ГРАЙ ЩОБ ЗАРОБЛЯТИ

Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти

Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна

Формування предметних компетентностей на уроках літератури - Матюшкіна Т.П. 2021

Максим Рильський — майстер перекладу на прикладі перекладу роману у віршах О.С. Пушкіна «Євгеній Онєгін»)

Переклад — «це знаряддя спілкування між народами, знаряддя поширення передових ідей і обміну культурними цінностями...»

Максим Рильський

У статті досліджено специфіку перекладацької діяльності М.Т. Рильського. Проаналізовано теоретичний і практичний внесок письменника-перекладача в українське перекладознавство, наведений приклад копіткої, подвижницької роботи над перекладом роману у віршах О.С. Пушкіна «Євгеній Онєгін».

Ключові слова: оригінал, переклад, теорія перекладу, види перекладу, принципи перекладу, проблеми перекладу творів О.С. Пушкіна.

Мета статті: підготувати тематично цілісний науковий матеріал про перекладацьку діяльність М.Т. Рильського для поглибленого вивчення його творчості на уроках української та світової літератур та в позаурочний час (спецкурс, факультатив) у старших класах середньої загальноосвітньої школи.

Одним із пріоритетних векторів розвитку Нової української школи є гуманітарний, зміст якого визначають навчальні програми мовно-літературної галузі. Чільне місце в шкільному курсі української літератури посідають твори української класики, які потребують актуалізації й адаптації для розв’язання новочасних духовних проблем.

У ході суспільного поступу творчий доробок Максима Рильського, українського письменника-класика, як і багатьох інших, підлягає переосмисленню. Його творчість припадає на радянську добу, належить до мистецького угруповання «неокласиків». У 20-ті роки письменник зазнає переслідувань офіційною критикою за декадентство і відірваність від сучасних потреб соціалістичного життя.

У подальшому твори приборканого поета більше відповідали потребам радянської ідеології. Загалом Рильський написав тридцять п'ять книжок поезій, найкращі серед яких — «Знак терезів» (1932), «Літо» (1936), «Україна», «Збір винограду» (1940), «Слово про рідну матір», «Троянди й виноград» (1957), «Голосіївська осінь», «Зимові записи» (1964); чотири книжки ліро-епічних поем тощо. Попри це вкрай вагому частину його творчої спадщини складають численні переклади зі слов’янських та західноєвропейських літератур, наукові праці з мовознавства та літературознавства.

Варто зазначити, що художні твори М.Т. Рильського досить ретельно досліджені (Білецький О., Білодід І., Бисикало С., Борщевський В., Булаховський Л., Вервес Г., Давидова О., Ільєнко І., Кирилюк Є., Крижанівський С., Новиченко Л., Павличко Д., Паламар С., Панченко В., Селігей П., Ушаков М., Цалик С., Шаховський С. та інші), проте його діяльність як перекладача й теоретика перекладознавства як наукової дисципліни філологічної галузі іще недостатньо оцінена. Ця складова творчості є вагомим внеском у розвиток української мови й української культури взагалі Найбільш відомими є переклади Максима Рильського таких творів, як «Пан Тадеуш» А.Міцкевіча, «Ернані» В.Гюґо, «Сірано де Бержерак» Е.Ростана, «Орлеанська Діва» Вольтера, «Король Лір» В.Шекспіра, «Дванадцята ніч» В.Шекспіра, «Євгеній Онєгін» О.Пушкіна та інші.

Понад 50 книг перекладів здійснив М. Рильський, збагативши культуру рідного народу творами класиків світової літератури. Дослідники перекладів Рильського зазначали, що він «уміє поєднувати вірність відтворення змісту оригіналу з максимальною близькістю у відтворенні образної системи, синтаксичних і стилістичних особливостей його» [2, с.93]. У цілому він переклав з 13 мов понад чверть мільйона рядків поезії [3, 149].

Максим Рильський — гідно представляє українську перекладацьку школу, засновником і водночас яскравим представником якої був Іван Франко.

