Позакласна робота з української літератури: сценарії позакласних заходів та завдання літературних вікторин - Гальонка О. А. 2021

Літературні вікторини за творчістю Лесі Українки
Розділ 2. Літературні вікторини

І. Назвати твір, з якого уривок:

1. Стояла я і слухала весну,

Весна мені багато говорила...

(Стояла я і слухала весну)

2. Хотіла б я піснею стати

У сюю хвилину ясну.

(Хотіла б я піснею стати)

3. Була весна весела, щедра, мила,

Промінням грала, сипала квітки.

(Давня весна)

4. Гетьте, думи, ви хмари осінні!

Т ож тепера весна золота!..

(Contra spem spero!)

5. Слово, чому ти не твердая криця,

Що серед бою так ясно іскриться?..

(Слово, чому ти не твердая криця)

6. В час гарячий полудений

Виглядаю у віконце.

(Тиша морська)

7. Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила,

Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей.

(Мріє, не зрадь.)

8. У дитячі люби роки,

Коли так душа бажала.

(Мрії)

9. Як дитиною, бувало,

Упаду, собі на лихо.

(Як дитиною, бувало)

10. Може б, хто послухав?

Ой послухайте, панове!

(Давня казка)

ІІ. З якого твору пейзажний малюнок?

1. Співи стихли, потім хутко

Налетіла літня нічка,

Дерева шуміли з вітром,

Гомоніла бистра річка.

(Давня казка)

2. Прилинув вітер, і в тісній хатині

Він про весняну волю заспівав,

А з ним прилинули пісні пташині,

І любий гай свій відгук з ним прислав.

(Давня весна)

3. Тиша в морі... ледве-ледве

Колихає море хвилі;

Не колишуться од вітру

На човнах вітрила білі.

(Тиша морська)

4. Тихі, ніжні зорі

спадали з неба — білі,

непрозорі — і клалися в намети.

Біло, чисто попід наметами.

Ясне намисто з кришталю

грає і ряхтить усюди.

(Лісова пісня)

5. Дуби поважні надто.

Дика рожа задирлива, так само й глід, і терен.

А ясень, клен і явір — гордовиті.

Калина так хизується красою,

що байдуже їй до всього на світі.

(Лісова пісня)

6. Потім ми заглянем до

Зорі в віконце, зірка —

пряха вділить срібне волоконце,

будем гаптувати оксамитову тінь.

Потім на світанні, як біляві хмари

стануть покрай неба, мов ясні отари,

що холодну воду п’ють на тихім броді.

(Лісова пісня)

7. Що в тому краю сонце не сідає, місяць не погасає,

а ясні зорі по полю ходять, таночки водять.

(Лісова пісня)

8. Мак мій жаром червонів, а тепер він почорнів,

наче крівця пролилася, в борозенці запеклася.

(Лісова пісня)

9. .Яке тут свято!

Вдяг ясень — князь кирею золоту,

а дика рожа буйнії корали.

Невинна біль змінилась

в гордий пурпур на тій калині,

що тебе квітчала, де соловей

співав пісні весільні.

Стара верба, смутна береза

навіть у златоглави й карамзин

вбрались на свято осені.

(Лісова пісня)

10. Вже й сон —

трава перецвітати стала.

от-от зозулька маслечко сколотить,

в червоні черевички убереться

і людям одмірятиме життя.

Вже з вирію поприлітали гості.

Он жовтими пушинками

вже плавають на чистім

плесі каченята дикі

(Лісова пісня)

ІІІ. Про кого йде мова?

Із якого твору?

1. З гір на долину біжу,

стрибаю, рину!

Місточки збиваю,

всі гребельки зриваю,

всі гатки, всі запруди,

Що загатили люди, —

бо весняна вода

як воля молода!..

(Той, що греблі рве, «Лісова пісня»)

2. Нас матуся положила

і м’якенько постелила,

бо на ріння, на каміння

настелила баговиння

і лататтям повкривала,

і тихенько заспівала:

«Люлі-люлі-люлята,

засніть, мої малята!»

