Опорні таблиці для підготовки до ЗНО з української літератури - Волкова Лілія Володимирівна 2023

Короткий словник літературознавчих термінів

Авангард (від фр. avant — спереду і garade — передовий загін) — одна зі світонастанов модернізму, скерована на руйнування традиційних художніх законів, форм. Відповідає атмосфері нової (модерної) епохи, що руйнувала традиційне, розмірене існування.

Алюзія — натяк на загальновідомий факт; відсилання до певного літературного твору, історичної події або чого-небудь іншого.

Амфібрахій — трискладова стопа з наголосом на другому складі.

Анапест — трискладова стопа з наголосом на третьому складі.

Балада — ліро-епічний твір з драматично напруженим сюжетом. Баладі властиві невелика кількість персонажів, підкреслена узагальненість, відсутність деталізації, стислість у викладі матеріалу, «магічна» музичність. Балади пов'язані з народними легендами, поєднують в собі перекази й пісні.

Бароко (від італ. вarocco — дивний, химерний) — напрям у мистецтві XVI-XVIII ст. Для нього характерні: декоративність, символічність, умовність, «гра розуму», контрастність.

Бурлеск — жанр гумористичної поезії, комічний ефект у якій досягається або тим, що героїчний зміст викладається навмисне вульгарно, грубо, зниженою мовою, або, навпаки, тим, що про буденне говориться «високим стилем», піднесено. Бурлеск досягається також травестією.

Верлібр або вільний вірш — неримований вірш, ритмічна єдність якого ґрунтується на відносній синтаксичній завершеності рядків і на їх інтонаційній подібності. Вільний вірш не допускає переносів.

Водевіль — невелика п'єса, комедія, якій притаманна проста композиція, динамічний сюжет, дотепність; розмови героїв чергуються з жартівливими піснями й танцями.

Гімн — один з видів ліричної поезії: урочиста пісня (поетичний і музичний твір) на честь якогось героя чи події.

Гротеск — сатиричний художній прийом у літературі, заснований на явному спотворенні, перебільшенні чи применшенні зображуваного, на поєднанні різких контрастів.

Гумореска — невелика оповідь про якусь смішну пригоду чи рису характеру людини.

Дактиль — трискладова стопа з наголосом на першому складі.

Драма — один з основних родів художньої літератури, який відрізняється від епосу і лірики тим, що явища життя і характери героїв розкриває не через авторську розповідь про них, а через вчинки і розмови дійових осіб діалоги та монологи, і призначений для сценічного втілення.

Екзистенціалізм (від латин. еxistentia — існування) — напрям у літературі, предметом вивчення якого є проблема існування людини в складних ситуаціях страждання, внутрішньої боротьби, загрози смерті, втрати близьких.

Експресіонізм (від латин. expression — вираження) — стильовий напрям у європейському мистецтві першої третини ХХ ст. Йому притаманні підвищена емоційність вираження почуттів, переживань, психологічного напруження, увага до кризових, випробувальних ситуацій, символізм, гіперболізація, метафоричність зображення.

Жанр літературний — форма, в якій проявляються основні роди літератури, тобто епос, лірика, драма та їх різновиди. Наприклад, в епосі — билина, казка, роман, повість і т. ін.; в драмі — трагедія, комедія.

Зав'язка — початковий момент у розвитку подій, зображених у художньому творі; почасти — початок конфлікту; епізод, який визначає все наступне розгортання дії.

Задум — творчий начерк письменника, у якому намічається основа майбутнього твору; первинна загальна схема майбутнього твору (може не співпадати з втіленням).

Ідея — узагальнююча, центральна думка твору, його сенс; те, що хотів сказати автор.

Імпресіонізм (від франц. іmpression — враження) — стиль у літературі, який полягає у відтворенні особистих вражень, мінливих спостережень, відчуттів, переживань від об'єктивної реальності.

Інвектива — пряме, гостре засудження чогось.

