Біблія в житті Тараса Шевченка - ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО 1814-1861 - ТАРАС ШЕВЧЕНКО: ГІДНІСТЬ, ДУХ І ПАМ'ЯТЬ - У пошуках національного самоусвідомлення: Нова українська література

Українська література 9 клас - Л.Т. КОВАЛЕНКО - Оріон 2017

Біблія в житті Тараса Шевченка - ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО 1814-1861 - ТАРАС ШЕВЧЕНКО: ГІДНІСТЬ, ДУХ І ПАМ'ЯТЬ - У пошуках національного самоусвідомлення: Нова українська література

Біблія супроводжувала Т. Шевченка протягом усього його життя. Із цією Вічною книгою він познайомився ще в дитинстві: слухав біблійні легенди, пісні, житія святих, розглядав ікони. Уже в зрілому віці поет звертався до Біблії, щоб знайти відповіді на питання, які хвилювали його. З неї він запозичував сюжети, образи, мотиви, котрі переплавлялися завдяки його таланту в оригінальні твори. Так народилися „Псалми Давидові”, „Ісаія. Глава 35”, „Царі”, „Подражаніє 11 псалму”, „Во Іудеї во дні они”, „Марія”, „Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19”, „Осії глава XIV”, „Саул”. З Біблії узяв Т. Шевченко епіграфи до таких творів, як „Тризна”, „Сон” („У всякого своя доля...”), „Великий льох”, „Кавказ”, „І мертвим, і живим...”, „Неофіти”. А, як відомо, епіграф — своєрідний компас у розумінні художнього твору, його основної думки.

Поет знав напам'ять частину Біблії, Псалтир. Він — свідомий християнин — вважав Бога всюдисущим і милосердним, оплотом духовності людини. Т. Шевченко звертався до Нього зі щирою молитвою, прохаючи про долю-талан, про натхнення, а найбільше — про любов („Молитва”):

Мені ж, мій Боже, на землі

Подай любов, сердечний рай!

І більш нічого не давай!

Поет глибоко вірив, що Христос навчає людину, як жити на світі, любові й добру. Тому в укладений поетом „Буквар” включено уривки із Псалтиря та молитов.

Т. Шевченко схилявся перед подвигом Христа, у якому він убачав ідеальне втілення людини. Водночас поет сумнівався в тому, чи гідне людство такої самопожертви. Більше того, Т. Шевченко був переконаний, що з іменем Христа діялося у світі не лише добро, а й зло. Його обуренню не було меж, коли він спостерігав, як можновладці паразитували на Божому вченні, прикривали ним ниці вчинки й негідні думки. Не можна не погодитися із твердженням І. Дзюби, який писав: „... Тарас Шевченко був чи не перший, хто в Російській імперії на весь голос сказав про блюзнірство офіційного православ'я, що благословляло вбивство людей і нищення цілих народів”.

І як приклад — рядки з поеми „Кавказ”:

Храми, каплиці, і ікони,

І ставники, і мирри дим,

І перед образом Твоїм

Неутомленниє поклони.

За кражу, за войну, за кров,

Щоб братню кров пролити, просять

І потім в дар Тобі приносять

З пожару вкрадений покров!

А яку громадянську сміливість треба було мати, щоб у поемі „Юродивий” так гнівно й сатирично-викривально звернутися до імператора: „Безбожний царю, творче зла, / Правди гонителю жестокий! / Чого накоїв на землі!”

Тому так щиро звучить заклик Т. Шевченка в поемі „Неофіти”:

Молітесь Богові одному,

Молітесь правді на землі,

А більше на землі нікому

Не поклонітесь. Все брехня —

Попи й царі...

Т. Шевченко розрізняв віру в Бога й офіційне православ'я, яке було ідеологічною основою царизму. Релігію влада використовувала для духовного пригнічення народу та виправдання своєї колоніальної політики.

У світовій поезії існувала традиція — звертатися до Бога з питанням, чому Він дозволяє на грішній землі процвітати кривді й неправді. Український поет також її порушує. Т. Шевченко картає Всевишнього за несправедливість, яка панує між людьми. В останній період творчості він сатирично змальовував біблійних царів як земних, викриваючи їхній деспотизм, тиранію, нелюдяність. Натомість рисами справжніх християн наділені образи простих людей, які жили за істинними, а не фальшивими приписами християнської моралі. Наприклад, Ганна з поеми „Наймичка”. Тому що Бог для Т. Шевченка — це правда, добро, любов.

Так само, як Бог, у серці поета — Україна. У своєму бажанні бачити її вільною та щасливою він — глибоко віруюча людина — кидає виклик навіть Богу:

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що проклену святого Бога,

За неї душу погублю!

Отож любов до України, розтерзаної, уярмленої, ніби штовхає поета посягнути на найсвятіше — милосердного Бога, захисника всіх скривджених і зневажених. Насправді — це крик душі, вболівання за долю рідного краю, висловлені з великим болем і стражданням. Водночас це й можливість привернути увагу Бога (такими не властивими християнину, гріховними думками) до долі України, змінити її на краще.

Для творчості Т. Шевченка притаманна актуалізація біблійної тематики, тобто її спрямованість у поетову сучасність.

Першим переспівом біблійних текстів Т. Шевченком стали „Псалми Давидові” (1845). Нагадаємо, що псалми — це молитовні пісні, у яких прославляється Бог. Іудейському царю Давиду (він відомий і як поет-гусляр) належить 73 псалми із 150, хоча, за традицією, говориться про Давидові псалми. Український поет вибрав для переспіву десять із них.

Вони були співзвучні мотивам його поезії періоду „трьох літ” — громадянським пафосом, закликом до боротьби за краще майбутнє рідного народу. Дуже слушно із цього приводу сказав І. Дзюба: у псалмах Т. Шевченко „немовби шукав підтвердження своєї правоти і свого права говорити з Богом про долю свого народу, як це робили біблійні псалмоспівці”. Тому псалми Кобзаря позначені українськими реаліями, які художньо осмислюються як всесвітнє протистояння добра й зла. Поет згадує (картає) неправду, здирство, нелюдяність і лукавство багатих. Їхній світ він називає „беззаконієм”, а сильних світу цього — „пребезумними”, бо творять не боголюбні справи:

Володимир Гарбуз. Стежками до світів

Пребезумний в серці скаже,

Що Бога немає,

В беззаконії мерзіє,

Не творить благая.

У псаломі першому він оспівує віру в „закон Господній”, а це є запорукою того, що „Діла добрих обновляться, / Діла злих загинуть”. Для Т. Шевченка важливо наголосити, що „Царі, раби — однакові / Сини перед Богом...” Проте „земні владики” не живуть за Божими законами, тому поет звертається до Всевишнього погубити „кровавих, лукавих”. Він вірить у перемогу правди та добра, втіленням яких є Бог:

Окують царей неситих

В залізнії пута,

І їх, славних, оковами

Ручними окрутять,

І осудять губителей

Судом своїм правим...

Вустами поета промовляв сам народ: „...Жить тяжко в оковах! / Встань же, Боже, поможи нам / Встать на ката знову”.

Отож Т. Шевченко використав біблійні псалми для рішучих закликів повалити самодержавний устрій. Написані в 1845 р., вони були опубліковані в „Кобзарі” 1860 р. Цей факт засвідчує, що форма релігійних піснеспівів допомогла обійти недремне око царської цензури.






Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.