Як і його попередник Франко, Максим Тадейович щиро захоплювався досягненнями інших літератур та намагався через їх творче освоєння збагатити культуру рідного художнього слова. Без сумніву, саме цим надихалася перекладацька діяльність поета протягом усього його життя [9].

«Переклади художньої літератури, не кажучи вже про переклади літератури політичної, наукової та ін., — неоціненної ваги політичний і культурний чинник. Це — знаряддя спілкування між народами, знаряддя поширення передових ідей і обміну культурними цінностями...», — зазначав М. Рильський [8].

«.. .Значення перекладу полягає не тільки в тому, щоб читачі даного народу знайомилися з твором, з яким вони не можуть познайомитися в оригіналі. Це один із способів збагачення рідної мови. один із засобів вигострення літературної зброї письменника» [8].

Безсумнівно Максим Рильський посідає чільне місце серед найвідоміших українських перекладачів, якими є Юрій Андрухович, Микола Бажан, Іван Дзюба, Сергій Жадан, Григорій Кочур, Пантелеймон Куліш, Микола Лукаш, Микола Зеров, Олександр Ірванець, Василь Мисик, Дмитро Паламарчук, Олександр Панасьєв, Анатоль Перепадя, Юрій Покальчук, Андрій Содомора, Максим Стріха, Василь Стус, Борис Тен, Костянтин Тищенко. Упевнені, що його настанови як теоретика перекладознавства актуальні й сьогодні для сучасних корифеїв українського перекладу: Роксолани Зорівчак, Лади Коломієць, Віктора Коптілова, Ілька Корунця, Марини Новикової, Віталія Радчука, Олександра Фінкеля, Олександра Чередниченка, Світлани Швачко та інших.

У чому складність і специфічність діяльності перекладача? Віра Агеєва у своїй книзі «Мистецтво рівноваги. Максим Рильський на тлі епохи» зазначає, що «переклад — лінгвістичний процес, міжмовне перетворення або трансформація тексту на одній мові в текст на іншій мові; засіб забезпечити можливість спілкування (комунікації) між людьми, що говорять на різних мовах» [1]. Аби забезпечити якісний переклад, перекладач повинен бути точним у збереженні інформаційно-репрезентативного характеру чужомовного зразка за будь-яких умов, навіть при вільному перекладі, уникати довільного втручання у текст, не порушувати композиції, не змінювати жанру чи літературного роду, а також образів-персонажів.

Теоретичні погляди на переклад були висвітлені Максимом Тадейовичем у статтях, нотатках, які потім були видані окремою книгою — «Мистецтво перекладу» [14]. Він був послідовним і в теорії, і на практиці. Саме тому легко можна виділити основні практичні принципи Рильського-перекладача:

- розуміння єдності форми та змісту оригінала;

- переклад має головною метою передавати зміст оригіналу;

- переклад має бути творчим процесом;

- не слід боятися вводити нові слова, якщо словникового запасу мови замало для передачі змісту оригіналу;

- буквалізму та вільному суб’єктивізму, які однаково псують текст, слід протиставляти високохудожній переклад, з урахуванням колориту мови оригіналу;

- у тих випадках, коли перекладач стикається з певними труднощами, слід шукати відповідності у мовах, не псуючи при цьому зміст;

- переклад з будь-якої мови на будь яку мову принципово можливий — незалежно від того, на якому щаблі розвитку стоїть та чи інша мова;

- переклад не може віддалятися від сучасного стану мови.

