велике виховне значення не тільки для юнацтва, але й взагалі для народу. Вони вказували на те, що “байки привертають до себе увагу, зокрема селян... котрі щиросердно слухають вигадки і, пройняті насолодою, легко погоджуються з тим, що їх захоплює“.

Форму байки широко використовували у своїх казаннях церковні оратори другої половини XVII ст. — Іоаникій Галятовський та Антоній Радивиловський. До цього їх спонукала й необхідність посилювати емоційний вплив своїх проповідей та збуджувати відповідний інтерес в аудиторії. “Коли слухати новин, вьстій яких мнъй потребних и баснєй, — зазначає Радивиловський, — то ушеса свои с охотою наклоняем; а коли слова божого в церкви слухати, отклоняем уши“. Сковорода також використовував байки для пропаганди своїх дітей. Наприклад, у трактаті “Разговор, называемый алфавит, или Букварь мира“ наводиться “Басня о котах“ як “унаочнення“ ідеї “сродной праці“, в діалозі “Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни“ — байка про діда і бабу, котрі “зделали себе хату, да не прорубили ни одного окошка“.

Загалом треба сказати, що байки займали почесне місце в українській літературі XVII—XVIII ст. Вони часто зустрічаються в численних курсах риторик і поетик. Тому не може бути сумніву, що не тільки зразки українського байкарства XVII—XVIII ст., але й більшість байок античного світу, зокрема Езопа, Сковорода знав. Разом з тим не слід забувати про поширення жанру байки на той час у російській літературі (В. Тредіа- ковський, М. Херасков, О. Сумакоров, І. Хемніцер).

Варто відзначити, що творча обробка фабул, “перелицювання“ їх на новий лад, а також створення байок за зразком уже існуючих були досить поширеним явищем у XVII-XVI1I ст. Проте Сковорода, як побачимо далі, дещо інакше підходив до створення байки (За Ф. Поліщуком).

3. Продовження розповіді учителя.

. Відомо, що збірка “Байки харківські“ складається з 30 творів. Перші 15 байок письменник написав у період 1769—1774 років, живучи “в лежащих около Харькова лесах, полях, садах, селах, деревнях и пчельниках“. Другу половину (теж 15 байок) він створив у селі Бабаях поблизу Харкова. Всю збірку він подарував своєму приятелеві Опанасу Ланкову, в супровідному листі до якого висловив, крім того, цікаві міркування про жанр байок і притч. Оригінал збірки, на жаль, не зберігся. З численних списків, які робилися різними людьми в останній чверті XVIII та в XIX ст., до нас дійшло тільки три.

А вперше надруковані “Байки харківські“ були у 1837 році в Москві. Основну групу байок Сковорода присвятив прославленню суспільно корисної, “сродної“ праці, розвинувши таким чином своє філософське вчення.

4. Виразне читання байки “Бджола та Шершень“ та бесіда за питаннями:

. Стисло перекажіть зміст байки. Як ви його зрозуміли?

. У чому полягає алегоричність образів Бджоли та Шершня? Доберіть з тексту матеріал для характеристики персонажів і схарактеризуйте їх.

. Визначіть головну думку твору.

5. Виразне читання байки “Собака і Вовк“ та бесіда за питаннями:

. Розкрийте ідейний зміст твору. Що прославляється, а що засуджується в ньому?

. Чому, на вашу думку, автор називає своїх персонажів античними іменами?

. Чи співпадає ваше розуміння дружби із трактуванням цього поняття письменником? Наведіть приклади з історії, літератури, власного життя, що підтверджують або заперечують думку Сковороди про те, що дружбу може утвердити тільки “серце, в мислях согласное, и одинокая честность“.

(Матеріал для вчителя.

“Основну групу байок Сковорода присвятив прославленню суспільно-корисної, “сродної“ праці, відповідної природним покликанням здібностями людини. Так, у байці “Бджола і Шершень“ письменник підносить суспільне і моральне значення праці. Перша частина байки це короткий діалог між працьовитою бджолою і дармоїдом Шершнем Він називає Бджолу “глупою“ за те, що вона так пильно трудиться, плоди її праці забирають люди. Бджола відповідає, що їм, бджолам набагато приємніше саме збирати мед, ніж його споживати. “К сему мы рождены“.

