Українська література 10 класс (рівень стандарту) - Олександр Авраменко - Грамота 2018

Теорія літератури. Феєрія - ЛЕСЯ УКРАЇНКА (1871-1913) - ОБРАЗНЕ СЛОВО ПОЕТИЧНОГО МОДЕРНІЗМУ

Феєрія (з фр. feerie, від fee — фея, чарівниця) — театральна або циркова вистава з фантастично-казковим сюжетом, сценічними ефектами й трюками. Наприкінці XIX — на початку XX ст. елементи феєричності проникають у літературу, зокрема в драматургію. Виникає так звана драма-феєрія (драма-казка), для якої характерні:

• виразне ліричне начало;

• зіставлення природного й людського;

• широке використання міфічних і фольклорних образів, фантастичних елементів тощо.

До вершинних творів цього жанру у світовій літературі належать „Затоплений дзвін” Г. Гауптмана, „Лісова пісня” Лесі Українки та „Синій птах” М. Метерлінка. Драма-феєрія стала набутком неоромантичної естетики.

„Лісова пісня” — нова жанрова форма, створена Лесею Українкою, це проблемна філософська драматична поема, де опоетизовано красу людських взаємин: потяг до щастя, незбагненну силу великого кохання.

Ідейно-тематичний зміст. В одному з листів Леся писала, що ця драма була створена на честь „волинських лісів”. Ця місцевість дивовижно мальовнича, казкова й нині.

Літературознавець О. Ставицький зазначав: „І в наші часи... вражає подібність цієї місцевості до декорацій "Лісової пісні". Від садиби дядька Лева (мешканці села Скулина підтверджують, що він жив у ті часи на галяві біля озера) уже немає й сліду, "старезний, густий, предковічний ліс" трохи відступив від берегів, але тиховоде озеро, "укрите ряскою та лататтям, з чистим плесом посередині", з "непевними", покритими зеленим драговинним берегами, збереглося добре. Так само з гущавини лісу вибігає струмок, "упадає в озеро, потім, на другім боці озера, знову витікає й губиться в хащах". Знайдемо на березі озера й похилену вербу, і старий пень велетенського дуба, зрубаного недостойними спадкоємцями дядька Лева”.

Разом із героями-людьми — Лукашем, його матір'ю, дядьком Левом і Килиною — у драмі діють також казкові істоти, якими народна фантазія заселила ліси й води, поля й гори. Про міфічних істот ми дізнаємося вже з „Прологу”, у якому з'являються жителі лісового озера: Водяник, Русалка, Той, що греблі рве, Потерчата, а пізніше — Перелесник, Лісовик, Куць, Той, що в скалі сидить та ін. Усіх цих істот читач сприймає як представників природи, які протиставляються людині. Саме зіставлення світу людини та світу природи в їхніх гармонійних і дисгармонійних взаєминах — тема „Лісової пісні”. Конфлікт, розвиток дії підпорядковані провідній ідеї — утвердженню думки, що світ урятує краса. Краса, яка виявляється у високій, світлій духовності людини, у її гармонії з природою, у жертовній любові й здатності прощати. Така краса очищає й відроджує людину та світ.

Композиція драми. Найхарактернішою композиційною особливістю „Лісової пісні” є органічне переплетення світу природи та світу людини. Драма складається з прологу й трьох дій, кожна з яких співвідноситься з різними порами року: із зародженням (весна), розвитком (літо) і згасанням (осінь) високого почуття кохання.

Сюжет розвивається стрімко. Дитина лісу Мавка, розбуджена голосом сопілки сільського парубка Лукаша, прокидається від зимового сну (зав'язка). Вони закохуються. Проте кохання Лукаша згодом в'яне, як і все в природі пізнього літа. Він не в змозі зробити вибір між вимріяним світом і буденщиною. Тоді й з'являється молодиця Килина — утілення бездуховності й обивательської обмеженості. Вона в усьому протистоїть Мавці — уособленню любові й краси (розвиток дії). Коли Лукаш зраджує кохану та сватає Килину, охоплена відчаєм Мавка втрачає бажання жити й добровільно погоджується покинути цей світ, зникнути „у підземеллі темного Марища” — Того, що в скалі сидить (передкульмінація).

