Українська література 5 клас - Олександр Авраменко - Грамота 2018

ЛЕТЮЧИЙ КОРАБЕЛЬ - НАРОДНІ КАЗКИ - СВІТ ФАНТАЗІЇ ТА МУДРОСТІ

Були собі дід і баба, а в них було три сини: два розумних, а третій дурний. Розумних же вони й жалують, баба їм щонеділі білі сорочки дає, а дурника всі лають, сміються з нього, а він, знай, на печі в просі сидить у чорній сорочці. Як дадуть, то й їсть, а ні, то він і голодує. Аж ось пройшла чутка, що так і так: прийшов такий царський указ, щоб зібралися до царя всі на обід, і хто змайструє такий корабель, щоб літав, і приїде на тім кораблі, за того цар дочку віддає. Розумні брати й радяться:

— Піти б то, може, там наше щастя закотилося!

Порадилися, просяться в батька та в матері:

— Підемо ми, — кажуть, — до царя на обід: загубити — нічого не загубимо, а може, там наше щастя закотилося!

Батько їх умовляє, мати їх умовляє... Ні!

— Підемо, та й годі! Благословіть нас на дорогу.

Старі, нічого робити, поблагословили їх на дорогу, баба надавала їм білих паляниць, спекла порося, пішли вони.

А дурень сидить на печі та й собі проситься:

— Піду і я туди, куди брати пішли!

— Куди ти, дурню, підеш? — каже мати. — Десь тебе й вовки з'їдять!

— Ні, — каже, — не з'їдять. Піду!

Старі з нього спершу сміялися, а тоді

давай лаяти. Так ні! Вони бачать, що з дурнем, мовляв, нічого не зробиш, та й кажуть:

— Ну йди, та щоб уже й не вертався й щоб не признавався, що ти наш син!

Баба дала йому торбу, наклала туди чорного черствого хліба, пляшку води дала й випровадила з дому. Він і пішов. Іде та й іде, коли зустрічає на дорозі діда: такий сивий, борода біла, аж до пояса!

— Здорові, діду!

— Здоров, сину!

— Куди йдете, діду?

А той каже:

— Ходжу по світу, з біди людей виручаю. А ти куди?

— До царя на обід.

— Хіба ти, — питає дід, — умієш зробити такий корабель, щоб сам літав?

— Ні, — каже, — не вмію!

— То й чого ж ти йдеш?

— А хто його знає, — каже, — чого! Загубити — не загублю, а може, там моє щастя закотилося.

— Сідай же, — каже дід, — та спочинеш трохи, пополуднуємо. Виймай, що там у тебе в торбі!

— Е, дідусю, немає тут нічого, лише черствий хліб, що ви й не вкусите.

— Нічого, виймай!

От дурень виймає, аж з того чорного хліба та такі стали паляниці білі, що він ізроду й не їв таких: сказано, як у панів!

Пополуднували гарненько, подякував дід дурневі та й каже:

— Ну, слухай, сину: іди ж тепер у ліс, та підійди до дерева, та й удар сокирою в дерево, а сам мерщій падай ниць і лежи, аж поки тебе хто не

розбудить. Тоді тобі корабель збудується, а ти сідай на нього й лети, куди тобі треба, тільки по дорозі бери, кого б там не стрів.

Дурень подякував дідові — і розпрощалися. Дід пішов своєю дорогою, а дурень пішов у ліс.

От він увійшов у ліс, підійшов до дерева, цюкнув сокирою, упав ниць та й заснув. Спав, спав... Коли це за якийсь там час чує — хтось його будить:

— Уставай, уже твоє щастя поспіло, уставай!

Дурень прокинувся, коли гляне — аж стоїть корабель: сам золотий, щогли срібні, а паруси шовкові так і понадималися — тільки летіти! От він, недовго думавши, сів на корабель, той корабель знявся й полетів. Як полетів та й полетів нижче неба, вище землі, й оком не змигнеш!

Летів-летів, коли дивиться: припав чоловік на шляху до землі вухом та й слухає. Він і гукнув:

— Здорові, дядьку!

— Здоров, небоже!

— Що ви робите?

— Слухаю, — каже, — чи вже позбиралися до царя на обід люди.

— А хіба ви туди йдете?

— Туди.

— Сідайте зі мною, я вас підвезу.

Слухало сів. Полетіли.

Летіли-летіли, коли дивляться: шляхом іде чоловік, одна нога за вухо прив'язана, а на одній скаче.

— Здорові, дядьку!

— Здоров, небоже!

— Чого ви на одній нозі скачете?

— Того, — каже, — що коли б я відв'язав другу, то за одним ступнем увесь би світ переступив, а я не хочу.

