Хрестоматія української діаспорної літератури для дітей та юнацтва - М. В. Варданян 2018

Родина Качуровських (Уривок)
Бризгун-Шанта Леся

Всі публікації щодо:

Рано-вранці, коли ще ледве почало розвиднювати, пані Качуровській здалося, ніби щось маленьке рухається у неї під ногами. Вона швидко встала і... Що ви думаєте, що вона побачила? - Вісім жовтих дзьобиків, - вісім пар маленьких чорних оченят вісім маленьких качечок! А та найменша, ще й досі зі шкаралупкою на пухнатенькій спинці, робила найбільший крик і рух.

- Ох, ох, ох, - сказала радісно пані Качуровська.

- Кві-кві-кві, - відповіли каченята тоненькими голосами.

- Вісім малих діточок! Скільки ж то місця треба!!!

Вони вовтузилися, штовхалися, кричали зі всієї сили і конче хотіли вилізти з гнізда. Ще недавно велике гніздо стало раптом замалим.

- Боже, Боже! Що за рух, - подумала мама-качка. - І то ще пушок не обсох як слід. А що буде, як підростуть?

Вона ніжно приголубила малих каченят і сказала їм:

- Не вилазьте ще сьогодні! Посидьте в гнізді. Вам треба вигрітися і обсохнути.

- Який же довгий день! Дуже довгий! І кінця йому не видно, - квікали незадоволено каченята.

І от нарешті почало темніти, надійшла ніч і весь виводок пішов спати під мамині крила.

Час від часу хтось тихесенько запищав уві сні, або ненавмисне висунувся з-під крила мами.

Пані Качуровська цієї ночі не відпочивала. А коли вже над самим ранком задрімала, приснилися їй великі жаби та водяний вуж, що піднявся на дерево.

Перша прогулянка та знайомства

Наступного ранку пані Качуровську розбудив нетерплячий крик дітей. Вона обережно вилізла з гнізда, а малі каченята поспішили за нею. Перевалюючись з боку на бік, вона йшла перша болотняною дорогою, а за нею вісім маленьких пухнатеньких каченят, ледве тупцюючи...

Їх перша прогулянка - це ставок, відділений від великого озера тільки очеретом та полем водних лілей.

Не встигли вони ще вийти з болотняної доріжки, як Червононоса Водяна Курка вже кричала на ввесь голос:

- Ой, ой, ой! Пані Качуровська іде! З дітьми! Аж восьмеро в неї цього року! Ой, ой, ой!

І відразу, то біжучи то пливучи, поспішила розказувати всім мешканцям озера про цю велику й радісну новину.

Пані Качуровська гордо підняла голову. Нарешті її мала зграя дійшла до озера.

Не встигла вона ще й слова сказати, як малі каченята самі поскакали у воду. Щойно один день як вони вилупилися із яєчка, а вже вміли плавати й нурка давати. Ніби довгі-довгі роки живуть на воді.

Каченятам багато-багато більше подобалося у воді, бо було приємніше і легше, ніж на землі. Там просто незручно - необережний крок і вже перекотився! Тяжко, дуже тяжко по землі ходити!

Але на воді!.. О, це вже щось зовсім інше! Ось тільки гляньте! Висунете лапки назад і робите легенькі рухи то вгору, то вниз. Зразу пливете вперед, та ще й як швидко, як вигідно!..

А ось запихаєте голову під воду! Які цікаві, чудесні речі там є: зелені рослини, лілеї, жабки, малі рибки, пуголовки, яєчка рибок!..

Малі каченята плавали, давали нурка й задоволено бавилися.

А з другого боку озера озивався невпинний крик Червононосої Водяної Курки:

- Ой, ой, ой! Пані Качуровська вивела перший раз своїх діток на ставок. Ой, ой! Восьмеро. Вона напевно буде їх зараз хрестити. Ой, ой, ой! Пані Качуровська буде хрестити своїх діток!

Крик Водяної Курки викликав велике заворушення на озері. В болоті жабки почали безнадійно квакати:

- Кум-кума-кум, яке нещастя, яке нещастя! Таж вони гірші від людей! Кум-кума-кум-ку-ум! Біда нам всім.

