Всі публікації щодо:
Українка Леся
Українська література 8 клас - Олена Міщенко - Генеза 2016 рік
ДАВНЯ КАЗКА - ЛЕСЯ УКРАЇНКА (Лариса Косач) (1871-1913) - СВІТ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ
(Скорочено)
Може б, хто послухав казки?
Ось послухайте, панове!
Тільки вибачте ласкаво,
Що не все в ній буде нове. (...).
І
...Десь, колись, в якійсь країні
Проживав поет нещасний,
Тільки мав талан до віршів
Не позичений, а власний.
На обличчі у поета
Не цвіла урода гожа,
Хоч не був він теж поганий, -
От собі - людина божа!
Той співець - та що робити!
Видно, правди не сховати,
Що не був співцем поет наш,
Бо зовсім не вмів співати.
Та була у нього пісня
І дзвінкою, і гучною,
Бо розходилась по світу
Стоголосою луною.
І не був поет самотнім, -
До його малої хати
Раз у раз ходила молодь
Пісні-слова вислухати. (...).
Так одного разу ранком
Наш поет лежав у гаю,
- Про що, на вашу думку, свідчить така характеристика поета?
Чи він слухав шум діброви,
Чи пісні складав - не знаю!
Тільки чує - гомін, гуки,
Десь мисливські сурми грають,
Чутно разом, як собачі
Й людські крики десь лунають. (...).
Попереду їхав лицар,
Та лихий такий, крий Боже!
«Бачте, - крикнув, - що за птиця!
Чи не встав би ти, небоже?».
«Не біда, - поет відмовив, -
Як ти й сам з дороги звернеш,
Бо як рими повтікають,
Ти мені їх не завернеш!».
«Се ще также полювання! -
Мовить лицар з гучним сміхом. -
Слухай, ти, втікай лиш краще.
Бо пізнаєшся ти з лихом!».
«Ей, я лиха не боюся,
З ним ночую, з ним і днюю,
Ти втікай, бо я, мосьпане,
На таких, як ти, полюю!
В мене рими-соколята,
Як злетять до мене з неба,
То вони мені вполюють
Вже кого мені там треба!». (...).
«Він, напевне, божевільний! -
Крикнув лицар. - Ну, рушаймо!
Хай він знає нашу добрість -
Стороною обминаймо». (...).
Геть одбившися від гурту,
Їде лицар в самотині.
Зирк! - поет лежить, як перше,
На самісінькій стежині.
«Ах, гостинця ти чекаєш! -
Мовив лицар і лапнувся
По кишенях. - Ой, небоже,
Вдома гроші я забувся!».
Усміхнувсь поет на теє:
«Не турбуйсь за мене, пане,
Маю я багатства стільки,
Що його й на тебе стане!».
Спалахнув від гніву лицар,
Був він гордий та завзятий,
Але ж тільки на упертість
Та на гордощі багатий.
«Годі жартів! - крикнув згорда. -
Бо задам тобі я гарту!».
А поет йому: «Та й сам я
Не люблю з панами жарту...
Бачиш ти - оця діброва,
Поле, небо, синє море -
То моє багатство-панство
І розкішне, і просторе.
При всьому сьому багатстві
Я щасливий завжди й вільний».
Тут покликнув лицар: «Боже!
Чоловік сей божевільний!».
«Може буть, - поет відмовив, -
Певне, всі ми в Божій волі.
Та я справді маю щастя,
І з мене його доволі». (...).
Засміявсь на теє лицар:
«Давню байку правиш, друже!
Я ж тобі скажу на теє:
Ти щасливий та не дуже.
Я б віддав отой химерний
Твій таємний світ надхмарний
За наземне справжнє графство,
За підхмарний замок гарний.
Я б віддав твоє багатство
І непевнії країни
За єдиний поцілунок
Від коханої дівчини...». (...).
Тут поет взяв мандоліну,
І на відповідь гуртові
Він заграв і до музики
Промовляв пісні чудові.
Всі навколо нерухомі,
Зачаровані стояли,
А найбільше у дівчаток
Очі втіхою палали.
Довго й лицар слухав пісню,
Далі мовив на відході:
«Що за дивна сила слова!
Ворожбит якийсь, та й годі!».
- Якими постають перед нами обидва герої поеми? На яких рисах поета і графа наголошує авторка?
II
Літнім вечором пізненько
Сам поет сидів в хатині,
Так од ранку цілу днину
Він просидів в самотині. (...).
Що за диво! Під віконце
Хтось помалу підступає.
Тут поет не втерпів: «Хто там?» -
Невідомого питає. (...).
