Українська література 6 клас - О.М. Авраменко - Грамота 2006

ЄВШАН-ЗІЛЛЯ - Микола Вороний (1871-1938) - ЗАГАДКОВО ПРЕКРАСНА І СЛАВНА ДАВНИНА УКРАЇНИ

Поема

Да луче єсть на своей землі

костью лечі,

інелі на чуже славну бити.

Літопис за Іпатським списком

В давніх літописах наших

Єсть одно оповідання,

Що зворушує у серці

Найсвятіші почування.

Не блищить воно красою

Слів гучних і мальовничих,

Не вихвалює героїв

І їх вчинків войовничих.

Ні, про інше щось говорить

Те старе оповідання...

Між рядками слів таїться

В нім якесь пророкування.

І воно живить надію,

Певну віру в ідеали

Тим, котрі вже край свій рідний

Зацурали, занедбали...

* * *

Жив у Києві, в неволі,

Ханський син, малий хлопчина, —

Половецького б то хана2

Найулюблена дитина.

Мономах, князь Володимир,

Взяв його під час походу

1 Євшан-зілля — степовий запашний полин. Приворот.

2 Хан — володар держави, правитель у багатьох країнах Сходу.

- Що ти знаєш про князя Володимира Мономаха з уроків історії?

З ясирем3 в полон і потім

При собі лишив за вроду.

Оточив його почотом

І розкошами догідно —

І жилось тому хлоп'яті

І безпечно, і вигідно.

Час минав, і став помалу

Рідний степ він забувати,

Край чужий, чужі звичаї

Як за рідні уважати.

Та не так жилося хану

Без коханої дитини:

Тяжко віку доживати

Під вагою самотини.

Зажурився, засмутився...

Вдень не їсть, а серед ночі

Плаче, бідний, та зітхає,

Сну не знають його очі.

Ні від кого він не має

Ні утіхи, ні поради.

Світ увесь йому здається

Без краси і без принади.

Кличе він гудця4 до себе

І таку держить промову,

Що, мов кров'ю з його серця,

Слово точиться по слову:

„Слухай, старче, ти шугаєш

Ясним соколом у хмарах,

Сірим вовком в полі скачеш,

Розумієшся на чарах.

Божий дар ти маєш з неба

Людям долю віщувати,

Словом, піснею своєю

Всіх до себе привертати.

Ти піди у землю Руську -

Ворогів наших країну, —

Відшукай там мого сина,

Мою любую дитину.

3 Ясир — бранці, полонені.

4 Гудець — віщун, пророк, провидець.

Заспівай ти йому пісню

Нашу, рідну, половецьку.

При життя привільне наше,

Чашу вдачу молодецьку

Кличе він гудця до себе

І таку держить промову.

Що, мов кров'ю з його серця.

Слово точиться по слову.

Розкажи, як побиваюсь

Я за ним і дні, і ночі,

Як давно вже виглядають

Його звідтіль мої очі.

Заспівай ти йому пісню

Нашу, рідну, половецьку,

Про життя привільне наше,

Нашу вдачу молодецьку.

А як все те не поможе,

Дай йому євшану-зілля,

Щоб, понюхавши, згадав він

Степу рідного привілля”.

І пішов гудець в дорогу.

Йде він три дні і три ночі.

На четвертий день приходить

В місто Київ опівночі.

Крадькома пройшов, мов злодій,

Він до сина свого пана

І почав казати стиха

Мову зрадженого хана.

Улещає, намовляє...

Та слова його хлопчину

Не вражають, бо забув вже

Він і батька, і родину.

І гудець по струнах вдарив!

Наче вітер у негоду,

Загула невпинна пісня —

Пісня вільного народу:

Про славетнії події —

Ті події половецькі,

Про лицарськії походи

Ті походи молодецькі!

Мов скажена хуртовина,

Мов страшні Перуна громи,

Так ревли-стогналн струни

І той спів гудця-сіромн!

Але ось вже затихає

Бренькіт дужий акордовий5

І замісто6 його чути

Спів народний, колисковий.

5 Акорд - гармонійно поєднання кількох музичних звуків. Замісто замість.

В рідний степ, у край веселий

Проступали, поспішали.

То гудець співає тихо

Пісню тую, що співала

Мати синові своєму.

Як маленьким колисала.

І Іаче лагідна молитва,

Журно пісня та лунає.

Ось її акорд останній

В пітьмі ночі потопає...

Але спів цей ніжний, любий,

Ані перший, сильний, дужий,

Не вразив юнацьке серце, -

Він сидить німий, байдужий.

І схилилася стареча

Голова гудця па груди —

Там, де пустка замість серця,

Порятунку вже не буде!..

Але ні! Ще є надія

Тут, на грудях в сповиточку!..