— Куди ж ви йдете?

— До царя на обід.

— Сідайте з нами.

— Добре.

Скороход сів. Знову полетіли.

Летіли-летіли, коли дивляться: на дорозі стрілець стоїть і прицілюється з лука, а ніде не видно ні птиці, нічого.

Дурень крикнув:

— Здорові, дядьку! Куди ви цілитеся, що не видно ні птиці, нічого?

— То що, що не видно? То вам не видно, а мені видно!

— Де ви її бачите?

— Е, — каже, — там за сто миль сидить на сухій грушці!

— Сідайте з нами!

Стрілець і сів. Полетіли.

Летіли-летіли, коли дивляться: іде чоловік і несе за спиною повний мішок хліба.

— Здорові, дядьку!

— Здоров!

— Куди ви йдете?

— Іду, — каже, — добувати на обід хліб.

— Та у вас і так повен мішок!

— Що тут цього хліба! Мені й на один раз поснідати не стане.

—Сідайте з нами!

— Добре.

Сів і Об'їдайло. Полетіли.

Летіли-летіли, коли дивляться: ходить чоловік коло озера, мов чогось шукає.

— Здорові, дядьку!

— Здоров!

— Чого ви тут ходите?

— Пити, — каже, — хочеться, та ніяк води не знайду.

— Та перед вами ж цілісіньке озеро. Чому ви не п'єте?

— Е, що тут цієї води! Мені й на один ковток не стане.

— Так сідайте з нами!

— Добре.

Обпивайло сів. Полетіли. Летіли-летіли, коли глянули — аж іде чоловік у село й несе куль соломи.

— Здорові, дядьку. Куди це несете солому?

— У село, — каже.

— Ото! Хіба в селі немає соломи.

— Є, — говорить, — та не така!

— А хіба це яка?

— А така, — каже, — що хоч би яке спекот- не літо було, а тільки розкидай цю солому, то зараз де не візьметься мороз і сніг.

— Сідайте з нами!

Морозко сів. І полетіли далі. Летіли-летіли, коли дивляться: іде чоловік у ліс і несе в'язку дров за плечима.

— Здорові, дядьку!

— Здоров!

— Куди ви дрова несете?

— У ліс.

— Ото! Хіба в лісі немає дров?

— Чому немає? Є, та не такі.

— А які ж?

— Там, — каже, — прості, а це такі, що як тільки розкидав їх, так зараз де не візьметься військо перед тобою!

— Сідайте з нами!

І той згодився, сів та и полетіли.

Чи довго вони летіли, чи недовго, а прилітають до царя на обід. А там серед двору столи понаставлені, понакривані, бочки меду повикочувані: пий, душе, їж, душе, чого забажаєш! А людей, сказано, півцарства зійшлося: і старі, і малі, і пани багаті, і старці убогі, як на ярмарку. Дурень прилетів із товариством на тім кораблі, спустився в царя перед вікнами, повиходили вони з корабля й пішли обідати.

Цар дивиться у вікно — аж хтось прилетів на золотім кораблі. Він лакеєві й каже:

— Піди спитай, хто там золотим кораблем прилетів!

Лакей пішов, подивився, приходить до царя.

— Якась, — каже, — мужва обідрана!

Цар не вірить.

— Як, — каже, — можна, щоб мужики на золотім кораблі прилетіли? Ти, мабуть, не допитався!

Узяв та й пішов сам поміж людьми.

— Хто, — питає, — тут на цім кораблі прилетів?

Дурень виступив.

— Я! — каже.

Цар як подивився, що в нього свиточка — латка на латці, штанці — коліна повилазили, то аж за голову взявся: „Як-таки, щоб я свою дитину та за такого хлопа видав?!“

Що його робити? І давай йому загадки загадувати.

— Піди, — каже до лакея, — скажи йому, що хоч він і на кораблі прилетів, а як не добуде води живлющої та цілющої, поки люди пообідають, то царівни не віддам, то оце меч, а його голова з плеч!

Лакей і пішов.

А Слухало підслухав, що цар казав, та й розказав дурневі. Дурень сидить на лаві (такі лави кругом столів пороблено) та й журиться: не їсть, не п'є.

— Чому ти, — питає Скороход, — не їси?

— Де вже мені їсти! І в пельку не лізе.

І розказав:

— Загадав мені цар, щоб я, поки люди пообідають, добув води живлющої та цілющої... Як я її добуду?

— Не журися! Я тобі дістану!

— Ну, гляди!

Приходить лакей, дає йому царський наказ: а він уже давно знає, як і що.

— Скажи, — говорить, — що принесу!

От лакей і пішов.