«Хто ж се «я»?» - поет питає.
«Я, Бертольдо, лицар з гаю».
Тут поет пізнав той голос:
«А, мисливий! Знаю, знаю!
Вибачай, прошу до хати,
Хоч у мене трошки темно,
Бо коли я сам у хаті,
Не палю вогню даремно;
Та для гостя запалю вже».
І добув вогню з кресала.
Перед ним лицарська постать
Владаря Бертольда стала.
«Добрий вечір!». - «Добрий вечір!» -
Став тут лицар і - ні слова.
Щось ніяк не починалась
Тая пильная розмова.
«Де ж твоя, мій гостю, справа?» -
Далі вже поет озвався.
Лицар стиха одмовляє:
«Я, мій друже, закохався...».
Тут поет йому говорить:
«Що ж на се тобі пораджу?
А проте доказуй далі,
Може, чим тебе розважу».
«Закохався я і гину, -
Каже лицар, - вдень і вночі
Бачу я перед собою
Ясні оченьки дівочі». (...).
«Правду кажеш, - мовив лицар, -
Але ж я тебе благаю,
Щоб поміг мені в сій справі.
Пам’ятаю, як у гаю
Ти своїм віршем чудовим
Чарував усю громаду, -
Тільки ти один тепера
Можеш дать мені пораду!
За пораду все, що хочеш,
Дам тобі я в нагороду».
«Ну, на се, - поет відмовив, -
Не надіюся я зроду.
Можу я знайти й без плати
Для приятеля пораду.
Ось пожди лиш трохи, зараз
Будеш мати серенаду.
Та мені для сього треба
Ймення й вроду панни знати».
«Їй наймення Ізідора,
А вродлива!.. не сказати!..».
Більш поет вже не питався,
Сів, задумавсь на хвилину,
Записав щось на папері,
Зняв з кілочка мандоліну,
Показав слова Бертольду,
Мандолину дав у руки
Та написанії вірші... (...).
«От спасибі!» - крикнув лицар.
Ще ж поет не відозвався,
А вже лицар був надворі.
На коня! і геть погнався... (...).
- Чому Бертольдо саме в поета попросив про допомогу?
III
Боже, Боже! що то може
Наробити серенада!..
Зникла в серденьку в Бертольда
Темна туга і досада. (...).
Як же бучно, як же втішно
Всім тулялось на весіллі!
Танцювали, попивали
Від неділі до неділі.
Всіх приймали, всіх вітали,
Всім уміли догодити,
Тільки нашого поета
Пан забувся запросити. (...).
І якраз серед бенкету
В замку нашого Бертольда
Залунала гучна сурма
Королівського герольда.
В. Панфілов. «Давня казка»
Прощавай, дружина люба,
Всі розкоші, всі вигоди!
Все те треба проміняти
На далекії походи. (...).
Попереду всього війська
Три старшії виступали:
Карлос, Гвідо і Бертольдо;
За одвагу їх обрали.
Їдуть, їдуть, врешті бачать -
Три дороги розійшлися,
Розлучились три найстарші,
Кожний різно подалися... (...).
І Бертольдові спочатку
Справді щастя панувало,
Довелося звоювати
Городів чужих чимало.
От вже він на стольне місто
Погляда одважним оком,
Але тут-то саме щастя
Обернулось іншим боком. (...).
Тут прийшлось Бертольду з лихом:
Край чужий, ворожі люде,
Голод, злидні, військо гине...
Що то буде, що то буде?!
Місяць, другий вже ведеться
Тая прикрая облога.
Серед війська почалися
Нарікання і тривога. (...).
- Прокоментуйте змальований епізод.
Вийшли тут наперед війська
Військові співці славутні,
Всі вони були при зброї,
А в руках тримали лютні. (...).
Тут один із них тихенько
Струни срібнії торкає,
Усміхається лукаво
І такої починає:
«Був собі одважний лицар,
Нам його згадать до речі,
Він робив походи довгі -
Від порога та до печі.
Він своїм язиком довгим
Руйнував ворожі міста...
Чули ви його розповідь:
«Я один, а їх аж триста!»
Ну, та сей одважний лицар
Якось вибрався до бою.
І вернув живий, здоровий:
Талісман він мав з собою.
Я гадаю, талісман сей
Кожен з вас тут знать готовий,
Се буде речення мудре:
«Утікай, поки здоровий!»».
«Утікай, поки здоровий!» -
Всі співці тут заспівали;
Вояки стояли тихо,
Очі в землю поспускали.
Раптом зброя заблищала,
І гукнуло військо хором:
«Ми готові йти до бою!
