Організація компетентнісно орієнтованого навчання української літератури в ліцеї: методичні рекомендації - Яценко Т. О. 2021

Розділ 2. Реалізація мистецького контексту в процесі компетентнісно орієнтованого навчання української літератури в ліцеї

Одним із завдань компетентнісно орієнтованого навчання української літератури в ліцеї є реалізація міжмистецької взаємодії у процесі опрацювання навчального матеріалу. Актуальність залучення мистецького контексту на уроках української літератури обумовлена, як слушно зазначає науковець С. Жила, «важливістю комплексного підходу до використання культурологічного впливу різних видів образотворчості в процесі вивчення літератури, необхідністю формування в особистості цілісної картини світу» [1, с. 7].

Література як компонент художньої культури знаходиться у постійній і складній взаємодії з іншими видами мистецтва. Послуговуємося твердженням ученої-методиста Н. Волошиної щодо мистецької взаємодії у процесі навчання української літератури: «Перш за все повинен враховуватися ідейно-тематичний зв'язок між літературою і творами суміжних мистецтв, бо під впливом загальних закономірностей, що виникають у процесі національного і світового історичного розвитку, в літературі й інших видах мистецтва з'явилися споріднені явища... Під час зіставлення літератури з творами суміжних мистецтв вся увага повинна бути скерована на розкриття внутрішніх зв'язків, визначення специфіки видів мистецтва, на ідейну близькість письменника і діяча мистецтва, спорідненість їхнього образного мислення, відображення в творах їхніх поглядів, особистих вражень та переживань, віянь епохи» [2, с. 203].

Сприйняття художнього твору як виду мистецтва також має діалогічний характер. Поглиблення в учнів інтерпретаційних умінь аналізу літературного твору засобами різних видів мистецтва — це процес цілісного сприймання твору, що передбачає встановлення зв'язків як усередині літературного твору, так і в контексті літературного процесу, художньої культури певної доби, та усвідомлення цих зв'язків як діалогу митця зі світом, читача з митцем, а через нього — з іншою культурою, з іншим буттям [7, с. 18].

Реалізація мистецького контексту у процесі вивчення творів української літератури в 10—11 класах є методично обумовленою. На цьому етапі навчання учні вже мають достатній рівень предметних знань і сформованих умінь читацької діяльності для системного осмислення широких історико-культурних і літературних асоціацій.

Водночас виникає проблема, що пов'язана з правильним розумінням інтерпретації художнього твору, тобто необхідністю відрізняти її від формального збігу тем літературного твору і творів інших видів мистецтва. Літературний образ, перевтілюючись із інших видів мистецтва, набуває нового значення і має інше авторське змістове наповнення. Використання різних видів мистецтва у процесі опрацювання літературного твору допомагає глибше зрозуміти систему художніх образів, у багатозначності й складності тлумачення яких учні відчувають труднощі.

Мистецький контекст на уроках української літератури в старших класах можна реалізувати в таких аспектах:

1. тематична і сюжетна спорідненість літературного твору й твору іншого виду мистецтва;
2. спорідненість загального змісту мистецького твору (живопис, музика, театр, кіномистецтво, архітектура тощо) або його основного художнього прийому та характеру художньо-виражальних засобів, що використав автор літературного тексту.

На прикладі життя і творчості письменників є можливість досліджувати взаємовпливи художньої літератури, музики, театру та інших видів мистецтва.

Методично продумана реалізація мистецького контексту сприятиме поглибленню в учнів-старшокласників уміння зіставляти специфіку розкриття літературної теми, художнього образу тощо у різних видах мистецтва; формуватиме розуміння ролі української літератури в світовому культурному контексті; удосконалюватиме вміння аналізувати та інтерпретувати літературні твори у взаємодії з різними творами мистецтва; розвиватиме здатність усвідомлювати соціокультурну значущість художньої літератури, уміння набувати досвід емоційних переживань, виявляти ціннісне ставлення до різних видів мистецтва. Отже, розглядаючи українську літературу і мистецтво як форму синхронного буття й спілкування людей певної історико-культурної доби, учителеві варто використовувати види навчальної діяльності учнів, що орієнтують на організацію різних форм діалогу, одним із яких є діалог культур.

Дієвим засобом реалізації мистецького контексту в процесі вивчення творів української літератури є чинні підручники української літератури (рівень стандарту) для 10 і 11 класів, що підготовлені авторським колективом Інституту педагогіки НАПН України (автори — А. Фасоля, Т. Яценко, В. Уліщенко, Г. Бійчук, В. Тименко) [3; 5]. їх зміст і структура ґрунтуються на ідеї розгляду художнього тексту як тексту культури, що відображає свідомість людей певної історичної доби, орієнтує на діалог у просторі культури та на діалог культур. У підручниках запропоновано вивчення літературного твору як тексту культури, що здійснюється шляхом прочитання смислів, образів, символів тексту, через які відбувається діалог з автором твору, осягнення картини його художнього світу. У процесі такого діалогу учень-читач осмислює цінності культури конкретного історичного періоду та певного історичного типу свідомості, які відображає автор твору.

Конкретизуємо зазначене на прикладі організації навчальної діяльності учнів у 10 класі.

Широкі можливості для реалізації мистецького контексту передбачено у процесі вивчення творчості поета-символіста Миколи Вороного. Глибокому осмисленню учнями навчального матеріалу сприятиме інформація оглядового характеру про твори українських художників-символістів М. Жука, М. Бурачека, А. Петрицького, О. Новаківського, П. Ковжуна та характерні ознаки українського символістського живопису.

Для проведення міжмистецьких паралелей учителеві варто коротко і доступно схарактеризувати картини відомого литовського художника М. Чюрльоніса, що створені в символістській манері. Для унаочнення інформації необхідно використати високохудожній, методично функціональний ілюстративний матеріал, що допоможе учням глибоко осмислити зміст художніх творів у контекстів різних видів мистецтва.

У процесі ознайомлення з репродукціями картин М. Чюрльоніса акцентується на прагненні художника до синтезу мистецтв і пошуків аналогій музики та образотворчого мистецтва, що особливо виразно виявляється в таких його полотнах, як «Соната сонця», «Соната весни» (1907), «Соната моря», «Соната зірок» (1908).

Десятикласникам рекомендується підготувати віртуальну екскурсію до картинної галереї М. Чюрльоніса у м. Каунасі та розказати про картину художника, яка найбільше їх вразила.