(Потерчата, «Лісова пісня»)

3. Я марила всю ніченьку

про тебе, мій паниченьку!

Ронила сльози дрібнії,

збирала в кінви срібнії,

без любої розмовоньки

сповнила вщерть коновоньки...

(Русалка, «Лісова пісня»)

4. Нерідний він, хоч водяного роду.

Зрадлива і лукава в нього вдача.

Навесні він нуртує, грає, рве,

зриває з озера вінок розкішний,

що цілий рік викохують русалки,

лякає птицю мудру, сторожку,

вербі-вдовиці корінь підриває...

(Той, що греблі рве, «Лісова пісня»)

5. А мені,

якби не помагав мій друг одвічний,

мій щирий приятель осінній дощик,

прийшлось би згинуть з парою!

(Водяник, «Лісова пісня»)

6. То він на жарт осикою та

терличем лякає.

Люблю старого.

Тож якби не він,

давно б уже не стало цього дуба,

що стільки бачив наших рад,

і танців, і лісових великих таємниць.

(Дядько Лев, «Лісова пісня»)

7. Бо він упершу тута.

Він здалека, не з сих лісів,

а з тих борів соснових,

де наша баба любить зимувати;

осиротів він з матір’ю-вдовою,

то дядько Лев прийняв обох до себе.

(Лукаш, «Лісова пісня»)

8. .Що ж, ти зовсім така,

як дівчина. бо ні, хутчій як панна,

бо й руки білі, і сама тоненька,

і якось так убрана не по-панськи.

А чом же в тебе очі не зелені?

(Мавка, «Лісова пісня»)

9. Линьмо, линьмо в гори!

Там твої сестриці,

там гірські русалки, вільні Літавиці,

будуть танцювати коло по травиці,

наче блискавиці.

(Перелесник, «Лісова пісня»)

10. Уже ж мене пошарпано,

всі квітоньки загарбано,

всі квітоньки-зірниченьки

геть вирвано з пшениченьки!

Мак мій жаром червонів,

а тепер він почорнів...

(Русалка Польова, «Лісова пісня»)

11. Та в мене молока вже ніде й діти!

Коб ярмарок хутчій — куплю начиння.

Корова в мене турського заводу, —

ще мій небіжчик десь придбав, —

молочна, і господи яка.

(Килина, «Лісова пісня»)

12. Я поведу тебе в далекий край,

незнаний край, де тихі темні води

спокійно сплять,як мертві,

тьм’яні очі, мовчазні скелі

там стоять над ними.

(Той, що в скелі сидить, «Лісова пісня»)

13. А тепер я блукаю,

наче морок по гаю,

низько припадаю,

стежечки шукаю

до минулого раю.

Ой уже ж тая стежка

білим снігом припала.

(Доля, «Лісова пісня»)

14. Я обізвуся до них

шелестом тихим вербової гілки,

голосом ніжним тонкої сопілки,

смутними росами з вітів моїх.

(Мавка, «Лісова пісня»)

IV. Кому належать слова?

1. Добре я бачу твою

ледачу вдачу,

та я тобі пробачу,

бо я тебе люблю!

(Русалка, «Лісова пісня»)

2. Тоді я в морі, діду,

Мене на поміч кличе Океан,

Щоб не спило і в нього часу сонце.

Як цар морський покличе — треба слухать.

На те є служба, — сам, здоровий, знаєш.

(«Той, що греблі рве», «Лісова пісня»)

3. Чудна ти, дочко! Я ж про тебе дбаю,

Тож він тебе занапастив би тільки,

потяг би по колючому ложиську

струмочка лісового,

біле тіло понівечив та й кинув би

самотню десь на безвідді!

(Водяник, «Лісова пісня»)

4. Та вже бався, бався,

на те Бог свято дав.

А завтра прийдем,

то будем хижу ставити.

Вже час до ліса бидло виганяти.

Бачиш, вже онде

є трава помежи рястом.

