Українська література - Посібник у форматі конспекту - Вікторія Радзіховська 2020

Іван Франко
Розділ IIІ. Література кінця XVIII - початку XX століття

Про автора

✵ У народі називають Каменярем.

✵ Народився у с. Нагуєвичі (Галичина).

✵ Найвизначніший поет пошевченківської епохи.

✵ Мав феноменальні розумові здібності: постійно навчався, знав 14 мов.

✵ Єдиний український поет, якого номінували на здобуття Нобелівської премії з літератури.

✵ Важливі цитати та перифрази:

✵ «Дух - Творець новочасної України»;

✵ «український Мойсей»;

✵ «українська національна ідея була

для нього дороговказом»;

✵ «Іван Франко - це розум і серце нашого народу. Це боротьба, мука і передчуття щастя Україні та людськості»;

✵ «після Шевченка не було у нас такої постаті. Отже, не буде в нас перебільшення сказати, що Шевченко і Франко - це насправді ті два могутні крила, які винесли українське слово, українську культуру на простори світові. Франко стоїть серед тих великих порадників,

мислителів-гуманістів, до яких людство завжди буде звертатись»;

✵ «саме він усе своє життя клав цеглину по цеглині до національної будови - майбутньої Української Держави, витворюючи українську націю»;

✵ «увійшов до золотої книги велетів української нації і як чорнороб-каменяр, і як торувач нового слова»;

✵ «одним із перших сформулював національну ідею - «Нам пора для України жить»;

✵ «він був таким, яким вродила його мужицька хата в Нагуєвичах. Завзятим, роботящим, розумним, тверезодумаючим, ворогом брехні, а тому й гризьким, дотепним, саркастичним... пострахом «патріотів» з печі, нещирих, кар’єристів, фарисеїв. А понад усе був скромний...»;

✵ «на дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний огонь... Се огонь у кузні мого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя. І що він не погас і досі».

«Захар Беркут»

Рід: епос.

Жанр: історична повість.

Напрям: модернізм.

Тема: зображення боротьби тухольської громади з монголо-татарами.

Ідея: сила народу - в єдності; возвеличення мужності, патріотизму; засудження підступності і зради.

Підзаголовок: «образ громадського життя Карпатської Русі в XIII

віці».

Місце подій: село Тухля, Карпатська Русь. Річки Стрий та Опір, гора Зелемень.

Період подій: правління Данила Галицького, XIII ст., 1241 р.

Будова: 9 розділів.

Епіграф: «Дела давно минувших дней, преданья старины глубокой...» О. Пушкін.

Історія написання: І. Франко вирішив взяти участь у конкурсі на кращу повість, який влаштовував журнал «Зоря». Автор давно носив у собі задум створити такий історичний твір. Також перемога у конкурсі була можливістю покращити скрутне фінансове становище. Написав твір за півтора місяці.

Важливі деталі:

✵ твір має історичну основу - напади монголо-татар на Київську Русь 1237 -1241 рр.;

✵ є дві екранізації повісті: Л. Осики (1971 р.) та А. Сеітаблаєва, Дж. Війна (2019 р.);

✵ 2 сюжетні лінії: боротьба із монголо-татарами; кохання Максима і Мирослави.

Цитата про твір: «Повість має високу художню вартість, що мотивується її актуальністю навіть у XXI ст.».

Найважливіші персонажі і їх характеристика:

✵ Захар Беркут - старійшина громади, знахар, язичник. Йому уже 90+ років, але при цьому він досі сильний і кремезний. Мудрий та дуже справедливий. Має восьмеро синів. Готовий пожертвувати навіть дітьми заради громади.

✵ Максим - наймолодший син Захара. Найвищими цінностями вважає честь, гідність, Україну. Кохає Мирославу. Розсудливий, працьовитий, сильний, безстрашний: «Великої сили Чінгісхана ми не лякаємось. Вона може нас зробити трупами, але не зробить нас рабами».

✵ Тугар Вовк - боярин-зрадник. Зневажає простий народ. Сам виховує дочку. Після того, як зрадив Русь у битві під Калкою, Данило Галицький відправив його працювати бояром подалі від себе, аж на Тухольщину (Карпати). «Плечистий, підсадкуватий, з грубими обрисами лиця і грубим, чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських ведмедів».

