Зображення величі і краси козацької звитяги у творчості Т. Шевченка - ІV варіант - ТАРАС ШЕВЧЕНКО - 9 клас

Найкращі учнівські твори

Зображення величі і краси козацької звитяги у творчості Т. Шевченка - ІV варіант - ТАРАС ШЕВЧЕНКО - 9 клас

Запорозька Січ — один із світових феноменів, над яким замислювались, який намагалися розгадати багато поколінь дослідників.

Козаків Січі називали в народі „святими лицарями”, їх оспівали в думах, піснях та легендах. Звитяжні запорожці стали героями безлічі літературних і мистецьких творів. Вельми пишався приналежністю до козацтва Тарас Григорович Шевченко. Саме тому він так натхненно оспівав славнозвісне лицарство у своїх творах. І не дивно, що образ козака є одним із основних у його поетичному доробку.

Уже в ранній період творчості Кобзаря постать козака-лицаря, захисника народу, його волі та православної віри є своєрідною тугою поета за минулим. Підтвердженням того є поезія „Тарасова ніч”. В основу твору покладено події 1630 року, коли відбувся бій козаків проти військ польського гетьмана  С. Конецьпольського під Переяславом. На чолі боротьби стояв Тарас Трясило, який в тісному єднанні з козаками здобуває перемогу над ворогом. У цій поемі Шевченко високо підносить героїзм українського народу в боротьбі проти зовнішніх ворогів. Щоб краще розкрити велич і красу козацької звитяги, автор звертається до постатей Наливайка, Павлюка. Згадуючи колишні події, поет висловлює тугу, що десь поділася воля, про яку тепер тільки кобзарі співають:

   Було колись — панували,

   Та більше не будем!

   Тії слави козацької

   Повік не забудем!

Цей мотив звучить і в поемі „Іван Підкова”, в якій головний герой наділений надприродною силою і мужністю. Ось Підкова підняв шапку — і човни стали, затихло море; надів шапку — і „знову закипіло синє море”, знову звірюкою стогне бурхлива природа, а козакам байдуже — вони спокійно „пливуть собі та співають”.

Поема „Невольник” відображає картину проводів батьком сина на Січ, де бувалий козак передає у спадок єдиному нащадкові свою гордість, силу — козацьку зброю:

   Послужи, моя ти зброє,

   Молодій ще силі,

   Послужи йому так щиро,

   Як мені служила!

Дух давніх козацьких часів, неповторний героїзм лицарів Січі відтворив Тарас Шевченко і в поемі „Чернець”. Центральною постаттю твору є Семен Палій, про якого в народі складено безліч пісень та легенд. Завзятий козак пройшов усі випробування долі. І тепер на схилі літ, за старим запорозьким звичаєм, він постригся в ченці. Та в уяві героя постійно постають картини славного січового братства. Палій тяжко переживає своє безсилля, свою самотність. Але як справжній патріот він думає передусім про Україну:

   ... Чернець мій встав,

   Надів клобук, взяв патерицю,

   Перехрестився, чотки взяв...

   І за Україну молитись

   Старий чернець пошкандибав.

Козацька звитяга, велич і краса подвигу наших

славних пращурів будуть жити у віках, їх хоробрість, висока мораль, любов до рідної землі є джерелом національної гідності українців. Тому велика туга за тими давніми часами, „країною козаків” звучить у поезії Т. Г. Шевченка „До Основ'яненка”, бо їх:

   Слава не поляже;

   Не поляже, а розкаже,

   Що діялось в світі,

   Чия правда, чия кривда

   І чиї ми діти.

Поета проймає гордість за славних лицарів-запорожців, за козацький рід, якому ніколи не буде переводу. А живий голос предків постійно нагадує нам, сучасникам, про те, що:

   Наша дума, наша пісня

   Не вмре, не загине...

   От де, люде, наша слава,

   Слава України!

Борцями „за святую правду-волю” постають козаки у поемах Кобзаря „Гайдамаки” та „Холодний яр”. Бойові звитяги гайдамаків, які зображені в одноіменній поемі, свідчать про їх військовий досвід, винахідливість, хоробрість. Захоплення Шевченка героїчними подвигами повстанців червоною ниткою проходить через увесь твір. Повстанці для поета — це справжні герої, орли, що на заклик України злетілися, щоб рятувати її. Так, колишній наймит Ярема Галайда разом з ватажками повстання — Залізняком та Гонтою — відчайдушно б'ється з ворогом, виявляючи неабиякий героїзм:

   А Ярема — страшно глянуть —

   По три, по чотири

   Так і кладе.

У чому секрет козацької величі і звитяги? У любові до рідної України, у прагненні до волі. Недаремно слово „козак” означало вільну людину, у якої розумна голова і сильні руки. Горді, міцні, як леви, козаки були гідним прикладом для наслідування. Слава їх оживає з кожним днем, як оживає справжня історія нашого народу, без прикрас, перекручень — правдива, чесна. І проаналізовані вище твори підтверджують, що не можна знищити життєдайні джерела нашої національної духовності, не можна обрізати крила моральному відродженню українців.