Під час вивчення символістської поезії М. Вороного, школярам можна запропонувати розглянути репродукцію картини М. Чюрльоніса «Соната весни» та дати завдання порівняти бачення весни митцями-символістами у різних видах мистецтва.

Реалізації мистецького контексту та розвитку культурної компетентності учнів сприяють компетентнісно орієнтовані завдання, що можуть бути такими: «Поясніть, чому митець використовує музичні терміни у назвах

своїх картин. Чому цей прийом є виправданим для його творів?»; «Порівняйте прийоми створення символістського твору мистецтва в поезії М. Вороного та в живописі М. Чюрльоніса. Підберіть рядки із віршів українського поета, які співзвучні з картинами литовського художника» тощо.

Збалансованість запитань і завдань різного типу забезпечує диференціацію навчальної діяльності учнів відповідно до їхніх пізнавальних можливостей. Так, аналітичні завдання частково-пошукового та проблемного характеру, виконання яких передбачає застосування читацького досвіду, сприяє розвитку культурної компетентності десятикласників: «Підготуйте й обговоріть у групах повідомлення про митців-символістів, представників різних видів мистецтва»; «Схарактеризуйте київський період творчості художника-символіста М. Врубеля. Підготуйте слайд-шоу «Фрески Володимирського собору»; «Підготуйтеся до дебатів: «М. Вороний — наслідувач символістських традицій французьких поетів чи самобутній український митець-модерніст?»

Виконання таких різнорівневих завдань дає можливість учителю-словеснику з'ясувати рівень сприйняття учнями навчального матеріалу про мистецтво символізму. Запропоновані завдання спрямовані на розвиток критичного мислення, творчих здібностей старшокласників, стимулювання асоціативної уяви, зацікавлення різними видами мистецтв для осмисленого відтворення теми, проблематики, системи образів художнього твору, що вивчається.

Реалізація мистецького контексту є умотивованою в процесі вивчення творчості Василя Стефаника. Для формування уявлення про художнє явище експресіонізму в світовому мистецтві, глибоко розуміння його сутнісних ознак варто старшокласників ознайомити з живописом В. Ван Гога, Е. Мунка, П. Сезанна, П. Гогена, А. Матісса, В. Кандинського. Пізнавальним для школярів буде повідомлення про те, що теоретик експресіонізму В. Кандинський був безпосередньо пов'язаний із Україною, а його майстерність художника формували такі видатні українські майстри пензля як О. Мурашко та М. Пимоненко.

Після прочитання новели В. Стефаника «Камінний хрест» учням дається завдання на виявлення співзвучності між експресіоністичними творами українського письменника та норвезького художника Е. Мунка.

Необхідно передбачити запитання і завдання репродуктивного і проблемного характеру, що забезпечують роботу учнів з ілюстративним матеріалом. Наприклад, ознайомившись із скульптурною композицією В. Кравцевича «Несіння хреста» старшокласники повинні розкрити символічність образу хреста в новелі В. Стефаника «Камінний хрест».

Для читацького дозвілля можна використати завдання, що спрямовані на розуміння учнями синтезу різних видів мистецтва: «Підготуйте запитання до інтелектуальної гри «Експресіонізм в українському мистецтві»; «Перегляньте фільм режисера Л. Осики за мотивами новели «Камінний хрест» та підготуйте повідомлення «Екранізація експресіоністичного твору»; «Відвідайте інтернет-сайти світових картинних галерей. Доберіть репродукції символістських творів живопису для візуалізації мультимедійного супроводу виразного читання лірики М. Вороного» тощо.

Вивчення поезії Олександра Олеся також передбачає залучення міжмистецьких паралелей. Варто пояснити учням, чому лірика митця приваблює читачів своєю пісенністю, неповторним звукописом, що надавав його віршам надзвичайної мелодійності. Українські композитори К. Стеценко, Я. Степовий, С. Людкевич, А. Кос-Анатольський, Д. Ревуцький, Г. Верьовка, О. Білаш, Г. Майборода та інші створити чудову музику на слова Олександра Олеся. Вірші «Сміються, плачуть солов'ї», «Айстри», «Гроза прийшла», покладені на музику М. Лисенком, стали шедеврами українського музичного мистецтва.

Учням варто рекомендувати прослухати фонозаписи музичних творів, написаних за поезією Олександра Олеся та підготувати повідомлення про композитора, твір якого на вірші поета вразив їх найбільше. Особливу увагу необхідно акцентувати на романсі «Чари ночі», свого часу майстерно виконаним українським тенором Дмитром Гнатюком. Учням цікаво буде почути «Айстри», «Хтось близький мені приснився» у виконанні сучасної співачки Марії Бурмаки. Доречно запропонувати десятикласникам поділитися своїми враження від почутого та пояснити, чому композитори вже понад 100 років звертаються до лірики Олександра Олеся.

Особливості реалізації мистецького контексту в процесі вивчення програмового навчального матеріалу окреслимо на прикладі організації навчальної діяльності в 11 класі.

Вивчення кожного тематичного блоку програмового матеріалу варто розпочинати коротким оглядом розвитку української літератури певного історичного періоду в контексті тенденцій національної культури означеного часу.

У процесі опрацювання навчальних тем «Розстріляне відродження» та «Літературний авангард», у яких представлено особливості розвитку української літератури 20-х рр. ХХ ст., необхідно подати пізнавальну інформацію про стильове розмаїття українського мистецтва цієї історико-культурної доби. У повідомленні важливо акцентувати на творчості видатних українських художників М. Бурачека, О. Богомазова, М. Бойчука, Д. Бурлюка, К. Малевича, А. Малевича, М. Жука, О. Екстера, В. і Ф. Кричевських, у якій вирізнялися ознаки світових модерних тенденцій у живописі.

У 20-30-ті рр. ХХ ст. проходив процес жанрового збагачення української музики. Напрям модернізму в українській музиці репрезентував композитор Б. Лятошинський, створивши у європейському стилі оперу «Золотий обруч» (1930). Новаторські тенденції виявилися у творчості композитора М. Вериківського — автора першого українського балету «Пан Каньовський» (1930). У ті роки були створені Республіканська капела під керівництвом О. Кошиця, капела «Думка», музично-театральний інститут у Києві, оперні трупи в Києві і Харкові. У Києві було утворено Музичне товариство ім. М. Леонтовича, навколо якого згуртувалися не лише музиканти, зокрема Б. Лятошинський, Г. Верьовка, а й інші митці — поет П. Тичина, театральний режисер Лесь Курбас, художник Ю. Михайлів та багато інших.