✵ Мирослава - донька Тугара. Гармонійно поєднує в собі жіночу ніжність та чоловічу сміливість. Підтримує тухольців у боротьбі з монголами. Щиро кохає Максима.

✵ Пета і Бурунда-бегадир - ватажки монголів. На початку твору - хижі і ненаситні звірі, а наприкінці - принижені та приречені ватажки без війська.

✵ Митько Вояк - один із тухольців. На віче хоче розповісти правду про зради Тугара, але той швидко його вбиває.

✵ Тухольська громада - збірний образ народу, який втілює ідею єдності.

✵ Монголо-татари.

Будова: 9 розділів.

Сюжетні елементи:

✵ Експозиція: знайомство з персонажами, тухольською громадою та особливостями їх життя. Зібрання тухольців.

✵ Зав’язка: конфлікт між Тугаром Вовком і Захаром Беркутом з приводу того, хто є господарем Тухольщини. Вбивство Митька Вояка. Рішення тухольців вигнати Тугара із їхніх земель.

✵ Розвиток дії: Перехід Тугара Вовка на бік монголо-татар. Підготовка тухольців до нападу ворогів; бій та полон Максима; зустріч Мирослави із Максимом; переговори монголів і тухольців.

✵ Кульмінація: бій між тухольцями та монголо-татарами.

✵ Розв’язка: перемога тухольців, повернення Максима, пророча промова і смерть Захара Беркута.

Зміст

Тугар Вовк з дочкою на полюванні. Мирославу він виховував сам, бо її мати померла на третій день після пологів. Саме тому дівчині притаманні не лише жіноча ніжність і краса, а й чоловіча сила та сміливість.

Третій день полювання. Максим Беркут - провідник у бояр, бо добре знає тухольську місцевість. Мирослава задивляється на хлопця, а після того, як він врятував її від ведмедиці, закохується у нього.

Повертаючись з полювання, Максим розказує Тугарові, що вся тухольська громада обурена поведінкою бояра. Хлопець запрошує Тугара на громадський суд, і Тугар все-таки погоджується прийти.

Максим переповідає Тугарові легенду про камінь Сторож. Але той дуже скептично реагує на цю історію, бо зневажає простих людей, називає їх смердами, вважає дикими.

Максим Беркут просить у боярина віддати за нього Мирославу. Це дуже розлютило Тугара: як може таке говорити звичайний смерд? Мирослава не поділяє думки батька, плаче, а тоді цілує Максима і йде, пообіцявши, що вони все одно будуть разом.

Зібрання тухольців. Народ обурений поведінкою бояра. Спочатку той перекрив проїзд і вимагав платити йому за це. Люди порубали шлагбаум, бо вони можуть вільно пересуватися по своїх землях. Тоді Тугар Вовк взагалі забрав території у тухольців. Після цього почалася холодна громадою.

Народний суд. Між Захаром Беркутом та Тугаром Вовком зчиняється сварка. Митько Вояк не витримує і хоче щось розказати про бояра, але Тугар, зрозумівши, що йтиметься про його зраду у битві під Калкою, вбиває тухольця. Людей дуже обурює ця ситуація, вони дають бояру з дні, щоб той пішов із Тухлі. Інакше народ погрожує спалити його дім.

Тугар Вовк покидає свої володіння і переходить на бік монголо-татар. Вони зустрічають його з повагою, адже боярин добре знає їхню мову. Мирослава розуміє, що її батько справді зрадник. Монголи дають дівчині перстень, щоб її ніхто не чіпав.

Монголо-татари, за порадою Тугара, вирішують іти через Тухлю. У першому бою Максим потрапляє у полон.

Захарові наснився сон про Сторожа. Чоловік думає, що його син уже мертвий, але згодом Мирослава повідомляє, що Максим живий. Також дівчина розповідає, що монголи планують наступ. Тухольці готують оборону. Максим через Мирославу переказує свій план.

Максим обіцяє монголо-татарам показати безпечну дорогу. Натомість хлопець заводить їх у долину. Коли ті одумуються, уже запізно: тухольці камінням завалюють прохід і починають атакувати. Тугар пробує обміняти Максима на свободу монголів. Захар Беркут відмовляється, бо добре розуміє, які будуть наслідки від цієї угоди.

