Українська література в таблицях і схемах. Підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання - Щербакова Алла Василівна 2020

Поезія першої половини ХХ століття

Микола Вороний

«Блакитна Панна» ,1912

Літературний рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш.

Вид лірики: пейзажна.

Провідні мотиви: возвеличення краси природи і єдність її з мистецтвом.

Віршовий розмір: хорей.

- вірш має витончену форму, яскраві тропи

- Блакитна Панна — це образ Весни «у серпанках і блаватах», якій уся земля виспівує: «Осанна!» і тривожить душу ліричного героя. Для символістів, як і для представників інших модерністських стилів, форма вірша, художні засоби набували дуже великого значення: важливо не стільки що сказати, а як сказати.

- Микола Вороний став, по суті, новатором у розширенні музичних можливостей українського вірша: «Блакитна панна» рясніє асонансами й алітераціями, як і сама Весна, що приходить до нас із співом птахів і ручаїв. Сам автор зазначав: «Я писав не так од образу, як од звуку. І дійсно, мелос, спершу примітивний, а далі технічно все більше ускладнений, був джерелом моєї пісні-вірша».

- джерелом поезії, її ритму й звучання, є мелодія. Звук для символістів — понад усе. У науці навіть відоме поняття «звукосимволізм

- Специфічне розміщення рядків у строфах: вони ніби сходинки, по яких скрапує на весні талий сніг під грою сонячного проміння. Таке розміщення рядків поезії будить особливий темпоритм. Отже, форма у поетів-символістів — це надважливий засіб витворення потужного ліричного струменя.

Олександр Олесь (Кандиба)

Найвідоміші твори: збірка «З журбою радість обнялась» «Чари ночі» (1907)

«О слово рідне! Орле скутий!..» (1909)

Павло Тичина

Максим Рильський

«У теплі дні збирання винограду»

Володимир Сосюра

«Любіть Україну», 1944 р,

Богдан - Ігор Антонич

«Різдво»

Микола Хвильовий

(Микола Фітільов)

Засновник ВАПЛІТЕ, ініціатор літературної дискусії 1925-1928 рр.

«Я (Романтика)»

Жанр — новела

Стиль — імпресіонізм

Розповідь від першої особи

Присвята «Цвітові яблуні»

Юрій Яновський

«Майстер корабля», 1928

Рід літератури: епос.

Жанр: автобіографічний роман, «кінороман»

Стиль: неоромантизм, романтика вітаїзму

Тема: роздуми митця про сенс земного буття, загадковість і велич людської душі, її поривання до гармонії та краси шляхом осягнення і минулого, і майбутнього; теми жінки, кохання.

Ідея: утвердження торжества молодості, енергії, краси, щастя і творчості, непереможного життєлюбства; поетизація вільного творчого начала в українській людині, пробудженій до нового життя.

Композиційно-стильові особливості: в основі роману — власний досвід роботи письменника на Одеській кіностудії в 1925-1927 рр. та його співпраця з В. Кричевським, П. Нечесою, О. Довженком та Ітою Пензо, які згодом стали прототипами головних героїв:

- То-Ма-Кі (Товариш Майстер Кіно) — сам Юрій Яновський

- Сев — режисер О. Довженко

- Професор — художник, знавець старовини професор В. Кричевський

- Директор — Павло Нечеса (очолював кінофабрику)

- Тайах — відома балерина Іта Пензо, пізніше репресована, подобалася Довженкові та Яновському

- Богдан — актор Григорій Гричер

- Місто — портова Одеса, тодішній «Голлівуд на березі Чорного моря».

Незвичний, новий для української літератури сюжет.

У романтичному творі є і любовна колізія, і Прекрасна Дама. Тут це загадкова танцівниця Тайах, у яку закохані Сев, То-Ма-Кі та Богдан. Це сильні, вольові натури, якими і мають бути романтичні герої.

Любовна сюжетна лінія у творі є втіленням етичного кредо митця, який сповідує культ жіночності, вірної дружби, краси людських взаємин.

Композиція досить вільна, роман ніби розбудовується на очах.

Незвична форма оповіді — монолог-сповідь сімдесятилітнього То-Ма-Кі, який згадує свою далеку молодість, пов’язану з кіномистецтвом. Читач мандрує разом із героями з майбутнього в минуле. Таємничі, часом небезпечні пригоди змінюють одна одну.

Дія відбувається то в Одесі, то в Італії, Румунії, навіть на острові Ява. Мариністичний колорит Міста, що з’явився в українській літературі чи не вперше в такому обсязі, змінюється екзотикою чужих країн.

«Майстер корабля» написаний відчайдушним романтиком, залюбленим у море, життя, людей, письменником, що вміє «горіти» над твором. Тут утверджується «романтика вітаїзму», непереможне життєлюбство, до якого закликав у статтях М. Хвильовий і яке наснажувало багатьох митців 20-х рр. Ю. Яновський опоетизував вільне творче начало в українській людині, розбудженій до нового життя. (Це символізує будівництво вітрильника.)

