Хрестоматія української діаспорної літератури для дітей та юнацтва - М. В. Варданян 2018

Сніп пшениці
Наркевич Ніна

Всі публікації щодо:

Ранок видався погожий. Старий Аврам вже закінчив орати своє маленьке вбоге поле. Тепер він ішов поволі з великою торбою важкого пшеничного зерна та вмілою рукою сіяв його. Гарно та рівномірно падали зерна в чорну пухку землю. Аврам любив цю працю. Як буде добра погода, то незабаром виросте пшениця і буде його родина мати досить хліба, минуться ці голодні сумні дні...

Зайнятий цими думками він не помітив, як до нього наблизився старий подорожній. Він привітався та став питати про найкоротшу стежку до головного шляху.

«Ми поспішаємо, об’їздити все село забере нам багато часу. Дозволь нам переїхати цією стежкою через твоє поле» - попрохав подорожній.

З краю поля стояв віслюк, а на ньому сиділа молода жінка з дитинкою на руках. В Аврама було добре серце, а подорожні йому подобались: особливо ця молоденька жінка, що ніжно всміхаючись до своєї дитинки, легенько її заколисувала.

«Ви, мабуть, здалека? Може, зайдете до хати, відпочити?» - ввічливо запросив їх Аврам.

Але старий відмовився:

«Ми дуже поспішаємо, добрий чоловіче!» - ще раз повторив він.

«Ну, то прошу, їдьте собі! Отут у горбі маю кусень сухаря та сир. Це мій полуденок, візьміть хоч це».

Жінка ласкаво всміхнулася до Аврама та подякувала, а старий вже пошепки додав: «Як хтось питатиме про нас, кажи: не бачив таких!».

Подорожні поїхали вузенькою польовою стежкою. Хутко їх постаті зникли за сусіднім пагорком на кінці поля.

«Які приємні, милі люди! Молоденька мати - красуня, а ось видно тікають від когось... О, Боже милий, який же я недотепа!» сам собі докоряв Аврам. «Та тож дитинку - видно хлопчика вони рятують бідолахи... Іродові посіпаки скрізь тепер полюють за немовлятами. Бідні, вони, бідні! Як їм втікати на віслюкові, коли Іродові військові загони мають швидких коней!».

Над вечір він закінчив посів і пішов до хати відпочивати. Дома він розповів своїй жінці про цю пригоду. «Як мені їх шкода! Видно добрі люди! Ми то щасливі, бо нема в нас немовляти, а як мусять всі бідні матері терпіти!». «Якби хоч далі вони від’їхали, поки Іродові собаки сюди не прилетять» - турбувалася Аврамова жінка. «Оця стежка може їх привабити. Якби виросла пшениця, то не так видно було б!» - журився Аврам.

Ніч минула, а на другий ранок Аврам вийшов з хати поглянути на свій засів та й зачудувався - на його полі вже виросла густа рясна пшениця. Від вітру хвилями гойдалися важкі колоски, що вже почали жовтіти. Аврам хотів стежкою перейти все поле, та дарма, стежки не знайшов. «Це чудо сталося, за одну ніч виросла пшениця», - думав Аврам.

За спиною в нього почувся кінський тупіт. Наближалися військові. Вони стали на межі та брутально кричали, кликали Аврама. «Гей, ти, падло, кажи, не бачив тут подорожніх? Жінка з дитиною та старий дід?».

Серце в Аврама швидко застукотіло. Він низенько вклонився та відповів: «Ні, шановні панове, нікого тут не було вже більше як тиждень часу...».

«То куди ж вони ділися? Не інакше, як ти їх сховав, злидарюго погана! Знаємо ми вас! А ну, веди нас до хати та дивись, як знайдемо, то не тільки це щеня заб’ємо, але й твоя голова полетить з пліч!» - зі злістю кричав начальник загону.

Вся ватага полетіла до вбогої хатини Аврама; все поперевертали, налякали Аврамову жінку, перекинули солому в хліві, лазили під стріх та нічого не знайшли.

«Нам сказали, що вони мусіли тут переїжджати. Покажи, куди поїхали!» - трусив за плечі, шарпав за бороду бідного Аврама начальник загону. Але старий твердо відмовляв: «Нікого тут не було. Я нічого не знаю». - А тоді додав: «Гляньте на це поле, тут же ні стежки нема, ні сліду, що хтось проїздив. Дивіться, яка рівна густа пшениця! Нема ні однієї зім’ятої стеблинки!».

«А він має рацію, пане начальнику» - обізвалися другі військові. - «Лишімо його! Це видно, нам набрехали. Нікого тут не було!»

«Завертайте назад!» - віддав наказ начальник загону.

Вершники, лаючись, посідали на коней та подалися в протилежний бік від тої сторони, куди поїхали подорожні.

Аврам довго дивився їм услід, а тоді звів руки до неба: «Всемогутній Всесильний Творче! Дякую Тобі, що дав мені побачити чудо. Видно, то була незвичайна дитина, для врятування життя якої, пшениця за одну ніч зійшла та заколосилась». Він глянув на поле. Легкий вітрець пестив золотисті колоски. Набожно зробив старий з колосків китицю та відніс додому. На другий день він пішов до храму та поклав цю китицю на жертовник. «Ці колоски незвичайні: вони врятували життя дитини» - казав він до людей.

І з того часу в цій околиці став звичай приносити до храму пшеничні колоски. Згодом стали прикрашати храми навіть просто малюнком, де був зображений сніп пшениці.

Старий Аврам угадав. То була незвичайна дитина, що її врятувало його поле. То був наш Спаситель, що наказом Янгола мусів разом зі своєю Матір’ю та Батьком на деякий час виїхати до Єгипту, щоб врятуватися від Іродових убивців. В тій околиці в християнських церквах тепер можна побачити зображення: Діва Марія з Божественним дитятком на віслюкові. Коло неї старий Йосиф, а над маленьким вгорі сніп з пшеничних колосків.