Реформатором українського театру був художній керівник мистецького об'єднання «Березіль» Лесь Курбас, який декларував розрив із традицією побутового театру, з панівним етнографічним реалізмом у постановках. Талановитий митець вважав, що новий театр повинен відповідати стильовим тенденціям того часу і прагнув утворити «рефлексологічний театр» — театр миттєвого впливу.

Велику роль у становленні і розвитку національного кіномистецтва відіграв О. Довженко. У той час на екрани виходять його фільми «Звенигород», «Арсенал», «Земля», що стали класикою світового кіно.

Отже, література, живопис, музика, театр, кіномистецтво 20-30-х рр. ХХ ст., відображаючи складні реалії післяреволюційного життя, творили нове мистецтво, нові засоби художнього впливу на особистість.

Такий навчальний матеріал сприятиме збагаченню старшокласників знаннями про національні культурні явища 20-х рр. ХХ ст. і поглибленню їхніх умінь зіставляти специфіку вияву авангардних тенденцій у різних видах мистецтва.

Візуалізації презентованої інформації допоможе ілюстративний матеріал, зокрема в зазначених підручниках він представлений максимально.

Акцентуємо на тому, що кожен тематичний блок підручників завершується кількома запитаннями і завданнями узагальнюючого характеру з апелюванням до культурно-читацького досвіду старшокласників. Наприклад, учням можна запропоновувати стисло схарактеризувати розвиток українського мистецтва 1920-х рр., назвати його видатних представників, пригадати вже відомі їм твори українських митців цього періоду та підготувати слайд-шоу «У мистецькій галереї українських художників перших десятиліть ХХ ст.».

У розділі «Літературний авангард» чинною програмою передбачено ознайомлення старшокласників із творчістю Михайля Семенка. Сучасні школярі сприймають його поезію неоднозначно, однак байдужими вона нікого не залишає. Важливо наголосити, що поет М. Семенко як теоретик українського футуризму прагнув модернізувати українську лірику урбаністичною тематикою, новими образами індустріалізованої доби та сміливими експериментами з формою вірша. Авангарді художні твори інших видів мистецтва — картини О. Богомазова, скульптури О. Архипенка, музика Б. Лятошинського — допоможуть учням глибоко збагнути високу художню цінність поезії М. Семенка.

Для реалізації мистецького контексту в процесі вивчення творчості М. Семенка рекомендуємо орієнтовний зразок учительського повідомлення.

Акцентуємо на тому, що 20-ті рр. ХХ ст. — період авангарду в українському мистецтві. Авангард є породженням нових ритмів життя — індустріалізації та урбанізації. Художники-авангардисти свідомо відмовлялися від буквалізму, тобто уникали реалістичного зображення предметного світу.

Супрематизм, футуризм, конструктивізм — це потужні мистецькі явища, що виникли та утвердилися в світовому мистецтві завдяки творчості таких талановитих українських художників, як К. Малевич, Д. Бурлюк, М. Бойчук, О. Архипенко, О. Богомазов, О. Екстер.

Визначним теоретиком українського авангарду, а саме мистецтва кубофутуризму, є художник Олександр Богомазов. Його трактат «Живопис і елементи» — це глибока теоретична праця про те, як темп і ритм навколишнього життя осмислюється митцями живопису. «Світ виповнений енергією руху, — писав О. Богомазов, — і спостережливе око бачить динаміку навіть у статичному предметі («гора насувається», «рейки біжать», «стежка в'ється»)». Як і всі кубофутуристи, О. Богомазов віддавав перевагу урбаністичним сюжетам (картини «Потяг», «Базар», «Київ. Гончарка», «Сінний ринок» тощо). Художник писав, що «Київ у своєму пластичному об'ємі виповнений прекрасного і розмаїтого глибокого динамізму. Тут вулиці впираються у небо, форми напружені, лінії енергійні, вони падають, розбиваються, співають і грають».

Казимир Малевич — художник-авангардист, один із засновників супрематизму і кубофутуризму. Найвідоміший його твір — «Чорний квадрат». Створені митцем чорний, білий і червоний квадрати — це утвердження духовного буття, що є незалежним від усього матеріального.

Яскравою сторінкою в українському мистецтві авангарду є творчість художника Георгія Нарбута. Визначним його досягненням є «Українська

абетка», в якій митець досяг граничної простоти й водночас вишуканості композиції, малюнка й кольору. Він автор перших українських банкнот і поштових марок.

У стилі кубофутуризму працював український скульптор Олександр Архипенко. Митець подібно до поетів досягав у своїх творах гармонійного звучання, зіставляючи куби й овали. Завдяки експериментам із формою він одержав цілком новий принцип пластичного вираження, самобутність якого знайшла відображення вже у його ранніх роботах «Мисль», «Відчай», «Запорожець», «Юда».

Кубофутуризм О. Архипенка — це динаміка кутів, кіл, конусів і ромбів у нескінченному колообігу. Він зважився на небачену доти річ: покрив веселковими кольорами грані й площини своїх скульптур і зробив їх форми рухливими.

Учителеві варто запропонувати учням розглянути репродукції картин О. Богомазова та підготувати розповідь про картину, яка справила на них найбільше враження. Вони мають пригадати, творчість яких митців-кубофутуристів їм відома та схарактеризувати скульптуру О. Архипенка «Карусель П'єро» в контексті естетики кубофутуризму. Рекомендуйте також учням прослухати одну із композицій Б. Лятошинського та поділитися своїми враженнями про настрій, що викликала у них музика.

Розумінню учнями синтезу різних видів мистецтва в процесі опрацювання програмового блоку «Літературний авангард» сприятиме підготовка учнями запитань для інтелектуальної гри «Авангардизм в українському мистецтві».

Для реалізації мистецького контексту в процесі опрацювання програмового тематичного блоку «Поетичне самовираження» під час вивчення життєпису Павла Тичини, важливо акцентувати на його захопленні малюванням. У повідомленні зазначаємо, що майбутній поет брав уроки живопису в чернігівській студії видатного художника М. Жука. Він любив малювати природу. Іноді його можна було зустріти у передмісті Чернігова, на березі Десни у пошуках гарних пейзажів. Відомо про малярські роботи П. Тичини у різних техніках виконання. Він створив акварельні замальовки, що залишилися у його листах (1905—1910) та інші роботи — автопортрет, краєвиди рідного села, Святошина в Києві, інтер'єри помешкань в Ірпені, Гаграх та Уфі (1918—1942).

