Всі публікації щодо:
Українка Леся
Твір з української літератури
Трагедія рідного краю в драмі Лесі Українки Бояриня
Лесю Українку називають у народі дочкою Прометея, бо саме вона перейняла від Тараса Шевченка і понесла далі естафету правди, добра і людяності. Її лірика сповнена глибокої пристрасності, ніжної задушевності, щирої любові до рідної землі, до свого нескореного народу.
Провідне місце в ліриці Лесі Українки займає тема любові до
рідного краю, який вона хотіла бачити вільним і щасливим. Ця тема найбільше розкривається в її поемі “Бояриня“.
“Бояриня“ пройнята порівнянням суспільно-політичної атмосфери України і Московщини за доби Руїни, підкресленням її очевидних розбіжностей, вона була неприйнятною, ворожою для ідеолоєів тоталітаризму, що намагалися знеособлювати цілі народи, між тим ця драма по-новому освітлює всю творчість нашої великої поетеси.
Драма уводить читача в складні часи історії України - добу, яка своєю конфліктністю, боротьбою, прагненням України до об'єднання і незалежності була співзвучна змаганням нашого народу на початку ХХ століття.
У суспільно-національні взаємини між Україною і Росією, в ті часи, коли гетьман Дорошенко прагнув об'єднати Лівобережжя і Правобережжя в єдину державу, намагався повернути Україні волю і незалежність.
На історичному тлі ХVII століття Леся Українка розглядає ряд проблем, одна з них - трагедії рідного краю.
Носієм цієї проблеми у драмі “Бояриня“ є образ Оксани. Саме через трагедію життя дочки козака авторка доводить нас до роздумів над трагедією України.
Покохала Оксана молодого козака Степана, який будучи на службі у царя в Москві, з козака став боярином. Після одруження вона їде з чоловіком до Москви, де життя Оксани стало життям у неволі. Від невимовної туги за рідним краєм, не взмозі знести приниження, яке їй,як українці довелось відчути в Московщині, вона смертельно занедужала. Весь час перебування на чужині вона внутрішньо протистоїть тому, що її оточує: побуту, звичаям, взаєминам між людьми. Не сприймає вона російського одягу. Не може дівчина звикнути й до того, що їй не можна було самій ходити, не можна “з чоловіками жіноцтву пробувати при бесіді“, тоді як в Україні жінка в пошані. Не могла зрозуміти Оксана й того, що молодь побирається через сваху. Обурює її “поцілуйний обряд“. Дивує героїню те, що не чути співу у Московщині. Вона називає себе невільницею, а Московщину - тюрмою:
А що ж? Хіба я тут не як татарка?
Сижу в неволі? Ти хіба не ходиш
під ноги слатися своєму пану, мов ханові?
Скрізь палі, канчуки... Холопів продають...Чим не татари?
Трагічна доля Оксани:
Я гину, в'яну, жити так не можу...
І ця доля є уособленням долі України під владою Росії. Леся Українка виступала проти такого поневолення, проти того ставлення московського панства до українців, яке ображало, принижувало наш волелюбний народ, народ з героїчним минулим, давньою культурою і високим рівнем морально-етичних принципів, а не проти російського народу.
Наш народ, за твердженням Лесі Українки, заслуговує на велику повагу і повноцінне самостійне буття.
Доленосним виявився псевдонім чи, точніше, геонім для поетеси. Вона залишалася незрадливо вірною своїй батьківщині в найтяжчі роки. Чи не з кров'ю Косачів успадкувала Леся незалежний дух і волю до творення держави Україна, віддавши їй свій розум і серце, як Драгоманови?
ДОДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ
Можливі варіанти вступу:
Доленосним виявився псевдонім чи, точніше, геонім для поетеси. Вона залишалася незрадливо вірною своїй батьківщині в найтяжчі роки. Чи не з кров'ю Косачів успадкувала Леся незалежний дух і волю до творення держави Україна, віддавши їй свій розум і серце, як Драгоманови?
Докази ствердженого можна віднайти насамперед у її поезіях, зокрема, у поемі “Бояриня“. В довгу темну нічку самодержавного мороку Леся на вбогім сумнім перелозі засівала барвисті квітки волі. Становище України за “самоволі деспотичної“ в Росії, цій пів-Азії, авторка “Боярині“ бачила безвідрадно-драматичним.
Але у поемі прозвучала віра поетки в визволення і відродження рідного народу, в його нездоланні життєтворчі сили.Важко переоцінити значення поеми “Бояриня“ в незалежності Ук раїни, бо ж її вірна дочка показала, що “українська стихія потрапить сама з себе, з власних сил, із непозичених в інших ідеалів видобути той великий патос, створити ту творчу розгонову легенду, ту розгоновусилу, яких її заблукані попередники надаремно шукали в чужих національних ідеях або в інтернаціоналізмі.