У третій дії драми Лукаш стає вовкулакою1, але Мавка жаліє коханого, прощає його й повертає йому людську подобу. Однак надто багато смутку довелося пережити Мавці — вона перетворюється на Вербу. Мати й Килина, які понад усе прагнуть багатства, постійно сваряться й бідніють. Розлючена Килина хоче зрубати Вербу-Мавку, але Перелесник (дух вогню) запалює Вербу, а з нею згоряє все господарство (кульмінація). Мати й Килина повертаються в село, а Лукаш залишається в зимовому лісі, де був щасливим з коханою, і поступово замерзає (розв'язка).

Леся Українка зазначала, що в „Лісовій пісні” і ремарки мають самостійне художнє, а не тільки „служебне” значення. Ремарки у творі об'ємні й поетичні, вони викликають в уяві читача відповідні пейзажі, на тлі яких розгортаються події, сприяють детальнішому розкриттю світу дійових осіб.

Глибокого психологізму образів авторка досягає за допомогою монологів. Скажімо, останній монолог Мавки хоч і сумний, проте оптимістичний, він сповіщає про невмирущість духовного й вічність краси: попіл із водою зростить нове дерево й „стане початком тоді мій кінець”.

Стильові особливості. „Лісова пісня” за стилем — неоромантичний твір. У чому це виявляється? Уже сам жанр — драма-феєрія — передбачає поєднання реального та фантастичного, інтуїтивно-символічного, а також особливо потужний ліричний струмінь.

Конфлікт твору полягає в зіткненні духовно-піднесеного й матеріально-приземленого в душі героя (Лукаша).

У „Лісовій пісні” зіставляються два світи — гармонійно-досконалий (утілюється в панорамі одуховленої природи) і дисгармонійно-примітивний (утілюється в способі життя людського суспільства).

Драма наскрізь символічна, усі її персонажі й деталі є знаками певних духовних станів. Так, Перелесник і Той, що греблі рве символічно втілюють волю, молодість, чин; Водяник, навпаки, — старість і поміркованість. Столітній дуб на галявині біля Лукашевої хати — символ єдності людини й природи (світу духовного). Отож, зрізавши й продавши цей дуб, мати й Килина остаточно позбавляють себе можливості влитися в гармонію світу, тобто сягнути щастя. Дуже символічні центральні персонажі. Лукаш уособлює людину як таку (є архетипом людини). Власне, у драмі зосереджується увага передусім на дослідженні саме його психологічного світу. Дві грані його душі — духовна й матеріальна — утілюються у двох парах образів: досконалого дядька Лева й ще досконалішої Мавки; примітивної матері й ще примітивнішої Килини.

1Вовкулака — за народними повір'ями, людина, яка обертається на вовка.

С. Караффа-Корбут. Ілюстрація до драми-феєрії Лесі Українки „Лісова пісня”

Отже, це суто модерністський спосіб зображення: не вплив середовища, не зіткнення з тими чи тими людьми визначають вчинки, життєву настанову Лукаша, а, навпаки, його душа зумовлює середовище: коли в ньому (Лукашеві) переважає духовна грань, вона втілюється в образах дядька Лева й згодом Мавки, коли переважає матеріальна, утілюється в образах матері, а згодом Килини.

Одним із найдавніших фольклорних символів дівочої краси й кохання вважається зоря. Саме в такому значенні цей образ використовується в драмі. Ясної весняної ночі після першого поцілунку Лукаша Мавка скрикує: „Ох, зірка в серце впала”, і в останньому видінні Лукаша Мавка „спалахує раптом давньою красою в зорянім вінці”.

Зрада Лукаша й перші страждання Мавки припадають на пізнє літо й осінь. Через художній паралелізм у фольклорі опаданням листя восени підсилюється гіркота від розлуки:

Ой піду я у садочок, там лист опадає,

Порадь мене, подруженька, милий покидає.