У вірші «Мистецтво перекладу» Рильський вимагає від перекладача зберегти багатство думки й мови, особливості творчого обличчя поета. Ці рядки можуть слугувати своєрідним перекладацьким кредо:

... Треба, щоб слова

З багатих не зробилися убогі,

Щоб залишилась думка в них жива

І щоб душі поетової вияв

На нас, як рідний, з чужини повіяв. [8, с. 107]

Безумовно, у Рильського як поета-перекладача були попередники, які ставили перед собою різні творчі завдання. Одні прагнули «українізувати» іншомовного автора (згадаймо «Гараськові оди» Гулака-Артемовського, перекладання «Іліади» С. Руданського, «Антігони» Петра Байди-Ніщинського та ін.). Інші, працюючи над перекладами чужоземних поетів Шекспіра, Байрона, Гете, Шіллера та ін., намагались «європеїзувати українську поезію», примусити її кинути «рідну письменницьку фальш» і вирушити в широкий океан світової культури (П. Куліш). Із просвітницьких міркувань брався за переклади Іван Франко, який прагнув найбільшої точності і меншою мірою дбав про художню довершеність своїх перекладів. Це, безперечно не зменшує їх значення для української культури. Серед самих українських діячів побутувала думка про те, що переклади — взагалі зайва розкіш. Були й такі в царській Росії, що не розуміли потреби в перекладах творів європейської літератури українською за умови існування їх російських перекладів. Варто зазначити, що саме М.Т. Рильському належить заслуга і теоретичного, і практичного руйнування цих мало не вікових пересудів [1, 151-152].

Перші переклади Максима Рильського опубліковані 1919 року у збірці «Гомін і відгомін». У ній, крім авторських віршів, були переклади творів Анрі де Реньє, Валерія Брюсова, Ван-Лерберґа, Поля Верлена, Стефана Маларме, Моріса Метерлінка, Адама Міцкевича, Афанасія Фета. А вже 1927 року Рильський видав свій переклад епопеї Міцкевича «Пан Тадеуш», який визнано одним із найкращих у світовій літературі.

Російський майстер перекладу С.Маршак писав про переклади Максима Рильського:

Собрат и друг, твой звонкий четкий стих

Из уст в уста, как песня, переходит.

Чудесно переводишь ты других,

Да и тебя неплохо переводят.

Так дружный хор бессчетних языков

Со всех сторон страны необозримой,

Как перекличка горных родников,

Звучит в напевах Рильского Максима.

Особливий інтерес у Рильського-перекладача викликали твори французьких авторів — від класиків XVII століття до символістів. Він переклав новели Ґі де Мопассана, Ґустава Флобера, твори Жан-Батиста Расіна і Мольєра, драму «Ернані» Віктора Г юґо, героїчну комедію «Сірано де Бержерак» Едмона Ростана, трагікомедію «Сід» П’єра Корнеля, казку «Синя птиця» Моріса Метерлінка [2, 121]. Глибоко розуміючи, що теорія перекладу, по суті — теорія втрат, а окремий переклад — шахова задача.. .Максим Тадейович поступається королевою і виграє

Бокали пеним дружно мы,

И девы-розы пьем дыханье —

Быть может... полное Чумы!

Підносим пінні кубки ми

І п’єм цілунки пурпурові,

Хоч може...сповнені Чуми.

Слова не ті, що в Пушкіна, а дух — пушкінський [10, с.2 51].

Привертає увагу висловлювання Максима Рильського, яким він безумовно збагатив теорію перекладознавства: «Я хочу сказати — не я перший, розуміється, — що, перекладаючи поета у якого головну силу становить ритміка, звукопис і т.д., треба перш за все саме про цю основну рису (домінанту — наша вставка) й подбати, свідомо іноді саме для неї жертвуючи образом, логічним ходом і т.д.; а в перекладі з чисто розумового, логічного поетові належить передовсім саме логічну лінію і виводити, нехтуючи іноді ритмічною злагодою, мелодичними тонкощами.» [8, с. 19].

Цікаво, що роботу над поетичними перекладами М. Рильський ставить не нижче від оригінальної творчості. На його думку, перекладання — це не тільки змагання поета однієї національності з поетом іншої, це також наполеглива боротьба з матеріалом рідної мови, створення нових мовних, а отже, і ідейних цінностей [3, 154]. Ось як сам Максим Тадейович писав про роботу над перекладом: «Необхідно, щоб автора оригіналу та перекладача об’єднувала внутрішня спорідненість, щоб перекладач не був ремісником, який перекладає все, що йому запропонують, а щоб неодмінно був момент творчого вибору» [14, с.14].

