Українська література - Посібник у форматі конспекту - Вікторія Радзіховська 2020

Ольга Кобилянська
Розділ IV. Література XX століття

Ольга Кобилянська

Про автора

✵ У народі називають Гірською орлицею.

✵ Вперше порушує тему емансипації жінки (скасування обмежень і рівність прав із чоловіками).

✵ Прихильниця фемінізму.

✵ Організаторка «Товариства руських жінок на Буковині».

✵ Перші твори пише німецькою мовою.

✵ Важливі цитати та перифрази про автора:

✵ «пишна троянда в саду української літератури»;

✵ «створила цілу енциклопедію жіночої душі»;

✵ «Її покликанням і мрією була музика, її улюбленим композитором був Фредерік Шопен»;

✵ «серед української ниви вона не має собі рівної на ниві новели і повісті»;

✵ «у її творах тонкі обрисування людської психіки, глибокий аналіз і знання людської душі».

«Valse melancolique»

Рід: епос.

Жанр: музична (симфонічна) новела;

Напрям: неоромантизм із елементами імпресіонізму.

Тема: зображення долі трьох талановитих жінок.

Ідея: утвердження думки про право жінки на вільний вибір свого життєвого шляху; сила впливу мистецтва на людину.

Підзаголовок: «Фрагмент».

Період подій: кінець XIX століття.

Назва: у перекладі означає «меланхолійний вальс». Сюжет твору відповідає ритму вальсу: і частина - легка і спокійна, 2 частина - напружена, динамічна, несподіваний фінал. Саме тому письменниця так назвала свою новелу.

Важливі деталі:

✵ твір автобіографічний: у новелі коханий піаністки Софії одружився з іншою. У житті Кобилянської теж була схожа історія;

✵ новелу екранізував Б. Савченко у 1990 році;

✵ спочатку твір було написано німецькою мовою;

✵ оповідь ведеться від імені вчительки Марти у І особі (Я);

✵ у творі є згадка про Шопена.

Цитати про твір:

✵ «маніфест українському модернізму»;

✵ «долі дівчат у новелі відтінюються звучанням меланхолійного вальсу: веселого спочатку й сповненого шукання, суму, розпуки наприкінці твору»;

✵ «прочитали «Valse melancolique» і знаєте історію мого життя. Се моя історія» (О. Кобилянська).

Головні персонажі і їх характеристика:

✵ Музика - наскрізний образ твору. Нею він починається, нею і закінчується. Посилює розвиток сюжету та вплив на читача, розкриває внутрішній світ персонажів, їхні переживання і характери.

✵ Ганнуся - художниця, жінка нового типу. Мріє навчатися за кордоном. Дотепна і гостра на язик. «Улюблениця долі». «Ясна, майже попеляста блондинка. З правильними рисами обличчя і дуже живими блискучими очима». Має гарну фігуру. Завжди всім подобається. їй трохи більше 20 років. Не сприймає буденне, бо воно, на думку героїні, знищує красу. Феміністка: «Будьмо людьми, що не пішли ані в жінки, ані в матері, а розвинулися так вповні».

✵ Марта - оповідач у творі. Вчителька, типова українська жінка. Така добра, що готова обійняти весь світ. «В мене стільки тепла, що можу ним інших зогріти». Одна із «тих тисячок звичайних, невтомних мурашок, що гинуть без нагоди, а родяться на те, щоб любов’ю своєю удержувати лад на світі». Найбільшим щастям вважає кохання і родину.

✵ Софія Дорошенко - піаністка, талановита жінка із пораненою душею. Дуже гарна, але має сумні очі. У неї класичний тип обличчя: ніс і чоло утворюють одну лінію. Завжди обвиває голову вузькою чорною стрічкою. Волосся у неї блискуче і густе, а душа - «немов складалася з тонів і була олицетворена музикою». У ній вживається багато протиріч: носить дуже дорогу і вишукану білизну, але верхній одяг - неохайний. Для неї мистецтво - спосіб самовираження і захист у важких життєвих обставинах. Великою трагедією для Софії стає зрада коханого. Він одружився з іншою жінкою, бо, на думку Софії, «з такими, як я, проводять час, але не одружуються». Відтоді всю увагу вона зосереджує на мистецтві: «Можу все життя віддати резонаторові». Мрії Софії про музичну освіту у Відні не судилося стати реальністю, бо дядько дівчини відмовився оплачувати навчання. Це і стає початком кінця для героїні.