Особливо багато фольклорної символіки у фіналі „Лісової пісні”. Характерна для народних балад метаморфоза — перетворення дівчини на тополю — відбувається в сцені перевтілення заклятої Килиною Мавки у вербу „з сухим листом та плакучим гіллям”; гра Лукаша на сопілці, вирізаній із цієї ж верби; пожежа, під час якої мати з Килиною виносять „на клунках та мішках скулених Злиднів”; зустріч Лукаша з Долею.

Провідна ідея — утвердження необхідності гармонізовувати, одухотворювати світ людей — реалізується всіма засобами не тільки в змістовій, а й у формальній площині. Експресія, ритм, гармонія відчуваються в усьому — у зміні настрою дії відповідно до змін природи, у чергуванні персонажів реальних і фантастичних, у багатстві руху, світла, музики.

Проблематика. Послідовно неоромантичною є проблематика твору.

• Людина й природа. Леся Українка розглядає природу як більш гармонійний світ, аніж людський, а отже, саме наближення людини до природи, на погляд авторки, є орієнтиром на шляху до ідеалу, способом самовдосконалення, одуховлення. Наскрізний художній засіб твору — паралелізм та його специфічна форма — психологічний паралелізм: кожна дія починається ремаркою-пейзажем, де сконденсована атмосфера, що незабаром запанує у відповідній дії (рання весна — розквіт кохання в душі Лукаша; пізнє літо — в'яне його кохання, а з ним — й одуховленість; пізня осінь — перемога смерті). У такий спосіб авторка підкреслює нерозривний багатогранний (від психофізичного до містичного) зв'язок людини з довкіллям і природою.

• Людина й мистецтво. Леся Українка переконує, що справжнє мистецтво може породжувати лише чиста, світла душа; саме можливість творити є ознакою такої душі. Критерії, сутність, а отже, і мета досконалого мистецтва — у його здатності оживляти, одухотворювати, робити прекраснішим світ і людину, сіяти в людській душі любов. Пригадаймо: від Лукашевої гри па сопілці розвивається, зеленіє, зацвітає все в лісі, прокидається Мавка (духовна грань Лукашевої душі, одухотворене єство природи), і саме ця мелодія пробуджує в ній кохання — те, що стане сутністю її буття. Коли ж змінюється Лукашева душа (перемагає її матеріальна грань), він утрачає здатність грати. Лише в прикінцевій сцені ця здатність повертається й знову творить чудо, ще більше, аніж навесні, — тепер уже посеред сніговію його мелодія, усупереч навіть законам природи, перемагає смерть (зиму), приносить у світ тепло, цвітіння, відроджує кохання, щастя, красу.

Як змінюється музика, так змінюється все навколо: береза шелестить кучерявим листом, весняні звуки озиваються в заквітчанім гаю, тьмяний зимовий день змінюється на ясну, місячну весняну ніч. Мавка спалахує раптом давньою красою в зоряному вінку. Лукаш кидається до неї з покликом щастя.

Ось чудо мистецтва! Тільки у творчості людина стає вільною та бере участь у творенні світу.

• Першопричина людського горя, зла — у самій душі людини: Лукаш тяжко страждає й, зрештою, гине, бо неспроможний гармонізувати, урівноважити у своєму єстві духовну й матеріальну первини. Якщо головним для людини стає суто матеріальне, побутове, вона знищує себе.

• Шляхи подолання зла. У цьому творі авторка, власне, пропонує єдиний шлях — прощення, відповідь добром на зло. Хоча Лукаш завдав їй болю, Мавка все одно милосердна до нього, рятує й дає шанс для духовного відродження. Проте не сліпа сентиментальність чи слабодухість змушує її прощати, а саме одуховленість, мудрість, тонка чутливість її натури: вона зауважує прекрасну, світлу сутність Лукашевого єства, про яку він і сам не здогадується. Саме тому любить його й жаліє тоді, коли він не може „своїм життям до себе дорівнятись”. Мавка розуміє, що коли Лукаш зрадив, прирік на смерть її, то зрадив і себе. Ось чому немає в Мавки ненависті до Лукаша, жаги помсти, а тільки співчуття й прагнення допомогти та підтримати.