Свого часу письменник Ю. Кобилецький згадував: «...любив Павло Григорович живопис. Акварелі, пастелі, буйні барви квітів, живої природи. Хто бував у його кабінеті, пам'ятає картини О. Шовкуненка, ніжні півтонні пейзажі М. Глущенка, дереворити М. Дерегуса, якими обвішано стіни кімнати».

П. Тичина відвідував багато художніх виставок, галерей і музеїв, зокрема Дрезденську картинну галерею, художній музей Лувра. Музиці та живопису своє життя П. Тичина не присвятив, однак любов і хист до цих видів мистецтва майстерно виявив у своїй поезії.

Учителеві варто продемонструвати учням роботи П. Тичини-художника, наприклад, «Дача артистів (без вікон). Святошин» (1922), «Натюрморт. Ірпінь» (1930) та дати завдання творчим групам підготувати виразне читання віршів поета, що вирізняються акварельною прозорістю.

Важливо акцентувати на тому, що творчість П. Тичини розвивалася у складний період української історії. За твердженням поета В. Стуса, творчу долю П. Тичини можна означити як «феномен доби» — трагедію радянського митця, заблокованого більшовицькою ідеологією.

Залучаючи мистецький контекст для осмисленого сприйняття трагізму часів радянського тоталітаризму, варто використати твори художника-модерніста А. Петрицького. Митцю вдалося створити портрет тогочасної епохи — складної, суперечливої і водночас видатної. Так, у міському пейзажі «Харків уночі» (1933) він зобразив тиху ніч, загрозливо освітлену неживим світлом електричних ліхтарів. У центрі полотна зроблено невипадковий акцент — автомобіль, так звана «чорна маруся». Саме на таких у період сталінських репресій слідчі НКВС вночі приїздили заарештовувати представників української творчої інтелігенції. Для ефектного увиразнення загрозливої атмосфери митець використав приглушені темні кольори, що зароджують відчуття тривоги та безпорадності.

Учням варто запропонувати переглянути репродукції картин А. Петрицького. Ці художні полотна допоможуть їм осмислити широту модерністських пошуків українських митців, глибоко осягнути трагізм доби, у яку жив і творив поет П. Тичина.

Модерністська поезія найяскравішого представника «ренесансного модернізму» в українській літературі перших десятиріч ХХ ст. П. Тичини повною мірою розкривається контексті живопису. Так, під час розгляду поезії «Ви знаєте, як липа шелестить...» варто зосередити увагу учнів на картинах Федора Кричевського (1879 - 1947). Його найвідоміша робота — триптих «Життя», що композиційно складається з трьох частин: «Любов», «Сім'я» і «Повернення». Композиція «Любов» виконана в модерністській манері з елементами арт-нуво (декоративно-орнаментального стилю) та українського релігійного живопису. Полотно вирізняється національним колоритом і майстерним авторським розкриттям філософського змісту вічних тем людського життя — любові, надбань і втрат. Тут помітний вплив австрійського художника-символіста Ґустава Клімта (картина «Поцілунок», 1907—1908), адже свого часу Ф. Кричевський навчався в його мистецькій студії у Відні.

Учням варто запропонувати розглянути репродукції картин художників-модерністів Ф. Кричевського та Ґ. Клімта. Важливо, щоб старшокласники подумали, у чому виявляється співзвучність поезії П. Тичини та картин живописців.

У процесі вивчення вірша «О панно Інно...», що засвідчує модерністське світобачення митця, його прагнення синтезу музики, живопису та художнього слова, зосереджуємо увагу старшокласників на панно художника Михайла Жука «Біле і чорне». Ця робота створена в манері символізму та є виразним свідченням синтезу мистецтв — літератури і живопису.

Учням буде цікаво дізнатися, що художник був учителем П. Тичини у роки його навчання в Чернігівській духовній семінарії та знав історію нерозділеного кохання молодого поета.

Розкриваючи ідейно-художню сутність панно, необхідно зазначити, що воно поділено на чотири частини темними смугами, що створює ефект віконної рами. У центральній частині композиції зображено юнака з чорними крилами, який грає на сопілці, й тендітну дівчину з білими крилами. Образ юнака — чорного янгола — написано з молодого Павла Тичини, а дівчини — білого янгола — із Поліни Коновал. Фігури героїв змальовано у буянні різних квітів. Постать юнака увиразнюється квітами теплих (жовтавих) тонів — соняшники, чорнобривці, гвоздики. У просторі дівчини домінують квіти холодних (білий, темно-фіолетовий, бузковий) кольорів — татарська гвоздика, чорна фіалка, синюха лазарева. У роботі М. Жука «Біле і чорне» утверджується існування світу в гармонії контрастних думок, настроїв і почуттів.

Учням варто запропонувати розглянути репродукцію панно М. Жука «Біле і чорне» та ознайомитися з його творчою історією, розкрити символіку образів цього мистецького твору.

Поезія П. Тичини вражає не лише високою майстерністю художнього слова й витонченою мелодикою. Вірші поета покладено на музику видатними композиторами В. Верховинцем («Ми дзвіночки»), О. Білашем, М. Вериківським, М. Скорульським («Ви знаєте, як липа шелестить...»), Г. Майбородою («Гаї шумлять»), П. Козицьким («А я у гай ходила.», «Подивилась ясно.»), В. Морозовим («О панно Інно.»).

Глибоко осмислює лірику П. Тичини сучасна композиторка, мистецтвознавиця Б. Фільц. У її доробку інструментальні, вокальні твори, романси та хори на вірші поета «Гей простори які», «Арфами, арфами.», «Де не глянь — колоски», «Вийшли вранці ми», «Верба».

Тому методично обґрунтованим є прослуховування учнями пісень на слова П. Тичини із репертуару сучасних естрадних виконавців, зокрема М. Бурмаки («Пам'яті тридцяти»), сестер Тельнюк («Арфами, арфами...», «Не дивися так привітно») та обмін враженнями про лірику поета, висловлення власної думки щодо того, чи вдалося композиторам і виконавцям зберегти авторський задум у піснях.

