Українська література. Довідник, тестові завдання. Повний повторювальний курс, підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання та державної підсумкової атестації - Куриліна О.В. 2020


Василь Стус (1938 - 1985)
Література ХХ століття

Всі публікації щодо:
Стус Василь

Народився Василь Семенович Стус 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області в селянській родині у Свят-вечір. Ще до шести років пішов до школи, а в шістнадцять (1954 р.) став студентом історико-філологічного факультету Донецького педінституту. Закінчивши інститут у 1959 році, їде вчителювати на Кіровоградщину. Але пропрацював там усього два місяці, бо призвали в армію (1959 р.). Того ж року виходить перша публікація поезій в “Літературній газеті”. Після армії в 1961 році вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка. У цей час багато пише. 4 вересня 1965 року на прем'єрі фільму “Тіні забутих предків” став ініціатором протесту проти арештів серед шістдесятників, зокрема Івана Світличного. За таке “систематичне порушення норм поведінки аспірантів і працівників наукового закладу” 15 вересня 1965 року був звільнений з аспірантури. З 1966 по 1972 роки перебуває на посаді старшого інженера в системі Міністерства промисловості. У 1970 році в Брюсселі виходить перша друкована збірка “Зимові дерева”. 1971 рік - збірка “Веселий цвинтар”, що мала тираж 12 екземплярів. 13 січня 1972 року Василя Стуса заарештовано, восени відбувся суд: “Василя Стуса позбавити волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму строком на 5 років із засланням на 3 роки”. 1979 року повернувся до Києва після ув'язнення в мордовських таборах і колимського заслання. Через півроку судовою колегією в кримінальних справах Київського міського суду йому оголошено новий вирок: 10 років позбавлення волі і 5 років заслання.

4 вересня 1985 року після оголошення сухої голодовки на знак протесту Василь Стус помер, похований у безіменній могилі №9 у с. Копальна Пермської області. 19 листопада 1989 прах перепоховали в Києві на Байковому цвинтарі. У березні постановою Ради Міністрів України Василеві Стусу присуджено премію ім. Т.Г. Шевченка за збірку поезій “Дорога болю” (посмертно).

Загальна характеристика творчості. Уже в першій збірці “Зимові дерева” нуртували думки й переживання, співзвучні атмосфері “шістдесятництва”: неприйняття інтелектуальної задухи, трагічне прозріння, жага втраченої гармонії. Збірка відтворила атмосферу 60-х років з її пристрасним осмисленням болючих проблем національного розвитку, прагненням вписатися у визвольні традиції української культури. Тут зосередилася шляхетна лірика з мотивами кохання, з тонкими нюансами переживання, розчарування, самоти, уміння поглянути правді у вічі: “Довкола мене цвинтар душ на білім цвинтарі народу. Бреду в сльозах. Шукаю броду ...” Але, на жаль, збірка за життя поета так і не побачила світу.

У 1970 році поет підготував другу збірку під промовисто символічною назвою “Веселий цвинтар”, яка, за словами самого автора, була своєрідним репортажем із “цвинтаря розстріляних ілюзій”. Поезії цієї збірки сповнені передчуттям неминучої Голгофи. Збірка тяжіє до осмислення людського життя, власне людського “Я”. Тут ідеться про вічні драматичні взаємини життя і смерті, переборення замкненості конкретного людського існування. Самотність примушує поета заглибитися у вічність, породжує риси трагічного стоїцизму, що дає йому можливість сказати: “Як добре те, що смерті не боюсь я”.

Вершина творчого доробку - збірка “Палімпсести” (1972-1979), до якої ввійшли невільницькі поезії Стуса і деякі з раннього доробку поета. Назва теж символічна: образ палімпсестів - то своєрідна книга буття українського народу, у якій стерто І несправедливо забуто так багато важливого. (Палім - псестами в давнину називати пергаменти, на яких стирали первісний текст, щоб написати на ньому новий.) Отже, назва збірки асоціюється з пергаментом, де знято первинний текст, але він не зникає, а вгадується за новим, свіжим. Ідеться про історичну пам'ять українства - незнищенну, хоч неодноразово сплюндровану.

Пізніше вийшли такі збірки поета: “Свіча в свічаді” (1986), “Дорога болю” (1990), “Під тягарем хреста” (1991), “Вікна в поза простір” (1992).

Василь Стус - поет інтелектуальний, поезії якого - то загалом традиційні форми. Але при всій традиційності форм, поезії Стуса - явище досить складне, бо поєднують у собі філософську заглибленість, медитативність і фольклорні інтонації. У доробку поета багато віршів, написаних вільним неримованим віршем у прозі, верлібром. Поет використовує свою улюбтену лексику - це неологізми, в основі яких - актуалізація архаїчних чи маловживаних форм (сніння, спогадування), експресивне повторення певних значущих дієслів (прориватися, яріти), використання настроєво-експресивних епітетів, повторів-градації, доведення до крайньої міри (збільшення або зменшення чогось), кличні форми-звертання до абстрактних категорій (бідо моя чорна).

Вирізняє його з-поміж шістдесятників виразно відчутна напруга. Його стиль веде до молитви й до химерного гротеску одночасно. Своє власне місце в розвитку стилів української поезії Стус знаходить у поєднанні елементів експресіонізму та сюрреалізму. Від експресіонізму йде висока напруга, коли враження й почуття ніби ступенюються: довгий зал у нього стає “мов постріл, - довгий і гулкий”, сосни “жбурнули в небо крони величезні”, сонце “зизить схарапудженим оком, мов кінь навіжений”, а світ у нього - “все царствіє пекла”. Для поезій Стуса характерне використання оксиморонів: хрест - веселий, рятунок - нестерпний, журба - солодка, могили - живі. Сюрреалізм панує в гротескових перекривленнях побуту: наприклад, образ “всесоюзного науково-дослідного центру по акліматизації картоплі на Марсі” чи образ розчленованого катебіста:

Я застукав його зненацька, і з переляку дві руки, дві ноги — тулуб збіглися в тіло без голови.

Василь Стус не любить паралельні строфи, навпаки, часто розриває речення і навіть слова між рядками. У доробку поета майже немає сюжетних творів, здебільшого його вірші - то медитації.

Філософська лірика - це поезія, спрямована на осмислення світу, людини, є виявом філософських поглядів ліричного героя. Філософська лірика і філософія мають спільний предмет осягнення - загальні закономірності життя, природи, розвитку суспільства. Характерними особливостями філософської лірики є художня настанова на пізнання суті проблем буття, часу і простору. Медитація - жанр поезії, у якому автор висловлює свої роздуми над проблемами життя х смерті, сенсу людського буття тощо.

1979 року Василь Стус повернувся до Києва. Вступає до Гельсінської спілки.

Українська Гельсінська група - об'єднання діячів українського право- захисного руху, яке було утворено 9 листопада 1976 року. Очолив М.Руденко. Група доводила факти порушення прав людини в Україні до відома широких кіл міжнародної громадськості, а також урядів держав, що підписали Заключний акт Наради у справах безпеки й співпраці в Європі. УГГ виступала на захист переслідуваних за переконання, надавала їм моральну й правову допомогу.

Схильність до філософських роздумів над сутністю людського життя, його вищої мети, над вічними проблемами добра і зла та боротьбою між ними визначають прив'язаність Василя Стуса до такого жанру лірики, як медитація.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.