• Сила кохання. Сторінки, де змальовано кохання Мавки й Лукаша, найсвітліші в драмі та й у всій творчості Лесі Українки. Лише покохавши одне одного, герої стають по-справжньому щасливими, починають жити. Тільки коли картина гармонії світу в першій дії (весняний пейзаж) увінчується коханням двох людей, вона набуває завершеності й довершеності. Тобто лише любов є основою світу, саме вона дає сенс існуванню, є надметою всього. Проте, зіставляючи два різко протилежні образи Мавки й Килини, авторка наголошує, що не кожен здатен кохати. Кохання — це постійна готовність до жертовності заради коханої людини, це щонайтонше відчуття її душі, це вбачання сенсу свого життя в її щасті.

• Трагедія самозради. Лукаш має чисту, світлу, прекрасну душу — це символізує його білий полотняний одяг у першій дії. Такою приходить у світ майже кожна людина. Потім хлопець зраджує свою чистоту й перетворюється на вовкулаку.

Кадр із кінофільму „Лісова пісня”. У головних ролях — Р. Недашківська та В. Сидорчук (реж. В. Івченко)

Тобто, зраджуючи духовне в собі, людина стає моторошною потворою.

• Самознищення зла. Поміркуймо, хто робить нещасними матір і Килину. Та вони ж самі. їхній егоїзм, невситима жадібність і лють отруюють усе довкола та їх самих. Усі їхні інтереси скеровані на придбання статків. Однак вони бідніють, бо багатство для них — не засіб, а мета. Це накликає обов'язково Куця й Злиднів (диявольську силу), що вижирають усе в оселі (у душі). Апофеоз самознищення зла — спровоковане Килиною спалення господарства (тобто людської моделі життєвого ладу). З лісу (світу досконало-духовного) мати й Килина тікають у село з надією на щастя. Однак і там їм не пощастить, бо втікачки везуть із собою Злиднів. Отже, причина їхніх нещасть — у них самих.

Основні образи. Лукаш — зовсім молодий хлопець („в очах ще має щось дитяче” — читаємо в ремарці), він — людина, тому й по-людському розуміє любов як потаємне незбагненне почуття. А для Мавки, як і решти лісових створінь, це цілком природний стан. Проте її любов до Лукаша зовсім не подібна до легкодумних залицянь Перелесника, які вона знала до цього. Не подібна її любов і до почуття самого Лукаша.

Лукаш

Чудна у тебе мова, але якось

так добре слухати ... Що ж ти мовчиш?

Розгнівалась?

Мавка

Я слухаю тебе ...

твого кохання...

(Бере в руки голову його, обертає проти місяця й пильно дивиться в вічі).

Лукаш

Нащо так? Аж страшно,

як ти очима в душу зазираєш ...

Я так не можу! Говори, жартуй,

питай мене, кажи, що любиш, смійся...

Звичайний сільський хлопчина й не здогадується, які сили пробудило кохання в лісовій істоті, яке „огнисте диво” оновлення вона пережила. Лукаш не цінує „душі своєї цвіту”, не знає, які дива може творити тихий голос його сопілки. Щедрі поклади поезії й краси в його душі вкриті шаром буденщини, черствого житейського практицизму. Вони явилися Мавці весняної місячної ночі, але сам Лукаш і занедбав їх під стріхою хати, під впливом матері й Килини.

Мавка, без сумніву, ідеалізований та сильний образ: на шляху до щастя її нічого не може зупинити, лісова красуня намагається наблизити дійсність до мрії. Вона без жалю покинула заради „людського хлопця” лісові хащі й могла б знайти з людьми спільну мову, якби вони були такими мудрими, як дядько Лев. Він знав ціну краси й гармонійного співіснування людини з природою, добре знав і те, що протиставити себе природі, знехтувати її закони — значить підрубати гілку, на якій сидиш. Таке ставлення до природи дядько Лев виховував й у свого небожа Лукаша. Він не встигає перейнятися дядьковою наукою: напровесні приходить із далекого села в ліс, а восени дядько Лев помирає. Господарство прибирає до своїх рук обмежена Лукашева мати, а згодом до неї приєднується й достойна її невістка.