М.Т. Рильський дуже уважно та відповідально ставився до роботи перекладача. Зміст для нього завжди був вище за форму: «Вважаю, що переклад передає головне з оригіналу, а це і є основною метою перекладу» [9, 37]. Зважаючи на те, що відмінність граматичного строю не завжди дозволяла точно відтворити оригінал, поет майстерно змінював образ, не руйнуючи його, залишаючи незмінним зміст. Наприклад, пушкінські рядки:

Как величавая луна,

Средь дев и жен блестит она...

Рильський перекладає:

Зорею ранньою вона

Блищить серед зірок одна,

бо українська мова не дозволяє порівнювати красуню з місяцем через незбіг граматичного роду [3, 157].

Серед проблем перекладу, що найчастіше зустрічаються, Максим Тадейович визначав рід іменників, «який мовою оригіналу може драматично або комічно не співвідноситися з родом аналогічного слова мовою, на яку робиться переклад» [14, 40], міжмовні омоніми (при перекладах з близьких мов), наприклад, «рожа» російською — це «морда (пика)», а «рожа» українською — це «мальва» [14, 41]. Також складними Максим Рильський вважав питання передачі національного колориту в перекладі, наприклад, при перекладі фразеологізмів: «В зюзю пьяный» — «На хлюща п’яний» [14, 40]. Тож бачимо, що усі ті питання, які постають перед сучасними перекладачами, вивчалися ще на початку століття. Вони все ще є актуальними, оскільки єдиного та оптимального рішення ще не знайдено.

Керуючись глибоким розумінням ідейного задуму, духу і стилю оригіналу, Рильський широко використовує прийом творчої компенсації образу, коли образи або характерні стилістичні звороти, випущені в одному місці перекладу, переносяться у найближчі строфи чи рядки. Чимало прикладів цього можна знайти у видатних творчих досягненнях Рильського — перекладах «Євгенія Онєгіна» та «Мідного вершника» Пушкіна і одного з найбільших творів польської літератури, романа-епопеї Міцкевича «Пан Тадеуш» [4, 125].

Максим Тадейович зауважував, що перекладач має бути «рішучим у створенні нових слів, коли словникового запасу мови не вистачає» [3, 150]. Говорячи про лексичну складову перекладу, слід також додати, що Максим Рильський був рішучим противником усілякого мовного «хуторянства», яке яскраво проявлялося у бажанні повернути українську мову назад, наповнити її архаїзмами, діалектизмами та усілякими запозиченнями з іноземних мов, наприклад, «письмаки» — «автори», «крапчак» — «пунктир» тощо [14, 9].

М.Т. Рильський перекладав Некрасова і сучасних російських поетів, він перекладав поетів Білорусії, Грузії, Вірменії, Латвії, Литви... але як перекладач і як редактор Рильський найперше повноважний представник трьох геніїв слов’янських літератур — Міцкевича, Пушкіна, Шевченка [10, с. 250]. Мабуть тому, що «для нього слов’янські мови, — зазначав Микола Тихонов, — що шумлять, як швидкі свіжі ріки, давали справдешню радість, і він поринав у їхні співучі глибини, перекладав, досліджував, насолоджувався цим багатством. І які перемоги здобував він, перекладаючи українською Пушкіна й Міцкевича, наприклад!».

М. Рильський бачив багато спільного в тематичній спрямованості творів українських і російських письменників, зокрема, наполягав на внутрішній схожості і говорив, зокрема, про спорідненість творів Пушкіна «Братья-разбойники» и Шевченка «Варнак» [15, с. 22-23]. Він не був першим у своєму переконанні. Ще 1859 р. в Лейпцигу вийшла збірка «Новые стихи Пушкина и Шевченка». Отже, іще за життя Т. Шевченка його ім’я ставили поряд із Пушкіним. М. Рильський зазначав, що поетів об’єднує «невситима волелюбність, глибока любов до народу, палкий патріотизм — риси однаково властиві і Пушкіну і Шевченкові» [15, с. 29].