Майстер на носі корабля — дерев’яна фігурка із профілем жінки, яка веде його вперед, оберігає від рифів. Що повинна взяти з собою в подальшу дорогу українська нація? Який багаж духовності, які морально-етичні вартості? Що буде оберігати її в майбутньому? Ці проблеми і порушуються в романі.

Валер'ян Підмогильний

«Місто» (1927)

Літературний рід: епос.

Жанр: урбаністичний роман.

Тема: підкорення людиною міста. «Місто» — це перший у пореволюційну добу роман європейського рівня про селянську українську молодь, яка, розбурхана революцією, на початку 20-х років тисячами потягнулась у чужі колись їй міста

Історія написання:

1929 р. В.Підмогильний так пояснив свій задум щодо створення роману: «Написав «Місто», бо люблю місто і не мислю поза ним ні себе, ні своєї роботи. Написав ще й тому, щоб наблизити, в міру змоги, місто до української психіки, щоб сконцентрувати його в ній. І коли мені частина критики закидає «хуторянську ворожість» до міста, то я собі можу закинути тільки невдячність проти села. Але занадто вже довго жили ми під стріхами, щоб лишатись романтиками їх».

Критик Ю.Шевельов назвав роман «Місто» «першим справжнім прозовим романом» XX століття та вважав його «однією з вершин української прози і дороговказом для її дальшого розвитку».

Деякі критики вважали роман автобіографічним, а висловлювання героя ототожнювали з автором, проти чого в пресі застерігав В.Підмогильний своїх читачів. Хоча, звичайно, були прототипи деяких героїв: в образі поета Вигорського вгадуються риси Є.Плужника, а в образі маститого критика —М.Зерова.

Отже, жанр роману — інтелектуально-психологічний.

Головна ідея: розкриття характеру людини, яка підкорює місто.

2 епіграфи до роману

- «Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола: як тварина — людина їсть і п'є: як тварина — вона множиться і як тварина — викидає; як янгол — вона має розум, як янгол — ходить просто і як янгол — священною мовою розмовляє» (Талмуд. Трактат Авот).

- «Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?»(Анатоль Франс)

Головні герої: Степан Радченко — головний герой; Надійка — дівчина з села; Левко — студент; Лука Гнідий — хазяїн; Тамара Василівна (Мусінька) — дружина крамаря, у якого жив Степан, його коханка; Максим — їхній син; Борис Задорожній — студент, товариш Степана; . Зоська — міська дівчина, кохана Степана; Рита — балерина; Вигорський — поет, товариш Степана.

Сюжетно-композиційні особливості роману:

- у романі світовий мотив підкорення людиною міста як об’єктивний шлях людської цивілізації на українському матеріалі моделювався модерністично — не в соціальній, а в психолого-філософській площині.

- в центрі цієї моделі — переконливий, психологічно достовірно розкритий характер українського Растіньяка — Степана Радченка, який проходить типовий шлях сходження по соціальній, тобто кар’єрній драбині.

- цю художню модель вибудовано з використанням історичної ситуації 1920-х років, коли в споконвічно «селянській» Україні почали активно розвиватися міста й тисячі подібних Степанів, Левків, Надійок із занедбаного українського села потягнулися до міської культури, цивілізації, тобто добровільно й цілеспрямовано ступили на шлях поступу й пошуку.

- Жінки в романі (маргінальна Надійка; старіюча «мусінька» — Тамара Василівна; романтично екзальтована Зоська; жінка-загадка Рита), яких зустрічає Степан, — суб’єкти саме міської культури. Тому стосунки з кожною — це окрема модель поведінки Степана на певних відрізках його духовної еволюції, його входження в цю міську культуру.

- в образі Степана Радченка психологічно проникливо розкрито маргінальний тип української людини, що опинилася на межі села й міста, що має у своїй душі непереборний конфлікт між своїм первісним, природним єством селянина і потребами, зовнішніми спонуками нового, міського життя.

- розв’язка — Степан знову зустрічається з Ритою (як останньою надією), знову сколихнеться в ньому «радість знайдення», він навіть сяде писати «повість про людей». Але Рита — фальшива й тимчасова, як і все тут, у місті. Він збіг на свій шостий поверх (алегорія вершинного становища в його кар’єрі), розчинив вікно в «темну безодню міста. Воно покірно лежало внизу...».

Остап Вишня, (Павло Губенко)

засновник жанру усмішки «Моя зброя — сміх!»

«Мисливські усмішки» — найпоширеніші твори О.Вишні;

Ліричні вірші в прозі;

унікальне художнє явище в літературі — усмішка;

жанр: синтез народного анекдоту й пейзажної лірики.

Ознаки «Мисливських усмішок»:

- Мова;

- Природа одухотворена;

- Присутність героя-оповідача;

- Гумор глибоконаціональний;

- Образи.

