Уроки української літератури 9 клас II семестр: Посібник для вчителя - Грабовська О. М 2011

Т. Шевченко. «Кавказ». Пристрасний відгук на тогочасну загарбницьку імперську політику. Продовження теми національно-визвольної боротьби. Узагальнена ідея поеми - неприйняття насильства, поневолення людей, осуд загарбницьких воєн

Мета: навчити учнів коментувати фрагменти поеми, визначати епізоди з ліричним, іронічним, інвективним забарвленням, пояснювати узагальнену ідею твору; виховувати почуття солідарності від гніту; формувати світоглядні переконання неприйняття насильства, осуду загарбницьких воєн.

Обладнання: портрет Якова де Бальмена, малюнок Прометея. ілюстрації до поеми.

«Кавказ» — це немов один величезний вибух чуття.

Іван Франко

По силі вибуховості, безпосередності «Кавказ» не має рівного собі твору. Ця поема валить, трощить, налить, вбиває іронією, морозить правдою, сліпить блискавками порівнянь, поки в сердечнім спомині друга не знайде кінцевого тихого акорду.

Богдан Лепкий

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань. Мотивація навчальної діяльності.

1. Фронтальна бесіда.

- Пригадайте, яка важлива подія відбувалася в житті Т. Шевченка у 1843 році? (Перша подорож псі Україну).

- Скільки років минуло відтоді, як поет востаннє бачив рідну землю? (14 років).

- Якою він уявляв її собі на чужині (за творами «Причинна», «Гайдамаки»), а якою побачив насправді? Як це позначилося на його творах?

- Коли Кобзар здійснив другу подорож на Україну» Які події в житті Т. Шевченка були з нею тісно пов’язані?

- Чи знаєте ви, як називається другий період творчості поета і чому саме він має таку назву?

2. Слово вчителя.

- «Три літа», а саме 1843, 1844 і 1845 роки стали переможними в житті і творчості Т. Шевченка.

Адже саме з цього часу він відкине натяки й недомовки у своїх поезіях, не братиме до уваги, чи подобаються його твори цензурі, чи ні, перестане лити сльози «з Катрусею в московській дорозі» та молитися «з козаками в турецькій неволі».

І я прозрівати

Став потроху…

Доглядаюсь, —

Бодай не казати.

Кругом мене, де не гляну,

Не люди, а змії…

І засохли мої сльози.

Сльози молодії.

І тепер я розбитеє

Серце ядом гою,

І не плачу, й не співаю,

А вию совою, —

стверджує Т. Шевченко 22 грудня 1845 року у вірші «Три літа», що став своєрідним епілогом-підсумком до творів, написаних протягом 1843 — 1845 років. А серед них — такі геніальні, як «Заповіт», «Сон», «Єретик», «Наймичка», «І мертвим, і живим», «Великий льох», «Псалми Давидові», і твір, про який говоритимемо сьогодні на уроці, — поема «Кавказ».

II. Повідомлення теми та очікуваних результатів уроку.

1. Історична довідка.

— Що ви знаєте про поневолення імперською Росією інших народів і загарбання їхніх земель?

(Матеріал для вчителя.

«З часів Івана Грозного російське самодержавство вело загарбницькі війни на Кавказі. Наприкінці XVIII ст.. після завоювання Криму, почалося поступове «освоєння» Північного Кавказу, тобто збройне витіснення тубільців

і заселення територій військовими формуваннями донських, кубанських, терських козаків.

1817 р Росія розпочала активні воєнні дії для підкорення всього Кавказу. Ця війна тривала близько півстоліття (до 1864 року) і вирізнялася неймовірною жорстокістю.

За наказом командування озвірілі солдати грабували й руйнували аули, вирубували сади й виноградники, витоптували поля й городи. Безжально розправлялися з мешканцям: дітей, жінок, молодь продавали в рабство, а чоловіків і старих людей убивали. Скажімо, генерал Вельямінов запровадив звичай відрубувати голови горянам, за що платив солдатам по 10 рублів, а «трофеї» відправляли в Петербург до Академії наук.