Не першим в українській літературі М.Рильський звернувся до творів Пушкіна як перекладач. До нього Пушкіна перекладали Боровиковський, Євген Гребінка, Старицький, Руданський, Павло Грабовський, Іван Франко. Відомо, що Шевченко знав і любив Пушкіна [15, с. 24].

Окрім того, на думку літературознавця Миколи Ушакова, «Пушкін особливо «свій» для М.Т. Рильського з його пушкінським вмінням, не нав’язуючись, полонити чуйністю і доброзичливістю» [10, с. 249].

У перекладах творів О.С. Пушкіна М. Рильський демонструє свою майстерність, проявляє свій талант перекладача, розуміючи водночас, що «переклад «точний»... річ безнадійна і неможлива». На його думку, кожна річ... живе лиш в тій мові, якою писана. Всі переклади — навіть ті, що «кращі, як оригінал», — лише віддзеркалення, лише неживі тіні живого організму, як усе живе, неповторного. Отже, й найкращий, найталановитіший (цебто той, що вміє ховати свій талант) перекладач даремно мріятиме віддати всього Гюго, всього Пушкіна, всього Гете, всі риси обраного автора» [8, с.19].

Про радість творчості у процесі роботи над перекладами Пушкіна свідчать слова М. Рильського: «Усякий хоч трохи досвідчений перекладач знає, що переклади з близьких мов — найтяжча річ.. .Але тільки працюючи над «Онєгіним», я побачив у ньому таке гармонійне поєднання логіки, образу, звуку, що кожна «жертва» (другорядними рисами) викликає буквально біль. Через те ні один переклад не давав мені такої радості і такої муки.. .[8. с.206].

Іще одне зізнання: «среди ночного безмолвия я заплакал от счастья, когда мне удалось, как мне кажется, довольно верно передать изумительные строки:

Шипенье пенистых бокалов

И пунша пламень голубой...

(Шипіння спінених напоїв

І пуншу пломінь голубий))» [8, с .208]

Письменник зазначав: «.основними нашими принципами при перекладі Пушкіна були: додержування висоти сучасного розуміння перекладу, збереження віршової структури, метру, ритму, строфіки, порядку рим, не кажучи вже про елементарні вимоги до перекладача: передача стилю, тону, характеру, а значить, і ідейного забарвлення твору» [8, с .221].

Максим Рильський як перекладач вважав за необхідне зберігати національну специфіку образів, побут, культуру, уподобання того народу, з мови якого перекладав. «Негр, — пише Рильський, — порівнює кохану дівчину з стрункою пальмою, росіянин — з білокорою березою, українець — з гнучкою тополею. А як же бути перекладачеві негритянських, російських, українських пісень? Зрозуміла річ, не підмінювати пальму березою чи тополею, але довести образ пальми до свідомості і уяви читачів...». Якщо ж неможливо передати українською мовою той чи інший образ, Рильський прагне замінити його рівноцінним або наближеним.

У статті «Пушкін українською мовою» Рильський писав, що переклади творів Пушкіна — «це прекрасний спосіб вигострити свою мовну зброю, піднести українську мовну культуру на вищий щабель розвитку. Переклади Пушкіна на українську мову збагачують, отже, українську мову, українську поезію, літературу взагалі».

Ми всі чимало доложили

Свого уміння, хисту й сили,

Щоб передати, як уміли,

Величну пушкінську красу,

— писав Рильський у вірші «Напис на українському двотомнику Пушкіна».

