Українська література - Посібник у форматі конспекту - Вікторія Радзіховська 2020
Михайло Коцюбинський
Розділ IV. Література XX століття
Про автора
✵ У народі - Сонцепоклонник.
✵ Представник імпресіонізму.
✵ Важливі цитати:
✵ «письменник сонячний. І не тільки тому, що «носив у душі сонце». Уся його проза, попри соціально загострені драматизм і трагізм, - це світлий і відкритий простір для душі й духу»;
✵ • «людина культурна, до найменших
подробиць, європеєць з голови до п’ят, був справжнім аристократом Духа без жодного силування зі свого боку».
«Intermezzo»
Рід: епос з елементами драми (на початку вказано дійових персонажів) та лірики (увага до емоцій, переживань; є ліричний герой).
Жанр: психологічна новела.
Напрям: імпресіонізм.
Тема: роль митця і його призначення в суспільстві.
Ідея: людина щаслива і повноцінна лише у гармонії з природою. Присвята: кононівським полям.
Назва: у перекладі «intermezzo» означає «перепочинок», «пауза». Важливі деталі:
✵ твір автобіографічний. Коцюбинський від фізичного і морального виснаження відпочивав у с. Кононівка (звідси й така присвята);
✵ всі події передано через думки і почуття ліричного героя;
✵ оповідь від І особи (Я);
✵ усі події можна поділити на з фази: депресія; спокійно-споглядальний стан; обурення і гнів;
Цитати про твір:
✵ «урочиста пісня сонцю»;
✵ «митець - лікар народного духу».
Персонажі і їх характеристика:
✵ Ліричний герой - митець, який втомився від міста, людей, горя, постійних «треба».
✵ Моя утома - зневіра і розчарування.
✵ Ниви в червні-життєва енергія.
✵ Сонце - вічність, енергія і сила.
✵ Три білі вівчарки - Оверко (принижене і темне селянство), Пава (дворянство) і Трепов (жандармерія).
✵ Зозуля - надія.
✵ Жайворонки - творче піднесення.
✵ Залізна рука города - потяг і саме місто, яке постійно вплітається у життя людини.
✵ Людське горе - становище простого народу.
Сюжетні елементи:
✵ Експозиція: втома ліричного героя.
✵ Зав’язка: рішення втекти від проблем за місто.
✵ Розвиток дії: поїздка у потязі, перебування ліричного героя на самоті з природою.
✵ Кульмінація: розмова із селянином.
✵ Розв’язка: повернення ліричного героя у місто для продовження боротьби.
Зміст
Лишилося спакуватися.
Ліричний герой став заручником звіра «треба», бо воно уже керує ним. «Я» так втомився від людей, що заздрить планетам, бо ті ніколи не пересікаються.
Оповідач критикує людей, бо вони спаплюжили землю бетоном, димом, залізом...
Душа ліричного героя просить зупинитися, адже його серце вже сповнилося людським горем через край.
Опис потяга, який сполучає місто та поле. Він нагадує залізну руку, яка може не відпустити героя від людей.
«Я» все-таки опиняється на свободі, у селі. Саме тут він вперше відчуває тишу, йому соромно, що стукіт серця час від часу її порушує.
У першу ніч ліричному герою здається, ніби за стінами щось відбувається, що зараз відчиняться двері і зайдуть люди. Але чим більше він перебуває у селі, тим спокійніше йому стає.
Ранок. Оповідач милується небом, чує спів зозулі. У дворі його чекають білі вівчарки: Оверко, Пава і Трепов.
«У небі сонце, а серед нив - я». Ліричний герой насолоджується природою, гуляє з собаками, зачаровується співом солов’я, зізнається сонцю у своїй любові: «Ти дороге для мене. Я п’ю тебе, сонце, твій теплий зцілющий напій, п’ю, як дитина молоко з матерніх грудей, так само теплих і дорогих. Навіть коли ти палиш - охоче вливаю в себе вогняний напій й п’янію від нього. Я тебе люблю».
Ліричний герой порівнює себе із землею: «Я такий втомлений, як і ти».
Оповідач поступово відчуває, що у його душі відкривається нова сторінка, і він уже не боїться зустріти людину. Діалог із селянином. Він розказує страшні речі: у багатьох людей лихоманка забрала дітей, і їм легше - менше голодних ротів; про те, що селянинові пощастило, адже його не відправили до Сибіру, а лише щотижня б’ють по обличчю; зараз навіть найближча людина може тебе підставити. Ліричний герой із жахом слухає ці історії і робить висновок, що життя між людьми гірше, ніж між вовками.