Факт

Володимир Полторацький (генерал-майор російської армії, зі спогадів про військові дії 1847 р.): «Из всех жителей обширного аула врядли кому-нибудь… удалось у видеть восходящее солнце. При самом отчаянном сопротивлении некоторых, большинство, застигнутое врасплох полунагими, стар и млад, женщины, дети и грудные младенцы, утонули в своей крови от остро отточенных штыков, никого не помиловавших, не пощадивших».

Але, попри все, горді горяни продовжували затятий опір. Чверть століття очолював цю боротьбу Шаміль (1797 — 1870). Він об’єднав воїнів Дагестану і Чечні, утворивши досить потужну і невловиму армію. Сам був поранений 19 разів. Став справжнім народним героєм Кавказу. Щоб не потрапити в полон, горяни нерідко вдавалися до самогубства. Цілими селищами втікали в глибини скелястих ущелин, у дикі пустелі и болота, де гинули від голоду і хвороб. На Кавказі жило майже триста народностей. Чимало з них загарбники винищили до ноги, не збереглися навіть їхні наймення. «Звільнену» місцевість активно заселяли «надійними людьми», найродючіші землі царі щедро роздавали вірнопідданому дворянству».

У першій половині XIX століття в російській літературі з’явилося безліч ура-патріотичних, шовіністичних творів про кавказьку війну. їх авторами були не тільки віддані владі письменники (М. Язиков, А. Хом’яков, Ф. Тютчев, В. Жуковський), а й такі демократично, декабристськії налаштовані митці, як О. Пушкін.

Доказ

И смолкнул ярый крик войны:

Всё русскому мечу подвластно.

Кавказа гордые сыны,

Сражались, гибли вы ужасно;

Но не спасла вас наша кровь.

Ни очарованные брони,

Ни горы, ни лихие кони,

Ни дикой вольности любовь!

О. Пушкин

Чи не один лише Михайло Лермонтов, засланий на Кавказ, побачивши на власні очі бандитську суть цієї війни, виступив з її осудом (наприклад, у поемі» Ізмаїл-бей»).

Офіційна література, преса, урядова пропаганда нав’язували думку, що «христолюбиве російське воїнство» несе диким народам світло науки, високі моральні ідеали, блага цивілізації. Слова «умиротворення», «спокій», «порядок», «розвиток промисловості», «процвітання» лунали щомиті. А під цей акомпанемент вирушали нові й нові військові підкріплення на Кавказ.

Від початку 1840-х років російська армія зазнала низки серйозних невдач. У 1844 — 1845 рр. був організований так званий Даргинський похід для розправи з Шамілем (його резиденція була розташована в аулі Дарго). Цей похід завершився нищівною поразкою для росіян, вони втратили 3 генералів, 141 офіцера, понад 2800 солдатів».

За В. Пахаренком)

2. Бесіда за питаннями.

- Чому, на вашу думку, Т. Шевченко звернувся до темп загарбницької війни на Кавказі?

- Кому присвячена поема «Кавказ»? Чи відомо вам щось про цю людину?

3. Біографічна довідка.

Цю частину уроку може провести як учитель, так і заздалегідь підготовлений учень.

(Матеріал для довідки.

Безпосереднім же поштовхом до створення поеми стала сумна звістка про загибель у бою з горянами поетового друга Якова де Бальмена.

Це був український шляхтич шотландського походження, граф. Освічений, обдарований — писав вірші, прекрасно малював. Не дивно, що, познайомившись влітку 1843 р., Бальмен і Шевченко щиро заприятелювали.

Як офіцер, Бальмен мусив відбувати службу на Кавказі, хоча засуджував ту несправедливу війну, співчував народам, що захищали свою незалежність.