Тільки малі рибки не кричали. Вони почали сильно махати хвостиками та плавцями, щоб чим скоріше втекти з небезпечного місця.

Всі ж інші звірятка втішилися такою вісткою. Сива пані Гуска, Широконіс-Качка, Чапля, Деркач та качки - всі раділи...

Дикі качки також, всі дикі качки раділи. І ті, що вже вивели своїх діток на воду, і ті, що ще сиділи на яйцях. Як тільки всі вони почули крик Водяної Курки, помандрували чим скоріше до озера.

Деркач перший привітав молодих каченят. Він боязко висунув голову з-поміж очерету.

- Круп, круп, у-у-у, - сказав він. - Доброго ранку, каченята! Вітайте! Але мені дуже спішно! - і пішов.

Опісля прийшли всі інші. А останньою показалася сива пані Гуска.

- Ідіть і скажіть тітці Гусці «Добридень».

- Добридень! Добридень! - привіталися каченята чемно.

- Ґа-ґа-ґа, - почала пані Гуска, та так і не сказала більше нічого, бо в цій хвилині просто згори надлетіла птиця і сіла коло пані Качуровської. Вона була така гарна, що малі каченята пороззявляли дзьобики. Очі й дзьоб птиці був точно такий, як у їх мами. А шия... блищала ніби самоцвіти.

- Ква-ква-ква, сказала пані Качуровська. - Це ваш батько.

Малі каченята зі здивування не знали, що й робити. Стільки народу, і то все самі чужі. А їх тато - найкращий зі всіх. Як же ж не радіти? І вони ще з більшим захопленням почали плавати, занурюватися і показувати всякі штуки.

- Ква-ква-ква, - а тепер вже досить! Будьте чемні і слухайте мене. - Батько Качур старався їх заспокоїти. Тоді обернувся до зібраних і сказав:

- Ось це мої діти. Вони, щоправда, ще не вміють стояти міцно на ногах на землі, але плавати й давати нурка вміють. Самі бачите. Ніби довгі роки вчилися. А в дійсності вони такими народилися. Це означає, що вони правдиві члени нашої родини Качуровських.

- Так, так, правдиві качки! - сказав Деркач.

- Так, їх спокійно можна зарахувати до качок, - сказала Дика Качка.

Тоді батько Качуровський почав знову:

- Чи ви дозволите їм користатися лісом та озером, поки вони підростуть?

- Певно, що так.

- Звичайно!

- Чому ні, вони дуже чемні, - загуло навколо.

- Дякую вам усім. Ну, діти, слухайте ж маму. Будьте всі добрі й чемні. У мене немає часу доглядати за вами й вчити вас. Мама мене заступить. А тепер з Богом! - і він зник між очеретом.

Наступного ранку, тільки сонечко показалося з-за дерев, як малі каченята вже були на воді.

- Ква-ква-ква, - похитала головою мама. - Не розбігайтеся! Будьте чемні! Нас сьогодні жде довга прогулька! Уважайте! Коли пливете, схиляйте голову. Та не робіть же галасу! Тихше! Тихше! Тепер ми пливемо очеретами та болотами. Коли ви в небезпеці, пам’ятайте - це єдине місце, де ви можете сховатися. Затямте собі добре мої слова! А тепер перепливаємо затоку «Водяна лілея». Це перше спокійне місце, тут завжди можна жабку зловити. Та це аж будете старші... А ось зараз пливемо коло берега, під самим лісом. Ніколи сюди не приходіть самі. Пам’ятайте добре, що вам говорю! - І пані Качуровська знову значущо похитала головою.

Каченята хотіли ще переплисти ціле озеро, хотіли побавитися між скалами, подивитися на маленький потічок, що виднів ген-ген аж з другого боку озера, та були вже такі перевтомлені, що пані Качуровська рішила чим скоріше повернутись додому.

Наука

Дні за днями минали швидко, незамітно. Малі каченята підросли, потовстіли. І весь час просиджували над водою. Вони навчилися робити все те, що робила їхня мама.

Дасть вона нурка - і вони лізуть під воду; чистить вона пір’ячко - і вони роблять те саме; сидить вона тихо на воді - і каченята не рухаються. І все, що вона їсть - їдять і вони.