Мова

- Усна народна творчість;

- Пестливі слова;

- Переплетіння мисливської термінології з побутовою лексикою;

- Тавтологія;

- Блискучі діалоги, полілоги;

- Використання інакомовлення;

- Епітети;

- Фразеологізми

Присутність героя-оповідача

- У доброму гуморі;

- Наївний, але благородний;

- Оптимістичний;

- Кмітливий;

- Щирий любитель, охоронець природи;

- Дотепний;

- Цінує красу природи

Літературний рід: епос.

Жанр: усмішка.

Тема: гумористична розповідь про сома, що жив річці Оскіл і міг з’їсти гусака, гімалайського ведмедя і навіть парового катера.

Головна ідея: виховання любові до природи, щирий захват красою рідної природи, неприхована залюбленість у неї, відчуття казки з дитинства, святковості Композиція: усмішка складається з чотирьох частин: у першій оповідач запрошує читача побувати на Осколі й помилуватися краєвидами цієї річки; у другій частині дід Панько застерігає бути обережним біля ковбані, у якій живе величезний сом; у третій частині йдеться про сома, який тягав за собою моторного човна; у четвертій герой — оповідач розповідає про те, чим живляться соми і як їх ловити.

Особливості усмішки:

1) запрошення побувати «на річці на Осколі» (акварельний український краєвид):

- краса довколишнього світу

- своєрідної ідилії гармонійного поєднання людини й природи.

- мова мальовничого пейзажного опису чарівних місць лагідна, ніжна.

- ліризм ( змалюванням появи на річковому плесі сім’ї чирят: матері й «манісіньких чиряточок», а далі — «качка-крижень з криженятами», легесенькі «болотяні курочки».)

- головний образ природи, в якому все взаємопов’язане, а людина — її невід’ємна частка.

2) Розповідь діда Панька:

- неймовірна історія, яка відбулася «ще за панів» з величезним сомом, який проковтнув і гусака, і собаку панського, і навіть «парового катера».

- сом сильний і могутній.

- своєрідна інструкцію з риболовлі сомів (відвертий гумор, насмішка з довірливого читача, знову гіперболізація образів і прикметні фантастичні деталі, наприклад, у череві сома може виявитися копчена ковбаса, варений рак і пара «цілісіньких шпротів»).

3) В усмішці — майстерний діалог, влучні деталі супроводжують репліки, описи комічних і фантастичних ситуацій. І скрізь є «всюдисущий автор» — усміхнений, іронічний, проникливий. Він кидає одну-дві деталі й мовби спостерігає реакцію читача.

«Моя автобіографія», 1927

Літературний рід: епос.

Жанр: гумореска.

Тема: розповідь про батьків, навчання й формування світогляду письменника.

Головна ідея: у гумористичній формі висвітлити фактори, які впливають на формування митця.

Композиція: гумореска складається з трьох розділів: у вступному етюді-розділі йдеться про народження Остапа Вишні, його батьків і витівки дитинства; у другому й третьому розділі з тим самим, що і в першому, відтінком добродушного сміху розповідається про навчання й формування світогляду майбутнього майстра слова.

Особливості:

- іронія й непідробна щирість,

- безпосередність оповіді про самого себе з витонченим гумором

- з неприхованою любов’ю він пише про своїх батьків: «А взагалі батьки були нічого собі люди. Підходящі. За двадцять чотири роки спільного їхнього життя, як тоді казали, послав їм Господь усього тільки сімнадцятеро дітей, бо вміли вони молитись Милосердному».

- роздуми автора над важливими в житті кожного митця моментами: що впливало на його світогляд, які були перші вчителі, як виховували батьки, як формувалася його «класова свідомість», яку освіту вдалося здобути.

- зображення життя письменника у тодішніх буттєвих реалій простого селянського побуту.

- оглядається на своє минуле з незмінним гумором.

- описує людей, котрі змалку були поруч із ним, майстерно вплітає у свою оповідь діалоги, невеликі жанрові сценки, якими створюється враження більшої переконливості, відчуття присутності в минулому часі.

Микола Куліш

«Мина Мазайло», 1928 р.

Тема: художнє відтворення проблеми українізації, запроваджуваної у 20-х рр. XX ст.

Жанр — лірико-соціальна комедія, філологічна комедія

Конфлікт п’єси на «мовному, філологічному ґрунті — на ставленні до української мови «

Сатира на:

- малороса Мини, який хоче позбутися українського прізвища задля кар’єрного росту;

- на великодержавний російський шовінізм (тьотя Мотя Розторгуєва);

- на анархічний український патріотизм (дядько Тарас із Києва);

- на духовний інфантилізм радянської комсомольської молоді.

Особливості комедії

- Поетизація рідної мови

- Насиченні розмовами на філологічні теми

- Показ безцеремонного зросійщення української мови

- Екскурси у минуле

- Засіб гротеску та символіки на деякі явища життя

Сюжет

Культурно-соціальний аспект — родинно-інтимний

Олександр Довженко

«Зачарована Десна»

Жанр — кіноповість, автобіографічний твір, який показує, що дитинство — найщасливіша і водночас найвирішальніша пора в житті кожного.

Дві сюжетні лінії: малий Сашко й зрілий майстер слова

«Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє»

Композиція твору

Складається з окремих новел