Якось Яків зробив Тарасові несподіваний дарунок. Старанно переписав «Кобзаря» та «Гайдамаків» латинською (думка була, що в такий спосіб з творами поета зможуть ознайомитися поляки, чехи, інші слов’яни, що не користуються кирилицею). Разом з художником М. Башиловим намалював прекрасні ілюстрації. Зробив шкіряні палітурки і передав через знайомих Шевченкові.

А незабаром загинув. Шевченка вразила ця трагедія. Але в загибелі друга він звинувачував не кавказців, а російський великодержавний шовінізм, на совісті якого десятки тисяч смертей російських солдатів і горян. Розбурхані переживання вилилися поетичними рядками.

За В. Пахаренком)

4. Робота над змістом поеми.

- Що вас найбільше вразило, коли ви читали твір?

- Зі скількох частин, на ваш погляд, він складається?

- Про що йдеться у першій частині поеми?

- Яку роль у ній відіграє образ Прометея? Пригадайте, що ви знаєте про цього міфологічного персонажа. У яких ще творах світової літератури він виведений?

- Із якими словами поет звертається до Бога? Чому у його молитві звучить не лише смиренність перед творцем, а й нотки докору («Коли одпочити ляжем, Боже, утомлений? І нам даси жити!»)? Про що це свідчить?

- Охарактеризуйте особливості розповіді автора про війну на Кавказі, її емоційну наснаженість та насиченість засобами експресії. Якими саме? Наведіть приклади.

- Дослідники творчості Т. Шевченка ствреджують, що однією із ознак композиції поеми є діалог двох голосів: «перший голос належить персонажеві, що виражає офіційну позицію російського самодержавства» і «другий голос», який «належить самому ліричному героєві, тобто опонентові першому; його слово пристрасно-викривальне, інвективне*». Чи погоджуєтеся ви з цією думкою? Зачитайте фрагменти твору, де найвиразніше звучать ці два голоси та прокоментуйте їх.

(Довідка.

*Інвектива — це гнівна, різка, лайлива промова, виступ, у якому звинувачується хтось чи спрямований проти когось або проти чого-небудь. «В художній літературі інвектива — це твір, найчастіше вірш, гостра спрямований проти певних соціальних сил, осіб чи явищ, сповнений різко висловлених звинувачень, одвертого осуду» (Лесин В., Пулинець О. Словник літературознавчих термінів). Ще Іван Франко у статті «Темпе царство» назвав поему Т. Шевченка «Кавказ» «огнистою інвективною»).

- Яке забарвлення має остання частина твору, де автор звертається до Якова де Бальмена?

- Як ви розумієте рядки поеми:

Не за Україну,

А за її ката довелось пролить

Кров добру, не чорну. Довелось запить

З московської чаші московську отруту!

- Визначте ідею твору. Чи можна стверджувати, що поема «Кавказ» не втратила актуальності у наші дні? Доведіть свою думку.

(Матеріал для вчителя.

Розглянемо докладніше, як розгортаються мотиви кожної з п’яти частин. Дамо цим частинам умовні назви.

І частина — Прометей і орел.

Початкові рядки поеми стали знаковими: за ними більшість українців легко пізнають і автора, і твір. Секрет особливого впливу цих рядків на читача — гармонійність двох планів: звукового (музичного) і смислового. Грандіозні узагальнення, що згодом постануть у поемі, вгадуються завдяки поглядам оповідача. Гори він бачить не з низини, а з вищої точки, тому проглядаються численні пасма і хребти. Гори не під сонцем чи блакиттю неба, а «хмарою повиті». Таким чином, читач налаштовується на сумний настрій. Створений емоційний малюнок підсилюють звукові (музичні) засоби: асонанс [а], [о] допомагає зобразити безкраї простори гірського пейзажу в першому рядку; в другому — висловити біль і тугу поета. Тут же проривається гнів, з допомогою алітерації [р]. Другий рядок побудований на фольклорній основі, нагадує українські думи та історичні пісні. Так само, натякає поет, трагічна доля кавказців нагадує упокорення Москвою українців.

