Українська література - Посібник у форматі конспекту - Вікторія Радзіховська 2020

Олександр Довженко
Розділ IV. Література XX століття

Про автора

✵ Відомий на весь світ кінорежисер.

✵ Один із основоположників українського кіно.

✵ Засновник жанру кіноповісті в українській літературі.

✵ Його фільм «Земля» визнано кращим на Міжнародній виставці в Брюсселі.

✵ За фільм «Україна в огні» його позбавили права вільно творити та повернутися в Україну. Саму кінострічку Сталін заборонив.

Важливі цитати і перифрази:

✵ «Гомер кіно XX століття»;

✵ «великий зодчий українського кінематографу»;

✵ «український да Вінчі»;

✵ «слов'янство поки що дало світові в кінематографі одного великого митця, мислителя і поета - Олександра Довженка»;

✵ «здивований маленький хлопчик з широко розкритими зеленими очима на березі вічної української ріки»;

✵ «якщо вибирати між красою і правдою, я вибираю красу. У ній більше глибокої істини, ніж в одній лише голій правді» (О.Довженко);

✵ «митці покликані народом, щоб показувати світові насамперед, що життя прекрасне... Бачити зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах» (О. Довженко).

«Зачарована Десна»

Рід: епос.

Жанр: автобіографічна кіноповість.

Напрям: модернізм.

Тема: зображення дитинства Довженка і джерел формування майбутнього письменника.

Ідея: оспівування краю дитинства, людей праці, краси природи.

Місце подій: село біля річки Десна (хутір В'юнище), Чернігівщина.

Історія написання: поштовхом стали спогади, викликані «довгою розлукою з землею батьків». Над твором Довженко працював упродовж 14 років.

Важливі деталі:

✵ твір автобіографічний: спогади Довженка про дитинство;

✵ дві сюжетні лінії: історії про малого Сашка і думки зрілого Довженка;

✵ твір написано у формі кіносценарію.

Цитати про твір:

✵ «це задушевна лірична сповідь, по вінця напоєна любов’ю до рідного краю, до трудового народу, до України з її великим, але скорбним минулим»;

✵ «світ дитячої чистоти і святості, що з такою силою вибухнув у «Зачарованій Десні», він носив його у собі ціле життя».

Головні персонажі і їх характеристика:

✵ Малий Сашко і зрілий Олександр Довженко - оповідач твору.

✵ Петро Семенович - батько Сашка. «Голова в нього була темноволоса, велика й великі розумні сірі очі, тільки в очах чомусь завжди було повно смутку: тяжкі кайдани неписьменності й несвободи. Як вправно він робив! Тіло біле, без єдиної точечки. Жарт любив. Такт розумів і шанобливість. Одне, що в батька було некрасиве, - одяг: безбарвний, сірий, убогий». «З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіячів».

✵ Одарка Єрмолаївна - мати Сашка. Найбільше любить працювати в землі. Нещасна жінка, у якої хвороба забрала шестеро дітей.

✵ Дід Семен - вважає сонце символом свого життя, частенько гріється, лежачи на погребі. «Так під сонцем на погребні він і помер». У молодості був чумаком. Зовні - схожий на Бога. Часто читає Псалтир, має веселу вдачу. Полюбляє ночувати під деревом. «Він був високий, худий, мав хвилясте довге сиве волосся, а борода біла. І була в нього велика грижа ще з молодих літ. Пахнув дід теплою землею й трохи млином. Він був наш добрий дух лугу й риби. Розмовляв з усім живим, що росло й рухалося навколо». Дуже багато і голосно кашляв.

✵ Прабаба Марусина - «маленька й така прудка, й очі мала такі видющі та гострі, що сховатись од неї не могло ніщо у світі. їй можна було не давати їсти. Але без прокльонів вона не могла прожити й дня. Вони були її духовною їжею».

Будова: твір умовно можна поділити на невеликі новели про дитинство Сашка. їх супроводжують роздуми зрілого Олександра Довженка. Саме тому твір неможливо поділити на сюжетні елементи.

Зміст

Перед нами - дорослий зрілий митець, який роздумує, чому він так часто повертається у минуле. Далі письменник пропонує згадати його дитинство.

Перед нами постає малий Сашко, який знайомить зі своєю родиною. Мати Одарка, яка любить, щоб у неї все «проростало». Тому у них в дворі було багато насаджень.

Сашко дуже любить діда Семена, але Одарка називає його чорнокнижником. Бабу Марусину Сашко недолюблює, бо вона завжди всіх проклинає. Одного разу малий хлопчина повисмикував всю моркву на городі і запхав її назад у землю. Помітивши це, баба дуже розізлилася на правнука. Сашко сховався у тютюні, роздумуючи, що тепер він точно ніколи не потрапить до раю. Йому захотілося це виправити і хлопець почав планувати, як же буде спокутувати свій гріх.

У домі родини висить картина, яку Одарка виміняла на ярмарку. Сашкові вона дуже подобається і в той же час лякає. На ній зображено рай і пекло. Час від часу, розглядаючи картину, Сашко уявляє, де будуть його родичі: «Батькові чорти наливали в рот гарячу смолу, щоб не пив горілки й не бив матері. Баба лизала сковороду за довгий язик і за те, що була велика чаклунка. Діда тримав у руках сам диявол за те, що він чорнокнижник. Сама мати божилася, що буде у раю між святими, як боляща великомучениця, що годує ворогів своїх - діда й бабу - догоджає їм».

Батька Сашко любив найбільше, захоплювався ним. Він йому здавався найгарнішим із людей.

У родині Сашко - не єдина дитина. До нього було 2 дівчинки і 4 хлопчика. Всі вони померли в один день від якоїсь хвороби. Батько після цього перестав вірити у релігію.

Весна. Мати піднесла до Сашка маленьку дівчинку. Це була його сестричка. У цей же день померла баба Марусина. Сашко цьому дуже радіє. Він вважає, що разом з бабою цей світ покинули і її прокльони.

Великдень. Батько не сприймає це свято. У цей день у селі стається повінь. Батько бере Сашка і вони йдуть допомагати людям.

Літо. Починаються жнива. Батьки вперше беруть малого Сашка на сінокіс.

Одного разу Сашко із батьком пливуть на човні. Хлопець нібито побачив лева. Батько спочатку не повірив синові, але згодом сам переконався, що це правда. Чоловік ще довго мовчав від здивування. Пізніше стало відомо, що потяг, який перевозить тварин, зійшов з колії. Тварина втекла, але її швидко наздогнали і повернули назад.

Однієї ночі Сашко вийшов на вулиця і ніби почув розмови коней. Вони жалілися на складну долю і на батька хлопця. З цього моменту він чомусь не дуже полюбляє коней.

Настає момент вести Сашка до школи. Вчитель розмовляє російською мовою. Хлопець його дуже боїться. На питання педагога про ім'я батька Сашко від хвилювання не зміг відповісти. Вчитель зробив висновок, що Сашко «еще недоразвитый». Хлопця не беруть до школи.

Наприкінці твору перед нами постає дорослий Довженко, який щасливий, що народився біля Десни. Він роздумує про тяжку долю батьків. Автор вважає спогади із дитинства найкращими.