А Скороход відв'язав ногу від вуха та як махнув — так в одну мить і набрав води живлющої та цілющої. Набрав, утомився. „Ще, — думає, — поки обід, вернуся, а тепер сяду під млином, відпочину трохи“.

Сів та й заснув. Люди вже обід кінчають, а його немає. Дурень сидить ні живий ні мертвий. „Пропав!“ — думає.

Слухало приставив до землі вухо — давай слухати. Слухав-слухав:

— Під млином спить, вражий син!

— Що ж ми будемо тепер робити? — каже дурень. — Як би його розбудити?

А Стрілець каже:

— Не бійся: я розбуджу!

От як нап'яв лук, як стрельне — як торохне стріла в млин, аж тріски полетіли! Скороход прокинувся — мерщій туди! Люди обід тільки що кінчають, а він приносить ту воду.

Цар — що робити? Ну загадувати другу загадку:

— Як і з'їсть зі своїм товариством за одним разом шість пар волів жарених і сорок печей хліба, тоді віддам свою дитину за нього, а не з'їсть, то оце меч — а його голова з плеч!

Слухало й підслухав та й розказав дурневі.

— Що ж мені тепер робити? Я й одного хліба не з'їм! — каже дурень.

Та й знову зажурився — аж плаче. А Об'їдайло й каже:

— Не плач, я за вас усіх поїм, ще й мало буде!

Приходить лакей: так і так.

— Добре, — каже, — нехай дають!

От зажарили дванадцять биків, напекли

сорок печей хліба. Об'їдайло як почав їсти — усе дочиста поїв і ще просить.

— Ех, — каже, — мало! Хоч би ще трошки дали!..

Цар бачить, що нічого не вдіє, — знову загадав загадку: щоб сорок сорокових кухлів води випив за одним духом і сорок сорокових кухлів меду. А не вип'є, то оце мій меч — його голова з плеч!

Слухало підслухав — розказав. Дурень плаче.

— Не плач! — каже Обпивайло. — Я сам вип'ю, ще й мало буде! От викотили їм по сорок сорокових кухлів води й меду.

Обпивайло як узявся пити — усі до каплі випив ще й підсміюється.

— Ех, — каже, — мало! Хоч би ще трохи — ще б випив!

Цар бачить, що нічого не вдіє, та й думає: „Треба його, вражого сина, зі світу звести, а то він мою дитину занапастить!“ От і посилає до дурня лакея:

— Піди скажи, що сказав цар, щоб перед вінцем у баню сходив.

А другому лакеєві загадує, щоб пішов сказав, щоб баню чавунну напалили: „Так він, сякий-такий, зажариться!“

Грубник натопив баню — так і пашить: самого чорта можна зажарити!

От іде дурень у баню, а за ним слідом іде Морозко із соломою. Тільки що ввійшли в баню — аж такий жар, що не можна видержати! Морозко розкинув солому — й одразу так стало холодно, що дурень насилу облився, та швидко на піч, та там і заснув, бо намерзся-таки добре.

Уранці відчиняють баню, думають: тільки з нього попілець зостався!.. Аж він лежить на печі! Вони його розбудили.

— Оце, — каже, — як я міцно спав! — Та й пішов із бані.

Доповіли цареві, що так, мовляв, і так: на печі спав і в бані так холодно, наче цілу зиму не топлено. Цар засмутився дуже: що його робити? Думав-думав, думав-думав...

— Ну, — каже, — як дістане мені на ранок полк війська, — то вже віддам свою дочку за нього, а не дістане, то оце мій меч — його голова з плеч!

А сам думає: „Де простому мужикові полк війська добути? Я цар, та й то!..“

От і дав наказ.

Слухало ж підслухав і розказав дурневі. Дурень знову сидить та й плаче:

— Що мені тепер робити на світі? Де я того війська добуду?

Іде на корабель до товариства:

— Ой, виручіть, братця! Виручали не один раз із біди й тепер виручіть! А то пропав я на світі.

— Не плач, — каже той, що ніс дрова, — я тебе виручу.

Приходить слуга:

— Казав цар, що як поставиш завтра на ранок цілий полк війська, тоді твоя царівна!

— Добре, зроблю! — каже дурень. — Тільки скажи цареві: як не віддасть ще й тепер, то я на нього війною піду й силою царівну візьму.

Уночі повів товариш дурня в поле й поніс із собою в'язку дров. Як почав ті дрова розкидати, як почав розкидати, то що кине — то й чоловік, що кине — то й чоловік! І такого війська набралося. Господи! На ранок прокидається цар — аж чує: грають.

Він питає:

— Що там так рано грає?

— То, — кажуть, — той своє військо муштрує, що на золотім кораблі прилетів.