Смисловим стрижнем цієї частини є образи Прометея та орла.

За давньогрецькими міфами Прометей — це титан, покровитель людей, що викрав вогонь з Олімпу і віддав його людям. За це Зевс люто покарав титана: наказав прикувати до скелі в Кавказьких горах. Щодня орел виривав з нього печінку, та вона знову виростала за ніч.

Прометей став одним з «вічних образів» світової літератури, про нього писали Гесіод, Овідій, Кальдерон. Вольтер, Шеллі. Байрон та інші визначні митці. У всіх авторів він символізує незламного борця за щастя людства, ворога і жертву тиранії.

Шевченків Прометей — це трагічний та водночас оптимістичний образ, що уособлює страждання і непокору кавказців, а також їхнє непереможне прагнення до волі. У поемі сам образ виникає виправдано, бо і міф про Прометея пов’язаний з Кавказом, і орел Зевса асоціюється з російським орлом.

Бачимо, що Шевченко змінив сюжет міфу: орел дзьобає не печінку, а серце. Серце — глибший символ, синонім душі. Орел даремно намагається розбити Прометеєві серце й випити кров. Згадайте, що символ серця вже з’являється у вірші «Чигрине, Чигрине…» як докір за рабський стан. Там ішлося про «погане гниле серце трудне».

Наступні рядки посилюють думку: неможливо знищити душу народу, прагнення до волі. Звернімо увагу на займенник «наша» («Не вмирає душа наша») — Шевченко говорить про всі поневолені народи імперії, мислить себе і свій народ на одному боці з кавказцями. У рядках «Не скує душі живої і слова живого» підкреслюється особливе значення мови.

Прикінцеві рядки: «Не понесе сливи Боги, великого Бога» максимально узагальнюють попередній мотив і водночас розпочинають новин мотив — співвіднесеність Бога і церкви. Той, хто загарбує інші народи, чинить лиху, противну Богові справу. Так завершення першої частини дає поштовх для розгортання другої.

II частина — Молитва.

Перед нами пристрасний монолог-звернення до Бога. Починається він традиційним для християн висловом смиренності й покори перед Творцем. Але розхвильована душа не знаходить спокою і шукає відповіді, коли нарешті запанує справедливість («правда») у світі. До речі, знову вживаються займенники «над ними», «ми», «наша» як знак спільності доль.

Поки що «кати знущаються над нами, а правда наша п’яна спить». Чим це пояснити? Хіба неприхильністю чи байдужістю Бога? У відчаї поет кидає докір:

Коли одпочити

Ляжеш, Боже, утомлений,

І нам даси жити!

Це обурення очисне. Воно посилює віру:

Ми віруєм твоїй силі

І духу живому.

Встане правда! Встане воля!

І тобі одному

Помоляться всі язики

Вовіки і віки.

До речі, у цих рядках започатковується нова ідейно-тематична лінія творчості Шевченка — пророча. Відтепер у багатьох творах поет намагається побачити майбутню долю української нації. Впевненість, що добро переможе, поки суто інтуїтивна.

Прикінцеві слова «А поки що течуть ріки, кровавії ріки!» повертають нас із високих сфер на грішну землю. Так перекидається асоціативний місток до наступної частини.

ІІІ частина — Полювання на волю.

Відкривається цей блок повтором двох перших рядків поеми. Отже, з’являється лейтмотив, ніби в сонаті. Крім того, ці рядки свідчать про повернення до основної теми.

Раптом Шевченко вдається до навдивовижу майстерного й гострого сатиричного слова:

Отам-то милостивії ми

Ненагодовану і голу

Застукали сердешну волю

Та й цькуємо.