Оповідач розуміє, що готовий повертатися до незліченних «треба», бо «так далі жити не можна». Ліричний герой в потязі ще раз насолоджується природою, прощається з нею і розуміє, що «струни його душі натягнуті, він готовий до нової боротьби.
«Тіні забутих предків»
Рід: епос.
Жанр: повість.
Напрям: неоромантизм з елементами імпресіонізму.
Тема: зображення життя гуцулів у гармонії з природою, їхніх звичаїв, фольклору, побуту.
Ідея: оспівування щирого кохання, природи; засудження бездуховності.
Місце подій: Західна Україна, Гуцульщина.
Період подій: межа XIX - XX століття.
Назва: автор перебрав 12 різноманітних варіантів. Серед них - «Тіні минулого», «Голос віків», «Відгомін передвіку», «Подих віків», «Голоси передвічні», «Спадок віків», «Дар предків забутих», «Голос забутих предків», «Слідами предків», «Сила забутих предків». І нарешті Коцюбинський знаходить назву - «Тіні забутих предків».
Історія написання: Коцюбинський, повертаючись із лікування з Італії, зупинився на кілька днів у Карпатах. Його вразило світосприйняття гуцулів. Згодом письменник провів багато часу у селі Криворівня (Західна Україна), збираючи матеріали для майбутньої повісті. На основі цього досвіду і було написано твір.
Важливі деталі:
✵ у творі поєднані християнські і язичницькі вірування;
✵ повість екранізував Сергій Параджанов, фільм здобув світове визнання;
✵ Івана і Марічку називають українськими Ромео і Джульеттою, бо герої повісті Коцюбинського - діти двох ворогуючих родин. Вони закохалися одне в одного, таємно від рідних зустрічалися;
✵ твір вважають життєствердним. Це підтверджує фінальна сцена - похорон Івана, де гуцули танцюють. Вони вважають, що у житті треба «набутися» і піти. Смерть - не трагедія, а перехід людини в інший вимір.
Цитата про твір: Гуцульщині «Тінями забутих предків» поставив Коцюбинський в українському письменстві віковічний пам’ятник».
Персонажі і їх характеристика:
✵ Іван Палійчук - дев’ятнадцята дитина у родині. Змалечку якийсь задумливий, не схожий на інших. Навіть мати його боїться, думає, що під час пологів нечиста сила підмінила її дитину на цього хлопця. Стрункий і сильний. Уже в 17 років багато знає про лікувальне зілля, вірить у нечисту силу. Часто грає на флоярі. Щиро кохає Марічку. Не прагне до багатства. Найбільша насолода - робота біля худоби.
✵ Марічка Гутенюк - має глибокий чорний погляд, миле личко. Дуже щира, добра та наївна. Вміє і полюбляє співати, сама складає пісні. З дитинства кохає Івана.
✵ Палагна - дружна Івана. Має горбатий ніс і волохату шию. Походить із багатої родити, тому одягається так, що всі бідні люди їй заздрять. Постійно курить люльку, дуже працьовита. Зраджує Івана з Юрою.
✵ Юра - мольфар, який уміє розганяти хмари. «У своїх руках тримав сили небесні й земні, смерть і життя, здоров'я маржинки (худоби) й людини, його боялись, але потребували всі». Має чорний погляд, «був могутній, потужний, все знав». Коханець Палагни.
✵ Нявка (мавка) - нечиста сила, яка перетворюється у душі дівчат і заманює людей у пастки. У спині в неї діра, через яку видно всі нутрощі.
✵ Чугайстир - добрий лісовий дух, який боронить людей від нявок: ловить і поїдає їх. Прихильний до людей. «Він був без одежі. М’яке темне волосся покривало все його тіло, оточувало круглі і добрі очі».
✵ Щезник - злий лісовий дух. Раптово з’являється і так само зникає. Скликає всіх міфічних істот у танок. «На камені, верхи, сидів щезник, скривив гостру борідку, нагнув ріжки і, заплющивши очі, дув у флояру».
✵ Арідник - верховний дух Потойбіччя, прародитель Карпат, йому підпорядковуються всі духи. Вигадав ватру (вогнище).
✵ Баба Хима - відьма, свої надприродні сили використовує для того, щоб нашкодити людям.
Сюжетні елементи:
✵ Експозиція: зображення природи Карпат, знайомство з персонажами, опис Івана, бійка ворогуючих родин Гутенюків та Палійчуків.
✵ Зав’язка: знайомство Івана та Марічки.
