Хрестоматія з літературного читання для 3 класу - Біскуп Н. М. 2014
Леся Українка
Літературні казки
Усна народна творчість
Всі публікації щодо:
Українка Леся
Поетеса, справжнє ім'я якої Лариса Петрівна Косач-Квітка, народилася 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському в родині Косачів, її мати — відома українська письменниця Олена Пчілка.
Майбутня поетеса зростала серед мальовничих лісів і озер Волині. Вона була допитливою, веселою, любила співати, гратися з братом Михайликом, слухати народні пісні, казки, легенди.
Уже в дитинстві у Лесі виявилися надзвичайні здібності до віршування. Свій перший вірш «Надія» вона написала у дев'ять років. А коли їй виповнилося тринадцять, у журналі надрукували її вірш «Конвалія». За порадою мами вона його підписала Леся Українка. Саме з таким ім'ям вона стала згодом всесвітньо відомою поетесою.
Доля Лесі була нелегкою. Ще з дитинства їй довелось терпіти муки від невиліковної хвороби кісток, перенести кілька операцій. Та незважаючи на всі випробування, поетеса відчувала радість від спілкування з природою, рідними, друзями і вміла передати це у своїх віршах.
Померла 1913 року в місті Сурамі в Грузії.
КАЗКА ПРО ОХА ЧУДОТВОРЦЯ
В тридев'ятім славнім царстві,
де колись був цар Горох,
є тепер на господарстві
мудрий пан, вельможний Ох.
Сам той Ох на корх заввишки,
а на сажень борода,
знає край і вздовж, і вширшки,
і кому яка біда.
Чи хто правий, чи неправий,
чи хто прийде сам, чи вдвох,—
всіх приймає пан ласкавий,
тільки треба мовить: «Ох!»
На зеленому горбочку
спершу він людей приймав,
потім сів у холодочку,
звідти голос подавав.
А як з ранку та й до ранку
стали люди обридать,
Ох зробив собі землянку,
Оха більше не видать.
Але хто те місце знає,
де трухлявий пень і мох,
той приходить і волає
або й тихо каже: «Ох!»
Хоч би навіть ненароком
теє «ох!» промовив ти,
знай, що вилізе те боком,—
воріття вже не знайти!
Бо затягне з головою
трясовиця мохова
і з душею, ще живою,
під землею похова.
Під землею ж там — палати,
де вельможний Ох сидить,
гарні, пишнії кімнати,
срібло-злото скрізь ряхтить;
дорогії самоцвіти,
наче зорі, миготять,
скрізь заморські дивні квіти,
по клітках пташки сидять;
золотії грають рибки
в кришталевих скриньочках;
і ведмеді ходять дибки
в рукавичках, жупанках,
Враз тебе там обморочать
блиск і пахощі міцні,
попугаї заторочать
приказки якісь дивні.
І безглузді очі втупить
в тебе рибка, мов чига...
Тут ведмедів гурт обступить,
кожен лапу простяга,—
той бере тебе за руку,
той торкає за плече;
боронь боже ворухнутись! —
кров одразу потече.
Бо крізь білі рукавички
враз проб'ються пазури
гачкуваті, мов гаплички,—
так і вп'ються, мов щури.
Тож, коли вже раз попався,—
наче в пастку бідна мит,—
то сиди, мов прикувався,
не рушай, мовчи та диш!
Вийде Ох: «Вітай в гостині!
Чи волієш нам служить?
Чи волієш, може, нині
головою наложить?»
Скажеш: «Я служить не згоден»,-
зараз цок тебе в лобок,
якщо ти носить не годен
й жупанок.
Стань на службу — подарують
рукавички й жупанець,
привітають, пошанують,—
тільки ж там тобі й кінець!
Вічно будеш пробувати
у підземному дворі,
більш тобі вже не видати
ані сонця, ні зорі.
Де торкнешся — всюди брами,
під замком та під ключем...
Десь далеко хтось часами
озивається плачем.
Спів на плач відповідає,
плач на спів, так без кінця...
Кажуть, бранка там ридає,
жде юнака-молодця;
коло неї там Жар-птиця
співом душу потіша,
та сумна міцна темниця,
смутна в дівчини душа.
Якби хтів їй волю дати
хто з хоробрих юнаків,
мусить перше розрубати
сімдесят ще й сім замків...
Вже вам казка обридає?
Що ж! хто має кладенець,
хай замки ті розрубає,—
буде казочці кінець!
- Про кого йдеться в казці? До якої української народної казки вона подібна? Порівняй назви й початок цих творів.
- Де жив Ох? Як до нього потрапляли люди?
- Прочитай опис підземного царства. Чим воно небезпечне для людей?
- Пригадай народну казку про Оха. Чи легко було вирватися дідовому сину від Оха? Хто йому допоміг? Як закінчуються обидві казки?
- Які думки викликала в тебе казка Лесі Українки?
- Яким ти уявляєш Оха з казки Лесі Українки?