Зверніть увагу, як непомітно діалогізується авторський монолог. Підміняти множиною однину й наголошувати на милості власної особи було прийнято в монарших указах і грамотах («Мы, Николай І, высочайше повелеваем…», «всемилостивейше пожаловали мы …»). Отже, Шевченко дає змогу висловитися головному ініціатору війни Миколі І, а в його особі — російському тоталітаризмові.

Отже, «милостиве» самодержавство застукало «сердешну» волю й зацьковує її, винищує тисячі людей, проливає море сліз. Так виникає ядуча іронія і сарказм. Головне завдання цього уривка — створити картину полювання на волю. Полювання — популярне заняття поміщиків. «Милостивії ми», тобто цар і всі вищі чини Російської імперії, замість звіра полюють на волю. Її, «ненагодовану і голу», оточили, цькують. Ні, зовсім не випадковими, виявляється, є ось ці два лейкомотивні рядки, після яких зразу ж іде «Отам-то милостивії ми… застукали сердешну волю». Мовляв, довго ми полювали на волю по всій Російській імперії. Полювали і нищили. І тільки там, де «за горами гори…», вона ще жива. Тож ми, милостивії, її знищимо, зацькуємо хортами.

Метафоричну картину автор несподівано трансформує в реальну: ні, не хортами зацьковують волю, а військом («людьми муштрованими»).

Далі постає жахлива картина результатів загарбницької війни для обох сторін. По тому — короткий, але неймовірної сили сатиричний удар по винуватцях цього:

Слава! Слава!

Хортам, і гончим, і псарям,

І нашим батюшкам-царям Слава.

Щоб зрозуміти дошкульний сарказм цих слів, треба знати, як тогочасна імперська пропагадна безсоромно прославляла «подвиги» царських військ на Кавказі. Скажімо, ганебний Даргинський похід був поданий як великий успіх російської військової тактики, а намісник Кавказу В. Воронцов, який керував цим походом, одержав від царя титул князя.

Факт

Звіт про захоплення полком В. Воронцова аула Автурах: «Солдаты ворвались в аул и, по существующему всегда(!) обычаю, рассеялись по саклям. Скоро запищали сотни кур и заблеяли десятки баранов, и все, что было наскоро заперто и закрыто, появилось на свет божий. Добыча была обильная и довольно богатая: тут были и утварь, и куски материй, и всевозможные одеяла, — словом, можно было и хорошо пообедать, и сладко отдохнуть… Повторив то же самое, что сделал в Автурах, князь Воронцов вернулся в Гельдыген, выбил оттуда остатки неприятеля и тотчас приказал зажечь аул в нескольких местах».

Слава «хортам, і гончим, і псарям», тобто тим, хто цькує волю. А також «нашим батюшкам-царям». Сарказм досяг апогею. По цьому спостерігаємо майстерну трансформацію «слави’-ганьби в достеменну славу горянам. Поет пристрасно закликає їх:

Ворітеся — поборете,

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!

Основну тему вивершує мотив релігійний (у III частині відлунює друга). У цих словах — провідна ідея твору. Вони стали одним із найвідоміших Шевченкових афоризмів, були вишиті на прапорах Армії УНР і Української Повстанчої Армії.

IV частина — Самовикриття російського шовінізму.

Розпочатий у III частині діалог з російським шовінізмом триває. Дискусія загострюється.

Перший голос належить персонажеві, що виражає офіційну позицію російського самодержавства. Ми ніби слухаємо царського чиновника чи військового, який вмовляє горян припинити опір і самохіть скоритися Російській імперії. Поет уміло пародіює основні вигадки офіційної великодержавної пропаганди Іноді він змушує пародійованого імперіаліста обмовлятися — в нього з язика злітає те, що було на гадці.

Другий голос належить самому ліричному героєві. тобто опонентові першому. Його слово пристрасно-викривальне, інвективне.

Розпочинає діалог імперіаліст, що підступно запевняє у своїх добрих намірах, прагне сподобатися, вихваляється здобутками своєї держави і тим самим у мовляє приєднатися до них.

Свою загарбницьку політику російський імперіалізм виправдовує буцімто ширим бажанням просвітити «дикі кавказькі племена». Росія, мовляв, країна вищої культури, якою вона хоче по-братському поділитися з «малокультурними» горянами. Насправді ж народи Кавказу були носіями й нащадками давніх культур, мали свою писемність, літературу, розвинуте рільництво, скотарство, садівництво, ремесла.

Російські колонізатори одним із стовпів самодержавства називають «православіє» і при цьому цинічно топчуть основи християнства.

Ось у творі імперіаліст бундючно заявляє: «Ми християне… Усе добро, сам Бог у нас!». А сам чужу власність вважає своєю. Його дратує, що не він у цих краях повний господар, що не все підпорядковане йому, що не всі плазують перед ним.

Згадка про «чурек і саклю» (хліб і житло) у цьому місці не випадкова. Бо трохи вище, одягнувши маску добряка, імперіаліст запевняв горян: «Чурек і скаля — все твоє». Без маски говорить інакше. Так протиставляються облесливі слова і реальні дії.

Імперіаліст переконує бунтівливих горян далі, наводячи докази могутності імперії та переваг проживання в її межах:

У нас же її світа, як на те —

Одна Сибір неісходима,

А тюрм! А люду !.. Що й лічить!

Од молдованина до фінна

На всіх язиках все мовчить,

Бо благоденствує!

Тут Шевченко пародіює офіційну царську пропаганду. Тоді було модно вихваляння військової й державної могутності імперії вкладати у формулу «від — до».

Доказ

По целому полсвету

Имя царское гремит…

От Кавказа до Алтая,

От Амура до Днепра.

В. Жуковський

Сентенція «Од молдованина до фінна на всіх язиках все мовчить, бо благоденствує!» стала знаменитою формулою вираження суті національної політики Росії.

«Все мовчить, бо благоденствує!» «Благоденствіє» було офіційним визначенням становища народу в царській Росії («Госудраство, благоденствующее под правленим самодержавным» — з урядового циркуляру).

У нас

Святую Біблію читає

Святий чернець і научає,

Що цар якийсь-то свині пас

Та дружню жінку взяв до себе,

А друга вбив. Тепер на небі.

От бачите, які у нас

Сидять на небі!..

Тут згадується старозавітня оповідь про юдейського царя Давида, який вирішив узяти собі красуню Вірсавію, дружину свого підлеглого Урії. Для цього послав Урія на війну, де його вбили у спровокованій сутичці.

Шевченко робить іронічні замальовки вищих кіл російської держави — чиновництва, поміщицтва, офіційної церкви, ідеологів самодержавства. Не середовище, що ненавидить демократичні форми суспільства («французів лаєм»), що програє в карти власних кріпаків і водночас лукаво обурюється торгівлею неграми десь в Америці. Лунає грізна інвективна усім цим «суєсловам і лицемірам».

Гнів. осуд, зненависть авторського слова допомагає виразити яскрава алітерація на [р]. І оцю пекельну «комедію» (пригадаймо образ зі «Сну»), цей сатанинський карнавал намагаються поширити на інші, вільні народи.

V частина — Яків де Бальмен.

Карнавальні насмішки, іронічні викриття, саркастичні вибухи, громи і блискавки інвектив трансформуються в елегію щемного прощання з дорогою людиною, якій «довелось запить з московської чаші московську отруту». Шевченко знав прихильність свого друга до України, тому свято вірив, що його душа буде витати над рідним краєм.

Промовистий рядок: «І мене з неволі в степу виглядай». «Неволя» — це життя в імперії. А може, й передчуття десятилітньої солдатчини (За В. Пахаренком).

5. Практичне завдання.

- Складіть план твору.

III. Підбиття підсумків.

IV. Домашнє завдання.

Випишіть з поеми «Кавказ» афористичні вислови та вивчіть їх напам’ять Прочитайте поему Т. Шевченка «Великий льох».