Іронія — тонке, приховане глузування. Як художній засіб (прийом) — особливість стилю висловлювання, що полягає в невідповідності висловленого та його прихованого значення.

Кіноповість — жанр художнього твору, що поєднує ознаки кіно і повісті. Творцем жанру кіноповісті в українській літературі є О. Довженко.

Кларнетизм — синтетичний стиль, у якому переплелися символістська й імпресіоністична манери в єдності з фольклорною й бароковою.

Класицизм — літературний напрям, заснований на світогляді раціоналізму (культі розуму). В основі естетики — принцип раціоналізму та «наслідування природі». Прямолінійне протистояння добра і зла, позитивних та негативних персонажів. Сувора ієрархія жанрів.

Комедія — вид драми, в якій конфлікт, дія, характери, ситуації постають у смішних, комічних формах. Комедія висміює негативні суспільні й побутові явища, людські вади. Засобами викриття є сатиричне загострення, карикатура, буфонада, гротеск, іронія, сарказм, гумор.

Лейтмотив — деталь, конкретний образ, багато разів повторюваний, згадуваний, який проходить через творчість письменника або окремий твір.

Лірика — один з основних родів літератури, який відображає життя за допомогою зображення окремих думок, почуттів і переживань людини, викликаних тими чи іншими обставинами (життя, подане в переживаннях).

Ліричний герой — умовна дійова особа, почуття, переживання якої розкриваються в ліричному творі.

Літературний напрям — конкретна частина літературного процесу, породжена творчістю представників одного художнього методу, яка характеризується спорідненістю стильових ознак та існує в межах однієї епохи й нації.

Маргінальність (латин. marginalis — той, який перебуває скраю, на межі) — у літературознавчому розумінні йдеться про поведінку людей, вихідців із села, які стають міськими жителями, однак перебувають у межовому, перехідному стані.

Метафора — троп, у якому ознаки одного явища переносяться на інше за подібністю між ними.

Мистецька течія — спорідненість творчих принципів митців за подібними естетичними засадами.

Модернізм (від франц. «сучасний») — основний напрям, складний комплекс літературно-мистецьких тенденцій, що існували наприкінці ХІХ ст. — у другій половині ХХ ст. Термін, яким позначаються різноманітні нові течії в мистецтві нереалістичного спрямування. Модернізму притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів.

Неокласицизм — мистецький, літературний напрям, стилістичний принцип, який продовжує традиції класицизму в європейському мистецтві й літературі другої половини XVIII-ХХ ст.

Неоромантизм — стильова течія модернізму, визначальною ознакою якої є подолання розриву між ідеалом та дійсністю.

Новела — близька до оповідання жанрова форма, яка відзначається чіткістю зображуваних подій, несподіваністю їх розвитку та розв'язки.

Ода — вірш захопливого характеру на честь якоїсь особи або події.

Оповідання — прозовий твір малого обсягу з динамічним розвитком сюжету. Звичайно в оповіданні зображається один епізод або подія з життя героя, тому діючих осіб в оповіданні небагато, а описувані дії протікають на невеликому, обмеженому проміжку часу.

Оповідач — умовний образ людини, від особи якої ведеться оповідь у літературному творі (як правило, окрема від автора особа).

Оксюморон — троп, заснований на сполученні логічно несумісних понять, протилежних за значенням слів, унаслідок чого створюється несподіваний експресивний ефект (дзвінка тиша, лихо сміється)

Паралелізм — один із видів повтору (синтаксичного, лексичного, ритмічного); композиційний прийом, який підкреслює зв'язок кількох елементів художнього твору.

Повість — прозовий жанр описово-оповідного типу, в якому життя подається у вигляді ряду епізодів з життя героя, середня епічна форма, яка показує етап життя героя.

Поема — великий віршований твір із сюжетно-оповідною організацією, повість або роман у віршах, багаточастинний твір, у якому зливаються воєдино епічне та ліричне начала.

Порівняння — форма поетичної мови, основана на порівнянні двох предметів або явищ з метою пояснити один з них за допомогою іншого («очі, як небо, голубі», «слово — золото» тощо).