✵ Розвиток дії: дружба і кохання між Іваном та Марічкою, перебування Івана на полонині; повернення Івана та смерть Марічки; зникнення Івана на 6 років; подружнє життя Івана і Палагни; стосунки Юри з Палагною. Бійка Івана з мольфаром, погіршення стану здоров’я головного героя.
✵ Кульмінація: падіння Івана зі скелі та його смерть.
✵ Розв’язка: похорони Івана.
Зміст
Повість починається описом Івана Палійчука та його родини. Всього в сім’ї 20 дітей, але більшість померли у різних обставинах. Один із братів Івана загинув під час чергової бійки із родиною Гутенюків.
Ставши дорослим, Іван починає пасти корів. Там хлопець часто грає на флоярі. Одного разу він почув якусь дивну музику і пішов у її бік. Виявилося, що ці звуки видає щезник: «Немає моїх кіз... Є мої кози». Згодом Іван побачив цапів. Хлопця зацікавила ця мелодія і він навчився її грати.
Одного разу Палійчуки вирушили до церкви і там зчинилася чергова бійка із Гутенюками, під час якої загинув батько Івана. Хлопець так розізлився, що вдарив маленьку дівчинку по обличчю. Вона почала тікати, а Іван наздогнав і викинув її кісник у річку. Яким було його здивування, коли дівча розсміялося, поділилося з Палійчуком цукеркою і сказало: «Нічого, у мене є другі, май ще ліпші». З того часу діти дуже ' потоваришували, але приховували це від рідних. Юну леді звати Марічкою Гутенюк. Коли хлопець та дівчина І подорослішали, між ними спалахнуло кохання. Вони часто проводять час разом і мріють про спільне життя.
Родина Івана після смерті батька дуже збідніла. Хлопцеві довелося йти на заробітки на полонину. Марічка тяжко сприймає цю звістку.
На полонині Іван познайомився з Миколою, який розповідав багато містичних історій. Від нього Палійчук почув, що світ насправді створив диявол. На полонині Іван вперше побачив нявку, яка здалася йому Марічкою. Тут же йому наснився сон про кохану та її боротьбу з ведмедем. Іван відчув, що станеться щось дуже погане.
Повернувшись додому, Іван дізнається, що Марічка загинула: під час повені її забрала ріка. Хлопець спочатку не повірив, довго шукав кохану і таки знайшов мертвою у селі, яке лежало нижче за течією. Після цього Іван зникає на 6 років. А повернувся у рідне село вже одруженим з Палагною. Цю жінку Іван не кохає, але йому комфортно з нею: вони турбуються одне про одного, дбають про спільне господарство. Коли виходять в люди, можуть проводити час з іншими, але і це не засмучує Івана, бо він же не кохає свою дружину.
Сусіди Івана та Палагни - відьма Химка та мольфар Юра.
Відсутність дітей аж ніяк не засмучує Івана, вони дбають про свою мержинку (худобу). Все було добре до моменту, коли Палагна вирішила почаклувати. На Благовіщення жінка закопала сіль, булку і намисто. Щоб чаклування збулося, у конкретний день їй треба вийти на подвір’я голою і все викопати. За цим дійством спостерігає Юра. З цього моменту жінку вабить мольфар, а згодом вони стають коханцями. Івана і це зовсім не засмучує, але одного разу між Юрою та чоловіком Палагни зчиняється бійка. Після цього Іван відчуває, що сили його потроху полишають. Він підозрює, що в усьому винні чаклування мольфара. Таємно прослідкувавши за Палагною та Юрою, Палійчук лише підтверджує свої
здогадки. Іван побачив, як мольфар чаклує над глиняною скульптурою і розповідає, що має статися з Палійчуком.
Після цього Іван іде до лісу і чує голос Марічки. Він розуміє, що це лісова нявка але все одно йде за нею, пригадуючи всі історії, які відбувалися у дитинстві між ним та коханою. Раптом нявка зникає, Іван розпалює вогонь, щоб вона побачила і повернулася., але натомість з'являється чугайстир. Палійчук, аби нявка встигла втекти якумога далі, відволікає лісового духа: грає на флоярі, танцює з ним аж до повного виснаження. Коли чугайстир зникає, Іван йде на пошуки нявки і падає із скелі. Майже мертвим його на другий день знаходять вівчарі. Згодом Іван помирає.
Похорон Палійчука. Сходяться все нові і нові люди, кладуть в труну гроші, над нею голосить Палагна. Згодом всі забувають про мертвого, жартують, обіймаються, танцюють, стрибають через вогнище. Гуцули вважають, що смерть не трагедія, а продовження життя у новому вимірі.