І тремтячими руками

Роздирає він сорочку,

І з грудей своїх знімає

Той євшан, чарівне зілля,

І понюхать юнакові

Подає оте бадилля7.

Що ж це враз з юнаком сталось?

Твар8 поблідла у небоги,

Затремтів, очима блиснув

І зірвавсь на рівні ноги.

Рідний степ — широкий, вільний,

Пишнобарвний і квітчастий

Раптом став перед очима,

З ним і батенько нещасний!..

Воля, воленька кохана!

Рідні шатра, рідні люди...

Все цс разом промайнуло,

Стисло горло, сперло груди.

„Краще в ріднім краї милім

Полягти кістьми, сконати,

Ніж в землі чужій, ворожій

В славі й шані пробувати!”

7Бадилля — стебла і листя трав'янистої рослини.

8 Твар — обличчя.

Так він скрикнув, і в дорогу

В нічку темну та пригожу

Подались вони обоє,

Обминаючи сторожу.

Байраками та ярами

Неутомно походжали —

В рідний степ, у край веселий

Простували, поспішали.

* * *

Україно, мамо люба!

Чи не те ж з тобою сталось?

Чи синів твоїх багато

На степах твоїх зосталось?

Чи вони ж не відцурались,

Не забули тебе, неньку,

Чи сховали жаль до тебе

І кохання у серденьку?

Марна річ! Були і в тебе

Кобзарі — гудці народні,

Що співали-віщували

Заповіти благородні, —

А проте тієї сили,

Духу, що зрива на ноги,

В нас нема, і манівцями

Ми блукаєм без дороги!..

Де ж того євшану взяти,

Того зілля-привороту,

Що на певний шлях направить,

Шлях у край свій повороту?!

Пам'ятай

Троп — слово чи вислів, ужиті в переносному, образному значенні (метафора, гіпербола, літота тощо).

Строфа — група віршованих рядків, об'єднаних змістом і порядком римування, який повторюється у творі.

1. Відшукай у пролозі (на початку) рядки, у яких автор висловлює надію, що українці, збайдужілі до рідного краю, можуть ще повернутися в лоно нації, вивчити рідну мову.

2. Чим ти можеш пояснити ту обставину, що ханський син став „за рідні уважати” чужий край і його звичаї?

3. Перечитай ті рядки, у яких мовиться про хана. Знайди слова й вислови, що передають страждання осиротілого батька.

4. Поміркуй, чому хан просить саме гудця повернути сина.

5. Чи передбачав хан відповідь свого сина на прохання повернутися на батьківщину? Які настанови він дав гудцеві?

6. Перечитай рядки, у яких ідеться про пісні гудця. „Вслухайся” в ці рядки. Уяви, що лунає спів про звитягу половців. Як він звучить? А як звучить „спів народний, колисковий”?

7. Як ти вважаєш, чому ханський син залишився байдужим і до розповіді про горе батька, і до пісень?

8. Розкажи про переживання, думки юнака, коли він відчув пахощі євшан-зілля. Які слова відтворюють зміну в настрої хлопця?

9. Уяви, які картини постали перед зором ханського сина. Розкажи, яку ілюстрацію ти б намалював до цих рядків.

10. Зістав епіграф до поеми з висловлюванням юнака. Що в них є спільного? Яка головна думка цього твору?

11. Перечитай епілог. Розкажи про гіркі роздуми й важкі переживання поета, використовуючи при цьому слова й вислови з тексту.

12. Які роздуми та почуття збудила в тобі ця поема?

13. Чи перегукуються давно минулі події, описані в поемі, із сучасністю? Спробуй висловити власне розуміння почуття патріотизму.

14. Навчися виразно і вдумливо читати поему М. Вороного „Євшан-зілля”.

15. Підготуй усну розповідь про значення історичної пам'яті для кожної людини.

16. Які риси бажає батько виховати в синові? А які з цих рис ти сам хотів би мати?

Зауваж

Микола Вороний мав найтепліші стосунки з єдиним сином Марком — талановитим юнаком, відомим на той час дитячим поетом. Саме синові поет присвятив вірш „Привітання”, у якому є такі строфи:

Більше розуму та хисту,

Талану без краю;

Мати душу добру, чисту,

Вдачу чесну, кременисту —

Ось чого бажаю...

Не ходить рабом похилим,

Плачучи з одчаю,

А з обличчям ясним, милим

Бути певним, бути смілим —

Ось чого бажаю!

- Я вмію виразно і вдумливо читати поему М. Вороного „Євшан-зілля”. Я можу розповісти про історичну основу поеми, визначити її головну думку.

- Я можу охарактеризувати образ юнака-половця.

- Я можу співвідносити події давнини, описані в поемі, із сучасністю, висловлювати власні міркування.