Постмодернізм — один з провідних стильових напрямів ХХ ст., для якого характерні: гра зі словом, образом, «чужим» текстом, наскрізна іронічність.

Пролог — своєрідний вступ до твору, в якому оповідається про події минулого, він емоційно налаштовує читача на сприйняття.

Прототип — реально існуюча людина, яку автор використав як модель для створення літературного персонажа, і реальна особа або літературний персонаж, який послужив основою для створення того чи іншого художнього образу.

Реалізм — один з ідейно-художніх напрямів у літературі й мистецтві ХІХ ст., для якого характерне прагнення до правдивості й достовірності зображення. Основна властивість — за допомогою типізації відбивати життя в образах, які відповідають суті явищ самого життя.

Ремінісценція (від латин. reminiscentia — спогад) — відгомін у художньому творі якихось мотивів, образів, деталей з відомого твору іншого автора.

Риторичне запитання — запитання, яке не передбачає відповіді; воно виступає у значенні ствердження і посилює емоційність висловлювання.

розвиток дії — система подій, які витікають із зав'язки; походу розвитку дії, як правило, конфлікт загострюється, а протиріччя виявляються все ясніше і гостріше.

Розв'язка — заключний момент у розвитку дії художнього твору.

«Розстріляне відродження» — умовна назва літературно-мистецької генерації українських митців 1920-х — початку 1930-х років, які були репресовані більшовицьким режимом.

Роман — великий епічний твір, у якому зображається всебічна картина життя великої кількості людей у певний період часу або цілого людського життя, одна з великих форм епічного роду літератури.

Романтизм — літературний напрям, який показує ідеального героя, його духовний світ та ідеали, заради яких він вступає у боротьбу.

Сарказм — зла і уїдлива насмішка, вищий ступінь іронії.

Сатира — вид комічного, який найбільш нещадно висміює людську недосконалість; виражає різко негативне відношення автора до зображуваного, має умовою висміювання виведеного характеру або явища.

Символізм — нереалістична течія XIX — XX ст. Основна властивість — освоєння «речей у собі» та ідеї, які знаходяться за межами чуттєвого сприйняття. В основі естетики — символ (він повинен замінити конкретний образ).

Соціалістичний реалізм — основний художній напрям у радянській літературі, який характеризується нерозривним поєднанням реалістичного зображення із соціалістичною ідеологією.

Тема — предмет зображення, люди, відносини, коло подій, яке осмислюється у творі; те, про що оповідає автор.

Тип — образ людини, який відбив найбільш суттєві риси своєї епохи, класу, середовища, соціальної групи.

Урбанізм (від латин. urbanus — міський) — зображення великого промислового міста, його атмосфери, динаміки, способу життя.

Усмішка — лаконічний, гумористичний твір, якому притаманні жанрові особливості гуморески, анекдоту, фейлетону. Жанр ввів в українську літературу Остап Вишня.

Фабула — послідовність розвитку подій у творі (існують і інші тлумачення терміна).

Фейлетон (від фр. feuilleton — лист, аркуш) — невеликий літературно-публіцистичний твір сатиричного, викривального жанру на злободенну тему.

Футуризм — авангардистська течія модернізму.

«Химерна проза» — узагальнююча назва прозових творів, для яких притаманні: умовні форми; фольклорна та міфологічна основи; активна авторська позиція, яка проявляється через образ оповідача; відсутність стильової та жанрової єдності.

Хорей — двоскладовий віршований розмір з наголосом на першому складі.

Художня деталь — різновид художнього образу, яскрава, промовиста подробиця, яка у творі виконує важливу роль: за її допомогою автор наголошує на чомусь, підсилює його ідейне спрямування, порушує якусь проблему.

Цикл — об'єднання низки відносно самостійних творів у ціле темою, спільним оповідачем, при збереженні завершеності кожного твору.

Ямб — двоскладовий віршований розмір з наголосом на другому складі.