Українська література 5 клас - Л. Т. Коваленко - Освіта 2018

ДІВЧИНА-ЧАЙКА - Дніпрова Чайка (1861-1927) - ЗИМОВІ ВІЗЕРУНКИ

На Чорному морі є острів суворий, німий: червоная скеля на буйнім зеленім роздоллі одна піднімається вгору червоним шпилем. Не купчаться білії хати по ній, і лист кучерявий її не вкриває, одна тільки стежка зелена збігає по ній: то течійка води весняної прорила червоную глину і вся обросла оксамитом травою1, а далі все мертво, все глухо... Та ніби не все: отамо, на самому розі, над морем, де вічно лютує сивий бурун2, на самім тім розі горить по ночах якийсь вогник, удень же чайки сіренькі в'ються, кигичуть3 над морем. Що то за скеля і іцо то за вогник, і за що так люблять чайки ту суворую скелю?

Давно колись, кажуть, на острів той дикий прибув чоловік з невідомих країв. Десь доля лихая вганяла за ним по всім світі, що він не знайшов ніде інде притулку. Маленьке дитятко та вбогії вжитки4 виніс з човна, заліз у печеру і став собі жити. Як жив, чим жививсь він іспершу, — про те невідомо нікому. Згодом дізналися люди, яка була щира душа у того чоловіка: щоночі вогнище велике він розкладав, щоб далеко палало- значило, щоб ті кораблі та суденця, що бігли по хвилях зелених, минали безпечно суворе каміння та банки5 лихі, потаємні, коли ж розбивалося судно, він сам на маленькому човні сміливо кидавсь у море нещасних пливців6 рятувати. І вдячнії люди охоче давали йому великі дари — і гроші, й скарби, що возили на тих кораблях; нічого не брав чужоземець, лиш трошки харчів на прожиток та дрова, та смолу, щоб ними вогнище живити7. І скоро дізналися всі про діда чудного, прозвали його “морським буслом8”, дізнали й про його дитину, котру, мов русалку, хвилі морські колихали-пестили, котру й каміння німе, і ревуча буря жаліли-втішали. І виросла дивно хороша дочка у старого: біла, мов піна морська, як кушір9, кучерявії коси вкривали її по коліна, а очі блакитні світились, як море у ранішній час, а зуби блищали, мов перла з-під вуст коралових. Нічого вона не боялась: ні бурі, ні грому, ні грізної хвилі, бо море було їй як рідне. І сміливо дівчина кидалась з батьком укупі10, як часом траплялось когось рятувати, і тільки до кого торкнеться вона, — того не займає розлючене море.

1 Оксамит-трава — трава, що нагадує тканину з густим коротким ворсом. 2 Бурун — навальна піниста хвиля. 3Кигйчити — видавати звук „киги”. 4Вжитки — тут: пожитки, дрібне майно, хатні речі. 5 Банка — мілке місце. 6 Пливці — тут: плавці, ті, хто пливуть на човні. 7Живити (вогонь) — тут: підтримувати. 8 Бусол — лелека. 9 Кушір (кушир) — багаторічна трав'яниста рослина, яка росте у воді.

От раз, накупавшись уволю, дівчина тихо заснула на теплім пісочку (а море тоді щось мовчало-дрімало); і спить вона й чує, — щось-то шепоче; а то між каміння забралося троє: птиця-бабич торбоноса11, свинка морська та рибонька-золоті пера. Рибонька й каже:

— Винесу я з глибини перлів, коралів, ясних самоцвітів за те, іцо вона рятувала мене: лежала я, бідна, на банці, хвилі сердиті закинули дуже далеко, пекло мене сонце, посмажило зябра, крутивсь надо мною мартин12 білоперий та хижий, і з ним моя смерть наближалась. Ся ж добра дитина взяла мене в руки, всміхнулась привітно і тихо пустила у море, — й я знов ожила.

— Я її вивчу так плавать, пірнати, водити веселих танків, таких їй чудових казок розкажу, — промовила свинка морська, — за те, що вона, моя добра, годує мене, ділиться щиро зо мною харчами, не раз би вже й здохла, якби не вона.

