Українська література 10 клас (профільний рівень) - Василь Пахаренко 2017

Леся Українка (1871—1913). «Мріє, не зрадь...»
Неоромантизм
Модернізм

Всі публікації щодо:
Українка Леся

Як справжня молитва до мрії про волю рідної нації, про подолання імперської ночі, звучить вірш «Мріє, не зрадь...» (1905). Найзаповітнішим сподіванням героїні завжди було звільнення свого народу. Заради цього вона провела безліч «безрадісних днів» і «безсонних ночей», відмовилася від усіх інших прагнень, пішла на самопожертву: «Я вже давно інших мрій відреклася для тебе. / Се ж я зрікаюсь не мрій, я вже зрікаюсь життя». І ось, — відчуває героїня, — з'явився шанс на перемогу, настала вирішальна пора, коли за свободу потрібно віддавати все, платити за життя життям. Провідний мотив твору розкривається яскравим афоризмом:

Хто моря переплив і спалив кораблі за собою,

Той не вмре, не здобувши нового добра.

Заключний же акорд вірша звучить як узагальнення найвищих поривань мужньої особистості до світлої мети без огляду на небезпеки. Це справжній маніфест неоромантизму:

Мріє, колись ти літала орлом надо мною, —

Дай мені крила свої, хочу їх мати сама,

Хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною,

А як прийдеться згинуть за теє — дарма!

Завдання основного рівня

Оглядово й критично прочитайте вірш. Як ви зрозуміли слова: «...я душею повстала сама проти себе, / І тепер вже немає мені вороття»? Мотив твору увиразнюють різноманітні художні засоби: уособлення, епітети, порівняння, власне метафора, символи, риторичні звертання й вигук. Знайдіть у тексті ці засоби й визначте художню функцію кожного з них. З якими творами І. Франка перегукується ця поезія за ідейним змістом?

Пейзажна й інтимна лірика. Витончена, лірична, жіночна натура Лесі Українки особливо разюче виявилася в інтимній та пейзажній ліриці.

Природу поетка сприймала як живу, одухотворену силу, розрадницю, невичерпне джерело енергії й божественний вияв краси, як вияв душі України.

Переважно пейзажний цикл «Подорож до моря», що зародився на основі вражень, отриманих Лесею від поїздки до Одеси влітку 1888 р. Їдучи потягом з Ковеля через Поділля на південь, поетка побачила Україну в усій її красі. Волинські краєвиди змінюються подільськими, а далі — безкраїми степами, іскристими хвилями синього моря й акерманськими турецькими вежами, які викликають в юної Лесі уявлення про тяжку долю рідної землі.

Екзотичний (у неоромантичному стилі) і глибоко чуттєвий вірш «Хвиля» (1908), написаний у Євпаторії. Поєднання довгих і коротких рядків, звукопис, суміжне римування створюють ефект припливу й відпливу хвилі, а дієслівні рими підсилюють динамічність картини, яка виникає в уяві читача.

Завдання основного рівня

Знайдіть у вірші «Хвиля» асонанси й алітерації. Прокоментуйте їхню роль у творенні звукового малюнка цієї поезії.

Творів інтимної (зокрема, любовної) лірики в Лесі Українки порівняно небагато. Вона намагалася не виносити свої сокровенні почуття на людський суд. Більшість цих поезій присвячено С. Мержинському. У них поєднуються життєствердні мотиви кохання з мотивами туги, розлуки, самотності, суму за втраченим чи недосяжним щастям.

Леся Українка та С. Мержинський. 1898 р.

Ніжно-трагічну історію своїх стосунків із Сергієм, передчуття довічної розлуки Леся символічно закодувала у вірші «Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти...» Плющ міцно обіймає стеблами руїну, боронить її від негоди, «а прийде час розсипатись руїні, — / Нехай вона плюща сховає під собою. / Навіщо здався плющ у самотині?».

Вірші «Твої листки завжди пахнуть зов'ялими трояндами», «Все-все покинуть, до тебе полинуть...», «Уста говорять: «Він навіки згинув!..»» сприймаються як лірична драма кохання.

Героїня цих творів — інтелігентна дівчина, душа якої вражає шляхетністю, чистотою почуттів, відданістю в любові. Леся все залишає й не боячись заразитися страшною, невиліковною хворобою, сама недужа, таки їде до Мінська, де невблаганно згасає Сергій.

Два з половиною місяці вона самовіддано бореться за життя коханого, але смерть виявилася сильнішою. Повернувшись після похорону додому, свої найпотаємніші почуття, пекучий біль довіряє лише білому паперу:

Уста говорять: «Він навіки згинув!»

А серце каже: «Ні, він не покинув!»

Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?

Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча,

Тут в глибині і б'ється враз зі мною:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

Поступово у творчості Лесі Українки посилюється епічне начало. Воно виявляється в багатьох поемах, баладах, написаних на сюжети світової культури («Самсон», «Роберт Брюс, король шотландський», «Віла-посестра», «Ізольда Білорука», «Одно слово», «Саул», «Орфеєве чудо» та ін.). Найчастіше в центрі цих творів — мужній герой, який протистоїть несправедливому світові.

Скажімо, у поемі «Давня казка» (1893) ідеться про місце поета в боротьбі народу за свободу й гідність.

Завдання основного рівня

Згадайте сюжет і головних героїв «Давньої казки» (ви її читали у 8 класі). Чому авторка визначила поему як казку?