(Лев, «Лісова пісня»)

5. Бо він уперше тута.

Він здалека,

не з сих лісів, а з тих борів соснових,

де наша баба любить зимувати;

осиротів він з матір'ю-вдовою,

то дядько Лев прийняв обох до себе.

(Лісовик, «Лісова пісня»)

6. Який — бо ти, дідусю, став суровий!

Се ти мене отак держати будеш,

Як Водяник Русалку

(Мавка, «Лісова пісня»)

7. А чом же в тебе очі не зелені?

Та ні, тепер зелені... а були,

Як небо, сині. О!

Тепер вже сиві,

як тая хмара. ні, здається,

чорні, чи, може, карі.

ти така дивна!

(Лукаш, «Лісова пісня»)

8. Щоб тобі здобути лісову корону,

ми Змію — царицю скинемо із трону

і дамо крем’яні гори в оборону!

Будь моя кохана!

(Перелесник, «Лісова пісня»)

9. Не треба, кажеш?

То не треба, милий!

Не треба, любий!

Я не буду, щастя,

не буду прислухатися, хороший!

Я буду пестити, моє кохання!

(Мавка, «Лісова пісня»)

10. Отак що іншого.

Ну, я піду — управлюся

тим часом з дробиною.

Хотіла я піти до конопель,

та тут іще не скінчена робота,

а ти до неї щось не вельми...

(Мати, «Лісова пісня»)

11. Глянь, моя сестро,

ще хвиля гуляє з краю до краю.

Дай нам зажити веселого раю,

поки ще літечко сяє,

поки ще житечко не полягло, —

ще ж неминуче до нас не прийшло!

(Русалка Польова, «Лісова пісня»)

12. Та в мене молока вже ніде й діти!

Коб ярмарок хутчій — куплю начиння.

Корова в мене турського заводу, —

ще мій небіжчик десь придбав, —

молочна, і Господи яка!

(Килина, «Лісова пісня»)

13. Хліб добрий, дівонько, а не людина.

Але, щоправда, я таки вподобав

породу вашу лісову.

Як буду вмирати,

то прийду, як звір, до ліса, —

отут під дубом хай і поховають.

(Лев, «Лісова пісня»)

14. Я не кохала? Ні, то ти забула,

яке повинно буть кохання справжнє!

Кохання — як вода, — плавке та бистре,

рве, грає, пестить, затягає й топить.

Де пал — воно кипить, а стріне холод —

стає мов камінь. От моє кохання!

(Русалка, «Лісова пісня»)

15. Не бійся, не до тебе.

Хтів я одвідати Русалоньку, що в житі,

та бачу, вже вона заснула. Шкода.

А ти змарніла щось.

(Перелесник, «Лісова пісня»)

16. Я поведу тебе в далекий край,

незнаний край, де тихі, темні води

спокійно сплять, як мертві, тьмяні очі,

мовчазні скелі там стоять над ними

німими свідками подій, що вмерли

(«Той, що в скалі сидить», «Лісова пісня»)

17. Жаль не пристав мені,

а все ж я мушу признатися — таки старого шкода,

бо він умів тримати з нами згоду.

Було і цапа чорного держить

при конях, щоб я мав на чому їздить.

(Куц, «Лісова пісня»)

18. А хто ж велів

до мене засилатися?

Таж мали отут якусь задрипанку, —

було вам прийняти та прибрати хорошенько,

от і була б невісточка до мислі!

(Килина, «Лісова пісня»)

19. І що ж — гадаєш, ні? Таки й була б!

Дурний Лукаш, що проміняв на тебе;

бо то було таке покірне, добре,

хоч прикладай до рани...

Узиваєш її задрипанкою,

а сама її зелену сукню перешила

та й досі соваєш — немає встиду!

(Мати, «Лісова пісня»)

20. Ой колись я навесні тут по гаю ходила,

по стежках на признаку дивоцвіти садила.

Ти стоптав дивоцвіти без ваги попід ноги.

(Доля, «Лісова пісня»)