Українська література. Довідник, тестові завдання. Повний повторювальний курс, підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання та державної підсумкової атестації - Куриліна О.В. 2020

Зачарована Десна (1954-1955)
Олександр Довженко (1894 - 1956)
Література ХХ століття

Всі публікації щодо:
Довженко Олександр

Історія створення. 5 квітня 1942 року Олександр Довженко нотує в записнику: “А вчора, пишучи спогади про дитинство, про хату, про діда, про сінокіс, один собі у маленькій кімнаточці сміявся і плакав. Боже мій, скільки ж прекрасного і дорогого було в моєму житті, що ніколи-ніколи вже не повернеться!” Ці перші записи, які стосуються “Зачарованої Десни”, датуються 1942 роком. Митець працював над твором упродовж 14 років, щораз повертаючись до неї з 1942 по 1956 рік. Писав “Зачаровану Десну” не задля постановки чи навіть опублікування, писав для себе. Тільки в березні 1956 року журнал “Дніпро” видрукував повість, а наступного року, уже по смерті Довженка, вийшла окрема книга.

Ідея твору. На початку повісті автор свою мету визначив так: “Перебираючи дорогоцінні дитячі іграшки, що завжди десь проглядають в наших ділах, усвідомити свою природу на ранній досвітній зорі коло самих її первісних джерел. І перші радощі, і вболівання, і чари перших захоплень дитячих ...”

Сюжет і композиція. “Зачарована Десна” не має чіткого сюжету з послідовним розвитком подій. Складається вона зі схожих на новели окремих спогадів про життя сільської родини, про красу хліборобської праці, про народну мораль і мудрість.

Це твір про перші пізнання життя, дитячі захоплення і розчарування.

Це твір про історичну долю української нації, її культуру, народну творчість, про українське село, сімейні традиції, трудове оточення, красу рідної природи.

Це твір про духовну красу людини праці, її моральне здоров'я, тверезість мислення, топкий гумор і безмежну терплячість.

Розповідь ведеться у двох планах.

Пізнання світу малим Сашком, вічно мінливої природи, пробудження в дитині художника, перші враження від тогочасної дійсності, злиденного життя наддеснянських хліборобів - такий перший план розповіді.

Другий план розповіді становлять авторські відступи - роздуми зрілого митця, Олександра Петровича Довженка, над високою місією людини праці, над покликанням художника, призначенням мистецтва. Це своєрідне художньо-філософське осмислення життя: “Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє”.

Отже, у повісті маємо двох ліричних героїв, два обличчя авторського “я”: малий Сашко як носій спогадів і зрілий майстер, який ті спогади перепускає через свій гіркий життєвий досвід, через свої страждання, синтезуючи, збираючи їх у художні образи.

Образи твору. Через увесь твір проходить образ зачарованої Десни. Ще у своїй автобіографії О.Довженко писав: “Я завжди думав і думаю, що без гарячої любові до природи людина не може бути митцем”. Органічна єдність людини і природи - ось що передусім характерне для кіноповісті “Зачарована Десна”. Природа і творі живе і безперервно змінюється. Вона служить своєрідним емоційним акомпанементом, ліричною паралеллю до настроїв героя: “Світ одкривається перед ясними очима перших літ пізнання, всі враження буття зливаються в невмирущу гармонію, людяну, дорогоцінну”. Через світосприймання семирічного Сашка письменник змальовує пластичні картини сінокосу, щедрого літа: “Прокидаюсь на березі Десни під дубом. Сонце високо, косарі далеко, коси дзвенять, коні пасуться. Пахне в'ялою травою, квітами. А на Десні краса! Лози, виспи, кручі, ліс - все блищить і сяє на сонці ... і вже я не ходжу, а тільки літаю, ледве торкаючись лугу. Вбігаю в ліс - гриби. У лози - ожина. В кущі - горіхи. В озері рибу скаламучу — риба”. Вражає своєю різнобарвністю буйне цвітіння городу на початку твору, а картини рятування затопленців та сцени з попом уже не забудеш ніколи: “Сходило сонце. Картина була незвичайна, неначе сон чи казка. Осяяний сонцем, перед нами розкрився зовсім інший новий світ. Нічого не можна було впізнати. Все було інше, все краще, могутніше, веселіше. Вода, хмари, плав - все пливло, все безупинно неслося вперед, шуміло, блищало на сонці”.

