Всі публікації щодо:
Українська література підготовка до ЗНО
Руська трійця - ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС (кінця XVIII — перших десятиліть XIX ст. (1798-1840 pp.)
На такому соціально-політичному і культурному тлі у 30-х роках XIX століття з’явився гурток, заснований українською прогресивною інтелігенцією, — „Руська трійця”. Ініціаторами створення гуртка стали три студенти філософського факультету Львівського університету — Маркіян Шашкевич, Яків Головацький та Іван Вагилевич. Усі троє були дітьми сільських священиків.
„Руська трійця” гуртувалася навколо Маркіяна Шашкевича, який особливо виділявся організаторськими здібностями та умінням переконувати, і складалася переважно з його друзів та співчуваючих — Маркелла Кульчицького, Івана Борецького, Григорія Ількевича, Антона Шашкевича, Івана Головацького, Миколи Верещинського та інших. Чеські просвітителі К. Зап та Ян Коубек співчували гуртку.
Головним девізом „Руської трійці” було: „Йти в народ ... вчитися в нього його мудрості”. Але головною проблемою гасла стала не тільки необхідність долати переслідування влади, а те, що спочатку ніхто з членів гуртка не вмів ані читати, ані писати українською і не був обізнаний з культурою власного народу. Однак з цією проблемою вони впоралися швидко: купували потрібні наукові і художні книжки, вивчали граматику, історію Давньої Русі й України. І вже до 1836 року члени гуртка знали усі видання нової української літератури („Енеїда” І. Котляревського, „Малороссийские повести” Г. Квітки-Основ’яненка, „Малороссийские приказки” Є. Гребінки, а також „Опыт собрания старинных малороссийских песней” М. Цертелєва, „Малороссийские песни” та „Украинские народные песни” М. Максимовича). Також „Руська трійця” цікавилася усіма фольклорними збірниками, які виходили у Росії, Чехії, Сербії та Польщі.
На початку 1837 року у Буді (Будапешт) коштом директора Коломийської гімназії Миколи Верещинського і Маркіяна Шашкевича було видано альманах „Русалка Дністровая”. Проте альманах було заборонено, 800 примірників з-понад 1000 надрукованих вилучила поліція і кинула у підвали собору св. Юра у Львові. Майже усі примірники пропали, бо урядовий дозвіл на їх продаж і розповсюдження надійшов лише 1848 року.
Альманаху „Русалка Дністровая” передували ще два видання гуртка — поетична збірка „Син Русі” (1833 р.), у якій було вміщено 13 віршів, та збірник „Зоря” (1834 p.). Обидва збірника було заборонено.
Альманах „Русалка Дністровая” вміщав „Передслів’я”, чотири розділи — „Пісні народні”, „Складання”, „Переводи” і „Старина” — та рецензію на книжку „Руськоє весілля” Й. Лозинського, що була своєрідним додатком. Збірник відзначався багатим історичним матеріалом та жанровою різноманітністю вміщених творів: тут були і пісні, і вірші, і переклади, думи, статті, історичні документи та описи. Усі твори діячів „Руської трійці”, що були вміщені в альманасі, відзначалися частим звертанням до минулого, сумними настроями, алегоричністю та символікою, створенням надзвичайних характерів та ситуацій — це все риси, притаманні стилю письменників-романтиків. Але звертання до минулого і сумні настрої не були спробою втечі від життя, а навпаки, пошуком в історії народу зразків для своїх сучасників та передаванням народної недолі.
„Русалка Дністровая” стала провісником культурного відродження української нації на Західній Україні: у збірнику була розкрита краса народної мови, високий культурний рівень українців у минулому та можливості для розвитку у майбутньому. Шлях до такого розвитку автори альманаху вбачали у возз’єднанні України, тому „Русалка Дністровая” зацікавлювала читачів творчістю письменників зі східноукраїнських земель — І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Є. Гребінки, П. Гулака-Артемовського, та фольклором з Наддніпрянщини. Збірка вміщувала багато образів Дніпра, Чорного моря, Запорозької Січі, козацтва тощо, наголошуючи на єдності українських земель.
У „Передслів’ї” автори проголошують українську мову рівною серед інших мов, а інші слов’янські народи називають сестрицями. Але найбільше підкреслює культурне єднання розділ альманаху „ Переводи ”, в якому доводиться, що українською мовою можна передавати високі почуття і думки, висловлені іншими мовами.
Основна цінність „Русалки Дністрової” була в тому, що вона розбуджувала самосвідомість українців як народу зі своєю історією та мовою. На території Австро-Угорської імперії вперше вголос заговорили про Богдана Хмельницького, Северина Наливайка та Морозенка, про опришків, які можуть помотатися гнобителям-панам.
До того ж альманах став абсолютно новим явищем на тлі світської літератури. І. Франко у статті „Критичні письма о галицькій інтелігенції” так писав про „Русалку Дністровую”: „Вона поставила і обговорювала предмети зовсім світські, зовсім не обняті тісним церковним світоглядом, обговорювала їх зовсім не так, як би сього жадали церковники... значить рішуче встала проти літературно-церковного авторитету. Се вже діло сміле та й неабияк сміле на свій час”.8
„Русалку Дністровую” знали і на Східній Україні та в Росії. М. Максимович наголошував на історичному значенні альманаху, що підтвердив єдність українського народу і став новим літературним явищем на Західній Україні. Т. Шевченко через фольклориста П. Лукашевича передав діячам „Руської трійці” прохання продовжувати свою літературну і громадську діяльність.
„Русалка Дністровая” перевидавалася багато разів. Найбільшу цінність мають два фотовидання збірки, що були здійснені у Києві у 1950 та 1972 роках, з передмовою академіка О. І. Білецького.