Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас

Українська література 9 клас - Хрестоматія - 2017 рік

Сон - ТАРАС ШЕВЧЕНКО (1814-1861) - ЛІТЕРАТУРА УКРАЇНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ - НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Марку Вовчку

На панщині пшеницю жала,

Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать.

Воно сповитеє кричало

У холодочку за снопом.

Розповила, нагодувала,

Попестила; і ніби сном,

Над сином сидя, задрімала.

І сниться їй той син Іван

І уродливий, і багатий,

Не одинокий, а жонатий

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі;

Та на своїм веселім полі

Удвох собі пшеницю жнуть,

А діточки обід несуть.

Та й усміхнулася небога,

Проснулась — нема нічого...

На Йвася глянула, взяла

Його тихенько сповила

Та, щоб дожать до ланового,

Ще копу дожинать пішла.

ПОМІРКУЙ

• У чому мати відчуває найбільше щастя свого сина і його майбутньої родини? Чому?

* * *

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Буває, іноді дивлюся,

Дивуюсь дивом, і печаль

Охватить душу; стане жаль

Мені її, і зажурюся,

І перед нею помолюся,

Мов перед образом святим

Тієї матері святої,

Що в мир наш Бога принесла...

Тепер їй любо, любо жити.

Вона серед ночі встає,

І стереже добро своє,

І дожидає того світу,

Щоб знов на його надивитись,

Наговоритись. — Це моє!

Моє! — І дивиться на його,

І молиться за його Богу,

І йде на улицю гулять

Гордіше самої цариці.

Щоб людям, бачте, показать

Своє добро. — А подивіться!

Моє найкращеє над всіми! —

І ненароком інший гляне.

Весела, рада, Боже мій!

Несе додому свого Йвана.

І їй здається, все село

Весь день дивилося на його,

Що тілько й дива там було,

А більше не було нічого.

Щасливая!..

Літа минають.

Потроху діти виростають,

І виросли, і розійшлись

На заробітки, в москалі.

І ти осталася, небого.

І не осталося нікого

З тобою дома. Наготи

Старої нічим одягти

І витопить зимою хату.

А ти нездужаєш і встати,

Щоб хоч огонь той розвести.

В холодній молишся оселі

За їх, за діточок.

А ти,

Великомученице! Села

Минаєш, плачучи, вночі.

І полем, степом ідучи,

Свого ти сина закриваєш.

Бо й пташка іноді пізнає

І защебече: — Он байстря

Несе покритка на базар.

Безталанная! Де ділась

Краса твоя тая,

Що всі люде дивувались?

Пропала, немає!

Все забрала дитиночка

І вигнала з хати,

І вийшла ти за царину,

З хреста ніби знята.

Старці тебе цураються,

Мов тії прокази.

А воно таке маленьке,

Воно ще й не лазить.

І коли то воно буде

Гратись і промовить

Слово мамо. Великеє,

Найкращеє слово!

Ти зрадієш; і розкажеш

Дитині правдиво

Про панича лукавого,

І будеш щаслива.

Та недовго. Бо не дійде

До зросту дитина,

Піде собі сліпця водить,

А тебе покине Калікою на розпутті,

Щоб собак дражнила,

Та ще й вилає. За те, бач,

Що на світ родила.

І за те ще, що так тяжко

Дитину любила.

І любитимеш, небого,

Поки не загинеш

Межи псами на морозі

Де-небудь під тином.

ПРИГАДАЙ

• 3 якими іншими творами пов’язана ця поезія Шевченка?

Лірика Т. Шевченка періоду арешту й заслання і після повернення із заслання