Всі публікації щодо:
Франко Іван

Найкращі учнівські твори

Поетичне змалювання образу вічного революціонера в поезії „Гімн” - ІІІ варіант - ІВАН ФРАНКО

І. Франко — це видатний діяч нашої культури. З уроків літератури ми знаємо, що він писав поезії та прозу (оповідання, повісті), але був не тільки письменником, але й літературознавцем, критиком і активним суспільним діячем. Ці сфери діяльності, звичайно, вплинули і на його літературну творчість. Зокрема, він був учасником соціально-демократичного руху, а отже, захоплювався ідеєю революції, яка змінила б політичну і економічну ситуацію на краще, в результаті чого у світі запанувала би справедливість. Ці його погляди відбилися в поезії „Гімн”, що є прологом до першої збірки І. Франка „З вершин і низин”.

Вічний революціонер — це не якийсь конкретний, реальний образ борця за „поступ, щастя й волю”.

Це дух, уособлення всіх кращих поривань людини, те, що постійно штовхає її до дій в ім'я справедливості. Він виник не сьогодні і не вчора, а „від тисяч літ родився”, на те він й вічний. Але, на жаль, не завжди мав умови для того, щоб „розповитися”, тобто стати на ноги і йти „о власній силі”.

Ліричний герой перераховує безліч перешкод, що ставали на шляху вічного революціонера: це і церква („попівськії тортури”), і ті засоби, якими правителі приборкували борців за справедливість (в'язниця, військо, зброя, шпигуни). Але всі ці перепони не перешкодили поступу вічного революціонера, бо, власне, що може зупинити дух?

Шлях вічного революціонера передається в поезії рядом дієслів: ось він тільки випростався, тобто випрямився, піднявся, потім він міцніє і вже не йде, а „спішить туди, де дніє”, де він потрібний.

Цей дух не є властивістю однієї людини чи кількох людей. Його здатні почути мільйони і піти за його покликом. Він здатний підняти весь народ: і селян, і робітників, — і тоді:

   Сила родиться й завзяття

   Не ридать, а добувати

   Хоч синам, як не собі,

   Кращу долю в боротьбі.

Вічний революціонер — це не тільки дух, це і „наука, думка, воля”. А все, що протистоїть їм, уособлюється в образі пітьми як чогось реакційного.

І.Франко вірить в те, що вічний революціонер переможе „злу руїну” і ніщо не спинить його поступу, схожого на рух лавини. „Гімн” поет завершує риторичним запитанням:

   І де в світі тая сила,

   Щоб в бігу її спинила,

   Щоб згасила, мов огонь,

   Розвидняющийся день?

„Розвидняющийся день” протистоїть пітьмі і злій руїні. Це те щасливе майбутнє, ознаками якого і стануть „поступ, щастя, воля”.

Підводячи підсумок, я хотіла б зауважити, що І.Франко не говорить саме про збройну боротьбу, бо мета вічного революціонера — пробудити свідомість мільйонів, а не підняти їх на кровопролиття. Тому не можна однозначно стверджувати, що він передбачав революцію 1917 року. Поет просто виразив настрої сучасності, коли почали з“являтися думки про несправедливість існуючого устрою і можливість його зміни.