Обумовленим є залучення мистецького контексту під час вивчення творчості Євгена Плужника. Акцентуємо на тому, що в історію української літератури 20-30-х років ХХ ст. Є. Плужник увійшов як поет-філософ, великий майстер осмислення різних станів людської душі. У його модерністській «поезії спокою» органічно поєдналися ознаки імпресіонізму, експресіонізму та неокласики. Імпресіоністичні пейзажі художника Петра Нілуса за своїм образним трактуванням, сумною елегійністю настроїв споріднюються з лірикою Є. Плужника та В. Свідзінського. Так, картина «Після дощу» зачаровує поетизацією миттєвого у житті, захоплює гармонійним сюжетом та елегійним настроєм. На картині відтворено міський пейзаж у пастельній тональності осіннього дощу: м'які сірі відтінки захмареного неба, будівлі на роздоріжжі залитої дощем вулиці, дерева з ще неопалим листям, поодинокі постаті перехожих. Така картина передає настрій тихого суму, тужливої замріяності, екзистенційної самотності. Елегійні мотиви картини «Після дощу» споріднюють її з «поезією спокою» Є. Плужника та В. Свідзінського.

Важливо, щоб, переглядаючи репродукції картин художників-модерністів Ф. Кричевського, П. Нілуса і М. Бурачека, старшокласники подумали, в чому виявляється співзвучність поезій Є. Плужника, В. Свідзінського та пейзажів цих живописців.

Для розвитку предметної і культурної компетентності учнів 11 класу можна використати завдання пізнавально-пошукового характеру. У процесі вивчення лірики Є. Плужника учні можуть підготувати відеоекскурсію «Осінь у картинах українських художників перших десятиріч ХХ ст.», а для поетичного супроводу презентації картин їм бажано укласти добірку герметичної лірики Є. Плужника та В. Свідзинського, присвяченої відтворенню краси осінньої природи.

Розлогий спектр використання мистецького контексту передбачено у процесі вивчення творчості Максима Рильського.

Під час опрацювання матеріалу про життєпис поета учням буде цікаво дізнатися про захоплення М. Рильським музикою. Відомо, що з юнацьких літ майбутній поет умів грати на фортепіано. У роки навчання в київській гімназії він мешкав у сім'ї композитора М. Лисенка і був присутнім на родинних музичних вечорах. М. Рильський часто відвідував концерти композиторів О. Скрябіна і С. Рахманінова у Купецькому зібранні (нині Національна філармонія України). Любов до музики поет проніс через усе життя. Він писав вірші присвячені музиці, музикознавчі праці, зробив переклади багатьох оперних лібрето, арій, хорів і сцен, а також товаришував із музикантами і композиторами. «Мабуть, я родився швидше музикантом, аніж поетом, тільки потім сталося так, що слово заступило музику», — свого часу говорив М. Рильський.

Старшокласникам треба рекомендувати прочитати вірші М. Рильського «Бетховен», «Шопен», що присвячені видатним музикантам, а також послухати музичні твори композиторів Л. Ревуцького, В. Берковського, О. Білаша та інших на слова М. Рильського. Іншим завданням може бути підготовка школярами повідомлення «Музика у житті М. Рильського» та його презентація з використанням для увиразнення змісту фрагментів музичних творів.

Розгляд творів М. Рильського уможливлює ознайомлення учнів-читачів із мотивами й образами світової культури, трансформованими в національну літературу. Акцентуємо на тому, що, як і всі неокласики, він захоплювався досконалістю античної лірики, вишуканістю співу трубадурів, глибиною поезії Сходу, шляхетністю бароко, довершеними взірцями поезії російського «срібного віку», філігранною майстерністю творів французьких поетів-«парнасців».

Культурологічні зацікавлення М. Рильського — це міфологічні образи Одіссея, Ікара, прекрасної Єлени, Кіпріди, Діани, легендарні персонажі середньовічного лицарського роману XII ст. Це Трістан та Ізольда, Айвенго, герой іспанської культури Дон Жуан, «вічні» образи із творчої спадщини В. Шекспіра, романтичні постаті героїв із творів Г. Гейне і Дж. Байрона, образи із творчості А. Міцкевича та багато інших. Глибоке знання М. Рильським античної та західноєвропейської літератури стало підґрунтям для створення поетом високохудожніх творів, що увійшли в скарбницю української літератури.

Учням варто актуалізувати здобуті знання про вічні образи в літературі та подумати над тим, використання М. Рильським яких образів, сюжетів і мотивів світової культури дозволяє читачеві сприймати українську літературу як невід'ємний компонент світового літературного процесу. Старшокласникам рекомендовано укласти один із тематичних глосаріїв: міфологічних та античних образів, образів середньовічної літератури, образів літератури Ренесансу в творчості М. Рильського.

У процесі опрацювання програмового блоку «Прозове розмаїття», де представлено навчальний матеріал про життя і творчість Миколи Хвильового, також важливо залучити мистецький контекст.

Під час ознайомлення з біографією Миколи Хвильового — прозаїка, поета, публіциста, «романтика революції», основоположника романтичної течії в українській літературі XX ст. — важливо акцентувати увагу учнів на картині «Портрет Миколи Хвильового» (1925) авторства художника М. Жука. Його портретна творчість — цінний внесок у скарбницю української культури періоду утвердження модерних тенденцій. «Портрет Миколи Хвильового» — це художній образ непересічної особистості, яскравої постаті в українській літературі. Ця робота має документальний характер, однак з великою мірою узагальнення. Художнику вдалося передати не лише портретну схожість, а й характер свого сучасника та наповнити твір ідейно-естетичним змістом. Так, на змарнілому обличчі письменника проступають печаль і смуток. Його погляд спрямований у невідомість, порожнечу. Для глибокого відтворення внутрішнього стану письменника художник використав переконливо дібрані елементи тла, що є символами творчості Миколи Хвильового.

Учням треба запропонувати пригадати, портретні зображення яких українських письменників є у творчому доробку М. Жука, та пояснити, чим вони їм найбільше запам'яталися.

Після ознайомлення старшокласників із портретом Миколи Хвильового роботи М. Жука важливо з'ясувати їхню обґрунтовану думку стосовно того, чи вдалося художнику відтворити неординарність письменника.

Для глибокого усвідомлення учнями жорстокої реальності постреволюційної доби (20-30-ті рр. ХХ ст.), того періоду, коли розвивалася творчість Миколи Хвильового, важливо акцентувати на картинах художника Анатоля Петрицького (1895 - 1964). У його полотнах правдиво сфокусовано драматизм людського життя, достовірно викладено свідчення про скалічених революціями і громадянською війною людей.