Драматична спадщина. Внутрішній драматизм поетичного мислення завжди був характерний для творчого стилю Лесі Українки. Геній письменниці найповніше виявився в драматичних жанрах, зокрема у драматичній поемі, драматичному етюді й драматичному діалозі. В основі цих творів найчастіше запозичена з античної драми форма агону — словесного турніру між двома супротивниками, кожен з яких завзято боронить свою правду. Тобто більшість творів Лесі Українки цієї жанрової групи — це драми ідей: тут найважливіше не те, що діється на сцені, а те, що там говориться. Улюблені теми — античність і біблійна історія. На цьому матеріалі авторка осмислює «вічні» філософські питання буття, а також актуальні проблеми українського суспільства, переосмислює «вічні» сюжети й образи з позицій світосприймання модернізму.

Судження

Микола Євшан: Драматургія Лесі Українки — «се, коли хочете, ціла програма духовного та культурного відродження, огонь, який має розпалити глухорожденний люд і зробити його видющим».

Проте, на жаль, більшість читачів того часу та й пізніших періодів була вихована на прямолінійному, буквальному розумінні творів, тому найчастіше не помічали в п'єсах письменниці глибинного символічно-філософського осмислення своєї доби, а нерідко й пророчих підтекстів. А тим часом драматургія Лесі Українки — унікальне явище в українській та світовій літературі шекспірівського рівня. Вона вражає новизною тем, філософською заглибленістю, гостротою соціально-психологічних конфліктів, вишуканістю художньої форми. Доробок української письменниці співмірний із вершинними досягненнями Г. Ібсена, Г. Гауптмана, А. Чехова, Б. Шоу.

У драматичних поемах Леся Українка ✵ осягає психологічну природу імперського поневолення, національної зради; ✵ розробляє мотив непростих взаємин духовного провідника, пророка та народу («Вавилонський полон», «На руїнах», «Бояриня», «Кассандра»); ✵ обстоює ідеї особистих прав і свобод людини («У пущі»); ✵ доводить, що власну й національну свободу треба добувати лише самим, бо звільнення чиєюсь рукою, обертається новою неволею («Три хвилини»); ✵ осмислює проблему морального вибору представника поневоленого народу між особистим благополуччям і національними інтересами («Оргія»).

Драма «Бояриня» (1910) цікава тим, що це єдиний твір Лесі Українки, присвячений безпосередньо українській історії. У ньому йдеться про трагічний період Руїни. На історичному тлі другої половини XVII ст. Леся Українка розглядає насамперед проблеми національної пасивності та зрадництва. Перед нами постають родинне життя та побут козацької старшини й московського боярства саме тоді, коли після смерті Б. Хмельницького Московщина порушила угоди, укладені в Переяславі. Через войовничу політику царизму та розбрат між окремими представниками козацької старшини Україна перетворилася на руїну.

Головна героїня драми Оксана виховувалась у козацькій родині, де нормою були державницькі настрої. Покохавши доброго та щирого боярина Степана й одружившись з ним, вона опинилась у Москві (батько Степана — українець, але присягнув на вірність московському цареві й переїхав до Москви). Її спочатку не лякає чужина, адже там коханий оберігатиме і її, і рідну Україну. Одначе надії молодої жінки швидко розвіялися. У Москві вона («хохлушка», «черкешенка», «чужачка») не може звикнути до тамтешніх звичаїв. З подивом бачить, як принижує свою гідність її чоловік, щоб догодити цареві, як Степанова мати згинається під тягарем чужого побуту, розгублюючи рештки людської самоповаги. Отже, серцем і розумом героїня відчула себе в рабській неволі:

Хіба я тут не як татарка

сиджу в неволі? Ти хіба не ходиш

під ноги слатися своєму пану,

мов ханові? Скрізь палі, канчуки...

Холопів продають... Чим не татари?

Туга за Україною, холопська поведінка чоловіка ламають її остаточно. Конфлікт наростає, коли Степан наказує не приймати послань з України, забороняє Оксані «озиватись» до брата Івана, який залишився справжнім патріотом рідного краю. З вуст Оксани зривається гірке зізнання: «Я гину, в'яну, жити так не можу!» Важкохвора Оксана, пригадуючи епізод знахідки в дитинстві іржавої шаблі, каже Степанові: «Отак і ми з тобою зрослись, мов шабля з піхвою... навіки... Обоє ржаві». Ці слова промовисто виражають ідейний задум Лесі Українки.

Оксана, з одного боку, віддана рідному краєві, як і брат Іван, з іншого — щиро любить свого чоловіка. Поєднати ці дві любові просто неможливо. Відтак розв'язка твору виразно романтична — тяжка туга Оксани спричиняє смертельну хворобу. Наскрізь трагічна постать — Степан. Він усвідомлює своє холопське становище «боярина Стьопки», зневагу власної честі й гідності. Трагізм становища Степана ще й у тому, що навіть таким вірним прислужникам, як він, Москва не вірить, вони завжди перебувають під пильним наглядом. Степан погоджується з Оксаною в тому, що обох їх доля «скарала тяжко» чужиною, обох здушила «змора», але в них не вистачило сили перемогти цей чужинецький тягар.

Представником національно свідомої старшини є Іван Перебійний, брат Оксани. Він не приймає Переяславської угоди, засуджуючи при цьому Степана та його батька, бо ж «лихий їх спокусив давати слово» Москві. Так письменниця зображує дві полярно протилежні життєві настанови української еліти — войовниче патріотичну й пристосовницьку.

Авторська ідея очевидна: українці мають боротися за свободу й незалежність рідного краю, інакше «заржавіють», як Степан та Оксана, інакше буде змосковщена вся Україна.

Завдання основного рівня

У чому, на ваш погляд, полягає актуальність цього твору сьогодні?







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.