Всі публікації щодо:
Українка Леся

Українська література 6 клас - хрестоматія-довідник - 2014 рік

Леся Українка (1871-1913) - Я І СВІТ

Ті талант — ліричний, але не вузько суб'єктивний: їй удаються й епічні, і драматичні форми, але тільки тоді, коли вони являються тільки формами її могутньої лірики.

(І. Франко)

Лариса Петрівна Косач-Квітка (Леся Українка) — окраса і гордість української нації, одна з фундаторів нової української літератури.

Народилася 25 лютого 1871 року в Новограді-Волинському (колишній Звегель) на Житомирщині. Її батько — Петро Антонович Косач і дві його рідні сестри — Олена та Олександра були причетними до революційного руху в Росії; мати — українська письменниця Олена Пчілка, відомий громадський діяч свого часу; рідний материн брат Михайло Петрович Драгоманов — прогресивний діяч у галузі української культури і науки, публіцист, історик, літературознавець, фольклорист.

З усіх шістьох дітей із родини Косачів Леся найбільше була подібна до батька — і вродою, і вдачею. Обоє були надзвичайно стримані, терплячі та витривалі, з виключною силою волі. Леся була другою дитиною в сім'ї — на півтора року молодшою від брата Михайла. Найулюбленішими книжками Михайла та Лесі були „Кобзар” Тараса Григоровича Шевченка, оповідання Марка Вовчка, байки Леоніда Глібова, твори Миколи Гоголя. Діти надзвичайно любили слухати твори Олександра Пушкіна, коли батько читав їх уголос.

Малі Косачі дружили з бідняцькими дітьми, бо батьки прагнули, щоб діти зрозуміли, що народ — це трудящий люд, щоб передусім навчилися шанувати батьківщину, навчилися звичаїв і мови.

Крім читання й забав, влітку діти виконували і „поважну” роботу, завжди мали свій квітник і город, які самостійно обробляли та доглядали. Леся зовсім маленькою, у б. років, навчилася шити й вишивати, а коли їй подарували нитнички й гольника, то вона шанувала й пильнувала їх більше, ніж усі забавки. Тоді ж вирішила вишити батькові сорочку.

З дитинства Леся цікавилася багатющою народною творчістю — піснями, казками, легендами. На все життя запам'яталася їй літня подорож у село Жаборжно, що поблизу Новограда-Волинського. Там дівчина почула багато казок, повір'їв, пісень. А купальські та обжинкові обряди, які Леся побачила там, запали їй у душу на все життя.

Леся також чудово грала на фортепіано.

У чотири роки вона вже досить добре читала. А на початку 6-го року життя почала вчитися писати, для того щоб скласти першого в житті листа до своїх любих дядька та дядини Драгоманових.

Навесні 1878 року в Петербурзі заарештували другу батькову сестру, „тьотю Елю”, енергійну, завзяту людину, разом із тим дуже добру та справедливу. Звістка ця дуже вразила й засмутила Лесю, і під впливом цих вражень у кінці 1879 чи на початку 1880 року вона написала свого першого вірша „Надія”.

6 січня 1881 року в Луцьку Леся пішла на річку подивитися, як святять воду, і дуже змерзла.

Невдовзі вона заслабла. Вважали, що в Лесі почався гострий ревматизм. Так почалася „тридцятилітня війна” із хворобою. Від цього часу Леся самотужки здобувала освіту — джерелом знань для неї були книжки і саме життя.