— А я їй, — озвалась задумана птиця-бабич, — я їй скажу новину, та таку, якої ніхто ще не знає. Була я за морем далеко і чула: прибудуть сюди кораблі та галери13, на тих кораблях і галерах люде14 чудні: завзяті, чубаті (їх звуть козаками), нікого вони не бояться і мореві навіть старому дари не дарують, як інші купці-мореплавці, лиш веслами часто січуть-зневажають. І море сердите поклало свій гнів на чубатих, і доля лиха присудила усіх потопити, побити і скарб їх віддати камінням та банкам, та всім нам, морським челядинцям15. Великої тайни ніхто ще не знає, лиш їй, милосердній, повинна я все розказати, за те, що вона і мене врятувала16: злочинець якийсь перебив мені стрілкою крила, і я помирала на хвилях зелених: ся ж дівчина мила впіймала мене, замовила кров і якогось там зілля приклала та все год увал а-гляділа17, аж поки загоїлись крила. За те розкажу їй сю тайну велику...

— Мовчи! — зашуміли, прокинувшись, хвилі, — мовчи, не твоє-бо то діло: не сміє ніхто дізнатись про волю великого моря, не сміє ніхто сперечатися з грізним!

Кинулись хвилі до скелі-каміння, сердито бурчать18 поміж ними. Злякані свинка і рибка пірнули на дно, а птиця-бабич ізнялась, полетіла. Та пізно прокинулись хвилі: дівчина вчула, скочила раптом і кличе: “Вернися, птице-бабичу, вернися, усе розкажи до ладу, не треба ні перлів мені, ні коралів, ані казок чарівних, ні таночків, краще мені розкажи до ладу, щоб я знала, звідки чубатих отих виглядати, як безталанних з біди визволяти”.

10 Укупі — разом.11 Птиця бабич торбоноса — пелікан. 12 Мартин — водоплавний птах. 13Галера — старовинне вітрильне багатовеслове військове судно. 14Люде тут.: люди. 15 Челядинець — слуга. 16 Зрятувати — врятувати. 17 Годувати глядіти — тут: годувати і доглядати. 18 Бурчати — говорити невиразно, нерозбірливо.

А море лютує, а море реве: “Мовчи, не питайся, дурненька дитино! Корись, не змагайся ти з морем, — тяжко-бо море карає!”

А дівчина дума: “Байдуже! Ревіть собі, хвилі зелені, чорнійте од злості, казіться! А я не оддам на поталу19 людей тих відважних, я вирву із пельки у хижого моря своїх безталанних братів! Лиш батькові й слова не писну20, бо він вже старенький, незмога йому вже боротись, а буде велика негода, я бачу”.

І день догорів, і сонце пірнуло у море. Настала великая тиша. Лиш в темряві чути, як дід бубонить і збирається варту ночну одбувати. Дочка попрощалася з батьком, лягла у печері. А тільки старий заходився з вогнищем, вона зараз в човник стрибнула, усе зготувала, назброїлась — бурі чекає.

Ще море спокійне, а там щось далеко гуде: то спільничка21 моря — хмара грозова — йде, і моргає страшними очима і темними крилами віє на дрібнії зорі, і гаснуть ті зорі од жаху. Ось вітер, її посланець, налетів, засвистав, хоче вогнище згасити. Та дід догадався, підкинув смоли, — розгорілось вогнище ще дужче. 1 вітер назад, засоромившись, плинув, і стало все тихо... Знову і ближче ревнула грозовая хмара, і цілая зграя хижих вітрів закрутилась, завила, штовхнула під боки соннії хвилі. Хвилі безладно метнулись до скелі — скеля шпурнула на їх камінцями, — хижо вони проковтнули гостинці і кинулись знову до скелі. А хмара находить, і грім гуркотить, і блискавка хижо моргає, і буря жене- підганяє нещасні галери: щогли ламає, вітрила дере, купає у хвилях солоних. Та борються з морем відважні гребці, не подаються чубаті! І ось надігнало їх море, ось розгойдало страшенно і кинуло просто до скелі — і скеля завила, як хижа звірюка, побачивши ласую здобич22! І око не вспіло зморгнути — вщент всі галери побиті! Дівчина страху не знає, дівчина плава, керує човном, вихоплює сміливо втопників з моря і жваво на берег безпечний виносить. Вже їх чимало на березі стало, — ще більше їх гине у морі. А дівчина втоми не знає, дівчина й слухать не хоче, що море їй грізно гукає: “Гей, одступись, не змагайся зо мною! Здобич моя — не оддам я даремне! Геть, одступись, необачна! Доля страшна покарає тебе, — одступись-бо!” Байдуже — дівка не слуха! Кинулась хвиля страшенна, утлого23 човника міцно вхопила, кинула геть аж за банку, розбила, неначе лушпайку. Дівчина плаче; плаче вона не од болю, плаче вона не од страху, не за човном вона плаче; жаль їй великий, що нічим вже їй рятувати безщасних. “Ні! Таки спробую ще раз!” Миттю одежу зорвала з себе і кинулась просто у море.