Одне каченятко дивувало: чому мама літає, а вони ніяк цього не втнуть?.. Щодня, щохвилини пробують, рухають маленькими крильцятами - та дарма! Пані Качуровська дивилася на них і підсміхалася. Каченята це побачили, збіглися коло неї й почали докучати.

- Кві-кві-кві! Кві-кві-кві! Ми хочемо літати! І чому це ти, мамо, літаєш, а ми ні?

- Поволі, поволі! - заспокоювала їх пані Качуровська. На все є свій час. Незадовго ваші крильцята зміцніють, і ви будете літати, як ваші тато з мамою літають.

- Але коли? Коли це буде? Скажи нам, мамусю.

- Ось як жита дозріватимуть, тоді ви й почнете літати.

- А звідки ти знаєш?

Тут пані Качуровська споважніла.

- Ми, родина Качуровських, маємо свій власний старий, дуже старий, календар. Коли на болотах показуються великі жовті квіти, каченята вилазять з яєчка. Коли хлопці на полянах пізно вночі перескакують вогні, а дівчата шукають цвіту папороті в лісі - каченята тратять пухнате пір’ячко. А вже як жита дозрівають, то каченята починають літати. Коли ж водяні лілеї пишно розквітають, тоді з малих каченят стають молоді качки, з прекрасним барвистим пір’ячком, таким, як у вашого батька. А потім всі квіти зникнуть. Вітер немилосердно ганятиме хвилями озера і все заховається у білий туман. Тоді то й прийде пора долучитися до інших качок і летіти на південь, в теплі краї...

Тихесенько сиділи малі каченята, роззявивши дзьобики, широко відкривши оченята і навіть квакати забули, так заслухалися маминими словами.

І відтоді кожного ранку підпливали до берега й дивилися, чи вже жовтіють жита.

Та вітер тільки пустотливо бавився з листочками та з легенькими зеленими колосками, хитаючи їх збоку вбік.

Довго ще ждати каченятам...

Пригода з яструбом

Одного дня каченята дуже перелякалися. Мама саме пішла в гості до тітки, що жила у трясовинні. Перед відходом вона сказала:

- Ква-ква-ква! Будьте чемні! Сидіть тихо й не вилазьте з очерету, поки я не повернуся додому. Пам’ятайте, що кажу!

- Кві-кві-кві! - відповіли каченята, - ми не забудемо!

І мама полетіла.

Спершу каченята спокійно бавилися між очеретом, та враз найменшому закортіло піти в гості до сусідських каченят, що жили ген-ген аж на другому кінці озера.

Не встиг він ще доплисти й до половини озера, коли його брати й сестри, що й досі сиділи в очереті, побачили високо в небі чорну плямку. Вона чогось дивно кружляла і дуже швидко приближалася до них.

- Кві-кві-кві! Дивись! Дивись!

- Та це ж птиця! Та вона якась не така, як ми!

- Вона летить до нас. А який у неї зігнутий дзьоб!

- Та це ж наш ворог! Дивись!

- Це яструб! Ховаймося!

- Він кружляє над нашим братчиком!

- Уважай! Уважай! - почали вони кричати голосно, щоб він їх почув.

В цій хвилині яструб немов камінь упав на те місце, де був їх найменший братчик. Але той вже встиг зникнути, і яструб його загубив. Яструб злісно заверещав, піднявся знову вгору, закружляв два рази над озером і кинувся раптом на гніздо іншої родини качок. Там схопив зовсім ще маленьке каченя й полетів.

Малі каченята так перелякалися, що довго ще сиділи в очереті і навіть розмовляти не відважилися.

- Мамо, мамо, ой, як ми перелякалися! - почали вони всі разом оповідати, коли мама, пані Качуровська, повернулася додому.

- А де ж найменший братчик?

- Я тут! - озвався він.

- Де ж це ти пропадав? А який же ти брудний!

- Кві-кві-кві! Яструб летів просто на мене. Та я тільки його побачив, зразу заліз під воду в болото. І лише дзьобик висунув, щоб болота не набрати в рот. Ух, це був жах!

Та мама, пані Качуровська, задоволено подивилася на сина. «З нього будуть люди», - подумала вона і навіть забула посварити його за непослух.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.