Всі публікації щодо:
Літературознавство
Українська література підготовка до ЗНО
Ранній романтизм - ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС (кінця XVIII — перших десятиліть XIX ст. (1798-1840 pp.)
Соціально-економічні зміни, які відбувалися на початку XIX століття в Європі, поступовий розпад феодально-кріпосницького устрою, зростаюче невдоволення народних мас вилилися у буржуазні революції у всіх європейських країнах. На цьому тлі швидко почало розвиватися нове явище у літературному процесі — романтизм.
Ідеї соціально- і національно-визвольних рухів, конфлікт із дійсністю та шукання нової дійсності, ідеал якої був створений в уяві митців, стали вихідним принципом творчої програми романтиків.
У період створення націй романтизм як художня система в першу чергу приділяв увагу проблемам формування національної літератури. Це зумовило посилений інтерес до народної творчості та удосконалення національної мови. У центрі творчості романтистів стала особистість з її пристрастями, зіткнення характерів та конфлікт між непересічною особистістю та суспільством.
Український романтизм сформувався у 20-40-х роках XIX століття. У цей час у Російській та Австро-Угорській імперіях особливо голосно почали про себе заявляти національно-визвольними рухами залежні від імперій країни. Тому основою естетичної програми українських романтиків стає боротьба за розвиток національної мови і культури, а патріотична проблематика виступає на перший план.
На Україні романтичний рух розпочався у 20-х роках з діяльності харківського літературного гуртка І. Срезневського, пізніше академіка Петербурзької Академії наук. У гуртку зосередилася романтично настроєна молодь, переважно студенти. Близьким до гуртка був і майбутній поет-романтик Л. Боровиковський. Хоча усі члени гуртка надалі полишили свою літературну діяльність (окрім О. Шпигацького), проте підтримана ними фольклористична та видавнича діяльність І. Срезневського надала імпульс до подальшої праці таким літературним діячам, як Л. Боровиковський, М. Костомаров, А. Метлинський, М. Шашкевич, І. Вагилевич та Я. Головацький, поетам-лірикам В. Забілі, О. Афанасьєву-Чужбинському, М. Петренку.
Основне своє завдання гурток вбачав у відродженні патріотичного духу через поетичну інтерпретацію історичного минулого, щоб утвердити національне самоусвідомлення та гідність. Саме з цих засад 1831 року був упорядкований І.Срезневським „Украинский альманах”, який містив як оригінальні твори українських авторів, так і переклади з інших літератур. Протягом 1833-1838 років вийшло 6 збірників „Запорожская старина”. До цих збірників увійшли пісні і думки, козацькі літописи та статті з історії. Більша частина матеріалу була створена самими авторами — І. Срезневським, братами Ф. і О. Євецькими та І. Розковшенком. Справжні фольклорні записи Срезневський відредагував таким чином, щоб вони мали єдиний стиль викладу з вигаданими сюжетами. Поети-романтики знаходили у збірнику теми, сюжети і зразок романтичного тлумачення національної історії.
Згодом з’явилася „Утренняя звезда” І. Петрова (Харків, 1834 р.), „Киевлянин” М. Максимовича (Київ, 1840-1841 pp.), „Ластівка” Є. Гребінки (Санкт-Петербург, 1841 p.), „Сніп” О. Корсуна (Харків, 1841 p.), „Молодик” І. Бецького (Харків, 1843 p.).
Гурток І. Срезневського розпався, але дав поштовх до створення цілої літературної школи.
Основним досягненням поетів-романтиків 20-40-х років було оволодіння новою технікою віршування — силабо-тонічною. Вони, як і байкарі початку XIX століття, слідом за І. Котляревським намагалися довести римування до рівня канону, дотримуючись способів римування та видів рим (бідна, багата; жіноча, чоловіча, дактилічна; точна, неточна; граматична). Також романтики зверталися до народнопісенної ритміки, поєднуючи її зі стопною будовою рядка. Такі рядки передавали ритми народного танцю.