Повідомляємо учням, що картина «Інваліди» принесла митцю світову славу — її експонували на виставках у Венеції, Берліні, Берні, Женеві, Цюриху. На полотні зображено гарних від народження міцних чоловіків з великими, беручкими до роботи руками, але вони неповносправні від отриманого каліцтва. Чоловіки з інвалідністю знаходять прихисток у родинному колі. Автор акцентує увагу на образі матері, що символізує рідний дім, сімейну підтримку, душевний прихисток. Художник не лякає, не шокує каліцтвом зображених синів, а вказує на неспотворену війною людську гідність. Саме це у картині А. Петрицького є найголовнішим. Цікаво, що Микола Хвильовий неодноразово бував у майстерні цього художника, дуже захоплювався його великим талантом.

Одним із завдань на уроці може бути таке: назвати відомі учням картини А. Петрицького та стисло схарактеризувати його творчу манеру.

Учитель зазначить, що Микола Хвильовий, перебуваючи під враженням від картин А. Петрицького, свого часу написав: «Це якась надзвичайна музика фарб». Треба запропонувати учням прокоментувати ці слова письменника та подумати, як художнику вдалося у своїх полотнах утілити ідею єдності мистецтва і життя.

У процесі опрацювання навчального матеріалу програмового блоку «Під чужим небом» передбачено можливості для реалізації мистецького контексту.

Учитель повідомить учням, що одним із освітніх, наукових і культурних осередків української еміграції на початку 20-х рр. ХХ ст. була Прага. Із культурним життям Праги тісно пов'язана діяльність багатьох українських письменників. Празька школа об'єднала українських поетів, які залишили Україну в 1920-х рр. і в міжвоєнне двадцятиліття та жили й творили в еміграції. Фундаторами Празької школи вважають поетів Ю. Дарагана, Є. Маланюка і Л. Мосендза.

У Празі було засновано Українське товариство пластичного мистецтва та Українську студію пластичного мистецтва, де викладали видатні художники І. Кулець, С. Мако, І. Мозалевський, Р. Лісовський та інші.

Варто запропонувати учням ознайомитися з полотнами цих художників і коротко схарактеризувати їхню творчу манеру.

Під час опрацювання матеріалу про життєпис Євгена Маланюка, одного із представників Празької школи, можна розповісти про його захоплення. Так, у роки навчання в Єлисаветградському земському реальному училищі міцніли і розвивалися багатогранні обдаровання майбутнього митця. Він мав здібності до малювання й відвідував рисувальні класи Ф. Козачинського. Любив музику і все життя захоплювався творчістю Л. Бетховена, Е. Гріга, а його публічні поетичні виступи завжди проходили з музичним супроводом.

Учителеві варто запропонувати учням послухати твори Л. ван Бетховена та Е. Гріґа та подумати, які їхні композиції можуть бути музичним супроводом до поезій Є. Маланюка. Свій вибір старшокласники повинні аргументувати. Бажано, щоб вони підготували мелодекламацію лірики поета.

Для реалізації мистецького контексту під час вивчення життєпису Є. Маланюка можна використати такі завданням: учні повинні розглянути репродукцію картини А. Надєждіна «Співець Степової Еллади. Портрет Євгена Маланюка» та пояснити її назву, розкрити символізм змістового наповнення художнього полотна; старшокласники повинні схарактеризувати творчий шлях Є. Маланюка у контексті мистецького життя Празької школи.

Ознайомлюючи учнів із біографією Івана Багряного, акцентуємо на його творчих здібностях до малювання. Збереглася картина «Охтирський Покровський собор». Із спогадів сина письменника Нестора відомо, що Іван Багряний полюбляв робити олівцем малюнки на берегах рукописів своїх творів. У процесі вивчення роману Івана Багряного «Тигролови» рекомендуйте учням переглянути його екранізацію режисером Р. Синьком (1994) та порівняти розкриття ідейно-тематичного змісту твору засобами різних видів мистецтва — художньої літератури і кіно.

Реалізацію мистецького контексту в процесі опрацювання програмового тематичного блоку «Воєнне лихоліття» забезпечуватиме навчальний матеріал про суспільно-політичні події 40-х рр. ХХ ст., що зумовили розвиток української літератури. Орієнтовно він може бути такого змісту.

Тема захисту Вітчизни стала основою творчості багатьох українських митців у роки Другої світової війни. їхні твори утверджували любов до України і ненависть до загарбників, розкривали історичне значення боротьби з нацизмом.

Трагічні події війни знайшли правдиве відбиття у патріотичних полотнах художників, зокрема Т. Яблонської «Ворог наближається», «Мати партизана», О. Шовкуненка «Портрет двічі Героя Радянського Союзу С. А. Ковпака», О. Будникова «Форсування Дніпра», С. Отрощенка «Німецькі окупанти на Україні», Л. Чичкана «Помстимося», С. Самусєва «Подвиг сержанта Якова Приходька», В. Корецького «Україна вільна», В. Костецького «Повернення», циклів офортів М. Дерегуса «Україна в огні», «Шляхами війни», «Зруйнований Київ», агітаційних плакатів В. Касіяна «Гнів Шевченка — зброя перемоги», В. Литвиненка «Україна вільна!» та ін.

У трагічні дні німецько-фашистської навали були створені документальні та художні фільми «Битва за нашу Радянську Україну», «Перемога на Правобережній Україні» (реж. О. Довженко), «Партизани в степах України» (реж. І. Савченко), «Райдуга» (реж. М. Донськой) та ін.

Музичні твори тих років були сповнені патріотичним пафосом і вірою в перемогу, зокрема «Пісня про Дніпро» М. Фрадкіна, кантата «Україна моя» А. Штогаренка та ін.

Учням варто запропонувати представити стислу характеристику українського письменства воєнного лихоліття та перших післявоєнних років, а також підготувати і презентувати в класі коротке повідомлення про розвиток українського мистецтва означеного періоду.

Можливості реалізувати мистецький контекст передбачено у процесі опрацювання навчальної теми «Олександр Довженко».

Вивчаючи життєпис О. Довженка — самобутнього письменника, публіциста, художника, одного із фундаторів вітчизняної та світової кінематографії, засновника поетичного кіно — варто зосередити увагу учнів на його захопленні малюванням. Про це свого часу писав митець писав: «... Я мріяв стати художником, а малював дома і брав приватні уроки малювання, мріючи коли-небудь потрапити в Академію художеств хоч вільним слухачем».

Учитель повідомить, що перебуваючи на дипломатичній службі в Німеччині, О. Довженко навчався у приватній мистецькій школі художника В. Геккеля та відвідував лекції в Берлінській Академічній вищій школі образотворчого мистецтва. Захоплювався він експресіоністичним живописом і карикатурою. Про це він згадував: «Отримай я правильне виховання й освіту, я був би більш сильнішим художником у живопису, ніж у кіно».