Мавка ж принесла в Лукашеву хату не тільки красу („умаяла квітками попідвіконню”), з нею прийшла до лісової господи прихильність природи й достаток („Як вона глядить корів, то більш дають набілу”). Однак Лукаш не зміг відстояти своє кохання, не зміг „своїм життям до себе дорівнятись”.

С. Караффа-Корбут. Ілюстрація до драми-феєрії Лесі Українки „Лісова пісня”

Його перемогла сіра буденщина із захланною й обмеженою матір'ю. А зрада Лукаша почалася з того моменту, коли поріг його хати переступила Килина.

Леся Українка майстерно створила характери Килини й матері Лукаша. Це досить типові для того часу образи жінок, утомлених тяжкою працею по господарству. Лукашевій матері потрібна роботяща невістка, а не мрійлива Мавка, яка сприймає природу як живу істоту. Мати настільки душевно загрубіла, що не помічає навіть Мавчиної вроди, а згадує про її чесноти лише тоді, коли „лукава, як видра, хижа, наче рись” Килина демонструє свою справжню натуру. Для скаліченої духовно й обмеженої Килини чи не найбільший життєвий скарб — „корова турського заводу”. Вона в житті так і не зазнала справжнього щастя, так і не збагнула, що не перемогла Мавки.

Філософською глибиною думки, красою поетичних образів „Лісова пісня” постала нарівні з такими творами світової класики, як „Сон літньої ночі” В. Шекспіра, „Пер Гюнт” Г. Ібсена. Не випадково М. Рильський назвав цю драму-феєрію „діамантовим вінцем Українки”.

7. Виконайте завдання.

1. Назва вірша Лесі Українки „Contra spem spero!” у перекладі з латини означає

А без надії сподіваюсь

Б мовчати — кричати

В надія помирає останньою

Г боротися до кінця

Д думки проти течії

2. Установіть відповідність.

Художній засіб

Приклад

1. риторичне запитання

2. риторичне звертання

3. анафора

4. гіпербола

А О, сліз таких вже вилито чимало, —

Країна ціла може в них втопитись ...

Б Гетьте, думи, ви, хмари осінні!

Тож тепера весна золота!

В Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі.

Г Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,

А тяжчого від твого не видали ...

Д Чи то таку жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

3. Установіть відповідність.

Образ

Символічне значення

1. Лукаш

2. Перелесник

3. Водяник

4. дядько Лев

А воля, молодість, чин

Б старість, поміркованість

В людина як така

Г єдність людини й природи

Д бездушність, порожнеча

4. Чому життя Лесі Українки називають подвигом? Аргументуйте свою думку конкретними прикладами.

5. Яку роль відіграли рідні Лесі Українки в становленні її як мисткині?

6. Назвіть провідні мотиви лірики Лесі Українки.

7. Яку роль відіграють символи в драмі-феєрії „Лісова пісня”?

8. За що лісова Мавка отримала дар Божий — безсмертну людську душу?

9. Як ви розумієте слова Мавки про Лукаша, що він „не зміг своїм життям до себе дорівнятись”"?

10. Які ознаки неоромантизму властиві драмі-феєрії „Лісова пісня”?

11. Прокоментуйте слова І. Франка про „м'яке жіноче серце” Лесі Українки (с. 217), підтвердіть або спростуйте це судження конкретними прикладами з її творчості.

12. Візьміть участь у дискусії класу на тему „Чому саме Лесю Українку за рівнем поетичного таланту ставлять в один ряд із Т. Шевченком та І. Франком?”.

8. Виконайте домашнє завдання.

1. Вивчіть напам'ять вірш Лесі Українки „Contra spem spero!” та останній монолог Мавки з „Лісової пісні” (від слів „О, не журися за тіло...”).

2. Напишіть невеликий твір-роздум на одну з тем:

„Гармонія людини та природи в драмі-феєрії Лесі Українки "Лісова пісня"”;

„У чому бачить сенс свого життя Мавка, а в чому — Лукаш?”

3. Підготуйте повідомлення про родину Косачів-Драгоманових (за бажанням).

4. Перегляньте фільм про життя та творчість Лесі Українки „Іду до тебе”. Напишіть відгук про нього (за бажанням).