Краще смерть, ніж вічний сором!».
І метнулися у напад
Так запекло, так завзято,
Що не встигла й ніч настати,
Як було вже місто взято. (...).
Тут на радощах Бертольдо
Всіх співців казав зібрати,
І, коли вони зібрались,
Привселюдно став казати:
«Ви, співці славутні наші,
Ви, красо всього народу!
Ви нам честь відрятували,
Вам ми винні нагороду!».
Та співці відповідали:
«Ні, не нам, ласкавий пане,
Той, хто сих пісень навчив нас,
Нагороду хай дістане». (...).
«Знаю я сього поета
І його величну душу,
І тепер йому по-царськи
Я подякувати мушу.
Тільки б дав нам Бог щасливо
Повернутися додому,
Срібла, золота насиплю
Я співцеві дорогому!..».
- Хто і що знову стали в пригоді Бертольдо?
IV
(...) Сила статків та маєтків!
Вже Бертольдо граф заможний!
Він живе в свойому графстві,
Наче сам король вельможний. (...).
Тож спочатку того щастя
Справді був Бертольдо гідний:
Правий суд чинив у панстві,
До підданих був лагідний.
Але то було не довго,
Він дедалі в смак ввіходив
І потроху в себе в графстві
Інші звичаї заводив. (...).
Трудно навіть розказати,
Що за лихо стало в краю, -
Люди мучились, як в пеклі,
Пан втішався, як у раю.
Пан гуляв у себе в замку, -
У ярмі стогнали люде,
І здавалось, що довіку
Все така неволя буде.
Розливався людський стогін
Всюди хвилею сумною,
І в серденьку у поета
Озивався він луною...
Ось одного разу чує
Граф лихі, тривожні вісті:
Донесла йому сторожа,
Що не все спокійно в місті;
Що співці по місті ходять
І піснями люд морочать,
Все про рівність і про волю
У піснях своїх торочать. (...).
«Ну, - гукнув Бертольд, - то байка!
Я Bізьму співців тих в руки!».
Раптом чує десь близенько
Залунали пісні гуки:
«В мужика землянка вогка,
В пана хата на помості;
Що ж, недарма люди кажуть,
Що в панів біліші кості!
У мужички руки чорні,
В пані рученька тендітна;
Що ж, недарма люди кажуть,
Що в панів і кров блакитна!
Мужики цікаві стали,
Чи ті кості білі всюди,
Чи блакитна кров поллється,
Як пробити пану груди?».
«Що се, що? - кричить Бертольдо. -
Гей, ловіть співця, в’яжіте!
У тюрму його, в кайдани!
Та скоріш, скоріш біжіте!».
Коли се з-за мурів замкy
Обізвався голос долі:
«Гей, біжіте, панські слуги,
Та спіймайте вітра в полі!». (...).
Тут він двох щонайвірніших
Слуг до себе прикликає
І до нашого поета
У хатину посилає:
«Ви скажіть йому від мене,
Що я досі пам’ятаю,
Як пісні його втішали
Нас колись в чужому краю.
Власне я тепер бажаю
Дать йому за них заплатy,
Я поетові дарую
В себе в замкy гарну хату.
Я його талан співацький
Так високо поважаю,
Що співцем своїм придворним
Я зробить його бажаю.
Ви скажіть, що він у мене
Буде жити в шані, в славі,
Тільки, звісно, хай забyде
Різні вигадки лукаві».
- Який персонаж «Давньої казки» зображений на цій ілюстрації?
С. Караффа-Корбут. «Давня казка»
Слуги зараз подалися
До убогої оселі,
Принесли вони поету
Ті запросини веселі.
Усміхаючись, він слухав
Те запрошення знаднеє,
А коли вони скінчили,
Так промовив їм на сеє: (...).
«Ви скажіть, що я не хочу
Слави з рук його приймати,
Бо лихую тільки славу
Тії руки можуть дати.
Золотих не хочу лаврів,
З ними щастя не здобуду
Як я ними увінчаюсь,
То поетом вже не буду.
Не поет, у кого думки
Не літають вільно в світі,
А заплутались навіки
В золотії тонкі сіті.
Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіть кайдани!
- А хто змальований тут? Яка ілюстрація, на ваш погляд, точніше передає характер героя?
В. Касіян. «Давня казка»
Тож підіте і скажіте,
Що поки я буду жити,
Не подумаю довіку
Зброї чесної зложити!». (...).
Так довіку у темниці
Довелось поету жити,
За тюремний спів він мусив
Головою наложити.
Та зосталися на світі
Молоді його нащадки,
Що взяли собі у спадок
Всі пісні його, всі гадки.