Письменник створює в “Зачарованій Десні” цілу галерею типових народних характерів.

Уособленням народної мудрості і душевної щедрості виступає Сашків дід Тарас. Він перший почав розкривати перед допитливим хлопчиком дивовижні таємниці природи, її неповторну красу. Його “величезні, мов коріння, волохаті” натруджені руки “були такі ніжні, що, напевно, нікому й ніколи не заподіяли зла на землі, не вкрали, не вбили, не одняли, не пролили крові. Знали труд і мир, щедроти й добро”. Він любив “гарну бесіду й добре слово”, умів цікаво розповідати казки, лагідно розмовляє з кіньми й телятами, грушею й травою, рибу не ловив, а неначе виймав руками із води - для нього все живе, одухотворене.

Зовсім інший характер у прабаби Марусини - маленької, прудкої, всевидющої. Творчістю її “палкої, темної, престарілої душі” були прокльони. “Вони лились з її вуст невпинним потоком, як вірші з натхненного поета, з найменшого приводу”.

Із замилуванням виписує Довженко портрет батька: “Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика і великі розумні сірі очі, тільки в очах чомусь завжди було повно смутку: тяжкі кайдани неписьменності і несвободи”. Батько був надзвичайно працьовитий. “Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий” і завжди готовий прийти на допомогу людям (рятування під час повені). “Жарт любив, точене, влучне слово. Такт розумів і шанобливість. Зневажав начальство і царя”. А ще ця сильна людина мала дуже чуйне серце і ніжно любила своїх дітей, смерть яких приносила йому стільки невимовного горя й страждання, що він навіть прокляв за це бога.

Такою ж зовнішньою і внутрішньою красою відзначається мати Сашка. Невсипуща трудівниця Одарка Єрмолаївна любила “саджати що-небудь у землю, щоб проізростало”.

Образи батька й інших людей несуть в собі думку про те, що трудовий народ - невичерпне і багатюще джерело талантів. Правда, у кожного він свій, власний, неповторний. Серед них виділяється дядько Самійло: “Він був такий великий косар, що сусіди забули навіть його прізвище і звали його Самійло-косар. а то й просто Косар. Орудував він косою, як добрий маляр пензлем, — легко і вправно. Коли б його пустили з косою просто, він обкосив би всю земну кулю, аби тільки була добра трава та хліб і каша”.

Серед таких мудрих і талановитих людей та розкішної природи на берегах зачарованої Десни виростає маленький Сашко - майбутній митець. Допитливий хлопчина жадібно вбирає перші життєві враження - надзвичайно суперечливі. По-дитячому наївне розуміння картини божого суду, “що на неї боявсь дивитися навіть Пірат”, “перший гріх” за вирвану моркву, колоритні прокльони прабаби Марусини, страх перед слизькою гадюкою в заростях смородини та інші печалі переплітаються з дитячими радощами: бігання по теплих калюжах, ловля щучок, сон у човні після повені. Хлопчик на диво спостережливий, його сприйняття довколишнього світу неординарне, у нього буйна фантазія: то він бачить лева на березі Десни, то чує, як говорять коні, впевнений, що сінокосом завідує ворона, бійку косарів за копиці уявляє як велике бойовище. З дитинства привчений трудитися, він упевнений, що немає нічого святішого й красивішого на цій землі, ніж людина праці “Часом і досі ще здається мені, що й зараз поклепай хто-небудь косу під моїм вікном, я зразу помолодшав би, подобрішав і кинувся до роботи. Високий, чистий дзвін коси передвіщав мені радість і втіху - косовицю”.

Образ автора в “Зачарованій Десні” є центральним. У ньому зливаються почуття і враження малого Сашка, який уособлює чисту й непорочну душу Довженка, і думки збагаченого життєвим досвідом зрілого митця.

“Зачарована Десна” це задушевна лірична сповідь, по вінця напоєна любов'ю до рідного краю, до трудового народу, до України з її великим, але скорботним минулим і з її великим майбутнім”. (М. Рильський.)

“Не знаю іншого письменника чи митця, хто б у нашому двадцятому віці володів таким даром всебачення і провісництва”. (О.Підсуха.)