Цар тоді побачив, що нічого не вдіє, і звелів його покликати до себе.

Приходить лакей, просить. А дурень такий став, що його й не впізнаєш: одежа на ньому так і сяє, шапочка золота, а сам такий гарний, що й не сказати! Веде він своє військо, сам на воронім коні попереду, за ним старшина. Підступив під палац.

— Стій! — крикнув.

Військо в лаву стало — як перемите! Він пішов у палац. Цар його обіймає, цілує:

— Сідай, мій зятю любий!

Вийшла й царівна. Як побачила — аж засміялась: який у неї гарний чоловік буде!

От їх швиденько й повінчали, такий бенкет задали, що аж до неба дим пішов!

До речі...

Справжні летючі кораблі було створено не так давно, як для історії людства, у другій половині XVIII ст. Це була... повітряна куля. На запитання, хто її винайшов, який вона мала вигляд та як пересувалася в повітрі, ви зможете знайти відповіді в мережі Інтернет.

1. Словами в нього свиточка — латка на латці, штанці — коліна повилазили описано

А Стрільця

Б Слухала

В дурня

Г діда

2. Декілька разів у казці „Летючий корабель“ повторюється вислів А Військо в лаву стало — як перемите!

Б Дурень сидить на лаві та й журиться..,

В От оце меч, а його голова з плеч!

Г Я за вас усіх поїм, ще й мало буде!

3. Установіть відповідність.

Герой твору

Вчинок

1 дід

2 дурень

3 Морозко

4 Скороход

А перетворює черствий хліб на білі паляниці

Б перетворює в'язку дров на військо

В добуває живлющу й цілющу воду

Г охолоджує соломою гарячу баню

Д веде своє військо до царя

4. Казка „Летючий корабель“ про звірів, побутова чи фантастична? Чому ви так уважаєте?

5. Чому, на вашу думку, дід і баба наказали дурню, аби нікому не признавався, що він їхній син? Як така поведінка їх характеризує?

6. Які вчинки царя свідчать про те, що він нечесна людина?

7. Якому герою найбільше симпатизує народ (оповідач)? З чого це видно?

8. Чи потрібен був царю летючий корабель? Чому, на вашу думку, він вирішив віддати свою дочку за власника летючого корабля?

9. Як ви вважаєте, чому казки закінчуються перемогою добра над злом?

10. Які фрагменти казки фантастичні? Які чарівні предмети є в ній?

11. Накресліть таблицю за зразком у робочий зошит і заповніть її.

Характеристика дурня

Позитивні риси

Негативні риси



12. Чи вдало художник підготував малюнок до одного з епізодів казки „Летючий корабель“? Що б ви змінили в цій ілюстрації? Чому?

1. Законспектуйте правила із статті „Виразне читання прозових творів“ (с. 38-39) у робочий зошит.

2. Підготуйтеся до виразного читання казки „Летючий корабель“ за ролями.

ЛІТЕРАТУРНІ КАЗКИ

Окрім народних казок, є й такі, що складають письменники, їх називають літературними. Здебільшого їх створюють на основі народних казок. Такими є казки із збірки І. Франка „Коли ще звірі говорили“, одну з яких („Фарбований Лис“) ви обов'язково прочитаєте.

Як і в народних казках, дійовими особами в літературних казках є люди, тварини й рослини. Проте ці казки мають і свої особливості. Народні казки побутують в усній формі, а літературні — у писемній, тому вони незмінні, не мають різних варіантів, як у фольклорі. Літературна казка може бути як прозовою, так і віршованою.

Теорія літератури

Літературна казка

Літературна казка — це авторський художній твір у прозовій чи віршованій формі, заснований на фольклорних джерелах, але може бути й цілком оригінальний. Це твір переважно фантастичний, у ньому зображуються неймовірні пригоди вигаданих або традиційних казкових героїв.

У початкових класах ви вже читати казки літературного походження Наталі Забіли, Марійки Підгірянки, Олександра Пушкіна та Петра Єршова.

До визнаних майстрів казок, окрім Івана Франка, належать Леся У кратка, Василь Симоненко, Всеволод Нестайко, Ганс Крістіан Андерсен, Шарль Перро, брати Грімм, Олександр Пушкін та ін.

Ви, напевно, читали всесвітньо відомі казки „Буратіно“, „Попелюшка“, „Кіт у чоботях“, „Дюймовочка“, „Снігова королева“, „Гидке каченя“, „Хлопчик-Мізинчик“, „Білосніжна й семеро гномів“. За мотивами цих казок знято багато кіно- і мультфільмів.

Ми пропонуємо вам прочитати літературні казки українських авторів. Вони по-своєму чарівні и захопливі. Тож читайте и насолоджуйтеся!