Тухольці скидають Сторожа у воду, річка виходить з берегів і в долині з монголами починає набиратися вода. Вороги панікують, вбивають одне одного, а селяни закидають їх камінням. Майже всіх монголів ввдається вбити.

Бурунда знову намагається обміняти Максима на свою свободу. Тухольці відмовляють. Тоді Бурунда-бегадир націлюється вбити сина Захара Беркута, але Тугар Вовк рятує його.

Всі монголи і Тугар Вовк загинули. Максимові в останній момент вдається врятуватися із затопленої долини.

Захар Беркут благословляє Мирославу та Максима, промовляє свої напутні слова до народу і помирає.

«Мойсей»

Рід: ліро-епос.

Жанр: філософська поема.

Напрям: неоромантизм.

Тема: «смерть Мойсея як пророка, не визнаного своїм народом» (І.Франко).

Ідея: заклик вірити у свій народ, у своє майбутнє, позбутися рабської психології та будувати нове життя.

Місце подій: єгипетська пустеля, Близький Схід.

Історія написання: Франко був вражений подіями Революції 1905 р. Письменник розумів, що розпочалася епоха змін, народи матимуть шанс на нове вільне життя. Своїм обов’язком письменник вважає зробити все, аби українці скористалися цією можливістю. Коли Франко перебував у Римі, його дуже вразила статуя «Мойсей», створена скульптором Мікеланджело.

Поцікавившись долею пророка, письменник побачив багато спільного з долею українців. Тому й використав цю легенду, вклавши у неї новий зміст.

Важливі деталі:

✵ в основі поеми - біблійний сюжет про пророка, який вивів єгиптян із неволі;

✵ пролог, який є ключовим для розуміння справжнього змісту поеми, Франко додав уже після написання твору;

✵ українці, як і єврейський народ, дуже довго були покріпаченими. Після здобуття волі вони не знають, куди і як їм рухатися, кому вірити. Часто цим користуються фальшиві пророки.

Франко вважає, що революційна хвиля може принести українцям омріяну волю, але для цього потрібно позбутися старої ідеології та почати будувати нове життя.

✵ у поемі автор використав вставні епізоди: казку-притчу про терен та міф про Оріона.

Цитати про твір:

✵ «заповіт українському народові»;

✵ «І.Франко створив твір, який сягає корінням історичної долі українського народу, зачерпнувши при цьому страдницької долі свого геніального творця»;

✵ «твір Франка наскрізь оригінальний. Ключів до нього слід шукати у Франкові і в самій поемі, не поза ними».

Найважливіші персонажі і їх характеристика:

✵ Ліричний герой.

✵ Мойсей - пророк, присвятив своє життя служінню рідному народу, який його зрадив. Мужній, багатий на внутрішню силу й духовну велич. «Все, що мав у життю, він віддав для одної ідеї, і горів, і яснів, і страждав, і трудився для неї».

✵ Єврейський народ - сліпа маса, яка не вміє критично мислити, а вірить тим, хто більше пообіцяє.

✵ Єгова - Бог.

✵ Єгошуа - князь конюхів. Новий ватажок євреїв, який продовжує місію Мойсея.

✵ Азазель — демон пустелі. Своїми словами змушує Мойсея зневіритися.

✵ Датан і Авірон - зрадники, підбурюють людей закидати пророка камінням та вигнати його із пустелі. «Лихі демони громади».

Будова: пролог (звернення до українського народу) і 20 пісень.

Сюжетні елементи:

✵ Пролог: звернення Франка до українців.

✵ Експозиція: Мойсей 40 років проблукав із євреями у пошуках землі обітованої. Люди зневірюються і перетворюються на натовп, якому важливі лише матеріальні блага. Між пророком і євреями виникає конфлікт.

✵ Зав’язка: народ зрікається і проганяє Мойсея.

✵ Розвиток дії: зневіра Мойсея у своїй місії, роздуми пророка, гнів Єгови.

✵ Кульмінація: покарання та смерть пророка.

✵ Розв’язка: у душах людей знову прокидається віра, місію Мойсея продовжує Єгошуа. Смерть Датана та Авірона.

