Хрестоматія з літературного читання для 3 класу - Біскуп Н. М. 2014

Оксана Іваненко
Літературні казки
Усна народна творчість

Всі публікації щодо:
Іваненко Оксана

ОКСАНА ІВАНЕНКО написала понад п’ятдесят книжок. Вона любила дітей, у шістнадцять років влаштувалася на роботу до дитячого будинку. Тоді й казки для малечі почала складати. «Коли я пишу казку, — розповідала письменниця, — я живу мріями моїх героїв: пташок, комах, кисличок, берізки, верби. Я вже не можу думати про щось інше. А ще в цей час завжди для мене лунала музика».

Збірка Оксани Іваненко «Лісові казки» стала однією з найулюбленіших серед читачів. Герої її творів живуть у власному світі, де фантазія схожа на реальність, де відбуваються різноманітні пригоди й вирують почуття. А тому з ними завжди цікаво...Під час читання розмірковую, уявляю, придивляюся, прислухаюся.

СИНИЧКА

(Скорочено)

А синичка на зиму і не заснула, і не відлетіла.

— Ти замерзнеш тут, чепурушко, — казали солов’ї, які відлітали найраніше. — Летимо швидше з нами!

— Ти вмреш з голоду, під снігом нічого не знайти, — говорили журавлі. — Нам сумно, але треба летіти! — І вони жалібно закурликали.

— Нам набридає в одному місці, — заявили, збираючись у дорогу, граки. — Тепер ми летимо за кордон, а наші північні родичі прилетять сюди. Так уже ми, граки, виховані: влітку — вдома, взимку — мандрівка.

— Може, й тобі хочеться летіти? — спитала з острахом лісова яблунька, на гілках якої умостилася синичка. — Ах, як сумно, коли всі відлітають, коли йде сніг і виє хуртовина! Та

нехай усі дерева скажуть тобі: синички ще ніколи не кидали нас, навіть у найлютіші морози... Але, звичайно, як хочеш...

— Ні, ні, — заспокоїла її синичка, — я нікуди не полечу від тебе. Адже зимували тут і тато і мама, лишаються брати і сестри. І дивись, скільки ще гостей налетіло з півночі зимувати в наш ліс... Мабуть, не така вже й страшна зима, як усі кажуть. — І вона застрибала по гілках, заглядаючи в усі щілинки, чи не заховалися де-небудь якийсь черв’ячок чи гусінь, бо вона й хвилинки не могла посидіти без роботи.

Синичка співала весело:

Зіні-зіні-зіні-зі! Не боюся я зими.

Ти, зимо, не лякай, я не кину рідний гай!

І всім деревам зробилося спокійніше. Та, мабуть, сама зима чула, як хвалилася синичка. Вона заскреготіла, зарипіла від люті. О! Це було добре чути по всьому лісі. Усі струмочки й річки кригою вкрилися. А вранці прокинулася синичка і побачила, що весь ліс у снігу: і долі сніг, і на гілках сніг — скрізь сніг.

— І що там зима виробляє? — питає сонечко у хмар.

— Та є в лісі птичка-невеличка, зветься синичка, не хоче вона зимі коритися — усе стрибає та співає.

— Ану, гляну, що то за пташка, — мовило сонечко і глянуло. Бачить: справді, чепурна та гарна манісінька пташка по снігу ніжками чеберяє, і видно, холодно їй і голодно, а стрибає.

— Ну й мила пташка, зими не боїться! — сказало сонечко і засміялось.

А як сонечко засміється, то всі вже знають — враз тепліше стає. І всі вгору починають дивитись. І синичка голівку підвела. Бачить — сонечко до неї сміється. Весело їй стало, і так голосно вона заспівала, що аж сонечко почуло:

Зіні-зіні-зіні-зінь, а вже сонце і теплінь!

Сонце, сонечку, світи, не ховайсь за хмари ти!

Ну, звичайно, після такої пісеньки сонечко вже не могло заховатися. І навіть коли вже брів у ліс вечір, воно затрималось, тому й день став трошки довший. Замість високих кучугур з’явилися великі прозорі калюжі. Дерева прокидалися від холодного зимового сну...

По снігу забігали весняні комашки, і навіть торішні метелики прокинулися. І сонечко сяяло, і струмки дзюрчали, і навіть вітри од рук відбивалися — не хотіли вже сердито дути, а почали грати з деревами та струмками і самі стали теплі й лагідні. Махнула зима рукою, зарипіла вночі востаннє та й подалася на північ. Струмки вмивали землю, вона вкривалася зеленою травицею, зацвітали перші квіти, набухали бруньки на деревах, летіли додому пташки.

— Ти жива, маленька? — весело ґелґотали гуси.

— Ти не замерзла, крихітко? — курликали журавлі. — От і ми вдома!

А коли у молодої берізки вже так розпустилися листки, що на них могли вміститися крапельки роси і з них можна було напитися, прилетів і соловей.

Соловей співав краще від усіх у лісі. Перша його пісня завжди була про далеку мандрівку, про теплі розкішні гаї з надзвичайними квітами й золотими плодами. Маленька синичка слухала і згадувала люту зиму, вітри, кучугури снігу. Може, й справді краще відлітати туди?

Та старий дуб ніби знав, про що думає синичка, і лагідно бурмотів:

— А зиму все ж таки ти прогнала, і про весну ти перша заспівала.

Це почув соловей. І друга його пісня була про рідні ліси, які в сто разів кращі від найрозкішніших південних садів. І ця пісня ще була хвалою маленькій, веселій, сміливій пташці, що не побоялася зими.

Синичці зробилося соромно, і вона щось зацвірінчала. До неї приєдналась друга, третя, четверта пташка. Вони цвірінчали, що тепер весна, усім добре й радісно і не треба думати про сніг і холод. Ліс увесь шумів, і струмки гомоніли. І хоч найкраще співав соловей, але в радісному лісовому хорі чути було і ніжний спів маленької синички.

- Які звуки природи тобі вдалося «почути», читаючи казку? Які картини виникли у твоїй уяві?

- Назви персонажів казки. Хто з них хвилювався за синичку?

- Чи знала синичка, які труднощі чекають на неї взимку? Доведи свою відповідь словами з тексту.

- Прочитай опис зимового лісу. Доведи, що авторка наділила зиму людськими рисами.

- Знайди і прочитай лагідні слова, якими називали синичку.

- Виконай одне із завдань (на вибір):

- Розкажи, як синичці вдалося пережити зиму.

- Знайди в казці опис весни. Розкажи, коли прилітає соловей.

- Уяви, що синичка всім дарує свою весняну пісню. Про що вона заспівала?

- Які почуття викликала у тебе казка? Визнач основну думку й мету твору: що авторка хотіла розказати читачам і для чого.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.