Перекладати Пушкіна було непросто, тому що надто «...обширная и глубокая картина русской жизни его эпохи дана в романе, который написан в стихах и в котором «удельный вес слова несомненно выше, чем в произведении прозаическом». За зауваженням Л.Н. Толстого, А.С. Пушкин у романі зумів «двома-трьома рисами змалювати особливості побуту того часу». Ця концентрованість художнього зображення й робить роман надзвичайно об’ємним». [5, с. 186]. Окрім того, «.Пушкін дав у своїх творах, зокрема, у романі «Євгеній Онєгін», повну картину російської національної мови його доби в усьому розмаїтті її окремих мовних стилів залежно від соціального середовища, де перебувають герої твору. Ми розрізняємо у романі авторську мову і мову персонажів»...Тому що склад російської мови був досить складним — складною є й мова роману. Вона містить різні елементи: а) Архаїзми — старовинні слова (церковнослав’янскі — із церковних книг і слав’янизми — із мови літописів, давніх документів). б) Європеїзми — слова, запозичені з європейських мов. в) Розмовно-побутова мова. г) Просторіччя.

Приклади: архаїзми

Давно ее воображенье,

Сгорая негой и тоской,

Алкало пищи роковой.(гл.3, строфа 7)

Британской музы небылицы

Тревожат сон отроковицы...(гл.3, строфа 12)

Алкать — сильно желать; отроковица — подросток; ланитм — щеки; перси — грудь;...

Європеїзми: гл.1, строфа 26; розмовно-побутова мова дворян — гл. 3, строфы 1 и 2, 4 и 5); елементи просторіччя — гл.7, строфы 17 и 18 [5, с.188].

Своєрідний і синтаксис роману [5, 188-189]: ламані строфи, використання дієслів, іменників (розмаїття), художніх означень (наприклад, зі словом ларнет — двойной, ревнивые лорнеты, невнимательный лорнет, разыскательньїй лорнет із розд. 8, строфи 17,50,51). Цікавий звукопис: звукопись: Лишть лодка, веслами махая Плыла по дремлющей реке... (гл. 1, строфа 48) [5, с. 192-193].

Складність перекладу твору полягає ще й у тому, що «тип художньої оповіді «Євгенія Онєгіна» — одна із основних новаторських особливостей роману. Складне переплетіння «чужої» і авторської мови складають найважливішу характеристику...». «Чужа мова представлена в романі винятково розмаїто» (монологи — від особи будь-якого персонажа — мовленнєва характеристика героя і діалоги — між героями роману) [7, с. 50-51]. Цитати і ремінісценції (виконують різні функції: «Активізуючи у свідомості читача окремі затекстові (поетичні, мовні і загальнокультурні) пласти, цитати і ремінісценції можуть занурювати авторський текст у співзвучні йому зовнішні контексти, можуть розкривати полемічність ідейно-стилістичних речень Пушкіна, створюючи ситуації іронії, дисонансу, контекстуальної несумісності. Проте цитати мають і інший смисл. Це зокрема стосується прихованих цитат, виокремлення яких досягається не шляхом графіки й типографічних знаків, але співпадінням окремих місць тексту «Онєгіна» із текстами, які зберігаються в пам’яті читача»... Цитата створює атмосферу натяку — кому треба, той зрозуміє. Читачі розподіляються на своїх-чужих — досягається інтимність сприйняття тексту) [7, с. 53]. Окрім того використовуються епіграфи та іншомовні тексти. [7, с. 55].

Попри всю складність і стильову специфіку творів Пушкіна М.Рильському вдалося подолати труднощі й подарувати українському читачеві високохудожні україномовні переклади творів великого російського поета. Наведемо приклад:

Навіть на основі окремого уривка можна зробити висновок про повну реалізацію на практиці основних принципів теоретика перекладу Рильського.

