Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас

Хрестоматія Українська література 8 клас - С. Витвицька - Підручники і посібники 2017

МЕНІ ОДНАКОВО, ЧИ БУДУ - ТАРАС ШЕВЧЕНКО (1814-1861) - СВІТ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині —

Однаковісінько мені.

В неволі виріс меж чужими,

І, не оплаканий своїми,

В неволі, плачучи, умру

І все з собою заберу,

Малого сліду не покину

На нашій славній Україні,

На нашій — не своїй землі.

І не пом’яне батько з сином,

Не скаже синові: „Молись,

Молися, сину: за Вкраїну

Його замучили колись“.

Мені однаково, чи буде

Той син молитися, чи ні...

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять...

Ох, не однаково мені.

[Між 17 квітня і 19 травня 1847, С.-Петербург]

З літературознавчих джерел

Почуття глибокого патріотизму долають чорний смуток і безнадію в поезії-медитації „Мені однаково...“. Це твір світового значення — сповідь поета перед людьми. Поезія невелика за обсягом, але вона вміщує стільки емоцій, стільки переживань і почуттів! У ній поет дуже яскраво й влучно описує справжнє життя простих українців.

Поезія складається із двох смислових частин. У першій з них обігрується мотив байдужості. Що ж байдуже Т. Шевченкові, окрім життя „в Україні“? Людська пам’ять: „Чи хто згадає, чи забуде // Мене в снігу на чужині...“; „І не пом’яне батько з сином, // Не скаже синові: „Молись, // Молися, сину: за Вкраїну // Його замучили колись“. // Мені однаково, чи буде // Той син молитися, чи ні...“.

Декларативність вірша увиразнюється зримими картинами: поет бачить себе „в снігу на чужині“, він згадує сирітство („В неволі виріс між чужими“) й акцентує, що стосується воно не лише фізичної, а й духовної самотності („І не оплаканий своїми, // В неволі, плачучи, умру“).

Самотність настільки всеохопна (вона стосується всього світу, всієї землі), що не хочеться навіть залишати щось після себе: „І все з собою заберу...“.

Надають виразності й зримості образи батька й сина, зокрема картина молитви. Читач уявляє вечір, коли в сімейному колі батько розповідає малому про життя мученика, що дорівнює біблійному, і наказує (ужито наказовий спосіб „молися“) згадувати замученого за Україну.

Слово за словом, рядок за рядком за рахунок градації емоцій нагнітається напруга, і нарешті читач сягає найвищої „точки“ — відповіді на запитання, а що ж неоднаково поетові. І з’ясовує, що найголовніше сказане в останніх п’яти рядках:

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять...

Ох, не однаково мені.

NB!

Філософська лірика — різновид лірики, спрямований на філософське осмислення світу, людини, що є виявом філософських поглядів, процесу самоусвідомлення ліричного героя в загальній картині буття. Характеризується осмисленням сенсу людського життя, проблеми добра і зла.