Позакласна робота з української літератури: сценарії позакласних заходів та завдання літературних вікторин - Гальонка О. А. 2021

Літературні вікторини за творчістю М. Коцюбинського
Розділ 2. Літературні вікторини

1. З якого твору пейзажний малюнок?

— Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом. Безконечні стежки, скриті, інтимні, наче для самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба. Я тепер маю окремий світ, він наче перлова скойка: стулились краями дві половини — одна зелена, друга блакитна — й замкнули в собі сонце, немов Перлину («Intermezzo»).

— Коли лежиш у полі лицем до неба і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне. Щось наче свердлить там небо, наче струже метал, а вниз спадають тільки дрібні, просіяні згуки. Ниви шумлять навколо і заважають. Жену від себе голоси поля, і тоді на мене, як дощ, спадають небесні. Тоді пізнаю. Се жайворонки. Се вони, невидимі, кидають з неба на поле свою свердлячу пісню. Дзвінку, металеву й капризну, так що вухо ловить і не може зловити її переливів («Intermezzo»).

— Сонце починало пекти, і кам’яниста доріжка мулила ноги. Тепер вже хати попадалися рідше. Черемош простягся в долині, як срібна нитка, і шум його сюди не доходив. Ліси уступали місце гірським сіножатям, м’яким і повним. Іван брів серед них, як по озерах квіток, нагинаючись часом, щоб закосичить кресаню жмутком червоної герані або блідим вінком невістульки («Тіні забутих предків»).

— Високі верби шуміли над ровом, і небо між ними синіло, наче емаль. Перескочив окіп, скупавшись у материнці і полинях, і знов опинився на стежці. По однім боці хвилювалося жито, по другім — жовтіла глиняна круча, з чубком червоних маків. Як гарно! («Коні не винні»).

2. Про кого йде мова?

— Він йшов тепер прудко, сильно вимахуючи ціпком, мов усю силу свою молодечу вкладав і в ту ходу, і в рухи, а думки одна за одною, як на крилах, летіли все наперед. Не так думки, як уява. Уявляється йому Дунай, широкий-широкий... За Дунаєм — Січ. (Остап, «Дорогою ціною»).

— Був то молодий, безвусий парубок, міцно збудований, у високій сивій кучмі, короткій чугаїнці і з довгим ціпком. Остапові було чудно, що парубок немов осміхався, але коли той наблизився і привітався до нього, Остап із несподіванки скрикнув. (Соломія, «Дорогою ціною»).

— Сидячи на землі, поруч з Іваном, вона обіймала свої коліна і потиху гойдалася в такт. Її круглі литки, опалені сонцем і од колін голі до червоних онучів, чорніли під полою сорочки, а повні губи мило ламались, коли вона починала. (Марійка., «Тіні забутих предків»).

3. З якого поетичного твору рядки, хто автор? (Поезії про М. Коцюбинського)

На гору я на Болдину поглянув,

Де пам’ятник піднявся із землі,

... і постає у пам’яті «Morgana»,

І бачу я Маланку у селі.

(О. Ющенко. «Чернігів»)

В тугому комірці, з тяжким портфелем,

Охайний, чепурний і мовчазний,

Він перебув тут вік свій нелегкий

Над статистичним ділом невеселим.

(М. Рильський. «Чернігівські сонети»)

Шумить край вікна густові та смерека,

Яку посадив він на щастя давно.

Здається й господар десь тут недалеко,

І хочеться глянути в сад крізь вікно.

(К. Журба. «У музеї М.М. Коцюбинського»)

Такий допитливий, проворний,

Гуляв він тут із Гнатюком ...

Згадавши предків світлі тіні,

Сліди оставив немалі —

Як подарунок Україні

Від Прикарпатської землі.

(М. Тарновський. «На вершинах»)

Ти з нами будеш вічно жити, жити,

Як сяйво сонця, як вечірній спів,

Ти так любив землі своєї квіти

І так, як квіти, ти людей любив.

(В. Сосюра. «Пам’яті М. Коцюбинського»)