Адже тут практично дослівно збережений авторський текст. Внутрішній монолог ліричного героя переданий за допомогою українських лексичних засобів, близьких за семантикою й емоційним наповненням (наука — приклад; низкое коварство — лукавство двуязике). Подекуди автор перекладу вдається до видової реконструкції речень, інверсії (Он уважать себя заставил... — Небожа змусив до пошани ...(двоскладне на означено-особове); Сидеть с больным и день, и ночь...— При хворім день і ніч сидіть.), утворює інші форми слів, змінюючи однину на множину (черт-чорти) тощо. Дотримується твердої строфічної форми — ямбічної онегінської строфи (abab ccdd effe gg) із перехресним, суміжним, кільцевим римуванням із відповідною оригіналу змінюваністю жіночих/чоловічих рим. Усе це в комплексі визначає ритм твору й засвідчує високий рівень майстерності автора перекладу.

Отже, важко переоцінити внесок Максима Рильського в поширення творчої спадщини О.С. Пушкіна в Україні, у розкриття специфіки творчості російського письменника. Видатному українському перекладачеві це вдалося завдяки віртуозному володінню технікою віршування, умінню передати засобами української мови, лексично багатої й милозвучної, красу іншомовної поезії. «Зроблене ним, — писав Л. Булаховський, — для зближення української культури з російською та іншими — французькою, польською — культурами є справжній поетичний подвиг, вагу якого аж ніяк не можна переоцінити: мало літератур можуть похвалитися такою силою блискучих перекладів, з таким винятковим хистом виконаних працею одного майстра, як українська, — невтомною працею Рильського» [16].

Література

1. Агеєва В. Мистецтво рівноваги. Максим Рильський на тлі епохи. — К.: Книга, 2012. — 391 с.

2. Бисикало С.К. Максим Рильський. Літературний портрет. — К.: Держвидав. Худ. літ., 1958. — 95 с.

3. Білецький О. Творчість М. Рильського. — К.: Дніпро, 1985.

4. Бродский Н.Л. «Евгений Онегин». Роман А.С. Пушкина. Пособие для учителя. Изд. П’яток. — М.: Просвещение, 1964.

5. Демин Н.А. Изучение творчества А.С. Пушкина в 8 классе: Изд.2-е, испр. и доп. — М.: Просвещение, 1974. — 207 с.

6. Колесник Г.М. Слово крилате, мудре, пристрасне. — К., 1965.

7. Лотман Ю.М. В школе поэтического слова: Пушкин. Лермонтов. Гоголь: Кн. для учителя. — М.: Просвещение, 1988. — 352 с.

8. Максим Рильський. Життя і творчість у документах, фотографіях, ілюстраціях. — К.: Радянська школа, 1975. — 158 с.

9. Мейлах Б.С. Творчество А.С. Пушкина: Развитие художественной системи: Книга для учителя. — М.: Просвещение, 1984. — 160 с.

10. Незабутній Максим Рильський. Спогади. — К.: Дніпро, 1968. — 430 с.

11. Рильський М.Т. Вибрані твори у двох томах. Т.2: Переклади / Укладачі: Колесник В.Л., Панченко В. Є., Слободяник А.Я. — К.: Всеукр. спец.вид. «Українська енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 2006. — 608 с.

12. Рильський М.Т. Зібрання творів: У 20 т. Т. 5: Поетичні переклади/ Упоряд. та приміт. Г.М. Колесника та ін. — К.: Наукова думка, 1984. — 454 с.

13. Рильський М.Т. Зібрання творів: У 20 т. Т.16: Фольклористика, теорія перекладу, мовознавство/ Упоряд. та приміт. Г.М. Колесника та ін. — К.: Наукова думка, 1987. — 600 с.

14. Рыльский М.Ф. Искусство перевода: Статьи. Заметки. Письма. — М.: Сов. писатели, 1986.

15. Рильський М.Т. Слово про літературу. — К.: Дніпро, 1974. — 382 с.

Інтернет-ресурси:

16. http://tvori.com.Ua/perekladi-maksima-rilskogo/#ixzz3WW0RI9GW

ГРАЙ ЩОБ ЗАРОБЛЯТИ

Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти