-

Українська література 10 клас (профільний рівень) - О. І. Борзенко - Ранок 2018

Новела НОВИНА - Василь СТЕФАНИК (1871-1936) - УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА кінця XIX - початку XX ст.

Життєва основа та художня організація новели

Звертаючись до конкретних життєвих подій, В. Стефаник мав здатність помічати в них загальнолюдські драми і трагедії. Це стосується й новели „Новина”, в основу якої покладено дійсний випадок, що стався в селі Трійці в голодному 1898 році. Письменник розповів цю історію в одному з листів до О. Кобилянської: після смерті дружини наймит Михайло з відчаю втопив молодшу дочку, старшу відпустив, а сам пішов здаватися до „криміналу”.

Автор виніс розв'язку на початок новели.

Це є логічним, бо коли в назві заявлена „новина”, то слід одразу її й подавати. Така організація погоджується з особливостями експресіонізму. Згадка про трагічну подію одразу налаштовує на відповідне сприйняття світу — як негуманного й дисгармонійного. Подавши „новину” на початку, автор побудував весь твір як оповідь із декількох епізодів, що розкривають основні, переважно психологічні мотиви вчинку центрального персонажа.

Опрацьовуємо прочитане

1. Коли й де відбулася подія, яку письменник зобразив у новелі?

2. Як звали того, хто став прототипом героя твору?

3. Чому автор подав розв'язку на початку твору?

Тема і проблематика

У новелі письменник розглянув тему нестерпних умов життя українського селянства. Він розповів про злочин Гриця Летючого, який убив рідну дочку. Зобразивши дітовбивцю, автор, звичайно, не став на його бік, але зробив спробу глибше осмислити причину такого вчинку. Письменник не відкинув соціальних чинників, однак більшу увагу приділив саме психологічним. У його версії подій злочинний вчинок перетворився на трагедію батька, доведеного до крайньої межі щоденною боротьбою за виживання та гнітючим відчуттям безнадії.

Проблематика твору погоджується із загальною проблемою негуманного світу, у якому всім байдуже до долі конкретної людини. Відповідно важливою виступає проблема самотності героя. Адже Гриць Летючий цілих два роки після втрати жінки боровся з обставинами та дбав про своїх дітей. При цьому в біді лишався самотнім — ніхто навіть не поцікавився його життям („Ніхто за нього не знав, як він жиє, що діє...”). Виявляється, щоб людину просто помітили, треба було зважитись на злочин („А тепер усе село про нього заговорило”).

Із проблемою самотності пов'язана ще одна — проблема розпаду родини й традиційних родинних цінностей. Можна говорити також про звернення автора до філософської проблеми втрати людиною сенсу життя. Герой твору остаточно зневірився, оскільки вже не бачив сенсу в подальшому голодному животінні ані для себе, ані для своїх доньок.

Образ Гриця Летючого

Письменник розкрив психологічні стани доведеної до відчаю людини за допомогою низки точних художніх деталей. Важливими є також монологи й діалоги. Існування селянина автор навіть не визначив як життя — „Мучився Гриць цілі два роки сам із дрібними дітьми”. Не жив, а мучився. Від дітей лише й чув: „Дєдю, ми хочемо їсти”.

Прозаїк не уникає незвичних порівнянь і натуралістичних деталей. Діти, які їдять хліб — „як щенята коло голої кістки”, „як вони їли сухий хліб, то здавалося, що кістки в лиці потріскають”. Дивлячись на доньок, батько пережив страх, ніби йому відкрилося щось приховане: „Гриць глянув на них із лави і погадав: „Мерці”, — і напудився так, що аж його піт обсипав”. Здається, Гриць замість дітей, які їдять хліб, бачить (чи передбачає?) їхнє майбутнє: „Дівчата глемедали хліб, а він припав до землі і молився, але щось його тягнуло все глядіти на них і гадати: „Мерці!”. Очевидно, що в „психологічному” сюжеті новели цей епізод має кульмінаційне значення. Саме тоді Гриць Летючий пережив внутрішній злам — коли перед ним відкрилася вся гірка правда про безрадісне майбутнє доньок. Невдовзі після цього він і зважився на вбивство.

Тема батьківської любові набуває у В. Стефаника парадоксального трактування. Характерно, що після вбивства молодшої доньки батько навіть у дрібницях турбується про старшу, яка „випросилася”: „Ґандзю, Ґандзю, а на тобі бучок, бо як ті пес надибає, та й роздере, а з бучком май безпечніше”. Певно, для самого Гриця все, що відбулося, є справжньою трагедією любові й безнадії.

Про душевний стан героя більше дає знати завершальний епізод твору: Гриць збирається перебрести річку, та немов якась сила спиняє. Він молиться, глибоко переживає й страждає, бо почуває себе великим грішником, якого й вода не приймає через скоєне дітовбивство.

Читацький практикум

Прочитайте новелу. Виконайте завдання.

Новина

Новела

У селі сталася новина, що Гриць Летючий утопив у ріці свою дівчинку. Він хотів утопити і старшу, але випросилася. Відколи Грициха вмерла, то він бідував. Не міг собі дати ради з дітьми без жінки. Ніхто за нього не хотів піти заміж, бо коби-то лишень діти, але то ще й біда і нестатки. Мучився Гриць цілі два роки сам із дрібними дітьми. Ніхто за нього не знав, як він жиє, що діє, хіба найближчі сусіди. Оповідали вони, що Гриць цілу зиму майже не палив у хаті, а зимував разом із дівчатами на печі.

А тепер усе село про нього заговорило.

То прийшов він вечором додому та й застав дівчата на печі.

— Дєдю, ми хочемо їсти, — сказала старша, Гандзуня.

— То їжте мене, а що ж я дам вам їсти? Аді, є хліб, га й начинєйтеси!

Та й дав їм кусень хліба, а вони, як щенята коло голої кістки, коло того хліба заходилися.

— Начинила вас та й лишила на мою голову, бодай і земля вікінула! А чума десь ходить, бодай голову зломила, а до вас не поверне. Цеї хати і чума збояла би си!

Дівчата не слухали татової бесіди, бо таке було щоднини і щогодини, і вони привикли. Їли хліб на печі, і дивитися на них було страшно і жаль. Бог знає, як ті дрібонькі кісточки держалися вкупі? Лише четверо чорних очей, що були живі і що мали вагу. Здавалося, що ті очі важили би так, як олово, а решта тіла, якби не очі, то полетіла би з вітром, як пір'я. Та й тепер, як вони їли сухий хліб, то здавалося, що кістки в лиці потріскають.

Гриць глянув на них із лави і погадав: „Мерці” — і напудився так, що аж його піт обсипав. Чогось йому так стало, як коли би йому хто тяжкий камінь поклав на груди. Дівчата глемедали хліб, а він припав до землі і молився, але щось його тягнуло все глядіти на них і гадати „Мерці!”

Через кілька день Гриць боявся сидіти в хаті, все ходив по сусідах, а вони казали, що він дуже журився. Почорнів, і очі запали всередину так, що майже не дивилися на світ, лиш на той камінь, що давив груди.

Одного вечора прийшов Гриць до хати, зварив дітям бараболі, посолив та й кинув на піч, аби їли. Як попоїли, то він сказав:

— Злізайте з печі та підемо десь у гості.

Дівчата злізли з печі. Гриць натягнув на них драночки, взяв меншу, Доцьку, на руки, а Гандзуню за руку та й вийшов із ними. Йшов довго лугами та став на горі. У місячнім світлі розстелилася на долині ріка, як велика струя живого срібла. Гриць здригнувся, бо блискуча ріка заморозила його, а той камінь на грудях став іще тяжчий. Задихався і ледви міг нести маленьку Доцьку.

Спускалися в долину до ріки. Гриць стреготав зубами, аж гомін лугом розходився, і чув на грудях довгий огневий пас, що його пік у серце і в голову. Над самою рікою не мігповолі йти, але побіг і лишив Гандзуню.

■ Крик (Едвард Мунк, 1893)

Вона бігла за ним. Гриць борзенько взяв Доцьку і з усієї сили кинув у воду.

Йому стало легше, і він заговорив скоро: — Скажу панам, що не було ніякої ради: ані їсти що, ані в хаті затопити, ані віпрати, ані голову змити, ані ніц! Я си кари приймаю, бо-м завинив, та й на шибеницу!

Коло нього стояла Гандзуня і говорила так само скоро:

— Дєдику, не топіть мене, не топіть, не топіть!

— Та як си просиш, то не буду, але тобі би ліпше, а мені однако пацити, ци за одну, ци за дві. Будеш бідити змалку, а потім підеш у мамки жидам та й знов меш бідити. Як собі хочеш.

— Не топіть мене, не топіть!..

— Ні, ні, не буду, але Доці вже ліпше буде, як тобі. То вертайси до села, а я йду мелдуватися. Аді, оцев стежечков йди, геть, геть аж угору, а там прийдеш до першої хати, та й увійди, та й кажи, що так і так, дєдя хотіли мене утопити, але я си віпросила та й прийшла, аби-сте мене переночували. А завтра, кажи, може би, ви мене де наймили до дитини бавити. Гай, іди, бо то ніч.

І Гандзуня пішла.

— Гандзю, Гандзю, а на тобі бучок, бо як ті пес надибає, та й роздере, а з бучком май безпечніше.

Гандзя взяла бучок і пішла лугами.

Гриць закочував штани, аби перейти ріку, бо туда була дорога до міста. Вступив уже у воду по кісти та й задеревів.

— Мнєоца і сина і світого духа амінь. Очи-наш іжи єс на небесі і на землі...

Вернувся і пішов до моста.

1899

Виявляємо літературну компетентність

1. До якої теми звернувся автор? Яку подію він зобразив?

2. Як автор пояснив вчинок свого персонажа? Чи засуджує автор героя твору?

3. Яку головну проблему порушив письменник?

4. Звернувшись до тексту, простежте психологічні стани, що їх пережив герой твору.

5. Доведіть, що новелі „Новина” властиві риси експресіонізму.

Для дискусії

6. Як ви оцінюєте вчинок героя новели? Що стало причиною такого вчинку?

7. Як характеризує творчість В. Стефаника його сучасник І. Франко? Які особливості творчої манери В. Стефаника відзначає наш сучасник В. Шевчук? Що спільного в цих оцінках творчості В. Стефаника?

Виявляємо обізнаність у сфері культури

8. Розгляньте репродукції картин художників, які пов'язували свою творчість з експресіонізмом. Яке враження вони на вас справили? Яким постає світ на цих картинах?