Будова: з частини: роздуми про кохання, Софія і її любов до музики, раптова смерть піаністки.

Сюжетні елементи:

✵ Експозиція: розповідь про Марту і Ганну, їхні погляди на життя.

✵ Зав’язка: рішення Ганни і Марти взяти до себе ще одну співмешканку. Переїзд до них Софії Дорошенко.

✵ Розвиток дії: будні трьох подруг, кохання Марти, смерть матері Софії, відмова дядька піаністки дати їй кошти на навчання.

✵ Кульмінація: смерть Софії.

✵ Розв’язка: життя Ганни і Марти після смерті піаністки.

Зміст

Ганна і Марта - дві подруги, які мешкають разом. Дівчатам не вистачає коштів на оренду житла і вони вирішують взяти до себе третю співмешканку.

Катря, помічниця по господарству, віддає дівчатам візитівку. Вона підписана якоюсь Софією Дорошенко. Ця дівчина якраз шукає собі кімнату і її зацікавив будинок Ганни і Марти.

Через певний час Софія приходить до дівчат. У ході їхнього діалогу з’ясовується, що Софія - піаністка, мріє вступити до консерваторії у Відні. Вона обожнює музику, повністю віддає себе мистецтву. Саме це підкуповує Ганну, і вона нарешті погоджується, щоб Софія жила з ними. Остаточно піаністка підкорює дівчат своїм виконанням вальсу Шопена.

Далі ми дізнаємося ще більше про Софію: батько дівчини помер від серцевого нападу, і вона успадкувала від нього слабку нервову систему. Мати дівчини перебуває на утриманні в рідного брата.

Сусідами дівчат стає молода пара: інженер із своєю дружиною. З цього моменту поведінка Софії дуже змінюється: вона постійно сумна, часто грає свій «меланхолійний вальс». Співмешканки піаністки не розуміють, що відбувається.

Одного разу Софія, повернувшись додому, побачила Марту, яка плаче. Згодом дівчина розповідає, що їй дуже подобається один професор, але той залицяється до німочки. Софія намагається заспокоїти подругу: «чоловіки не варті наших сліз». Тоді Марта цікавиться у піаністки, чи кохала та хоч раз. І нарешті Софія наважується розповісти свою історію: вона без тями кохала одного чоловіка, і все ніби було добре, аж поки він не зник. Пізніше Софія дізналася, що чоловік одружився.

Жінка говорить, що зараз вони іноді бачаться, при зустрічі він не зводить з неї очей, але Софія вже знищила всі почуття до нього.

Піаністка їде навідати матір, бо їй стає гірше. Повернулася вона аж після похорону неньки. Спочатку Софія дуже страждає, але час заліковує рани, все потроху налагоджується.

Травень. Дівчата щасливі. Ганна намалювала чудову картину, успішно продала її і за ці кошти збирається на навчання до Риму. Марта стала нареченою професора. Виявилося, що їхні почуття взаємні. Софія активно займається музикою, планує своє навчання у Відні.

Одного разу Ганна і Марта чекають подругу на вечерю. Чомусь кімната Софії їх лякає, вона здається якоюсь темною. Піаністка повертається додому дуже сумною, розмовляти з подругами не хоче. Вона одразу йде до своєї кімнати і починає грати свій «меланхолійний вальс». Марта та Ганна дізнаються із листа, залишеного Софією, що дядько піаністки відмовляється платити за її навчання у Відні.

Коли Софія завершила гру і повернулася до подруг, у її кімнаті пролунав якийсь дивний звук: лопнула струна резонатора на фортепіано. Софії стає погано, а згодом вона помирає.

Минає з роки. Марта уже дружина професора, у них народився хлопчик. Ганнуся повертається з Риму і теж має сина. Художниця розповідає, що батька дитини вона покинула, бо не має особливої потреби в чоловікові, а син належить лише їй. Художниця стверджує, що заробляє достатньо коштів, щоб самостійно забезпечувати свою дитину.

Син Марти захоплюється музикою. Він грає на фортепіано, яке належало Софії.