19 Не оддати на поталу — тут: не дати загинути. 20 Слова не тісну ти — тут: мовчати. 21 Спільничка — тут: спільниця, співучасниця. 22 Ласая здобич — спокуслива, дуже принадна здобич. 23 Утлий (човник) — вутлий, неміцний, ненадійний.

Не зглянулось24 гнівнеє море: хижо коханку свою поглинуло. Та зглянулась праведна доля: смерті собі не знайшла жалібниця25 відважна: чайкою сірою з моря спурхнула і з гірким плачем полетіла над морем... А дід і не знав, що дочка поробляє, та ті козаки, що вона зрятувала, сказали йому. З горя, з розпуки26, дід, як розводив вогнище, так в його і кинувся просто. Згибли27 і дід, і дочка, та згибли не зовсім: щоночі вогник на скелі блукає, а сірі чайки без ліку розплодились на скелі, літають над морем та плачуть-кигичуть лиш тільки зачують хижую бурю, звіщають28 пливців-мореходців та свідчать про давню давнину, про славную дівчину-чайку.

Що? Коли? Чому? Як?

1. Чому твір “Дівчина-чайка” вважають ліричною прозою? 2. Які почуття ви переживали, читаючи цей твір? Що переважає в ньому — змалювання подій чи описи настрою автора? 3. Як ставиться автор до трагічної долі дівчини? Прокоментуйте рядки, якими закінчується твір. 4. Яку роль у творі відіграє детальний опис поведінки дівчини-чайки? 5. Складіть словесний портрет дівчини-чайки та проаналізуйте м ставлення до свого обов'язку — рятувати людей? 6. Які ілюстрації до твору “Дівчина-чайка" ви зробили б. Усно опишіть їх.

Вправи і завдання

I. Які художні засоби і з якою метою Дніпрова Чайка використала у таких рядках: “І виросла дивно хороша дочка у старого: біла, мов піна морська, як кушір, кучерявії коси вкривали її по коліна, а очі блакитні світились, як море у ранішній час, а зуби блищали, мов перла з-під вуст коралових. Нічого вона не боялась: ні бурі, ні грому, ні грізної хвилі, бо море було їй як рідне. І сміливо дівчина кидалась з батьком укупі, як часом траплялось когось рятувати, і тільки до кого торкнеться вона,— того не займає розлючене море".

Перекладіть текст рідною мовою.

II. Утворіть від дієслів початкову форму (інфінітив), поясніть їх значення, доберіть до них синоніми, перекладіть рідною мовою: скеля піднімається вгору; зелена стежка збігає по горі; течійка води весняної прорила червону глину і вся обросла оксамитом-травою; вічно лютує сивий бурун; чайки сіренькі в'ються, кигичуть над морем.

III. Твір “Дівчина-чайка” закінчується трагічно. А яку розв'язку запропонували б ви, якби були автором цього твору? Свій варіант запишіть.

24Не зглянутись тут: не пожаліти. 25Жалібниця — співчутлива дівчина; та, що уболіває за інших. 26Розпука безнадія, відчай душевний біль, страждання. 27Згибнути тут: загинути. 28Звішати тут: повідомляти.

IV. Які українські народні прислів'я можна підібрати для характеристики дівчини?

V. Знайдіть у тексті легенди “Дівчина-чайка” приклади діалогу. Зачитайте їх у ролях.