О. Довженко створював політичні й побутові карикатури, агітаційні плакати, дружні шаржі на письменників, а також ілюстрував їхні твори.

Про свої мистецькі уподобання письменник писав: «Найліпше володію олівцем та пензлем. Маю професію художника. В кіно — без року тиждень. Апарата не знаю, з актором ніколи не працював. Єдине ось — захоплений своєю роботою до пропасниці, до самозабуття».

«Довженко знайшов те, чого він шукав і чого не дала йому берлінська наука та перо журналіста. Він знайшов полотно, на якому постаті й образи, покладені пензлем, рухаються, живуть, ненавидять і кохають. Його прямування довело його до правдивих шляхів і до живих обріїв», — вважав письменник і тодішній головний режисер Одеської кіностудії Ю. Яновський.

Велична постать кінорежисера-новатора і видатного письменника О. Довженка знайшла художнє відображення у різних видах мистецтва.

Неординарний образ митця вдалося створити українській художниці та діячці правозахисного руху 60-х рр. ХХ ст. Аллі Горській.

На її ліногравюрі «Портрет Олександра Довженка» його образ повитий гіркою задумою. Контрастне поєднання світлих і темних кольорів увиразнює розпач, що проступає з охопленого долонями обличчя митця. Завдяки такому прийому художниці вдалося передати складність і суперечливість життєвого й творчого шляху національного генія.

Учителеві варто запропонувати учням розглянути репродукції автопортретів О. Довженка та його портрета роботи художниці А. Горської. Школярі повинні подумати над такими питаннями: 1) у чому виявляється символічність зображення митця на ліногравюрі? 2) чи відрізняються словесні портрети О. Довженка, зроблені його сучасниками і дослідниками творчості, від художніх зображень? Важливо, щоб висловлювання були аргументованими.

Реалізацію мистецького контексту можна передбачити й на етапі узагальнення навчальної діяльності під час опрацювання навчальної теми. Зокрема для поглиблення умінь творчої дослідницької діяльності старшокласників можна запропонувати їм підготувати мультимедійний проект «Олександр Довженко — класик світового кіно». Для його виконання їм необхідно переглянути фільми О. Довженка «Звенигора», «Земля», «Іван», «Зачарована Десна».

Для розвитку культурної компетенції школярів доцільно рекомендувати їм ознайомитися з кінострічкою О. Довженка «Земля» та послухати нову оригінальну музику до неї, що написав сучасний український гурт «ДахаБраха» і вперше виконав на Одеському кінофестивалі у 2012 р. Бажано, щоб учні поділилися своїми враженнями.

Залучення мистецького контексту передбачено під час опрацювання програмового блоку «Літературне «шістдесятництво». Учитель зазначить, що до когорти шістдесятників в українському мистецтві належить художник Іван Марчук (нар. 1936). Творчий шлях митця означився у постмодернізмі. І. Марчук — народний художник України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, єдиний з українських живописців, хто належить до Золотої гільдії Римської академії сучасного мистецтва. Британська газета «The Daily Telegraph» внесла його ім'я до сотні геніїв людства, які створюють багатовимірний образ сучасного світу і, випереджаючи час, визначають напрями й перспективи розвитку постіндустріальної цивілізації.

Неповторний творчий метод І. Марчука — це оригінальна техніка живопису, що отримала назву «пльонтанізм» (від слова — плести, переплітати). Уже хрестоматійною стала його картина «Пробудження». На полотні із плетива трав і квітів виринає обличчя і тендітні прозорі руки прекрасної жінки. Це символічний образ України, яка пробуджується після десятиліть тоталітарного режиму. Майстерно використовуючи прийоми художніх асоціацій, митець презентує власне філософське бачення життя.

Учителеві варто запропонувати старшокласникам розглянути репродукцію художнього полотна «Пробудження». Важливо, щоб вони розповіли про свої відчуття від споглядання та розкрили символічний зміст картини. До того ж можна дати учням завдання розробити віртуальну екскурсію «У художній галереї І. Марчука».

Мистецький контекст варто залучати у процесі вивчення творчості поета-шістдесятника Дмитра Павличка. Учитель повідомить, що в одному із інтерв'ю поет розповідав про історію написання вірша «Два кольори». У 1964 р. він разом із композитором Олександром Білашем були делегатами республіканського з'їзду комсомолу. Там він побачив молоду жінку — ланкову-кукурудзівницю із Чернівецької області Любу Молдован. На плечі вона накинула чорну хустку з великими червоними трояндами. Це нагадало поетові, що саме такі хустки носили жінки в його рідному селі. Згадав він і про вишивані сорочки, в яких сам ходив, і про батькову улюблену пісню про вишиту хустку. Теплі спогади спонукали поета написати першу строфу: «Як я малим збирався навесні / Піти у світ незнаними шляхами, / Сорочку мати вишила мені / Червоними і чорними, / Червоними і чорними нитками...». Він прочитав написане О. Білашу. Вони відразу поїхали до Будинку творчості композитора у Ворзелі, що під Києвом, де за півгодини й народилася легендарна пісня «Два кольори».

Для глибокого усвідомлення ідейно-художньої значущості вірша Д. Павличка «Два кольори» учням можна запропонувати орієнтовно такі запитання і завдання: 1) Послухайте пісню «Два кольори» у виконанні різних співаків, зокрема Дмитра Гнатюка, Квітки Цісик та учасників пісенного конкурсу «Голос країни». Зверніть увагу, як кожен зі співаків по-своєму розкриває красу Павличкових рядків. Визначте особливості виконавської манери артистів. 2) Як музична палітра зображується на картинах М. Чурльоніса? Здійсніть віртуальну подорож у галерею видатного литовського художника. Яке, на вашу думку, з полотен може бути яскравою ілюстрацією до пісні «Два кольори»?

Дозволяє широко реалізувати мистецький контекст змістове наповнення програмового тематичного блоку «Сучасна українська література. Творчість Галини Пагутяк».

Учителеві важливо акцентувати увагу учнів на образі-архетипі саду, що є традиційним у творчості українських письменників, зокрема Г. Сковороди («Сад божественних пісень»), Т. Шевченка («Садок вишневий коло хати.»), М. Коцюбинського «Цвіт яблуні», Івана Багряного («Сад Гетсиманський»). Образ-символ саду є основним і в оповіданні сучасної письменниці-постмодерністки Г. Пагутяк «Потрапити в сад».