А далі йде невеликий трактат — “сила“. Автор пояснює, що Шершень — це людина, яка живе “хищенієм чужого“ і лише для того, щоб їсти і пити. А Бджола — це “герб мудраго человека“, що займається “сродною“ працею. Сковорода впродовж усього життя роздумував над проблемою “сродності“. Сенс життя в тому, щоб знайти себе в творчій праці на благо інших. На прикладі тварин (собаки кота) автор розвиває цю ідею: “И нет радостнее, как жить по натуре“' Свої роздуми про те, що треба вчитися жити згідно з природою, він підсумовує цитатою з Епікура: “Благодареніє блаженной натуре за то, что нужное зделала нетрудным, а трудное ненужным“. А вся байка завершується словами апостола Павла: “Иже єсть всяческая во всем...“ Усе на світі має глибокий зміст (“всяческая во всем“), і завдання людини цей зміст знаходити насамперед у своїй душі, в своєму серці і у всьому сущому.

У байці “Олениця і Кабан“ Сковорода знову повертається до ідеї природженої (“сродної“) праці.

У ряді байок (“Собака і Вовк“, “Соловей, Жайворонок і Дрозд“) Сковорода прославляє дружбу людей.

У байці “Собака і Вовк“ автор називає своїх персонажів античними іменами (пастух Тітир, собаки Левкон і Фирідам), немовби підкреслюючи цим самим важливість теми. Дві собаки, які жили у великій дружбі, прославились серед диких і домашніх тварин. Вовк, “побужден их славою“, намагався стати третім їх другом. Він розказав собакам про своє знатне походження і “модні науки“, які вивчав. А щоб ще більше прихилити до себе собак, нагадав, що він у чомусь схожий на них — “голосом і волосом“. І цитує латинське прислів'я: “Бог веде подібне до подібного“.

Однак собаки не погоджуються на дружбу з Вовком, хоч він і в чомусь подібний до них, бо серце його “далече отстоит“ . Єднаючись, люди мусять бути чесними, мати єдність сердець і єдиний погляд. У вовка ж — “лукавий взор“, “косо“ спрямований на баранчика.

У “силі“ говориться, що дружбу може утвердити тільки “серце, в мыслях согласное, и одинокая честность“ (За О. Гасинець, Л. Куцою).

6. Практикум з теорії літератури.

— Пригадайте ознаки байки як літературного жанру та визначіть особливості байок Г. Сковороди.

Доведіть або спростуйте думку письменника про те, що байка і притча — це майже одне й те ж, “мудрая іграшка“, “разумная сила“.

(Матеріал для вчителя.

“Басні Харковскія“ написані прозою. Вони складаються з двох частин: фабули і “сили“, тобто висновку, моралі, яка в останніх п'ятнадцяти байках значно переважає за обсягом фабулу, перетворюючись на великий філософський трактат. В окремих байках “сила“ є синтезом тематично споріднених прислів'їв і приказок. Посилається автор і на висловлювання видатних мислителів або тексти Біблії.

У перших п'ятнадцяти творах збірки “Басни Харьковскія“ мораль (“сила“) виражена дуже стисло — одним, двома афористичними реченнями. Дидактична частина наступних байок є розгорнутим міркуванням і становить ніби невеликий, але закінчений філософський трактат. По-різному дано й оповідну частину: у перших — це маленьке оповідання, в других — переважно короткий діалог. За давньою традицією, Сковорода писав байки прозою. В їх тексті чимало авторських афоризмів, народних прислів'їв та приказок. Дійовими особами виступають, як правило, тварини, птахи, предмети, зрідка люди.

(Довідка. Байка — невеликий, здебільшого віршований повчально- гумористичний чи сатиричний твір з алегоричним змістом, в якому людське життя відтворюється або в образах тварин, рослин і речей, або зведене до простих і умовних стосунків.

Основні ознаки байки:

. зображення однієї події з життя головного героя;

. алегоричність і повчальність;

. розповідний спосіб викладу художнього матеріалу;

. нетривалий час дії;

. 2-3 основні дійові особи;

. стислість описів і розповіді про події та персонажів;

. своєрідна побудова (оповідна й повчальні частини);

. віршова (рідше прозова) форма;

. малий обсяг.

Притча — невелике оповідання, яке містить повчання в іноказальній, алегоричній формі, яка є спорідненою з байкою. Але смисл притчі більш значний: вона ілюструє важливу ідею, розкриваючи проблеми моралі, загальнолюдські закони. Притча є одним із засобів вираження морально-філософських міркувань автора і почасти використовується з метою прямої настанови читачу у питаннях людської і суспільної поведінки).

7. Заключне слово вчителя з елементами рефлексії.

— Був серпень 1944 року. Залишалося ще вісім місяців до завершення кровопролитної війни, яка безжально знищила десятки мільйонів людей. Ще стрясали Європу вибухи снарядів і гуркіт літаків із смертоносним вантажем, а в Західній Монголії лютувала страшна хвороба — чума. Один за одним помирали члени родини старого чабана Бавуу. Безжалісна хвороба не шкодувала ні старих, ні дітей.

На допомогу монголам відправляється експедиція на чолі з лікарем-вірусологом Любов'ю Сергіївною Соболевою. Щоб запобігти поширенню хвороби, треба спалити все стійбище. Люди вже покинули його. Та Любов Сергіївна раптом чує кволий дитячий плач. Гарячково шукає дитину серед померлих і знаходить. Це хлопчик трьох років.

Живий! Але ж навкруги лютує чума, і він не міг не захворіти. Хтось із членів експедиції висловлює думку залишити дитину, адже взяти її із собою — означає піддати небезпеці всіх учасників експедиції. Та ж хіба можна кинути безпомічне хлоп'я на вірну загибель? А що, коли хвороба не зачепила його?

Любов Сергіївна дає наказ поставити далі від табору два намети — для себе і для хлопчика. Нелегко було лікарці доглядати малого. Він лякався протичумної маски і плакав, не брав їжі. Тоді жінка йде на ризик — знімає маску. Хлопчик бачить її привітне і добре обличчя, швидко звикає і вже на п'ятий день починає одужувати.

Зранку десятого дня знеможена Любов Сергіївна, тримаючи на руках хлоп'ятко, підійшла до протичумного табору. На неї чекав великий гурт чабанів. їм вона передала здорову дитину. Тоді трапилось незвичайне: старі чабани стали на коліна перед українською жінкою, що врятувала монгольського хлопчика.

Що ж спільного між жінкою-лікарем і Сковородою, який жив за двісті років тому? Любов Сергіївна Соболєва-Сковорода — нащадок Григорія Савича по лінії брата Степана. Так через сотні років відсвітився в нащадках гуманізм сковородинівського роду. Те, чому присвятив своє життя Сковорода, любов Сковороди до людей передавалися з покоління в покоління. Успадкувала це від своїх славних предків і Любов Сергіївна.

Життя Сковороди було взірцем не тільки для його сучасників. Багато чого можемо в нього повчитися й ми. Бо ж такі його риси, як сміливість думки, несхитність ідеалів, вірність інтересам простих людей, душевна щедрість, жадоба знань завжди спонукають людину до самовдосконалення.

— Що ж взяли ви для себе із життя і творчості Григорія Сковороди?

III. Підбиття підсумків.

IV. Домашнє завдання.

Прокоментуйте слова Івана Франка про те, що байки Г. Сковороди у “десять разів глибші і краще розказані, ніж Саадієві, написані гарною, подекуди граціозною мовою“,(Сааді (1213—1292) — великий перський поет).

Повторіть вивчене із розділу “Давня українська література“.