Зміст

Розпочинається твір зверненням автора до українського народу, який «замучений, розбитий». І.Франко критикує співвітчизників за байдужість і висловлює жаль за тими, хто протягом століть марно боровся за долю України. Автор вірить, що настане час, коли люди встануть на спільну боротьбу за краще майбутнє.

Далі розпочинається оповідь про Мойсея, який, звільнивши євреїв з неволі, уже 40 років водить їх по пустелі у пошуках землі обітованої. Хоч до омріяного життя залишається зовсім трохи, люди починають втрачати віру в слова пророка, все частіше нарікають на свою долю. Зрадники Датан і Авірон підбурюють євреїв до повстання, закликають закидати Мойсея камінням і прогнати його. Але Мойсей не здається: попереджає, що народ ризикує постраждати від Божого гніву, називає їх сліпцями. Далі він розповідає і пояснює притчу про те, як дерева обирали собі короля. Ніхто не хотів ставати правителем, крім терену, бо той бачив свою місію у служінні деревам. Авірон заперечує і висміює слова Мойсея, закликаючи людей піти проти нього. Зрадник обіцяє народові матеріальні блага, а ті, перетворившись на сіру масу, вірять йому. Датан закликає закидати пророка камінням, проте євреї не наважуються цього зробити. Люди просто виганяють Мойсея із пустелі.

Пророк, залишившись наодинці, починає сумніватися у собі: чи добре він доносив інформацію до народу, чи правильно трактував слова Єгови. Раптом Мойсей чує голос, який схожий на шипіння змії. Це Азазель, демон пустелі. Він нашіптує пророкові, що все це служіння - вигадка, ніякого божого умислу не існує. Мойсей стоїть на своєму, благає Єгову дати йому якийсь знак, що це все не даремно. Але у відповідь чує лише тишу.

Пророк весь день молиться, від перевтоми падає і чує голос матері.

Вона порівнює сина із сліпою дитиною, бо насправді Єгова не владний над усім. Людей порівнює з Оріоном, який шукає шлях до сонця за допомогою маленького хлопчика. Оріон навіть не здогадується, що дитина жартує з ним. Згодом Мойсей розуміє, що до нього говорить не мама, а Азазель. Демон показує пророкові майбутнє: у Палестині немає ніяких умов для розвитку людства, на цій землі ллється кров народу, йдуть війни, жінка їсть труп своєї мертвої дитини. Після цих страшних картин Мойсей починає плакати і зневірюється, звинувачує Єгову у зраді. Демонічний сміх Азазель розливається по всій пустелі.

Починається сильна злива, а далі пророк чує голос Єгови, який говорить, що Мойсей побачить землю обітовану, але не ступить на неї. Це покарання пророк отримав за свою зневіру як приклад для тих людей, які будуть залишати свою місію за крок до досягнення мети.

Євреї розуміють свою помилку, змінюють погляди на майбутнє. Місію Мойсея продовжує Єгошуа, який закликає народ іти до бою. І люди підтримують князя конюхів. Авірона закидають камінням, а Датана вішають.

«Чого являєшся мені у сні?»

Рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш.

Вид лірики: інтимна.

Напрям: неоромантизм.

Збірка «Зів’яле листя».

Мотив: нерозділене кохання.

Художні засоби:

Риторичне запитання: Чого являєшся мені У сні?; Чого звертаєш ти до мене Чудові очі ті ясні? Чому уста твої німі?

Риторичний оклик: О ні! Являйся, зіронько, мені Хоч в сні!; Бажаного, страшного того Гріха!

Риторичне звертання: Являйся, зіронько, мені...

Епітет: очі ясні, сумні; уста німі; ридання голосні; диво золоте; щастя молоде; бажаний, страшний гріх.

Метафора: Моє ти серце надірвала, Із нього визвала одні Оті ридання голосні - пісні; Свій біль, свій жаль, свої пісні У серці здавлюю на дні; серце марніє, в’яне, засиха; Так най те серце, що в турботі, Хоч в сні на вид твій оживає, Хоч в жалощах живіше грає.

Порівняння: очі, немов криниці дно студене; На них, мов зарево червоне; ридання голосні - Пісні; Так най те серце, що в турботі, Неначе перла у болоті.

Анафора:

Як я люблю тебе без тями,

Як мучусь довгими ночами

І як літа вже за літами...;

Хоч в сні на вид твій оживає,

Хоч в жалощах живіше грає.