Здійнялось повстання в краю,
І Бертольда вбили люде,
Та й гадали, що в країні
Більш неволі вже не буде.
Та зостався по Бертольду
Молодий його нащадок,
І пиху його, й маєтки
Він забрав собі у спадок.
І тепер нащадки графські
Тюрми міцнії будують,
А поетові нащадки
Слово гостреє гартують. (...).
А коли війна скінчиться
Того діла й того слова,
То скінчиться давня казка,
А настане правда нова.
- У яких рядках, на вашу думку, міститься розв’язка поеми? Чи є у творі епілог? Якщо так, прочитайте і прокоментуйте його.
У поемі «Давня казка» Леся Українка продовжує магістральну для своєї творчості тему - значення поезії в житті, роль поета в суспільстві, його взаємини з тим соціальним оточенням, якому він або покликаний служити, або з яким бореться. Образ слова-зброї - ключовий у поезіях. Так чи інакше, темою поетового служіння громаді поетеса окреслювала своє ставлення до вічної філософської дискусії про місію митця.
Іван Франко оцінив цей твір як краще надбання Лесиної поезії до 1898 року.
- Ви погоджуєтеся з такою думкою Івана Франка?
Поема-казка складається із чотирьох окремих епізодів, об’єднаних спільним ідейним задумом, а також центральним образом народного співця-поета, який своїм словом здатен і запалити воїнів на звитяжну боротьбу з ворогами, і полонити серце дівчини Ізідори, і підняти уярмлений люд на «страшну затяту» битву проти деспотичного графа Бертольдо. Бо поет для Лесі Українки - завжди проводир, навіть коли «всі пісні його, всі гадки» замкнено в холодних в’язничних мурах.
Подвійне смислове навантаження має, власне, і сам заголовок поеми, оскільки зображені поетесою давноминулі казкові події є прямою аналогією до її сучасності, про яку з болем вона писала в листі до письменника Михайла Павлика: «Сором і жаль за мою країну просто гризе мене (се не фраза, вірте), і я не думала, що в душі моїй є такий великий запас злості. Я не знаю, що буду робити, вернувшись в Росію, сама думка про се тюремне життя сушить моє серце. Не знаю, як хто, а я не можу терпіти мовчки під’яремного життя».
У цьому творі Леся Українка виявила себе майстром іронії, сарказму. Особливо яскраво це простежується в пісні, яку співають селяни.
Так само іронічно звучать рядки про панування Бертольдо, про тих, хто завжди відмежовує себе від суспільних змагань.
Образ поета-подвижника, що готовий загинути в ім’я правди, волі, вітчизни, образ, у якому прочитувалося єство самої Лариси Петрівни Косач, - один з найяскравіших у її творчому доробку.
- Чи можна віднайти спільні риси в поета з «Давньої казки» та самої поетеси?
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
Повторюємо
1. Де і коли вийшла друга збірка творів Лесі Українки? Як вона називалася?
2. Перелічіть твори, які увійшли до другої збірки.
3. Назвіть поезії, у яких Леся Українка звертається до образу весни. Виразно прочитайте їх.
4. Вивчіть напам’ять вірш «Хотіла б я піснею стати...».
Міркуємо
1. Як молода дівчина боролася з хворобою? У яких творах вона згадує про неї і як саме?
2. Яким видається поетесі море? Дайте відповідь, використовуючи цитати.
3. Доповніть розпочату думку: «Весна постає в Лесиних творах як...».
4. Перекажіть власними словами сюжет поеми «Давня казка».
Аналізуємо
1. Які риси характеру поетеси виявилися в її зрілій творчості?
2. Якими почуттями сповнені Лесині твори про прихід весни? Що в них спільного і що відмінного?
3. Складіть цитатні плани-характеристики образів поета і графа Бертольдо. Чим, на вашу думку, принципово різняться ці люди?
4. Визначте тему, ідею, провідні мотиви поеми «Давня казка».
Дискутуємо
1. Доведіть, підтвердивши свою відповідь цитатами, що творчість Лесі Українки має потужне ліричне начало, у ній виявилися романтичні мотиви, волелюбність, оптимізм, сила духу.
2. Як ви розумієте образ ліричної героїні, що постає з прочитаних вами поезій? Що спільного ви помітили між авторкою творів і ліричною героїнею?
3. Проаналізуйте, якими власними поглядами, мріями, принципами наділила Леся Українка свого героя - поета.
4. Поєднавши точку зору Лесі Українки і власні міркування, зробіть висновок: якою є роль поета в суспільстві. А роль мистецтва в житті людини?