Учням буле цікава інформація про те, що традиційно сад — це образ ідеального Світу, Космічного порядку й гармонії, загубленого і віднайденого Раю. Цей символ зроджує позитивні емоції: відчуття спокою, повертає до своїх витоків — до Природи. У фольклорі сад — джерело чудових плодів («молодильні яблука» тощо), пов'язаний із символікою родючості, достатку, безсмертя. Якщо люди переїздили на інше місце, то сад не вирубували. Він мав нагадувати про родове коріння. У психології сад — образ душі, невинності, щастя; можливість бути в стані душевної чистоти, свого справжнього, глибинного, первородного «Я».

Образ саду відтворено у літературі, живописі, музиці. Відомими шедеврами світового живопису, де осмислюються біблійські традиції зображення райського саду, є триптих І. Босха «Сад земних насолод», картини Я Брейгеля Старшого «Едемський сад», П. Рубенса «Едемський

сад із гріхопадінням людини» тощо. Едемський сад — перший сад у християнському віровченні, символ невинності й одночасно насолоди.

Образ саду як місце спокою, умиротворення, душевної гармонії та естетичної насолоди знайшов художнє відображення у картинах імпресіоністів: К. Моне «Дама в саду Сент-Адресс», К. Піссарро «Цвітіння фруктового саду, Лувесьен», О. Ренуара «Сад в Фонтеней», А. Сіслея «Фруктовий сад весною», Е. Моне «Сад художника» та ін.

В українському живописі до цього образу зверталися М. Беркос («Яблуня цвіте»), І. Беклемішева («Квітуча яблуня»), М. Глущенко («Квітучий сад») та ін. Серед сучасних художників образ саду знайшов втілення в самобутніх роботах М. Трегуба «Абстрактне», Ю. Кутілова «Райський сад», В. Васкялите «Квітучий сад» та ін. Постмодерне осмислення творчості І. Босха презентує проект сучасного українського митця О. Ройтбурда «Сад земних насолод».

Учням доцільно запропонувати роботу над такими читацькими проектами: 1) Дослідити еволюцію образу саду на прикладі Біблії, поезій Г. Сковороди «Сад божественних пісень», Т. Шевченка «Садок вишневий коло хати...», уривку з поезії Л. Костенко «Ой, ні, ще рано думати про все.». Визначити традиції та новаторство цього образу в оповіданні Г. Пагутяк «Потрапити в сад». Своє дослідження презентувати на одній із освітніх платформ. 2) Підготувати мультимедійну презентацію «Образ саду у світовому живописі».3) Написати есей «Образ саду: постмодерне бачення».

Для читацького дозвілля рекомендуйте учням переглянути документальний фільм «Сади живопису: від Моне до Матіса» (https://kino-teatr.ua/.../painting-modem-garden-monet-to...) та поділитися своїми враженнями з однокласниками, зокрема і в соціальних мережах.

У процесі ознайомлення з творчістю поета, прозаїка, драматурга, перекладача, есеїста, сценариста Юрія Андруховича також необхідно звертатися до мистецького контексту. Важливо проінформувати старшокласників, що на вірші Ю. Андруховича написано музику, зокрема це пісні у виконанні співака Тараса Чубая, легендарних українських рок-груп «Плач Єремії» та «Мертвий півень», гурту «Карбідо» (Польща) та ін. Плідною є співпраця письменника з рок-групою «Мертвий півень». У 2004 р. вийшла збірка поезій Ю. Андруховича «Пісні для Мертвого Півня», де містилося близько 30 віршів. Музика, на яку покладені твори Ю. Андруховича, найбільше нагадує рок із довгими гітарними програшами.

За мотивами роману Ю. Андруховича «Перверзія» у 2007 р. у Молодому театрі (Київ) відбулася прем'єра вистави «Нелегал Орфейський». Письменник брав участь у постановці п'єси й сам зіграв одну з ролей.

А за мотивами оповідань письменника, зокрема «Зліва, де серце» та «Королівські лови», знято фільм «Кисневий голод», а згодом за іншими творами — фільм «Амур і демон».

Один з епізодів роману Ю. Андруховича «Рекреації» з назвою «Рано вранці» увійшов у збірку короткометражок «Мудаки. Арабески».

Учням можна запропонувати знайти у мережі Інтернет і прослухати пісні на вірші Ю. Андруховича у виконанні Тараса Чубая, рок-груп «Плач Єремії», «Мертвий півень», «Карбідо» та ін. та поділитися своїми враженнями від прослуханого з однокласниками.

Отже, реалізація мистецького контексту в процесі опрацювання програмового навчального матеріалу з української літератури в 10-х і 11-х класах на рівні стандарту результативно сприятиме підвищенню якості шкільного навчання літератури, зокрема глибокому осмисленню ідейно-художнього змісту літературних творів, удосконаленню читацьких умінь аналізу та інтерпретації художніх творів, усвідомленню української літератури як невід'ємного складника світового мистецтва, розвитку культурної компетентності учнів, а відтак і формуванню духовно розвиненої особистості з високим рівнем загальної і читацької культури.

Література

1. Жила С. О. Теорія і практика вивчення української літератури у взаємозв'язках із різними видами мистецтв у старших класах загальноосвітньої школи: монографія. Чернігів: РВК «Деснянська правда», 2004. 360 с.
2. Наукові основи методики літератури : навч.-метод. посіб. / за ред. Н. Й. Волошиної. Київ : Ленвіт, 2002. 344 с.
3. Про схвалення Концепції реалізації державної «Нова українська школа» на період до 2029 року : Розпорядження КМУ від 14 груд. 2016 р. № 988— р. URL: https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/249613934. Назва з екрану
4. Українська література (рівень стандарту): підруч. для 10 кл. закладів загальної середньої освіти / авт. А. Фасоля, Т. Яценко, В. Уліщенко та ін. Київ : Пед. думка, 2018. 192 с.
5. Українська література (рівень стандарту): підруч. для 11 кл. закладів загальної середньої освіти / авт. А. Фасоля, Т. Яценко, В. Уліщенко та ін. Київ : Оріон, 2019. 256 с.
6. Яценко Т. О., Тригуб І. А. Шедеври модернізму: вивчення української і зарубіжної літератури у мистецькому контексті : програма спецкурсу. Тернопіль : Підручники і посібники, 2018. 68 с.
7. Яценко Т. О., Шевченко З. О. Художня література в контексті світової культури : метод. посіб. Київ : Пед. думка, 2012. 136 с.